ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 761/893/23
провадження № 61-17723св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 серпня 2023 року у складі судді Романишеної І. П. та постанову Київського апеляційного суду від 07 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Желепи О. В., Мазурик О. Ф., Немировської О. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який було уточнено, до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів.
Позовна заява мотивована тим, що 30 січня 2005 року між нею та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб, від якого у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дочка - ОСОБА_4 .
Позивачка вказувала, що після припинення шлюбних відносин дитина залишилася проживати разом з нею.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 23 грудня 2010 року у справі № 2-17607/10, що набрало законної сили, її позов до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання дитини задоволено частково. Шлюб між нею та ОСОБА_2 , який був зареєстрований 30 січня 2005 року, розірвано. Стягнуто з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання дочки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини доходів щомісячно, але не менше, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 03 листопада 2010 року і до досягнення дочкою повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 . Рішення суду в частині стягнення аліментів у межах стягнення платежу за один місяць допущено до негайного виконання.
У зв`язку із невиконанням вищевказаного рішення суду в частині сплати аліментів вона була змушена звернутися до державної виконавчої служби із виконавчим листом. 19 вересня 2022 року державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа у справі № 2-17607/10.
Позивачка зазначала, що відповідач свідомо, умисно не виконує вищевказане рішення суду, внаслідок чого за ним утворилася заборгованість зі сплати аліментів, яка станом на 01 грудня 2022 року за розрахунком державного виконавця становить 372 589,80 грн, що призводить до порушення прав та інтересів дитини на належне утримання. Вважала, що оскільки відповідач допустив прострочення сплати аліментів, не дотримався належної дисципліни щодо їх сплати, то вона має правові підстави для стягнення з відповідача неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів за весь період прострочення їх сплати.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд стягнути з ОСОБА_2 на її користь неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів за період з 01 грудня 2012 року по 22 травня 2023 року у сумі 2 355 863,96 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 10 серпня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 пеню за прострочення сплати аліментів у розмірі 38 518,35 грн. В іншій частині позовні вимоги залишено без задоволення. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що вина відповідача у виникненні заборгованості зі сплати аліментних платежів у період з листопада 2012 року по серпень 2022 року включно відсутня, а тому підстав для стягнення неустойки (пені) з відповідача на користь позивачки за вказаний період немає. Разом з тим, стягнення з відповідача на користь позивачки неустойки (пені) за період з вересня 2022 року по березень 2023 року включно у розмірі 38 518,35 грн є правомірним, так як, на переконання суду, буде стимулюватиме відповідача дотримуватися належної дисципліни щодо сплати аліментів та погашення наявної заборгованості.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 07 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 серпня 2023 року залишено без змін.
Погоджуючись із висновками районного суду, апеляційний суд також зазначив, що з дня набрання рішенням суду від 23 грудня 2010 року законної сили про стягнення аліментів та до моменту пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання (15 вересня 2022 року), у відповідачки були відсутні майнові претензії до відповідача щодо сплати аліментів. Після відкриття у вересні 2022 року виконавчого провадження відповідач почав сплачувати заборгованість за аліментами, що вбачається зі звіту здійснення відрахування та виплат від 06 квітня 2023 року за № 407, а також розрахунку заборгованості по аліментах у рамках виконавчого провадження станом на 01 квітня 2023 року. Тому заборгованість по сплаті аліментних платежів за період з листопада 2012 року по серпень 2022 року включно виникла не з вини платника аліментів. Крім того, є суперечливим твердження позивачки щодо навмисного та свідомого ухилення відповідача від сплати аліментів за весь період, з урахуванням тих обставини, що майже 12 років позивачка не вчиняла жодних заходів з виконання рішення суду про стягнення аліментів, при цьому надала відповідачу нотаріально посвідчену заяву про те, що вона разом з дочкою має намір виїхати за кордон на постійне місце проживання до Королівства Іспанії та не буде і не має жодних матеріальних претензій до відповідача, передбачених законодавством України. Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що позивачка до дня звернення виконавчого листа до примусового виконання (15 вересня 2022 року) зверталася до відповідача про необхідність виконання рішення суду у добровільному порядку, повідомивши його про способи перерахування коштів, її номер банківського рахунку, або інші можливі способи перерахування аліментних платежів. Тому відсутні підстави для нарахування неустойки (пені) за прострочення сплати аліментних платежів за період з листопад 2012 року по серпень 2022 року включно, оскільки у відповідача відсутня вина у виникненні заборгованості, а також відсутній умисел на ухилення від сплати заборгованості за аліментами. При цьому, відповідач не заперечує, що сплачує та має намір сплатити аліменти на утримання дитини за весь період та в повному обсязі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі.
ОСОБА_2 судові рішення не оскаржував.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Шевченківського районного суду м. Києва. Підставами касаційного оскарження зазначено пункти 1,4 частини другої статті 389 ЦПК України.
У січні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій невірно застосували положення частини першої статті 196 СК України та не враховали відповідні правові висновки Верховного Суду.Відповідачем не надано жодного належного та допустимого доказу, який підтверджує сплату ним аліментних платежів у добровільному порядку, а також на виконання рішення суду про їх стягнення, тому ним не спростовано презумпцію вини платника аліментів. Рішення суду про стягнення аліментів від 23 грудня 2010 року у справі № 2-17607/1, що набрало законної сили, є обов`язковим до виконання незалежно від часу пред`явлення виконавчого листа до примусового виконання. Відповідач був обізнаний про це рішення суду, а тому зобов`язаний сплатити неустойку за весь час прострочення сплати аліментів.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.
У січні 2024 року до Верховного Суду надійшли пояснення представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 . Разом з тим, відповідно до частини першої статті 174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. За змістом статей 392-395 ЦПК України заявами по суті справи в суді касаційної інстанції є саме касаційна скарга та відзив на касаційну скаргу. Отже, подані до Верховного Суду пояснення представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 підлягають залишенню без розгляду (див.: постанови Великої Палати Верховного Суду: від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц, провадження № 14-184цс20; від 14 грудня 2022 року у справа № 477/2330/18, провадження № 14-31цс22).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У частині першій та другій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини другої статті 141 СК України розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.
Згідно із частиною четвертою статті 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до статті 51 Конституції України та статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (частина третя статті 181 СК України).
Частинами першою та другою статті 196 СК України встановлено, що у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
У разі застосування до особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду, заходів, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», максимальний розмір пені повинен дорівнювати різниці між сумою заборгованості та розміром застосованих заходів примусового виконання, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження».
Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.
Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку сплатити аліменти.
Стягнення неустойки є санкцією за ухилення від сплати аліментів.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 661/905/19 (провадження № 61-16670сво19) зазначено, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин. Стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти.
У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. У такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Тобто відповідач зобов`язаний довести відсутність його вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів і сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України.
При цьому стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти.
Судами встановлено, що 30 січня 2005 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб, від якого у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дочка - ОСОБА_4 .
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 23 грудня 2010 року у справі № 2-17607/10 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання дитини задоволено частково. Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який був зареєстрований 30 січня 2005 року, розірвано. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дочки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини доходів щомісячно, але не менше, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 03 листопада 2010 року і до досягнення дочкою повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 . Рішення суду в частині стягнення аліментів у межах стягнення платежу за один місяць допущено до негайного виконання.
Судами також установлено, що на виконанні у Шевченківському районному відділі державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ), починаючи з 15 вересня 2022 року, перебуває виконавчий лист по справі № 2-17607/10, виконавче провадження № НОМЕР_1, який був виданий Шевченківським районним судом м. Києва 06 вересня 2022 року, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дочки - ОСОБА_6 у розмірі 1/4 частини доходів щомісячно, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 03 листопада 2010 року і до досягнення дочкою - ОСОБА_4 повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Згідно з розрахунком державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) заборгованості зі сплати аліментів ОСОБА_2 станом на 01 грудня 2022 року, сукупний розмір заборгованості останнього за період з листопада 2012 року по листопад 2022 року складав 372 589,80 грн.
Відповідно до наданого Шевченківським районним відділом державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) розрахунку заборгованості зі сплати аліментів ОСОБА_2 станом на 01 квітня 2023 року, сукупний розмір заборгованості останнього зі сплати аліментів за період з листопада 2012 року по березень 2023 року складав 246 288,20 грн.
Тобто, судами встановлено, що з вересня 2022 року по квітень 2023 року за 7 місяців відповідач сплатив більше 120 тис. грн аліментів.
Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач надав суду першої інстанції копію нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_1 від 20 травня 2014 року, запис у реєстрі № 961, в якій остання повідомила ОСОБА_2 про те, що вона разом з дочкою має намір виїхати за кордон на постійне місце проживання до Королівства Іспанії, а також про те, що вона не має та не буде мати по відношенню до ОСОБА_2 будь-яких майнових зобов`язань, передбачених законодавством України.
За таких обставин, Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що з дня набрання рішенням суду від 23 грудня 2010 року у справі № 2-17607/10 законної сили, згідно з яким були присуджені аліменти, та до моменту пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання (15 вересня 2022 року), у відповідачки були відсутні майнові претензії до відповідача щодо сплати аліментів. Після відкриття 15 вересня 2022 рокувиконавчого провадження відповідач почав сплачувати заборгованість за аліментами, що вбачається зі звіту здійснення відрахування та виплат від 06 квітня 2023 року за № 407, а також розрахунку заборгованості по аліментах у рамках виконавчого провадження станом на 01 квітня 2023 року. Тому заборгованість по сплаті аліментних платежів за період з листопада 2012 року по серпень 2022 року включно виникла не з вини платника аліментів.
Судами попередніх інстанцій вірно надана оцінка нотаріально посвідченій заяві ОСОБА_1 від 20 травня 2014 року, запис у реєстрі № 961, в якій остання повідомила ОСОБА_2 про те, що вона разом з дочкою має намір виїхати за кордон на постійне місце проживання до Королівства Іспанії, а також про те, що вона не має та не буде мати по відношенню до ОСОБА_2 будь-яких майнових зобов`язань, передбачених законодавством України. Отже, у поведінці відповідача, який, отримавши таку заяву та вважав, що немає ніяких майнових зобов`язань перед позивачкою, не вбачається свідомого та навмисного умислу ухилення від сплати аліментів.
Перебуваючи за кордоном, позивачка не залишила ні рахунку, ні інших реквізитів, за якими відповідач міг би перераховувати кошти на утримання дитини. Між ними також не було досягнуто іншої домовленості, щодо відкриття рахунку на ім`я дочки для акумулювання аліментів за увесь період після ухвалення рішення суду. Позивачка також з огляду на домовленість, враховуючи зміст поданої нотаріально посвідченої заяви, не зверталася до виконавчої служби із заявою про виконання рішення суду про стягнення аліментів аж до вересня 2022 року.
Тобто, з часу набрання рішенням суду від 23 грудня 2010 року у справі № 2-17607/10 законної сили про стягнення з відповідача аліментів, позивачка не вчиняла жодних заходів з виконання рішення суду про стягнення аліментів.
При цьому, матеріали справи не містять доказів того, шо позивачка до дня звернення виконавчого листа до примусового виконання (15 вересня 2022 року) зверталася до відповідача про необхідність виконання рішення суду у добровільному порядку, повідомивши його про способи перерахування коштів, її номер банківського рахунку, або інші можливі способи перерахування аліментних платежів.
Отже, відсутні підстави для нарахування пені за прострочення сплати аліментних платежів за період з листопада 2012 року по серпень 2022 року включно, оскільки у відповідача відсутня вина у виникненні заборгованості, а також відсутній умисел на ухилення від сплати заборгованості за аліментами. Тобто, відповідачем спростовано презумпцію вини платника аліментів за період з листопада 2012 року по серпень 2022 року включно.
Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що стягнення з відповідача на користь позивачки неустойки (пені) за період з вересня 2022 року по березень 2023 року включно у розмірі 38 518,35 грн є правомірним, так як зазначена санкція за ухилення від сплати аліментів буде стимулюватиме відповідача дотримуватися належної дисципліни щодо сплати аліментів та погашення наявної заборгованості.
Суди попередніх інстанцій, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивачка має право на стягнення з відповідача неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів за період з вересня 2022 року по березень 2023 року включно у розмірі 38 518,35 грн.
Доводи касаційної скарги про те, що відповідач був обізнаний про рішення суду, а тому зобов`язаний сплатити неустойку за весь період невиконання рішення суду про стягнення аліментів, є безпідставними, так як суди надали належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, врахували наявність заяви позивачки про відсутність майнових претензій до відповідача, її поведінку щодо звернення до виконання рішення суду лише у вересні 2022 року, ненадання відповідачу рахунків, за якими останній мав би перераховувати кошти позивачці, перебування позивачки з дочкою за кордоном, а тому дійшли вірного висновку про те, що відповідач не допустив свідомого ухилення від сплати аліментів.
Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.
Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а значною мірою зводяться до трактування норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, на власний розсуд.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 серпня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 листопада 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Д. Д. Луспеник