№ 766/15518/17

Постанова

Іменем України

07 червня 2022 року

м. Київ

справа № 766/15518/17

провадження № 61-18943св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» - адвоката Білоуса Андрія Володимировича на заочне рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 25 січня 2021 року у складі судді Майдан С. І. та постанову Херсонського апеляційного суду від 19 жовтня

2021 рокуу складі колегії суддів: Кузнєцової О. А., Кутурланової О. В., Майданіка В. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до

ОСОБА_1 про виселення.

Позовна заява мотивована тим, що 06 грудня 2016 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», в порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки отримав у власність квартиру, загальною площею 56,40 кв. м, житловою площею 44,60 кв. м, яка знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 , на підставі договору іпотеки від 30 червня 2005 року, що посвідчений приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Воєводиною І. М. та зареєстрований у державному реєстрі під номером 1821.

Після отримання права власності на вказане нерухоме майно позивач намагався отримати доступ до житла, однак перешкодою для вчинення зазначених дій стало проживання в ньому відповідача, який підлягає виселенню з житлового приміщення на підставі статей 319 321 ЦК України, статей 109 114 ЖК України.

Позивач направив письмову претензію відповідачеві про добровільне звільнення житлового приміщення та зняття з реєстраційного обліку, однак останнім вимоги позивача були проігноровані та нерухомість не була передана позивачу у вільне користування, що й стало підставою звернення

до суду.

З огляду на вказане банк, з урахуванням уточнень, просив суд виселити громадян ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у квартирі, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , без надання іншого жилого приміщення.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Херсонського міського суду Херсонської області

від 25 січня 2021 року, залишеним без змін постановою Херсонського апеляційного суду від 19 жовтня 2021 року, в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що спірна квартира, яка відповідачем передана в іпотеку, не була придбана за рахунок отриманих кредитних коштів. Квартира, з якої позивач просить виселити ОСОБА_1 , була придбана до укладення кредитного договору, за яким виникли грошові зобов`язання, про що свідчать відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 28 січня 2021 року № 242122552, та умови договору іпотеки

від 30 червня 2005 року.

Враховуючи відсутність доказів придбання відповідачем спірної квартири за кредитні кошти та відсутність відомостей про інше постійне жиле приміщення, яке підлягає наданню відповідачу у зв`язку із виселенням, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог банку.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У листопаді 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника АТ КБ «ПриватБанк» - адвоката Білоуса А. В. на заочне рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 25 січня 2021 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 19 жовтня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 01 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2022 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі представник АТ КБ «ПриватБанк» - адвокат Білоус А. В., посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 15 серпня 2018 року у справі № 595/1271/16-ц, провадження 18966св18, від 25 липня 2018 року у справі

№ 638/13030/13-ц, провадження № 61-20713св18, від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, провадження № 61-22315сво18, від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17, провадження № 14-64цс20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, підставою касаційного оскарження заявник зазначає порушення норм процесуального права, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій застосували норми права, які стосувалися виселення осіб до звернення стягнення на предмет іпотеки, проте в даному випадку вже після звернення стягнення на житлове приміщення та припинення договору іпотеки, не підлягають застосуванню норми Закону України «Про іпотеку» та ЖК України, а підлягають застосуванню норми ЦК України, зокрема, Глав 23 та 29 ЦК України.

Суди не застосували до спірних правовідносин принцип заборони суперечливої поведінки, оскільки суперечливою та недобросовісною є поведінка особи, яка спочатку передає своє житло в іпотеку, а потім, коли іпотекодержатель чи інша особа стає власником цього житла внаслідок звернення стягнення на предмет іпотеки через невиконання боржником своїх зобов`язань, відмовляється звільняти квартиру.

Зазначає, що оскільки відповідач не є власником квартири, то його виселення можливе без надання іншого житла. У той же час, за наявності необхідності, держава має виконати обов`язок по забезпеченню відповідача житлом. Заявник наголошує на тому, що до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення частини другої статті 109 ЖК України.

Також вказує, що судами попередніх інстанцій не надано правової оцінки тому факту, що відповідач зареєстрований та проживає за іншою адресою, відмінною від адреси предмета іпотеки.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не поданий

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 30 червня 2005 року між ОСОБА_1 як іпотекодавцем та закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк», правонаступником якого є позивач, як іпотекодержателем був укладений іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Воєводиною І. М. та зареєстрований у державному реєстрі під номером 1121. Строк виконання основного зобов`язання 30 червня 2025 року, розмір основного зобов`язання 24 100,00 доларів США.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень від 06 грудня 2016 року № 74997346, власником квартири за адресою:

АДРЕСА_1 є АТ КБ «ПриватБанк» на підставі договору іпотеки від 30 червня 2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Воєводиною І. М. та зареєстрованого у державному реєстрі під номером 1821.

20 липня 2017 року банком надіслана відповідачу вимога про добровільне звільнення квартири за адресою:

АДРЕСА_1 , із одночасним зняттям з реєстраційного обліку. Дана претензія направлена згідно з реєстром згрупованих поштових відправлень 24 липня 2017 року.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 28 січня 2021 року № 242122552, власником квартири за адресою:

АДРЕСА_1 , була

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на підставі рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 24 листопада 2004 року, а

з 21 січня 2005 року - ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 21 січня 2005 року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.

Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного жилого приміщення, є стаття 109 ЖК України.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК України громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Результат аналізу зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на житлове приміщення застосовуються норми як

статті 40 Закону України «Про іпотеку», так і статті 109 ЖК України.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18).

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 295/4514/16-ц (провадження

№ 29115сво18) зазначила, що тлумачення частини другої статті 109 ЖК України з урахуванням змісту статті 379, глави 26 ЦК України свідчить, що виселення без надання іншого житлового приміщення відбувається у тому разі, якщо саме це житлове приміщення було придбане за кредитні кошти.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, встановивши, що в договорі іпотеки від 30 червня

2005 року та інформаційній довідці з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 28 січня 2021 року №242122552 зазначено, що право власності на спірну квартиру у ОСОБА_1 виникло у січні 2005 року, в той час як кредитний договір та договір іпотеки між сторонами було укладено у червні 2005 року, тобто право власності у відповідача на спірну квартиру виникло раніше від дати укладання кредитного договору і договору іпотеки, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність передбачених законом підстав для виселення відповідача із зазначеного житлового приміщення без надання йому іншого житла.

Апеляційним судом правильно зазначено, що банком не доведено належними доказами того, що квартира АДРЕСА_2 була придбана за кошти, отримані на підставі кредиту, що забезпечений іпотекою.

Не заслуговують на увагу і доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не врахували та не перевірили наявність у відповідача іншого нерухомого майна, оскільки позивач не обґрунтовував позов такими обставинами та не надав до судів попередніх інстанцій відповідні докази.

За приписами частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Частинами першою - третьою статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись з цим позовом до суду першої інстанції, а також з апеляційною скаргою до апеляційного суду, банк не обґрунтовував свій позов про виселення наявністю у відповідача іншого житла, будь-яких доказів до судів першої та апеляційної інстанції з цього приводу не надавав.

Лише звертаючись до Верховного Суду з касаційною скаргою, банк посилається на те, що відповідач зареєстрований та проживає за іншою адресою, відмінною від адреси предмета іпотеки, а саме: у

АДРЕСА_3 . Разом з тим, доказів на підтвердження вказаних обставин банком не надано.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а зводяться до незгоди заявника з ухваленими у справі судовими рішеннями та необхідності переоцінки доказів у справі. Водночас суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, і згідно з вимогами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Схожі висновки викладені й у постанові Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 373/890/20 (провадження № 61-13775св21).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі

№ 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) вказала, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти російської федерації», «Нєлюбін проти російської федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Однакове застосування законузабезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед закономта правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Враховуючи конкретні обставини цієї справи, встановлені судами попередніх інстанцій, оскаржувані судові рішення не суперечать правовим висновкам, які зазначені в касаційній скарзі як підстава для відкриття касаційного провадження.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00,

§ 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому їх відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» - адвоката Білоуса Андрія Володимировича залишити без задоволення.

Заочне рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 25 січня 2021 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 19 жовтня

2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович