23.04.2023

№ 761/40405/16-ц

Постанова

Іменем України

23 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 761/40405/16-ц

провадження № 61-1908св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради, ОСОБА_2 ,

треті особи: Національний банк України, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Хрещатик»,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09 грудня 2019 року у складі судді Савицького О. А. та постанову Київського апеляційного суду від 18 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Шкоріної О. І., Махлай Л. Д., Стрижеуса А. М.,

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради, ОСОБА_2 , треті особи: Національний банк України (далі - НБУ), Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО, фонд), Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Хрещатик» (далі - ПАТ «КБ «Хрещатик», банк) про відшкодування збитків.

Позов мотивований тим, що 01 вересня 2015 року між позивачем та ПАТ «КБ «Хрещатик» укладений договір банківського вкладу «Подвійна сила» № 45D- 618676 у національній валюті із щомісячною сплатою процентів, за яким банк прийняв від позивача грошові кошти в сумі 250 000,00 грн на депозитний рахунок № НОМЕР_1 на строк з 01 вересня 2015 року по 05 вересня 2016 року.

Також між позивачем та ПАТ «КБ «Хрещатик» укладений договір банківського вкладу «Осінній оксамит» у національній валюті із щомісячним приєднанням (капіталізацією) процентів до суми вкладу № 45D-618676 від 13 листопада 2015 року, за яким банк прийняв від позивача грошові кошти в сумі 563 250,00 грн на депозитний рахунок НОМЕР_3 на строк з 13 листопада 2015 року по 13 грудня 2016 року.

У зв`язку з банкрутством банк не повернув позивачу кошти (вклади), а також нараховані проценти згідно з умовами договору.

Постановою Правління Національного Банку України від 05 квітня 2016 року № 234 ПАТ «КБ «Хрещатик» віднесений до категорії неплатоспроможних, а відповідно до рішення Правління Національного Банку України від 2 червня 2016 року № 46-рш відкликано банківську ліцензію та розпочато ліквідацію ПАТ «КБ «Хрещатик».

17 червня 2016 року позивачем подано заяву про кредиторські вимоги.

В подальшому, позивачем отримано від ФГВФО гарантовану суму відшкодування у порядку статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» лише за договором банківського вкладу «Подвійна сила» № 45D-618676 від 01 вересня 2016 року в розмірі 178 113,01 грн.

Таким чином, позивач вважає, що розмір неповернутої суми вкладів та нарахованих процентів за двома договорами з урахуванням виплаченої суми ФГВФО, становить 763 940,03 грн. Загальний розмір заборгованості відповідачів перед позивачем, з урахуванням 3 % річних за неналежне виконання грошового зобов`язання, становить 772 142,99 грн. При цьому, на думку позивача, саме через дії відповідачів, як власників істотної участі банку, він позбавлений можливості користуватися своїм майном, адже всупереч частини четвертої статті 58 Закону України «Про банки та банківську діяльність», відповідачі не вжили жодних реальних заходів для запобігання неплатоспроможності ПАТ «КБ «Хрещатик».

Позивач просив стягнути солідарно з ОСОБА_2 та Територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради 772 142,99 грн та сплачений судовий збір.

Короткий зміст оскаржених судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 09 грудня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 18 листопада 2020 року, відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову до Територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради, ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: НБУ, ФГВФО, ПАТ «КБ «Хрещатик», про стягнення збитків.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки з 06 червня 2016 року в ПАТ КБ «Хрещатик» розпочата процедура ліквідації, позивач має право отримати належну йому суму банківського вкладу виключно у порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та підзаконними актами до нього, відповідно до встановленого порядку. Позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що саме дії Київської міської ради та ОСОБА_2 призвели до настання негативних наслідків у вигляді заподіяння збитків. Також не підтверджений належними доказами факт неправомірності дій або бездіяльності відповідачів, внаслідок яких оголошено неплатоспроможним ПАТ КБ «Хрещатик», що стало наслідком неотримання позивачем депозитних вкладів у повному обсязі.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У лютому 2021 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09 грудня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 листопада 2020 року, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що позивач, як вкладник банку, який внаслідок банкрутства банку втратив кошти у розмірі 763 940,03 грн, вважає винними у заподіянні йому даної матеріальної шкоди відповідачів. Власниками істотної участі банку (відповідачами) не було здійснено докапіталізацію банку, що призвело до його банкрутства. Комунальні підприємства міста Києва створені на підставі розпоряджень Київської міської державної адміністрації та підпорядковуються їй в адміністративному порядку. Одночасне закриття рахунків та зарплатних проектів в ПАТ «КБ «Хрещатик» всіма великими комунальними підприємствами м. Києва за декілька днів до прийняття Правлінням НБУ рішенні про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, підтверджує те, що Київська міська рада знала про близький до банкрутства стан банку, однак, не лише не вчинила жодних дій для покращення такого стану, а й навпаки - ускладнила його, організувавши закриття рахунків комунальними підприємствами міста. Оскільки акціонери банку (відповідачі) допустили суттєве зменшення ліквідності капіталу шляхом виведення коштів з рахунків банку, НБУ прийнято рішення про віднесення ПАТ «КБ «Хрещатик» до категорії неплатоспроможних і в подальшому про відкликання банківської ліцензії та ліквідації. Отже, на думку позивача, є всі підстави для висновку про наявність причинного зв`язку між діями відповідачів, як пов`язаних з банком осіб, та негативними наслідками, що настали для банку та завдання збитків позивачу, а саме, неможливості розпоряджатися належними йому коштами. Позивачем надані всі необхідні документи на підтвердження протиправних дій/бездіяльності та вини відповідачів. За результатами перевірки діяльності ПАТ «КБ «Хрещатик» НБУ встановило, що акціонери банку (відповідачі) не виконали вимоги НБУ щодо докапіталізації банку, допустили суттєве зменшення ліквідності капіталу шляхом виведення коштів з рахунків банку та здійснювали ризикові операції, що загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку. Обов`язок власників ПАТ «КБ «Хрещатик» здійснити докапіталізацію на суму 4,77 млрд. грн, передбачений у постанові Правління НБУ від 31 грудня 2015 року № 1002/БТ. До того ж, такий обов`язок підтверджено самими власниками банку у рішенні Загальних зборів акціонерів ПАТ «КБ «Хрещатик» від 18 березня 2016 року, яким затверджено план реструктуризації Банку. Цивільно-правова відповідальність власників істотної участі - відповідачів, які є пов`язаними з банком особами, відповідно до положень частини п`ятої статті 58 Закону України «Про банки та банківську діяльність», настає не лише у випадку здійснення такими особами ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку. При цьому, виходячи з системного аналізу зазначеної норми Закону України «Про банки і банківську діяльність», така відповідальність може наставати незалежно від віднесення банку до категорії неплатоспроможних. Суди першої та апеляційної інстанції не взяли до уваги доводи позивача, повно та всебічно не дослідили всі фактичні обставини справи, що призвело до прийняття незаконного та несправедливого рішення. Саме НБУ уповноважений перевіряти правильність діяльності банківських установ, дотримання ними та власниками істотної участі таких установ вимог чинного законодавства та нормативно-правових актів НБУ. Станом на день подання касаційної скарги, рішення у справі № 826/6665/16 за позовом Благодійної організації «Благодійний фонд «Богдана Гаврилишина», Благодійного фонду «Енергетичний центр ім. І. Люндіна», Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіріус-1» до НБУ, треті особи - ПАТ «КБ «Хрещатик», Міська молодіжна громадська організація «Центр соціальних та ділових ініціатив», про визнання протиправною та скасування постанови НБУ від 05 квітня 2016 року № 234 «Про віднесення ПАТ «КБ «Хрещатик» до категорії неплатоспроможних» відсутнє. Відтак, посилання Шевченківського районного суду м. Києва на обставини, встановлені скасованим судовим рішенням, є необґрунтованими. ФГВФО завершив процедуру ліквідації ПАТ «КБ «Хрещатик». 02 жовтня 2020 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесений запис про проведення державної реєстрації припинення ПАТ «КБ «Хрещатик», як юридичної особи, а отже, ліквідація банку вважається завершеною, а сам банк ліквідованим. Відповідно до статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» вимоги кредиторів до банку, що були незадоволені за недостатністю його майна, вважаються погашеними, і повноваження ФГВФО як ліквідатора ПАТ «КБ «Хрещатик» припинено. Так як процедура банку завершена і повноваження Фонду припинені, то положення Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» вже не застосовуються до правовідносин, що стосуються повернення вкладів позивача з ПАТ «КБ «Хрещатик». Про ці обставини ні суду першої інстанції, ні позивачу на момент розгляду справи в суді першої інстанції не було відомо. Отже, у зв`язку із неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права та відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, враховуючи положення пункту 3 частини першої статті 409 та статті 413 ЦПК України, позивач вважає, що є підстави для скасування оскаржених судових рішень.

Позиція інших учасників справи

У травні 2015 року Київська міська рада подала відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09 грудня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 листопада 2020 року залишити без змін.

Відзив мотивований тим, що доводи касаційної скарги є безпідставними та такими, що не відповідають вимогам матеріального та процесуального права. Стаття 58 Закону України «Про банки та банківську діяльність» передбачає відповідальність пов`язаної з банком особи у разі завдання шкоди саме банку, вчиненої діями або бездіяльністю такої особи, а не шкоди, завданої контрагентам, перед якими банк мав зобов`язання. Позивачем не доведено, що саме дії Київської міської ради призвели до неплатоспроможності «ПАТ «КБ «Хрещатик». Акціонерами та органами управління банку здійснювались заходи щодо виконання нормативів та вимог НБУ, стабілізації стану та недопущення наслідків настання його неплатоспроможності. Безпідставними є твердження позивача про нібито доведений факт недотримання Київською міською державною адміністрацією вимог частини четвертої статті 58 Закону України «Про банки та банківську діяльність». Суди зробили правильний висновок про відсутність між позивачем та Київською міською радою договірних відносин, оскільки позивач укладав договори банківського вкладу із ПАТ «КБ «Хрещатик», який є юридичною особою та відповідно до приписів цивільного законодавства самостійно відповідає за своїми цивільно-правовими зобов`язаннями. Позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що Київська міська рада як власник істотної участі мала можливість, але не вжила своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку. Відсутні також докази, що Київська міська рада здійснювала ризикові операції, які б загрожували інтересам вкладник, або довела банк до неплатоспроможності.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 лютого 2021 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

Після усунення недоліків, ухвалою Верховного Суду від 20 квітня 2021 року, поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09 грудня 2019 року та постанови Київського апеляційного суду від 18 листопада 2020 року, відкрито касаційне провадження у справі № 761/40405/16-ц, витребувано справу з суду першої інстанції.

У травні 2021 року матеріали цивільної справи № 761/40405/16-ц надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 20 квітня 2021 року вказано, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах).

Фактичні обставини

Суди встановили, що 01 вересня 2015 року між ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «Хрещатик» укладений договір банківського вкладу «Подвійна сила» № 45D- 618676, за умовами якого банк приймає грошові кошти на депозитний рахунок № НОМЕР_1 , що відкривається банком на ім`я ОСОБА_1 в сумі 250 000,00 грн на термін з 01 вересня 2015 року по 05 вересня 2016 року зі сплатою 25,22% річних.

13 листопада 2015 року ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «Хрещатик» укладений договір банківського вкладу «Осінній оксамит» № 45D- 638918, за умовами якого банк приймає грошові кошти на депозитний рахунок № НОМЕР_2 , що відкривається банком на ім`я ОСОБА_1 в сумі 563 250,00 грн на термін з 13 листопада 2015 року по 13 грудня 2016 року зі сплатою 24,5% річних.

Після закінчення строку дії договорів суми вкладів та нарахованих відсотків позивачу банком повернуті не були.

На підставі постанови Правління НБУ № 231/БТ від 04 квітня 2016 року ПАТ «КБ «Хрещатик» віднесений до категорії проблемних.

Постановою Правління НБУ № 234 від 5 квітня 2016 року ПАТ «КБ «Хрещатик» віднесений до категорії неплатоспроможних.

05 квітня 2016 року виконавчою дирекцією ФГВФО прийнято рішення № 463 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Хрещатик», згідно з яким з 05 квітня 2016 року в ПАТ «КБ «Хрещатик» запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Хрещатик».

Рішенням Правління Національного банку України від 02 червня 2016 року № 46-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «КБ «Хрещатик» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 03 червня 2016 року № 913 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «КБ «Хрещатик» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», а умовами якого в ПАТ КБ «Хрещатик» розпочато процедуру ліквідації з 06 червня 2016 року до 05 червня 2018 року.

На підставі пункту 2 частини п`ятої статті 12, частини першої статті 35, частини п`ятої статті 44, частини третьої статті 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» виконавчою дирекцією ФГВФО прийнято рішення від 24 травня 2018 року № 1452 про продовження строків здійснення процедури ліквідації ПАТ «КБ «Хрещатик» строком з 06 червня 2018 року до 05 червня 2020 року включно.

Договором банківського вкладу «Подвійна сила» № 45D- 618676 від 01 вересня 2015 року та за договором банківського вкладу «Осінній оксамит» від 13 листопада 2015 року позивача включено до Реєстру акцептованих кредиторів. В силу положень статей 48, 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а також враховуючи, що у ПАТ «КБ «Хрещатик» триває ліквідаційна процедура, задоволення вимог кредиторів банку, здійснюється виключно в межах процедури ліквідації банку та у порядку, передбаченому Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Запис № 1000741110128000175 про проведення державної реєстрації припинення ПАТ «КБ «Хрещатик», як юридичної особи, внесений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань 02 жовтня 2020 року.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2021 року в справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20) вказано, що:

«на Фонд та уповноважену особу Фонду законом покладені повноваження органів та посадових осіб неплатоспроможного банку, включаючи повноваження заявляти від імені банку будь-які позови до суду, зокрема і позови про відшкодування шкоди. Якщо банку належить майно, зокрема право вимоги про відшкодування шкоди, то внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію припинення банку як юридичної особи саме по собі це право не припиняє. Тому ліквідація неплатоспроможного банку не є підставою для закінчення судового розгляду на підставі поданого Фондом позову до пов`язаної з банком особи та не є підставою для звільнення від відповідальності пов`язаної з банком особи. Таких висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові від 25 травня 2021 року у справі № 910/11027/18 (провадження № 12-185гс19, пункти 7.81-7.88).

Вчинення Фондом та уповноваженою особою Фонду дій, спрямованих на одержання задоволення вимог банку до боржників банку, зокрема щодо повернення кредитів, стягнення процентів, відшкодування збитків тощо, реалізує і похідний інтерес вкладників та інших кредиторів банку у трансформації майна банку у вигляді прав вимоги у більш ліквідну (грошову) форму з метою подальшого задоволення вимог кредиторів у черговості, встановленій статтею 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Натомість вкладники та інші кредитори банку не мають права вимоги до боржників банку і не можуть розглядатися як особи, яким заподіяно збитки боржниками банку, які не сплатили заборгованість банку, у тому числі за вимогами із заподіяння банку шкоди (зокрема, збитків). Право вимоги до боржників банку, в тому числі про повернення кредитів, стягнення процентів, про відшкодування шкоди, завданої банку (зокрема, збитків), належить банку, а не кредиторам банку, а несплата банку коштів боржниками банку не може розцінюватися як завдання шкоди кредиторам банку. При цьому законом не передбачене повноваження вкладників та інших кредиторів банку звертатися від імені банку з позовними вимогами, зокрема із заподіяння банку шкоди (збитків) до заподіювачів такої шкоди (похідний позов). Таке регулювання пояснюється тим, що повноваженнями звертатися з похідним позовом має наділятися той, хто не тільки має похідний інтерес у позові, а й при цьому має можливість ефективно захищати права позивача. Водночас кредитори банку (зокрема, вкладники) зазвичай не володіють інформацією про господарську діяльність банку, у тому числі про діяльність посадових осіб банку, у зв`язку із чим не в змозі довести ані того, що посадова особа діяла не в найкращих інтересах товариства, ані розмір шкоди, завданої банку».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2021 року в справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20) зазначено, що:

«порядок оскарження дій та бездіяльності Фонду та уповноваженої особи Фонду в процесі здійснення ними повноважень органу управління банком, зокрема, щодо виявлення майна банку, включаючи права вимоги банку до його боржників, у тому числі щодо відшкодування шкоди, завданої банку, дій та бездіяльності щодо здійснення прав банку стосовно його прав вимоги, стягнення коштів з боржників банку або продажу майна банку, включаючи продаж його вимог, законом не встановлено. Оскільки неналежне здійснення Фондом та уповноваженою особою Фонду таких повноважень впливає на похідний інтерес вкладників та інших кредиторів у формуванні ліквідного майна банку, його ліквідаційної маси у грошовій формі, в тому числі у трансформації прав вимоги у грошові активи, які підлягають подальшому розподілу між кредиторами, Велика Палата Верховного Суду констатує наявність прогалини в законодавстві і вважає, що вона підлягає заповненню за аналогією закону (частина перша статті 8 ЦК України), а саме за аналогією частини шостої статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства: дії (бездіяльність) Фонду, зокрема в особі уповноваженої особи Фонду, щодо формування ліквідаційної маси банку, у тому числі щодо трансформації майна банку у грошову форму, можуть бути оскаржені до господарського суду кредиторами банку».

«у цій справі позивачка звернулася до суду з позовом про стягнення на її користь коштів як збитків, завданих, на думку позивачки, неправомірними діями відповідача по відношенню до банку. Водночас такими діями збитки можуть бути завдані саме банку, а не позивачці.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Водночас не підлягає судовому захисту похідний інтерес позивача у захисті порушеного права іншої особи (постраждалого), оскільки судовому захисту підлягає саме порушене право останнього. Такий захист за участі позивача можливий лише за умови здійснення ним процесуального представництва постраждалого.

Отже, позивачка не довела порушення її права чи безпосереднього інтересу, а тому вона є неналежним позивачем у цій справі. Це є самостійною підставою для відмови в позові (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18 (провадження № 12-175гс19, пункт 7.17), від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17 (провадження № 12-77гс19, пункт 8.9))». Велика Палата Верховного Суду погоджується з позивачкою в тому, що кожна особа, чиї права чи інтереси було порушено, має право звернення до суду для їх захисту. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити».

«Велика Палата Верховного Суду погоджується з доводами позивачки про те, що Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» жодним чином не виключає можливість притягнення власника істотної участі банку до відповідальності у порядку, визначеному статтею 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Так, відповідно до частин третьої - п`ятої статті 58 цього Закону учасники банку відповідають за зобов`язаннями банку згідно із законами України та статутом банку; власники істотної участі зобов`язані вживати своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку; пов`язана з банком особа за порушення вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів НБУ, здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або доведення банку до неплатоспроможності несе цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність. Водночас Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що зазначеною статтею передбачена відповідальність пов`язаних осіб банку перед банком, а не перед його кредиторами.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що якщо банку заподіяно шкоди не шляхом вчинення окремо визначених дій (бездіяльності), які мали наслідком знищення або пошкодження конкретної речі, втрату конкретних доходів чи подібні наслідки, а шляхом недотримання вимог законодавства, невжиття своєчасних заходів для запобігання настанню неплатоспроможності банку тощо, що призвело до зниження чистих активів банку, порушення нормативів, зокрема ліквідності та втрати банком стану платоспроможності, то розмір шкоди, завданої банку, оцінюється розміром недостатності майна банку для задоволення вимог усіх кредиторів, якщо не доведений більший розмір шкоди. Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/11027/18 (провадження № 12-185гс19, пункт 7.61).

При цьому Велика Палата Верховного Суду у цій справі не вирішує питання про виконання чи порушення відповідачем обов`язків, покладених на нього законом, зокрема статтею 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність», оскільки таке вирішення було би виходом за межі цієї справи. Зазначене питання має бути вирішене в межах іншої справи за позовом належного позивача».

У справі, що переглядається:

позивач звернувся з позовом про стягнення на його користь коштів як збитків, завданих, на його переконання, неправомірними діями відповідачів по відношенню до банку. Водночас такими діями збитки можуть бути завдані саме банку, а не позивачу;

позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу.

Суди відмовили у задоволенні позову у зв`язку з тим, що позивач не довів можливості застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків з відповідачів, оскільки ним не доведено наявності всіх елементів складу цивільного правопорушення, хоча належало відмовити через те, що позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу.

У зв`язку з цим рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають зміні в мотивувальній частині.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

З урахуванням висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2021 року в справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20) колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково, оскаржені судові рішення змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

Оскільки Верховний Суд змінює судове рішення, але виключно у частині мотивів його прийняття, то новий розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400 409 412 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09 грудня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 листопада 2020 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук