Постанова
Іменем України
01 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 766/2353/16-ц
провадження № 61-32437св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Сердюка В. В., Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк»,
треті особи: ОСОБА_2 , приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу Волкодав Валентина Геронтіївна, Товариство з обмеженою відповідальністю «Південенерго»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 22 серпня 2017 року у складі судді Майдан С. І.
та постанову Апеляційного суду Херсонської області від 08 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Базіль Л. В., Бугрика В. В., Семиженка Г. В.,
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом(далі - Закон України № 460-IX).
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк»), треті особи: ОСОБА_2 , приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу Волкодав В. Г. (далі - приватний нотаріус Херсонського МНО), Товариство з обмеженою відповідальністю «Південенерго» (далі - ТОВ «Південенерго»), про визнання іпотечного договору недійсним.
Позовна заява мотивована тим, що 14 квітня 2006 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк»
(далі - АКБ «Укрсоцбанк»), правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк»,
і ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 58 823 дол. США зі сплатою
12 % річних на строк до 13 квітня 2016 року.
З метою забезпечення умов кредитного договору між АКБ «Укрсоцбанк»
і ОСОБА_1 14 квітня 2006 року укладено іпотечний договір та додатковий договір до нього, відповідно до умов яких остання передала в іпотеку майнові права на незакінчені будівництвом однокімнатну квартиру, АДРЕСА_1 , двокімнатну квартиру, АДРЕСА_2 , та дворівневу трикімнатну квартиру АДРЕСА_3 .
Вказувала, що майнові права на об`єкт незавершеного будівництва віднесені до предмета іпотеки лише у 2008 році згідно із Законом України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», тому при укладенні договору іпотеки були порушені положення статті 5 Закону України «Про іпотеку», що є підставою для визнання вказаних правочинів недійсними.
На підставі викладеного ОСОБА_1 просила визнати іпотечний договір
від 14 квітня 2006 року та додатковий договір до нього від 28 вересня
2006 року, що укладені між АКБ «Укрсоцбанк» і ОСОБА_1 , недійсними; зняти заборону відчуження на квартири № 40, 43,
АДРЕСА_2 ; виключити записи про обтяження майнових прав на вищевказані незакінчені будівництвом квартири з Державного реєстру іпотек.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 22 серпня
2017 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відсутні правові підстави для їх задоволення, оскільки позивачем не доведені обставини порушення її прав та інтересів. Місцевий суд зазначив, що він не вбачає порушення банком вимог закону при обиранні в якості забезпечення майнові права на незакінчені будівництвом квартири.
Посилання позивача на ту обставину, що на момент укладення іпотечного договору, банк не мав права в якості забезпечення обирати майнові права на незакінчені будівництвом квартири, суперечить статті 5 Закону
України «Про іпотеку». Право на об`єкт незавершеного будівництва має бути зареєстроване в органі, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, він відноситься до нерухомих речей, а тому може бути предметом іпотеки.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Херсонської області від 08 лютого 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що позивач у позовній заяві вказувала, що договір про часткову участь у будівництві, укладений між нею і Товариством з обмеженою відповідальністю «Південенерго» (далі - ТОВ «Південенерго») розірвано і власником трикімнатної квартири АДРЕСА_3 стала ОСОБА_2 .
Звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним договору іпотеки та додаткового договору до нього, позивач не зазначила за захистом яких порушених, невизнанних або оспорюваних прав пов`язано її звернення до суду, обмежившись лише посиланням у позовній заяві на порушення вимог статті 5 Закону України «Про іпотеку», яка не визначала майнові права предметом іпотеки на час їх передачі.
Таким чином, зважаючи на те, що позивачка не є власником квартир, з яких просить зняти заборону відчуження (протилежного не встановлено), апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки вона не довела обставин порушення її прав та інтересів укладеним договором іпотеки, стороною якого вона є.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що позивач є стороною оспорюваних договору іпотеки до додаткового договору до нього, тому має право визнавати їх недійсними, оскільки вони суперечить вимогам закону. Проте суди безпідставно відмовили у задоволенні позову з тих підстав, що права ОСОБА_1 не порушені та не підлягають захисту у судовому порядку.
Факт розірвання укладеного між ТОВ «Південенерго» і ОСОБА_1 договору про часткову участь у будівництві від 10 січня 2006 року, який не є предметом розгляду у цій справі, не позбавляє останню права на звернення до суду за захистом порушених прав внаслідок укладення з порушенням вимог закону договору іпотеки.
Разом з тим, зібраними у справі доказами та нормами матеріального права підтверджено обставини, що спірний договір іпотеки та додатковий договір до нього є недійсними в силу вимог закону. На час укладення спірних правочинів майнові права не могли бути предметом іпотеки. Іпотечний договір та додатковий договір до нього суперечать статті 583 ЦК України та статті 5 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 22 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.
18 вересня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12 березня 2020 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 10 січня 2006 року між ОСОБА_1 і
ТОВ «Південенерго» укладено договір про часткову участь у будівництві, предметом якого є фінансування будівництва квартир АДРЕСА_1 (пункт 2.1.4).
Додатковою угодою від 21 серпня 2006 року пункт 2.1.4 договору про часткову участь у будівництві викладено в новій редакції, відповідно до якої предметом вищевказаного правочину є квартира АДРЕСА_3 .
Між АКБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», і ОСОБА_1 14 квітня 2006 року укладено кредитний договір, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 58 823 дол. США зі сплатою 12 % річних на строк до 13 квітня 2016 року.
З метою забезпечення умов кредитного договору між АКБ «Укрсоцбанк» і ОСОБА_1 14 квітня 2006 року укладено іпотечний договір та додатковий договір до нього, відповідно до яких остання передала в іпотеку майнові права на незакінчені будівництвом однокімнатну квартиру, АДРЕСА_1 , та двокімнатну квартиру, АДРЕСА_2 , та дворівневу трикімнатну квартиру АДРЕСА_3 .
Суди також встановили, що договір про часткову участь у будівництві, укладений між ОСОБА_1 і ТОВ «Південенерго», було розірвано та власником квартири АДРЕСА_3 стала ОСОБА_2 .
Згідно з актом приймання-передачі від 30 грудня 2007 року
ТОВ «Південенерго» побудувало, а Управління Служби безпеки України в Херсонській області прийняло закінченим будівництвом квартиру АДРЕСА_3 .
Відповідно до акта приймання-передачі від 16 липня 2008 року
ТОВ «Південенерго» побудувало, а ОСОБА_4 прийняв закінченим будівництвом квартиру АДРЕСА_1 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - в редакції, що діяла до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Аналогічні вимоги містяться у статті 213 ЦПК України (у редакції, чинній на час ухвалення рішення суду першої інстанції).
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 3 ЦПК України (в реакції, чинній на час звернення до суду з позовом) кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав свобод чи інтересів.
Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Так, статтею 5 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, яка була чинною на час укладення договору іпотеки) був визначений вичерпний перелік об`єктів, які могли бути предметом іпотеки за іпотечним договором.
Предметом іпотеки могли бути один або декілька об`єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об`єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.
Предметом іпотеки також міг бути об`єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому.
Частина об`єкта нерухомого майна могла бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості чи приєднання її до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості.
Водночас поняття «іпотека майнових прав» і регулювання відносин при передачі в іпотеку майнових прав у цій редакції закону були відсутні.
Дія Закону України від 19 червня 2003 року № 979-IV «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати (редакція, що діяла з 14 січня 2006 року по 23 липня 2010 року) на правовідносини при укладенні договору іпотеки між банком і фізичною особою з метою забезпечення кредитного договору не поширюється.
Зазначений правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 17 квітня 2013 року у справі № 6-8цс13.
Майнові права на об`єкт незавершеного будівництва віднесені до предмета іпотеки згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», що набрав чинності 14 січня 2009 року, якими були внесені зміни до Закону України «Про іпотеку».
Майнове право, що є предметом застави (іпотеки) - це обумовлене право набуття в майбутньому прав власності на нерухоме майно (право під відкладальною умовою), яке виникає тоді, коли виконані певні, але не всі правові передумови, що є необхідними й достатніми для набуття речового права.
Разом з тим, згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Положення статті 5 Закону України «Про іпотеку» (у редакції чинній на час укладення договору іпотеки) передбачали, що предметом іпотеки може виступати об`єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору.
Пунктом 1.1 договору іпотеки та додатковим договором до цього договору визначено, що предметом іпотеки є майнові права на незакінчені будівництвом об`єкти нерухомості.
Положеннями пункту 1.9 договору іпотеки передбачено, що після завершення будівництва та прийняття в експлуатацію нерухомого майна, а також після оформлення та реєстрації в установленому чинним законодавством України порядку права власності на нього за іпотекодавцем, збудована нерухомість продовжує бути предметом іпотеки.
Таким чином, колегія суддів вважає, що дії позивача щодо оспорення договору іпотеки та додаткового договору до нього через десять років після його укладення є намаганням позичальника уникнути належного виконання взятих на себе зобов`язань.
Сам по собі факт того, що на час укладення спірних договорів іпотеки та додаткового договору до нього стаття 5 Закону України «Про іпотеку» не визначала майнові права як предмет іпотеки не може свідчити про їх недійсність, оскільки головною умовою, яку повинні встановити суди, є наявність порушення прав і законних інтересів особи, яка оспорює зазначені договори.
При цьому колегія суддів виходить з того, що іпотекодацем виступив не забудовник житла, а позичальник кредиту і особа, яка відповідно до вимог статті 5 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) подала докази того, що нерухоме майно стане її власністю після укладення договору іпотеки.
Ураховуючи зазначене, Верховний Суд вважає відсутність передбачених статтями 203 215 ЦК України підстав для визнання недійсним вищевказаного договору іпотеки та додаткового договору до нього.
Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 04 липня 2018 року у справі № 520/10060/16-ц (провадження № 61-5085сво18).
Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову, врахували, що спірним договором іпотеки в іпотеку було передано нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця, і лише та обставина, що положення
статті 5 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не передбачали, що предметом іпотеки не можуть виступати майнові права, не може бути безумовною підставою для визнання недійсним вказаного договору.
На підставі викладеного суди дійшли правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у цій справі.
Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що на час укладення спірних правочинів майнові права не могли бути предметом іпотеки, тому позовні вимоги є обґрунтовані та підлягають задоволенню, оскільки позивач, виступивши іпотекодавцем майнових прав за спірними правочинами, тим самим надала згоду на передачу в іпотеку майнових прав на незавершені будівництвом квартири, які у майбутньому стануть її власністю, отже не довела наявності порушення свого права.
Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому ці судові рішення необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Керуючись статтями 400 402 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 22 серпня
2017 року та постанову Апеляційного суду Херсонської області від 08 лютого 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. С. Висоцька
Судді А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко
В. В. Сердюк
І. М. Фаловська