ПОСТАНОВА
Іменем України
28 лютого 2020 року
м. Київ
справа №803/637/16
касаційне провадження №К/9901/40283/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Шипуліної Т.М.,
суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у Волинській області на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 08.06.2017 (суддя Яворський І.О.) у справі № 803/637/16 за позовом Приватного підприємства «Європацукор» до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
В С Т А Н О В И В:
Приватне підприємство «Європацукор» звернулось до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень від 20.04.2016 № 0001601401 та від 20.04.2016 № 0001611401.
Волинський окружний адміністративний суд постановою від 24.05.2016 адміністративний позов задовольнив повністю.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку.
Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 29.06.2016 залишив апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Волинській області без руху у зв`язку з тим, що вона подана без додержання вимог статті 187 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017), а саме - не сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги на постанову суду.
Внаслідок неусунення недоліків апеляційної скарги Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 12.07.2016 повернув її заявнику.
03.05.2017, тобто з пропуском строку апеляційного оскарження, відповідач повторно звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій заявив клопотання про поновлення строку, що обґрунтоване відсутністю коштів для сплати судового збору при первинному поданні апеляційної скарги.
Визнаючи наведену підставу для поновлення строку неповажною, Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 15.05.2017 запропонував заявнику вказати інші підстави для поновлення строку, в зв`язку з чим залишив подану апеляційну скаргу без руху в порядку частини четвертої статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017).
На виконання вимог ухвали від 15.05.2017 Головне управління ДФС у Волинській області подало заяву з клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження з тих підстав, що на час подання відповідної скарги вперше в нього були відсутні кошти для сплати судового збору, про що свідчить аналітична довідка по рахунках від 01.06.2016 № 321/10. Крім того, відповідач наголошував на тому, що копія тимчасового кошторису на перший квартал 2017 року свідчить і про відсутність відповідних коштів у першому кварталі 2017 року.
Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 08.06.2017 відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Волинській області, оскільки наведені ним підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідач звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 08.06.2017 та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
В обґрунтування своїх вимог Головне управління ДФС у Волинській області посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а саме: статті 129 Конституції України, статей 8, 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), статей 69 70 86 138 185 189 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вчинення процесуальних дій судом апеляційної інстанції).
При цьому наголошує на об`єктивності причин пропуску строку на апеляційне оскарження постанови Волинського окружного адміністративного суду від 24.05.2016.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Статтею 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Відповідно до частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вчинення процесуальних дій судом апеляційної інстанції) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно з частиною першою статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вчинення процесуальних дій судом апеляційної інстанції) особам, які беруть участь у справі, а також особам, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов`язки, забезпечується право на апеляційне та касаційне оскарження рішень адміністративного суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вчинення процесуальних дій судом апеляційної інстанції) встановлено порядок і строки апеляційного оскарження судових рішень.
Враховуючи викладене, особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями суду першої інстанції, можуть скористатися правом їх оскарження в апеляційному порядку, яке повинно бути реалізовано у встановлений процесуальним законом строк та у визначеному порядку.
Статтею 187 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017) однією з вимог апеляційної скарги визначено надання документа про сплату судового збору.
Зі змісту положень Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вчинення процесуальних дій судом апеляційної інстанції) надання документа про сплату судового збору у встановленому законом порядку та розмірі є одним із процесуальних обов`язків для реалізації права на звернення до суду, зокрема з апеляційною скаргою, та не є обмеженням гарантованого права на доступ до суду.
Фінансування витрат на оплату судового збору для державних органів із державного бюджету передбачено за кодом економічної класифікації 2800 «Інші поточні платежі», розмір яких щорічно затверджується відповідним кошторисом.
Після прийняття Закону про Державний бюджет України на поточний бюджетний період до затвердження в установлений законодавством термін бюджетного розпису на поточний рік в обов`язковому порядку складається тимчасовий розпис бюджету на відповідний період. Бюджетні установи складають на цей період тимчасові індивідуальні кошториси (з довідками про зміни до них у разі їх внесення).
У пункті 45 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228, зазначено, що під час складання на наступний рік розписів відповідних бюджетів, кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету та планів спеціального фонду, планів використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів) і помісячних планів використання бюджетних коштів враховуються обсяги здійснених видатків і наданих кредитів з бюджету згідно з тимчасовими розписами відповідних бюджетів та тимчасовими кошторисами, тимчасовими планами використання бюджетних коштів і тимчасовими помісячними планами використання бюджетних коштів.
Особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, не обмежена в праві в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору.
Частина друга статті 49 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017) покладає на осіб, які беруть участь у справі, обов`язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.
Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість поновлення пропущеного строку лише в разі його пропуску з поважних причин.
Відсутність бюджетного фінансування не надає суб`єкту владних повноважень право в будь-який час після сплину строку апеляційного оскарження реалізовувати право на апеляційне оскарження судового рішення.
Враховуючи викладене та беручи до уваги, що особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору, суд вважає, що невжиття суб`єктом владних повноважень заходів щодо виділення коштів для сплати судового збору чи перерозподілу наявних кошторисних призначень не може вважатись поважною причиною пропуску процесуального строку для звернення до суду.
Належними доказами поважності підстав пропуску строку на апеляційне оскарження, у зв`язку з відсутністю коштів для сплати судового збору за звернення до суду з апеляційною скаргою, є докази, які б підтверджували сукупність послідовних та регулярних дій податкового органу з моменту виникнення права на апеляційне оскарження, спрямованих на отримання достатнього для сплати судового збору фінансування з Державного бюджету України, які б свідчили, що орган доходів і зборів дійсно бажає реалізувати своє право на апеляційне оскарження у справі в найкоротші строки.
При цьому такі дії повинні вчинятись у взаємозв`язку інтервалів часу: з моменту виникнення права на апеляційне оскарження до дати звернення з апеляційною скаргою вперше; з моменту повернення вперше поданої апеляційної скарги до дати повторного звернення з апеляційною скаргою тощо.
Утім, відповідачем не подано суду апеляційної інстанції доказів вчинення дій, спрямованих на отримання достатнього для сплати судового збору безпосередньо у справі № 803/637/16 фінансування з Державного бюджету України у взаємозв`язку вказаних часових інтервалів.
Невжиття суб`єктом владних повноважень, на якого покладено обов`язок виконувати функції і завдання держави, заходів щодо своєчасного оскарження судового рішення не може вважатись поважною причиною пропуску процесуального строку для звернення до суду.
Відповідно до пункту четвертого статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017) апеляційна скарга залишається без руху у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 186 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом тридцяти днів з моменту отримання ухвали про залишення апеляційної скарги без руху особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження.
Суд апеляційної інстанції правильно застосував вказані норми процесуального права, відтак підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Головного управління ДФС у Волинській області без задоволення, а оскаржуваного судового рішення - без змін.
Керуючись частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15.01.2020 № 460-IX, статтями 341 345 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Волинській області залишити без задоволення.
Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 08.06.2017 у справі № 803/637/16 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Судді Верховного Суду: Т.М. Шипуліна
Л.І. Бившева
В.В. Хохуляк