№ 766/3301/16-ц

Постанова

Іменем України

30 червня 2021 року

м. Київ

справа № 766/3301/16-ц

провадження № 61-9050св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Крата В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач- ОСОБА_2 ,

треті особи: приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу Ведмідська Марина Олексіївна, Третя херсонська державна нотаріальна контора,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Херсонського апеляційного суду від 15 травня

2020 року в складі колегії суддів: Радченка С. В., Бездрабко В. О., Вейтас І. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до

ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу Ведмідська М. О., Третя херсонська державна нотаріальна контора, про визнання заповіту недійсним та визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її брат ОСОБА_3 . Після його смерті відкрилась спадщина на належне йому майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 . Вона як рідна сестра є спадкоємцем другої черги спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 . Інших спадкоємців, які б мали право на спадкування за законом, немає.

Позивач зазначала, що раптова смерть брата стала для неї тяжким моральним потрясінням, вона постійно нервувала, у неї значно погіршився стан здоров`я.

05 січня 2014 року позивач невдало впала, пошкодивши ногу, та потрапила до лікарні, де їй було діагностовано закритий перелом лівої великогомілкової кістки зі зміщенням. На стаціонарному лікуванні перебувала з 05 січня 2014 року до

05 лютого 2014 року, після чого ще два місяці після виписки продовжувала лікування вдома. У зв`язку з важким перебігом захворювання 05 квітня

2014 року позивача повторно госпіталізовано, проведено операцію та накладено гіпс, який знято лише наприкінці липня цього ж року. Коли стан здоров`я позивача поліпшився вона звернулася до нотаріуса з проханням видати свідоцтво про право власності в порядку спадкування за законом після смерті брата. Проте нотаріус усно роз`яснив їй, що вона пропустила встановлений законодавством строк про прийняття спадщини, тому їй необхідно звернутися з позовом до суду.

Підготувавши документи для подання позову до суду, позивач ще раз звернулася до нотаріуса з проханням видати їй свідоцтво про право власності

в порядку спадкування або письмову відмову у його видачі. 19 квітня 2016 року нотаріус повідомив позивача про те, що у видачі їй свідоцтва про право власності в порядку спадкування відмовлено, оскільки її брат 10 жовтня

2013 року склав заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Ведмідською М. О., яким належну йому квартиру заповів співмешканці ОСОБА_2 .

ОСОБА_1 вважала, що цей заповіт є недійсним, оскільки: в момент складання заповіту та його посвідчення нотаріусом її брат ОСОБА_3 не усвідомлював значення своїх дій, не міг керувати ними, волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; при складанні та посвідчені заповіту не було додержано вимог законодавства, зокрема статей 1257 1248 ЦК України; через хворобу та як наслідок поганий зір, знаходячись

у лікарні після інсульту, ОСОБА_3 не міг власноручно написати заповіт або прочитати заповіт, складений нотаріусом на його прохання. Проте, всупереч вимогам законодавства, заповіт був складений без присутності свідків та вголос не зачитувався. Вказане свідчить про недійсність оскаржуваного заповіту.

З огляду на викладені обставини ОСОБА_1 просила:

визнати недійсним заповіт ОСОБА_3 , складений на користь

ОСОБА_2 , посвідчений 10 жовтня 2013 року приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Ведмідською М. О.;

визначити їй додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті брата ОСОБА_3 тривалістю 1 місяць з дня набрання рішення законної сили.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 26 лютого 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним заповіт ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 , посвідчений 10 жовтня 2013 року приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Ведмідською М. О.

Визначено ОСОБА_1 додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті брата ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , тривалістю один місяць з дня набрання рішенням законної сили.

Задовольняючи позов в частині продовження строку для прийняття спадщини, суд першої інстанції виходив із того, що позивач пропустила строк для прийняття спадщини з поважних причин, за станом здоров`я.

Задовольняючи позов в частині визнання недійсним заповіту, суд першої інстанції дійшов висновку, що на момент вчинення заповіту спадкодавець ОСОБА_3 не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними.

Постановою Херсонського апеляційного суду від 15 травня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 26 лютого 2020 року скасовано, ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Апеляційний суд вказав, що, обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, позивач посилалася на поганий стан здоров`я, в тому числі, перебування на стаціонарному лікуванні. Проте це твердження позивача суд апеляційної інстанції вважав необґрунтованим. Враховуючи період перебування ОСОБА_1 на лікуванні в Комунальній установі «Міська клінічна лікарня ім. Тропіних» у місті Херсоні з 05 січня 2014 року до 05 лютого 2014 року та відповідний строк для прийняття позивачем спадщини, що тривав з 15 жовтня 2013 року до 15 квітня 2014 року, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач мала достатньо часу для звернення із відповідною заявою до нотаріуса про прийняття спадщини.

Крім того, апеляційний суд зазначив, що матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 у зв`язку із хворобою та перебуванням на стаціонарному лікуванні об`єктивно була позбавлена можливості подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини в інший, передбачений законом спосіб, без особистої присутності (поштове відправлення, довіреність на вчинення від свого імені необхідних дій іншою особою тощо). Та обставина, що позивач проходила курс лікування в стаціонарі лікувального закладу, сама по собі не свідчить про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини.

Апеляційний суд також вказав, що у цій справі позивач звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини у квітні 2016 року, тобто через два роки після спливу відповідного строку, що не відповідає критерію «незначний» в контексті пропущеного строку для подання заяви про прийняття спадщини. Таким чином, апеляційний суд вважав, що суд першої інстанції, не встановивши усіх обставин справи, дійшов помилкових висновків про наявність підстав для задоволення позову, оскільки достатніх та належних доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку для звернення із заявою про прийняття спадщини позивач не надала, не довела існування об`єктивних, непереборних, істотних труднощів, які перешкоджали поданню заяви про прийняття спадщини у встановлений законом строк.

Враховуючи висновок апеляційного суду про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 в частині продовження строку для прийняття спадщини, суд вважав, що оспорюваним правочином (заповітом) не були порушені права чи законні інтереси позивача. ОСОБА_1 не довела своє право для звернення до суду в контексті статті 1257 ЦК України, оскільки не

є заінтересованою особою, яка має право звернутися до суду.

Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги

У червні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу,

в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що тривала хвороба спадкоємця, у тому числі тривале стаціонарне та амбулаторне лікування особи, пов'язане з переломом ноги та накладенням гіпсу, призвело до неможливості своєчасного подання заяви про прийняття спадщини, а відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 332/1434/15-ц, це є поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини. Проте цей висновок апеляційний суд не врахував.

Також апеляційний суд не врахував висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 494/498/16-ц, відповідно до якого, вирішуючи питання поважності причин пропущення шестимісячного строку, визначеного статтею 1270 ЦК України, для прийняття спадщини, суд має враховувати, що такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини кожної справи. При вирішенні справи суд має дотримуватись принципу пропорційності між застосованим заходом та переслідуваною метою, якою є захист порушених прав заявника в аспекті статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Також суд має брати до уваги похилий вік та характер захворювання, що безпосередньо зумовлює об`єктивну обмеженість можливості спадкоємця у вільному пересуванні.

Позивач зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її брат ОСОБА_3 . На момент його смерті їй було 67 років. Брат був єдиним її родичем. Вона мешкає на восьмому поверсі дев`ятиповерхового будинку. Зазначені обставини були визнані відповідачем у суді першої інстанції. Шестимісячний строк, в який вона мала право звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини розпочав свій перебіг 15 жовтня 2013 року та тривав до 15 квітня 2014 року. У листопаді 2013 року вона захворіла та більше двох тижнів у неї була висока температуру, лікувалась дома. Ці обставини підтверджуються показаннями свідків, які були допитані у суді першої інстанції.

05 січня 2014 року позивач невдало впала, пошкодивши ногу, та потрапила до лікарні, де їй було діагностовано закритий черезміщелковий перелом лівої великогомілкової кістки зі зміщенням. На стаціонарному лікуванні позивач перебувала з 05 січня 2014 року до 05 лютого 2014 року. Після завершення стаціонарного лікування їй було накладено гіпс та рекомендовано повну іммобілізація (нерухомість) ноги протягом семи - дев`яти тижнів з дня травми. Тобто, перебуваючи на амбулаторному лікуванні у період з 05 лютого 2014 року до 05 квітня 2014 року ходити вона не могла, а ставати на ногу їй заборонено лікарями. Таким чином, у вказаний період ОСОБА_1 фізично не могла відвідати нотаріуса. Через складний перебіг захворювання 05 квітня

2014 року позивача повторно госпіталізовано до лікарні, де їй проведено операцію. Після проведеного оперативного втручання позивачу накладено гіпс та рекомендовано знерухомлення ноги, а в подальшому ходіння на милицях. Ці обставини підтверджуються наявним в матеріалах цивільної справи епікризом від 21 квітня 2014 року.

Позивач зазначає, що ходити у квартирі на милицях з невеликим навантаженням на хвору ногу вона почала лише у кінці червня 2014 року, тобто вже після спливу шестимісячного строку з часу відкриття спадщини, а самостійно виходити на вулицю на невелику відстань, значно пізніше, майже наприкінці літа.Отже, у період з 15 жовтня 2013 року до 15 квітня 2014 року через хворобу та відсутність можливості ходити у неї виникли істотні та непереборні труднощі, які унеможливлювали вчинення дій щодо прийняття спадщини після смерті брата у строк, передбачений статтею 1270 ЦК України.

ОСОБА_1 зазначає, що суд апеляційної інстанції безпідставно врахував лише час її перебування на стаціонарному лікуванні. При цьому, суд не надав оцінки тому, що вона двічі за цей період перебувала на лікуванні, а характер і перебіг захворювання позбавили її можливості ходити. Ці обставини унеможливили звернення позивача до нотаріуса особисто чи подання заяви засобами поштового зв`язку протягом майже усього строку, що встановлений законодавством для подання заяви про прийняття спадщини. Таким чином, тривалий термін, на який пропущено строк для прийняття спадщини сам по собі не може бути безумовною підставою для відмови у задоволені позовних вимог про визначення додаткового строку для звернення з заявою про прийняття спадщини, якщо пропуск встановленого законодавством шестимісячного строку відбувся з поважних причин, а спадщина на час звернення з позовом до суду ще не була оформлена іншими спадкоємцями.

Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, не врахував усіх обставини справи, не дослідив належним чином докази у справі

в їх сукупності, неправильно застосував норми матеріального права та не врахував висновки Верховного Суду, внаслідок чого помилково скасував законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

На переконання позивача, необґрунтованим є висновок апеляційного суду про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог про визнання заповіту недійсним. Відповідач не перебувала у родинних відносинах з спадкодавцем, не була його дружиною, не проживала з ним однією сім'єю та права на спадкування за законом після його смерті не має.Лише у зв'язку з наявністю спірного заповіту відповідач є спадкоємцем після ОСОБА_3 . У разі визнання спірного заповіту недійсним, спадкування відбуватиметься за законом, а позивач матиме можливість прийняти спадщину в порядку, визначеному частиною другою статті 1272 ЦК України. Водночас наявність спірного заповіту позбавляє її такої можливості. Цю обставину апеляційний суд не врахував, тому дійшов помилкового висновку про те, що спірний заповіт прав чи інтересів позивача не порушує.

Відмовляючи з формальних підстав у визнанні недійсним заповіту, який складений особою, що в момент його складання не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними, апеляційний суд порушив принцип цивільного права щодо вільного волевиявлення особи на вчинення правочинів, у тому числі й заповіту. В наслідок такої позиції апеляційного суду є чинним заповіт, який складений за сприяння відповідача в умовах безпорадного стану спадкодавця та який не відповідав його внутрішній волі.

У липні 2020 року від ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу, який підписано її представником ОСОБА_4 . У відзиві представник відповідача просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Відзив мотивовано тим, що, обґрунтовуючи поважність причин пропуску встановленого законодавством строку для подання заяви про прийняття спадщини, позивач посилалася на поганий стан здоров'я та її перебування на стаціонарному лікуванні. Це твердження позивача є необґрунтованим, оскільки, шестимісячний строк розпочав свій перебіг 15 жовтня 2013 року та тривав до 15 квітня 2014 року. Під час розгляду справи суди встановили, що позивач перебувала на лікуванні у травматологічному відділенні Комунальної установи «Міська клінічна лікарня ім. Тропіних» з 05 січня 2014 року до 05 лютого 2014 року, тобто протягом одного місяця. Таким чином, позивач до 05 січня 2014 року мала строк 2 місяці 20 днів для звернення до нотаріуса із відповідною заявою та після виписки з лікарні - строк 2 місяці та 10 днів для такого звернення, проте вона до нотаріуса із відповідною заявою не звернулася. Таким чином хвороба протягом одного місяця в період, коли спадкоємиць зобов`язаний звернутися до нотаріуса з відповідною заявою, не може вважатися поважною причиною пропуску шестимісячного строку. При цьому, позивач не заперечувала той факт, що вона обізнана про смерть свого брата, була на його похованні. Тому підстав для надання додаткового строку для прийняття спадщини немає.

Представник ОСОБА_2 наголошувала, що позивач звернулася із відповідною заявою до нотаріуса лише 19 квітня 2016 року, тобто через два роки після спливу встановленого нормами цивільного законодавства строку.

Аналіз змісту Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року

№ 296/5, свідчить, що заява про прийняття спадщини приймається нотаріусами України поштовим відправленням. Нотаріальні дії вчиняються у приміщенні державної нотаріальної контори, у державному нотаріальному архіві, приміщенні, яке є робочим місцем (конторою) приватного нотаріуса. В окремих випадках, коли фізична особа не може з`явитися в зазначене приміщення, а також коли того вимагають особливості посвідчуваного правочину, такі нотаріальні дії можуть бути вчинені поза вказаними приміщеннями, але в межах нотаріального округу. Тому позивач мала достатньо можливостей для подання відповідної заяви нотаріусу у визначений законом строк.

У зв'язку із відсутністю підстав для визначення позивачу строку для подання заяви про прийняття спадщини, є такою, що не підлягає задоволенню вимога про визнання недійсним заповіту ОСОБА_3 . У ОСОБА_1 відсутнє право на звернення до суду із вимогою про визнання недійсним заповіту, оскільки вона не входить до кола спадкоємців, які звернулися у строк визначений ЦК України для отримання спадщини.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2020 року ОСОБА_1 звільнено від сплати судового збору за подання касаційної скарги, відкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 30 червня 2020 рокувказано, що підставою касаційного оскарження позивач зазначає порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, зокрема, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від

28 листопада 2018 року у справі № 494/498/16-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 332/1434/15-ц.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що згідно з актовим записом про смерть № 433 ОСОБА_3 , який був братом позивача, помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина на належне йому майно - квартиру АДРЕСА_1 .

Відповідно до матеріалів спадкової справи № 169/2014, заведеної Третьою херсонською державною нотаріальною конторою, ІНФОРМАЦІЯ_2

ОСОБА_2 (співмешканка померлого) звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після ОСОБА_3 .

Згідно з копією заповіту від 10 жовтня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Ведмідською М. О.

з виїздом до лікарні до заповідача ОСОБА_3 у зв`язку з його хворобою, він на випадок своєї смерті заповів ОСОБА_2 квартиру

АДРЕСА_1 .

Листом Третьої херсонської державної нотаріальної контори від 19 квітня

2016 року ОСОБА_1 у прийнятті спадщини та видачі свідоцтва про право власності в порядку спадкування відмовлено, оскільки її брат 10 жовтня

2013 року склав заповіт та у зв`язку із пропуском строку звернення із заявою про прийняття спадщини.

Відповідно до висновку судово-психіатричного експерта від 07 березня

2019 року № 110 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на момент укладання ним заповіту 10 жовтня 2013 року перебував у стані порушення (виключення) свідомості - оглушені та за своїм психічним станом він не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними. У ОСОБА_3 на момент укладення заповіту були наявні виражені порушення психічних процесів, порушення психічного стану, які виключали його здатність розуміти фактичний характер своїх дій, керувати ними.

Згідно з виписним епікризом від 21 квітня 2014 року ОСОБА_1 з 05 січня 2014 року до 05 лютого 2014 року перебувала на лікуванні у травматологічному відділені Комунальної установи «Міська клінічна лікарня ім. Тропіних» у

м. Херсоні у зв`язку з переломом лівої ноги, 05 квітня 2014 року їй була проведена хірургічна операція, після виписки їй рекомендовано продовження лікування у поліклініці за місцем проживання, хода на милицях, імобілізація 7 - 9 тижнів (фіксація, знерухомлення ноги), а після зняття гіпса курс лікувальної фізичної культури.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до статей 1216 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Згідно з частинами першою, другою статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу за місцем відкриття спадщини. У разі відсутності такої згоди, за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (стаття 1272 ЦК України).

Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її (частина перша статті 1272 ЦК України).

Частиною третьою статті 1272 ЦК України передбачено, що за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Аналіз вищезазначеної норми закону свідчить про те, що поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є ті, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Отже, правила частини третьої статті 1272 ЦК України можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.

Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через власну пасивну поведінку, то правових підстав для визначення додаткового строку для прийняття спадщини немає.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі

№ 494/498/16-ц (провадження № 61-5303св18) вказано, що «вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд зобов`язаний дослідити поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Відповідно до абзацу чотирнадцятого пункту 27 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1317, підставою для встановлення III групи інвалідності є стійкі, помірної важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, наслідками травм або вродженими вадами, що призвели до помірно вираженого обмеження життєдіяльності особи, в тому числі її працездатності, але потребують соціальної допомоги і соціального захисту. Розглядаючи спір по суті, суд першої інстанції врахував положення зазначених норм ЦК України, а також усталену практику його застосування, та, дослідивши поважність причин пропуску позивачем строку для прийняття спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 , що ОСОБА_2 своєчасно не реалізував своє право на прийняття спадщини у зв`язку з поважними причинами, а тому дійшов правильних висновків про наявність підстав для встановлення позивачу додаткового строку для прийняття спадщини. З огляду на викладене, висновки суду апеляційної інстанції необхідно визнати помилковими щодо відсутності підстав для задоволення позову та скасування судового рішення, яке відповідає закону. При цьому, вирішуючи питання поважності причин пропущення шестимісячного строку, визначеного статтею 1270 ЦК України, для прийняття спадщини, суд має враховувати, що такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини кожної справи. Принцип пропорційності тісно пов`язаний із принципом верховенства права: принцип верховенства права є фундаментом, на якому базується принцип пропорційності, натомість принцип пропорційності є умовою реалізації принципу верховенства права і водночас його необхідним наслідком. Судова практика Європейського суду з прав людини розглядає принцип пропорційності як невід`ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності. Дотримання принципу пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв`язання проблеми суспільства і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети. Апеляційний суд, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, не врахував принцип пропорційності між застосованим заходом та переслідуваною метою, якою є захист порушених прав заявника в аспекті статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. В оцінці доводів касаційної скарги, законності та обґрунтованості оскаржуваного судового рішення Верховний Суд врахував також зміст волевиявлення спадкодавця, сформульоване у складеному нею за життя заповіті від 16 березня 2007 року, пріоритетність спадкування за заповітом, що відповідає духу Цивільного кодексу України. Також Судом враховано наявність у позивача інвалідності, його похилий вік, характер захворювання, що безпосередньо зумовлює об`єктивну обмеженість можливості у його вільному пересуванні, а також той факт, що позивач звернувся до нотаріальної контори із досить незначним за тривалістю пропуском строку, який не перевищує місяця після спливу шестимісячного строку на подання заяви про прийняття спадщини».

У постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 332/1434/15-ц (провадження № 61-34831св18) вказано, що «поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої зави; 2) ці обставини визнані судом поважними. Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом України у постанові від 23 серпня 2017 року № 6-1320цс17. З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви. Разом із тим Пленум Верховного Суду України у пункті 24 постанови від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз`яснив, що, вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. У справі, що переглядається, установлено, що шестимісячний строк для прийняття спадщини після померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 сплив 08 лютого 2015 року, а із відповідною заявою ОСОБА_1 звернулась 27 березня 2015 року. Обґрунтовуючи поважність причин пропущення строку для подання заяви про прийняття спадщини, ОСОБА_1 посилалась на те, що за життя батько склав на її користь заповіт, який у подальшому був визнаний недійсним у судовому порядку. Об`єктивними поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини вважала її тривалу хворобу, перебування у цей період на лікуванні як амбулаторному, так і стаціонарному. У абзаці 6 пункту 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз`яснено, що поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема, тривала хвороба спадкоємців. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив доводів позивача про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини та не надав належної правової оцінки доказам, які містяться в матеріалах справи. Так, згідно з листком непрацездатності позивач з 23 жовтня по 08 листопада 2014 року була тимчасово непрацездатною

(а. с. 20 т. 1). Із медичної картки ОСОБА_1 вбачається, що станом на час перебігу та спливу строку для прийняття спадщини позивач неодноразово зверталась до лікарів зі скаргами на стан її здоров`я, у зв`язку з чим проходила відповідне обстеження, зокрема у жовтні 2014 року (а. с. 68, 71, 72, т. 1), у листопаді та грудні 2014 року (а. с. 49-55, т. 1). Згідно з висновком МСЕК від 05 листопада 2014 року позивачу надано третю групу інвалідності (а. с. 75, т. 1). Крім того, суд апеляційної інстанції не врахував, що ОСОБА_1 пропустила незначний період часу для подання заяви про прийняття спадщини. Таким чином, наведена позивачем причина пропущення строку для подання заяви про прийняття спадщини є поважною для надання судом додаткового строку для прийняття спадщини, оскільки тривала хвороба ОСОБА_1 призвела до неможливості подати заяву про прийняття спадщини у строк, передбачений статтею 1270 ЦК України, а пропуск строку для подання заяви про прийняття спадщини є незначним. Саме таких висновків дійшов суд першої інстанції, встановивши всі обставини справи, надавши їм належну правову оцінку, та ухвалив законне та обґрунтоване рішення. Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, не врахував указаних обставин, формально поставився до дослідження доказів у справі в їх сукупності та помилково скасував законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції».

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Обґрунтовуючи поважність причин пропуску встановленого законодавством строку для подання заяви про прийняття спадщини, позивач посилалася на поганий стан здоров`я, в тому числі, і перебування її на стаціонарному лікуванні.

Встановивши період перебування позивача на лікуванні у Комунальній установі «Міська клінічна лікарня ім. Тропіних» у м. Херсоні з 05 січня 2014 року по 05 лютого 2014 року та відповідний строк для прийняття позивачем спадщини, що тривав з 15 жовтня 2013 року до 15 квітня 2014 року, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що позивач мала достатньо часу для звернення із заявою до нотаріуса про прийняття спадщини.

Апеляційний суд правильно вказав, що матеріали справи не містить доказів того, що ОСОБА_1 у зв`язку із хворобою та перебуванням на стаціонарному лікуванні у лікувальному закладі об`єктивно була позбавлена можливості подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини в інший, передбачений законом спосіб, без особистої присутності у нотаріуса (поштове відправлення, довіреність на вчинення від свого імені необхідних дій іншій особі тощо). Сама по собі та обставина, що позивач проходила курс лікування в стаціонарі лікувального закладу, не свідчить про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини.

Колегія суддів також погоджується із висновком суду апеляційної інстанції, період часу (два роки), який сплив з дня закінчення шестимісячного строку для прийняття спадщини ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) і до звернення позивача до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини у квітні 2016 року не можна вважати незначним строком.

Доводи ОСОБА_1 про неврахування апеляційним судом того, що вона двічі перебувала на стаціонарному лікуванні (не лише у період з 05 січня 2014 року по 05 лютого 2014 року), а 05 квітня 2014 року їй проведено хірургічну операцію на нозі, висновки апеляційного суду щодо звернення до нотаріуса, а надалі - до суду мали місце через два роки після закінчення шестимісячного строку для прийняття спадщини, тобто із пропуском значного строку, не спростовують. При цьому позивач у касаційній скарзі сама вказує, що ходити у квартирі на милицях з невеликим навантаженням на хвору ногу вона почала у кінці червня 2014 року, а самостійно виходити на вулицю на невелику відстань наприкінці літа.

Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Тлумачення вказаних норм дозволяє зробити висновок, що для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права або інтереси позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав чи інтересів позивач звернувся до суду.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Тлумачення статей 15, 16 ЦК України свідчить, що недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Враховуючи висновок апеляційного суду про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 в частині визначення строку для прийняття спадщини, обґрунтованим є також висновок про те, що оспорюваним заповітом права чи законні інтереси позивача не порушено.

За таких обставин апеляційний суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним та визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Аргумент касаційної скарги про те, що апеляційний суд в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 494/498/16-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 332/1434/15-ц, є помилковими, оскільки оскаржена постанова апеляційного суду узгоджується із висновками, викладеними у цих справах.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду прийнята без додержання норм матеріального і процесуального права, та зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржену постанову апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Херсонського апеляційного суду від 15 травня

2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді М. М. Русинчук

Н. О. Антоненко

В. І. Крат