№ 803/1247/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 червня 2022 року

м. Київ

справа № 803/1247/17

адміністративне провадження № К/9901/65625/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,

розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу №803/1247/17 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Імпорт Транс Сервіс" до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 24.10.2017 (суддя Костюкевич С.Ф.) та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2018 (головуючий суддя Матковська З.М., судді: Затолочний В.С., Костів М.В.),

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Імпорт Транс Сервіс" звернулось до адміністративного суду з позовом до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 07.07.2017 №0006304812.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 24.10.2017, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2018, позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 12.11.2018 відкрито касаційне провадження у справі №803/1247/17 за касаційною скаргою податкового органу.

Ухвалою суду від 27.06.2022 касаційний розгляд справи призначено у попередньому судовому засіданні на 28.06.2022.

В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач вказує, що судом апеляційної інстанції прийнято рішення без врахування фактичних обставин справи, з порушенням норм матеріального права, зокрема пункту 198.6 статті 198, пунктів 201.7, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України та статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Як вважає відповідач, наданими позивачем документами не підтверджується реальність господарських операцій з контрагентами, а тому висновки акту перевірки та прийняте на підставі цього акту податкове повідомлення-рішення відповідає вимогам податкового законодавства. Відповідач вказує, що у ході проведеної перевірки виявлено відсутність здійснення господарської діяльності позивача з його контрагентом, посилаючись на податкову інформацію та наявність кримінального провадження. Як вважає відповідач, додані до перевірки документи не можуть слугувати підставою для формування податкового кредиту в розумінні приписів податкового законодавства. Податковий орган зазначає, що підтвердити господарську операцію між суб`єктами не має можливості, виходячи з урахування реального часу здійснення операції, місцезнаходження майна, наявності незначних трудових ресурсів, відсутності основних фондів, виробничих активів. Як вважає відповідач, позивач декларував взаємовідносини, включив до складу податкового кредиту суми ПДВ, однак, вказані господарські операції не носили реального характеру. У касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій у справі №803/1247/17 та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Позивач не скористався процесуальним правом заперечити проти доводів касаційної скарги, що не перешкоджає касаційному розгляду справи.

Касаційний розгляд справи здійснюється у попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 КАС України.

Переглянувши касаційну скаргу, Суд вважає, що доводи касаційної скарги не підтверджують обставини неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права при вирішенні даної справи, з урахуванням наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, на підставі направлень Офісу ВПП ДФС від 18.05.2017 №131, №130, №129 та наказу від 15.05.2017 №1061 інспекторами Луцького відділу податкового супроводження підприємств Львівського управління Офісу ВПП ДФС проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Імпорт Транс Сервіс» з питань господарських відносин з ТОВ «ВТК» (попередня назва ТзОВ «Альтерсвіфт») за січень 2016 року.

За результатами перевірки складено акт №101/28-10-48-12/39608851 від 16.06.2017 року. Перевіркою встановлено, що позивачем занижено доходи за 2016 рік на суму 2' 461' 804,35грн., що призвело до заниження податку на прибуток на суму 443124,78грн. за 2016 рік.

На підставі акту перевірки винесено податкове повідомлення-рішення №0006304812 від 07.07.2017, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток на 553905,98грн., з них за основним податковим зобов`язанням - 443124,78грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 110781,20грн.

Позивач вважав необґрунтованими висновки податкового органу, викладені в акті перевірки про безтоварність операцій по правочину, укладеному з контрагентом ТОВ «ВТК» (попередня назва ТОВ «Альтерсвіфт»), оскільки реальність, правомірність і відповідність господарської операції діючому законодавству, підтверджується відповідними первинними бухгалтерськими документами. Товариство звернулось до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що вимоги позивача є правомірними. У свою чергу, контролюючим органом не доведено, що господарські зобов`язання не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені сторонами.

Верховний Суд, переглянувши постанову суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для скасування судових рішень, з огляду на наступне.

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Положеннями пункту 14.1.36 ПК України передбачено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через відокремлені підрозділи, а також через будь - яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Пунктом 135.4 статті 135 ПК України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Згідно підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Із системного аналізу вказаних вище правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на формування податкового кредиту із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), та права на віднесення витрат по його придбанню до складу валових витрат, платник повинен мати податкові накладні, первинні бухгалтерські документи, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначені для використання у власній господарській діяльності. Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів для цілей ведення податкового обліку лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Таким чином, витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 187.1 статті 187 ПК України встановлено, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.3 цієї статті ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення став висновок контролюючого органу про нереальність угод, укладених між ТОВ «Імпорт Транс Сервіс» та ТОВ «ВТК» (попередня назва ТзОВ «Альтерсвіфт»), який базується на тому, що операції між позивачем та контрагентом не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання таких видів робіт, послуг, постачання ТМЦ або здійснення діяльності. Про це свідчить відсутність у суб`єкта господарювання необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів. У зв`язку з цим, відповідач дійшов висновку про те, що операції з ТзОВ «ВТК» (попередня назва ТОВ «Альтерсвіфт») не спричиняють реального настання правових наслідків.

На підставі матеріалів справи судами з`ясовано, що ТОВ «Імпорт Транс Сервіс» зареєстроване як юридична особа 29.01.2015, взято на податковий облік в органах державної податкової служби 30.01.2015 за №031815010867.

Між ТОВ «Імпорт Транс Сервіс» (Покупець) та ТОВ «БНК-Україна» (Постачальник) укладено Договір поставки товару №134-А92-15/Д від 17.12.2015, предметом якого була поставка бензину неетильованого А92.

Згідно видаткової накладної №335 від 25.01.2016 Покупець здійснив оплату в сумі 13' 083' 884,18грн. за вказаний бензин А92 в кількості 663,45т.

Як вбачається з договору про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та наданні залізницею послуги №ПЗ/ДН-4/15/135/ДНЮ-4 від 13.08.2015, накладної 3/0-0-1-0, договору зберігання №30/12-5 від 30.12.2015, ТОВ «Імпорт Транс Сервіс» придбаний у ТОВ «БНК-Україна» бензин залізницею доставив на зберігання ТОВ «Вог Рітейл».

За результатом здійснення своєї господарської діяльності, з метою реалізації придбаного у ТОВ «БНК-Україна» бензину А92, між ТОВ «Імпорт Транс Сервіс» та ТОВ «Альтерсвіфт» (тепер ТОВ «ВТК») був укладений Договір купівлі-продажу нафтопродуктів від 25.01.2016 №25.

На виконання умов вказаного договору ТОВ «Імпорт Транс Сервіс» передано у власність ТОВ «Альтерсвіфт» нафтопродукти (бензин А92) в кількості 122350кг на загальну суму 2' 461' 804,35грн. в тому числі 410300,73 ПДВ, що підтверджується видатковою накладною №198 від 28.01.2016 та актом приймання-передачі від 28.01.2016.

Формування податкового кредиту за фактом цієї покупки підтверджується податковою накладною від 28.01.2016 №229.

В обґрунтування своїх доводів відповідач стверджував про відсутність повноважень особи у ОСОБА_1 на підписання від імені директора документів, зокрема договору купівлі-продажу №25 від 25.01.2016 та акту приймання-передачі до нього.

Суди встановили, що у відповідь на запит позивача, ТОВ «ВТК» (ТОВ «Альтерсвіфт») листом від 22.06.2017 надало завірені копії протоколу загальних зборів Товариства №22/15 від 22.09.2015, наказу про призначення директора Товариства від 24.09.2015 та виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 24.09.2015.

З вказаних документів вбачається, що директором ТОВ «ВТК» з 24.09.2015 по даний час являється ОСОБА_1 .

Зокрема, у виписці з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 24.09.2015 зазначено, особою, яка має право вчиняти юридичні дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори є керівник ОСОБА_1 .

Судами також встановлено, що розрахунок по господарській операції проведено шляхом передачі простого векселя серії АА2069519 по якому ТОВ «Альтерсвіфт» та ТОВ «Імпорт Транс Сервіс», згідно договору №25 від 25.01.2016 здійснили проведення розрахунків за формою розрахункового документа - простий вексель.

Погашення вказаного векселя відбулось шляхом укладання акту приймання-передачі векселів від 15.07.2016, згідно якого передано вексель ТОВ «Вог Трейдинг».

ТОВ «Імпорт Транс Сервіс» отримало від ТОВ «Вог Трейдинг» кошти в сумі 2' 461' 804,35грн., що підтверджується платіжним дорученням від 31.10.2016 №ІТС 0002933.

У свою чергу, отримані від ТОВ «БНК-Україна» нафтопродукти були використані позивачем в ході своєї господарської діяльності, а саме під час продажу нафтопродуктів до ТОВ «Альтерсвіфт» (ТзОВ «ВТК»),

Суди дійшли висновку, що вказаними документами, які оглянуті судом, підтверджується факт поставки товару та отримання прибутку. Використання позивачем придбаних товарів та досягнення економічного ефекту у власній господарській діяльності підтверджується оглянутими судом договорами, видатковими накладними та актами прийому-передачі, податковими накладними та платіжними дорученнями, копії яких приєднані до матеріалів справи. Документи містять всі обов`язкові реквізити, які дають змогу ідентифікувати, як юридичну так і господарську сутність укладених правочинів, їхніх учасників, а також грошову складову вчинених господарських операцій, а відтак наявні дефекти форми, на яких акцентує увагу податковий орган, не є підставою для визнання цих документів недійсними.

Порушень в оформленні цих документів, які б могли слугувати про нереальність спірних операцій, судом не виявлено.

При цьому, суд першої інстанції зазначив, що акт перевірки не містить об`єктивного аналізу господарської операції, вчиненої позивачем з ТОВ «Альтерсвіфт» (ТзОВ «ВТК»), натомість ґрунтується виключно на припущеннях про те, що вона не могла відбутись. Висновки відповідача про відсутність реального характеру відносин між позивачем та контрагентом не підтверджуються належними і допустимими доказами, а ґрунтуються на аналізі лише баз даних податкового органу з відомостями про чисельність працюючих та податкової звітності з ПДВ, без фактичного з`ясування контролюючим органом реального майнового стану суб`єкта господарювання та перевірки його фінансово-господарської діяльності за період, коли виникли спірні правовідносини.

Апеляційний суд вказав, що відповідачем не зазначено і не підтверджено представником інспекції в судовому засіданні, чи винесено обвинувальні вироки щодо будь-кого з посадових осіб та чи притягнуто будь-кого з посадових осіб позивача чи контрагента до кримінальної відповідальності за злочини передбачені статтями 205 212 Кримінального кодексу України щодо створення та господарської діяльності контрагентів позивача з метою прикриття незаконної діяльності, ухилення від сплати податків або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона. Представник відповідача в судовому засіданні підтвердив, що йому невідомо чи пред`являлися будь-кому підозри у кримінальному провадженні, зазначеному в письмових запереченнях.

Суди розглянули посилання контролюючого органу на кримінальне провадження від 08.12.2015 №12015000000000630, як на доказ вчинення правочину, спрямованого на порушення публічного порядку і як на підставу для висновків про відсутність фактичного виконання договору.

Досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні 08.12.2015 №12015000000000630 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених статями 28 190 205 209 212 Кримінального кодексу України встановлено, що учасниками організованої групи у період 2014-2016 років зареєстровані або перереєстровані на підставних осіб ряд підприємств, у тому числі ТОВ Альтерсвіфт» з метою прикриття незаконної діяльності.

Разом з тим, констатували, що вироку суду, яким би було надано правову оцінку діям контрагента ТОВ «Імпорт Транс Сервіс», немає. Не подано відповідачем і жодних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість або можливої фіктивності його контрагента, як-от: пояснень посадових осіб щодо їх непричетності до фінансово-господарської діяльності юридичної особи, судових рішень, тощо.

Як вказано судами, актом перевірки ТзОВ «Імпорт Транс Сервіс» не спростовано встановленої статтею 204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності вчинених позивачем правочинів, так як на думку суду, єдиним мотивом для висновку про нікчемність спірних правочинів є складені акт за результатами перевірки контрагента позивача, проведеної іншим податковим органом. Однак, в силу приписів статей 8 і 19 Конституції України лише висновку одного органу державної податкової служби України про нікчемність вчинених платником податків правочинів є недостатнім для висновку іншого органу державної податкової служби України про порушення контрагентом такого платника податків законів з питань оподаткування.

Таким чином, в акті перевірки суб`єктом владних повноважень не викладено інших належних та допустимих доводів про відсутність фактичного виконання позивачем господарських операцій з його контрагентом, про відсутність витрат позивача у спірних правовідносинах, про наявність взаємопов`язаності позивача та контрагента, про несумісність предмету спірного правочину з напрямом господарської діяльності позивача, про відсутність змін у складі і структурі активів осіб, котрі є сторонами правочину, що зумовлює необґрунтованість висновку суб`єкта владних повноважень щодо невідповідності закону вчинених за ним господарських операцій.

У свою чергу, позивачем було надано належні та допустимі докази, які підтверджують правові наслідки вчинених правочинів та те, що господарські операції мали реальний характер. Наданими до суду первинними документами підтверджено здійснення господарських операцій, що спростовує висновки відповідача, викладені в акті перевірки.

Суд касаційної інстанції зауважує, що підтвердженням реального здійснення господарської операції є первинні документи, які свідчать про фактичну поставку товарів продавцем та їх отримання покупцем, а також документи, що підтверджують факт використання вказаних товарів у власній господарській діяльності. Підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Водночас, обов`язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) первинними документами покладається на платника, адже саме він виступає суб`єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об`єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат.

Усталеною є практика Верховного Суду, яка, якщо її систематизувати, полягає в тому, що визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. Ні податкова інформація щодо контрагентів по ланцюгу постачання, ні помилки в оформленні первинних документів самі по собі не є самостійними підставами для висновку про нереальність господарських операцій. Водночас, у сукупності з іншими обставинами справи наявність або відсутність таких документів чи обставин можуть свідчити на спростування або підтвердження позиції контролюючого органу.

Враховуючи відсутність доказів на підтвердження обставин, на які посилається відповідач та наявність первинних документів, інших доказів на підтвердження господарських операцій позивача з контрагентами, суд касаційної інстанції з урахуванням вказаного, дійшов висновку, що контролюючим органом не наведено доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені належними документами, а також не представлено доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі. Також, не подано відповідачем доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість або можливої фіктивності його постачальника: судових рішень, вироків, не наведено доводів щодо здійснення позивачем операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

Частиною першою-другою статті 77 КАС України унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Верховний Суд приходить до висновку, що доводи касаційної скарги не підтверджують обставин неправильного застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, а також надали належну правову та обґрунтовану оцінку заявленим вимогам на підставі норм закону. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Крім того, обґрунтування, наведені відповідачем у касаційній скарзі, містять вимоги здійснити переоцінку встановлених судами обставин справи, а також додатково перевірити докази, що не входить в межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями частини другої статті 341 КАС України.

За правилами частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись статтями 343 349 350 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби залишити без задоволення.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 24.10.2017 та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2018 у справі №803/1247/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

-------------------

-------------------

-------------------

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

Р.Ф. Ханова

Судді Верховного Суду