ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 вересня 2021 року
м. Київ
справа №804/14530/15
касаційне провадження № К/9901/36239/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,
розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі міста Дніпра ГУ ДФС у Дніпропетровській області (далі - Інспекція) на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.12.2016 (суддя Дадим Ю.М.) у справі за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ) до Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі міста Дніпра ГУ ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
У С Т А Н О В И В:
Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 09.11.2015 позов задовольнив частково.
Інспекція оскаржила це рішення до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду, який ухвалою від 01.02.2016 залишив апеляційну скаргу без руху з підстав її невідповідності вимогам частини шостої статті 187 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017), а саме - відсутності документа про сплату судового збору, а ухвалою від 12.04.2016 - апеляційну скаргу Інспекції повернув, оскільки скаржник не виконав вимог ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху у встановлений судом строк.
05.10.2016 Інспекція вдруге звернулось до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду із апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції. Також Інспекція подала клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, яке обґрунтувала тим, що у зв`язку з тим, що станом на 22.12.2015 на рівні законодавства не було врегульоване питання щодо фінансування Інспекції у 2015 році, а в 2016 році контролюючим органом отримано затверджений кошторис, згідно з яким грошові кошти на сплату судового збору виділяються Інспекції відповідно до затвердженого графіку, то Інспекція вдруге звернулась до суду із апеляційною скаргою після сплати судового збору.
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 25.10.2016 залишив апеляційну скаргу Інспекції без руху на підставі частини четвертої статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України та запропонував Інспекції подати заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням інших підстав, оскільки неможливість сплатити судовий збір в установлений строк не є поважною причиною для поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, з урахуванням того, що Інспекцією не було надано суду жодних доказів та пояснень, які б обґрунтовували неможливість сплати судового збору до жовтня 2016 року. Також в ухвалі суд встановив Інспекції тридцятиденний строк для усунення недоліків апеляційної скарги з дня отримання копії цієї ухвали.
В межах встановленого судом строку Інспекція подала до суду апеляційної інстанції клопотання, у якому просила поновити пропущений з поважних причин строк на апеляційне оскарження, яке обґрунтувала тим, в 2016 році контролюючим органом отримано затверджений кошторис, згідно з яким грошові кошти на сплату судового збору виділяються Інспекції відповідно до затвердженого графіку, однак сума виділених коштів згідно платну асигнувань була розподілена розпорядником бюджетних коштів нерівномірно, виділені бюджетні асигнування направлялись на першочергові потреби в роботі Інспекції, зокрема, на стягнення податкового боргу та на заявлення кредиторських вимог у справах про банкрутство. На підтвердження зазначених обставин Інспекція додала копії кошторисів на 2015 рік та на 1 квартал 2016 року. Також Інспекція послалась на пункт 69 рішення Європейського суду з прав людини від 26.07.2011 «Георгел та Георгета Стоіческу проти Румунії».
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 27.12.2016 відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Інспекції на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.11.2015 на підставі частини четвертої статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки Інспекцією не наведено інших підстав для поновлення процесуального строку та не надано будь-яких інших належних та допустимих доказів, які б підтверджували поважність причин пропуску строку, а зазначені Інспекцією підстави є неповажними, з урахуванням того, що доказів, які б підтвердили неможливість сплати податковим органом судового збору аж до жовтня 2016 року Інспекцією так і не було надано.
Інспекція оскаржила ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.12.2016 до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 23.08.2017 відкрив касаційне провадження у даній справі та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
Обґрунтовуючи невідповідність ухваленого у справі судового рішення суду апеляційної інстанції нормам процесуального права, Інспекція посилається на те, що суд апеляційної не врахував фінансового становища податкового органу, наслідком чого стало повторне звернення до суду із апеляційною скаргою з порушенням строку. При цьому Інспекція зазначає, що діяла сумлінно, звернувшись до суду із апеляційною скаргою на постанову суду першої інстанції вперше у строк, встановлений законом, а відсутність фінансування на сплату судового збору не є її виною. Крім іншого скаржник вважає, що застосування процесуальних обмежень апеляційним судом не є об`єктивним та виправданим, а тому має місце порушення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на чому наголошував Європейський суд з прав людини у рішенні від 26.07.2011 «Георгел та Георгета Стоіческу проти Румунії» (пункт 69).
У запереченні на касаційну скаргу ФОП ОСОБА_1 просить суд відмовити у її задоволенні, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 06.09.2021 прийняв касаційну скаргу Інспекції до провадження, закінчив підготовку справи до касаційного розгляду, визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами і призначив справу до розгляду в порядку письмового провадження з 07.09.2021.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з частиною першою статті 185 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017) сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку постанови суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За змістом частин другої, четвертої статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017) вирішення питання про відкриття апеляційного провадження обумовлено, зокрема, відповідністю апеляційної скарги вимогам статті 187 цього Кодексу та строками її подання.
Положеннями абзаців 1, 2 частини четвертої статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017) встановлено, що апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 186 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом тридцяти днів з моменту отримання ухвали про залишення апеляційної скарги без руху особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження.
За таких обставин та з огляду на завдання адміністративного судочинства Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження (ухвала від 27.12.2016) діяв відповідно до норм Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки Інспекцією у клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження не було зазначено будь-яких інших підстав для поновлення строку, окрім відсутності у податкового органу фінансування на сплату судового збору, тоді як зазначені скаржником підстави для поновлення строку були визнані Дніпропетровським апеляційним адміністративним судом неповажними згідно ухвали від 25.10.2016.
Також колегія суддів зазначає, що Інспекціє є територіальним органом ДФС, тобто державним органом, що здійснює адміністрування податків, зборів, платежів.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» «право на суд» не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами, в тому числі фінансовими.
Фінансування витрат на оплату судового збору для державних органів із державного бюджету передбачено за кодом економічної класифікації 2800 «Інші поточні платежі», розмір яких щорічно затверджується відповідним кошторисом.
Після прийняття Закону про Державний бюджет України на поточний бюджетний період до затвердження в установлений законодавством термін бюджетного розпису на поточний рік в обов`язковому порядку складається тимчасовий розпис бюджету на відповідний період. Бюджетні установи складають на цей період тимчасові індивідуальні кошториси (з довідками про зміни до них у разі їх внесення).
У пункті 45 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 №228, зазначено, що під час складання на наступний рік розписів відповідних бюджетів, кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету та планів спеціального фонду, планів використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів) і помісячних планів використання бюджетних коштів враховуються обсяги здійснених видатків і наданих кредитів з бюджету згідно з тимчасовими розписами відповідних бюджетів та тимчасовими кошторисами, тимчасовими планами використання бюджетних коштів і тимчасовими помісячними планами використання бюджетних коштів.
З урахуванням наведеного та беручи до уваги, що особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору, суд вважає, що обставини, пов`язані з фінансуванням установ чи організацій з державного бюджету, відсутністю в ньому коштів, призначених для сплати судового збору тощо не можуть бути підставою для реалізації суб`єктом владних повноважень права на апеляційне/касаційне оскарження у будь-який необмежений час після закінчення такого строку та, відповідно, підставою для поновлення зазначеного строку.
У справі «Рисовський проти України» Європейський Суд з прав людини «... підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок … і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси…».
Тобто, виходячи з принципу «належного урядування», державні органи загалом, і податкові органи зокрема, зобов`язати діяти вчасно та в належний спосіб, а держава не повинна отримувати вигоду у вигляді поновлення судами строку на оскарження судових рішень та виправляти допущені органами державної влади помилки за рахунок приватної особи, яка діяла добросовісно (у даному випадку - за рахунок платника податку у зв`язку з порушенням принципу остаточності судового рішення, прийнятого на користь такого платника податку).
У ситуації з пропуском строків державними органами поважними причинами пропуску строку апріорі не може виступати необхідність дотримання внутрішньої процедури виділення та погодження коштів на сплату судового збору податковим органом чи тимчасова відсутність таких коштів. Це пов`язано з тим, що держава має дотримуватись принципу «належного урядування» та не може отримувати вигоду від порушення правил та обов`язків, встановлених нею ж.
Наведене спростовує доводи касаційної скарги.
Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Враховуючи викладене вище, касаційна скарга Інспекції підлягає залишенню без задоволення, а ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.12.2016 - без змін.
Керуючись пунктом 1 частини 1 статті 349, статті 350, частинами 1, 5 статті 355, статтями 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі міста Дніпра ГУ ДФС у Дніпропетровській області залишити без задоволення, а ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.12.2016 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова