ПОСТАНОВА
Іменем України
26 лютого 2020 року
Київ
справа №804/15772/15
касаційне провадження №К/9901/14587/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Бившевої Л.І.,
суддів: Шипуліної Т.М., Хохуляка В.В.,
розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Дніпропетровської митниці ДФС (далі - Митниця) на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.05.2016 (суддя - Уханенко С.А.) у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Дніпропетровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського» (далі - Товариство) до Дніпропетровської митниці ДФС про скасування картки відмови та рішення про коригування митної вартості товарів,
УСТАНОВИВ:
Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 23.12.2015, ухваленою у відкритому судовому засіданні у присутності представників сторін, позов задовольнив повністю. Повний текст рішення був складений 24.12.2015.
Копія рішення суду першої інстанції була отримана представником Митниці нарочно 05.01.2016.
Митниця оскаржила це рішення до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду, який ухвалою від 22.01.2016 залишив апеляційну скаргу без руху з підстав її невідповідності вимогам частини шостої статті 187 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017), а саме - відсутності документа про сплату судового збору, а ухвалою від 15.02.2016 - відмовив у задоволенні клопотання Митниці про відстрочення сплати судового збору, а апеляційну скаргу Митниці повернув, оскільки скаржник не виконав вимог ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху у встановлений судом строк.
29.03.2016 Митниця вдруге звернулась до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду із апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції. Також у касаційній скарзі Митниця порушила клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, яке обґрунтувала тим, що первісна касаційна скаргу була подана Митницею у межах строку, визначеного статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, проте оскільки до 01.09.2015 митні органи були звільнені від сплати судового збору, то кошторисом Митниці на 2015 рік не були передбачені витрати на оплату судового збору, у зв`язку з чим Митниця звернулась вдруге до суду із апеляційною скаргою після того, як отримала можливість сплатити судовий збір за подання апеляційної скарги.
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 04.04.2016 залишив апеляційну скаргу без руху на підставі частини четвертої статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України запропонував Митниці подати заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням інших підстав, оскільки наведені Митницею підстави визнані судом неповажними, з огляду на те, що вони не є такими, що об`єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення особи, а також пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного виконання скаржником певних процесуальних дій, оскільки ухвала суду апеляційної інстанції від 15.02.2016 була отримана Митницею 22.02.2016, тоді як вдруге Митниця звернулася до суду апеляційної інстанції із апеляційною скаргою лише 29.03.2016. Також в ухвалі суд встановив Митниці тридцятиденний строк для усунення недоліків апеляційної скарги з дня отримання копії цієї ухвали.
В межах встановленого судом строку Митниця подала до суду апеляційної інстанції клопотання, у якому просила поновити пропущений з поважних причин строк на апеляційне оскарження, з огляду на те, що бюджетні установи мають провадити свою діяльність виключно в межах бюджетних асигнувань, затверджених кошторисами, тоді як перші асигнування по КЕКВ 2800 «Інші поточні видатки» у сумі 22300,00 грн., з яких сплачується судовий збір, надійшли на рахунки Митниці 03.03.2016.
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 27.05.2016 відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Митниці на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.12.2015 на підставі частини четвертої статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки Митницею не наведено інших підстав для поновлення процесуального строку та не надано будь-яких інших належних та допустимих доказів, які б підтверджували поважність причин пропуску строку, а зазначені Митницею підстави є неповажними, оскільки держава, скасовуючи встановлені раніше для органів ДФС пільги, взяла на себе обов`язок забезпечити фінансування державних органів, яких позбавили пільг щодо сплати судового збору.
Митниця оскаржила ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.05.2016 до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 07.07.2016 відкрив касаційне провадження у даній справі та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
Обґрунтовуючи невідповідність ухваленого у справі судового рішення суду апеляційної інстанції нормам процесуального права, Митниця посилається на те, що суд апеляційної не врахував фінансового становища податкового органу, наслідком чого стало повторне звернення до суду із апеляційною скаргою з порушенням строку. При цьому Митниця зазначає, що діяло сумлінно, звернувшись до суду із апеляційною скаргою на постанову суду першої інстанції вперше у строк, встановлений законом, а відсутність фінансування на сплату судового збору не є його виною.
Позивач не реалізував процесуальне право щодо подання відзиву на касаційну скаргу.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 24.02.2020 прийняв касаційну скаргу Митниці до провадження, закінчив підготовку справи до касаційного розгляду, визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами і призначив справу до розгляду в порядку письмового провадження з 25.02.2020.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з частиною першою статті 185 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017) сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку постанови суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За змістом частин другої, четвертої статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017) вирішення питання про відкриття апеляційного провадження обумовлено, зокрема, відповідністю апеляційної скарги вимогам статті 187 цього Кодексу та строками її подання.
Положеннями абзаців 1, 2 частини четвертої статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017) встановлено, що апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 186 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом тридцяти днів з моменту отримання ухвали про залишення апеляційної скарги без руху особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження.
За таких обставин та з огляду на завдання адміністративного судочинства Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження (ухвала від 27.05.2016) діяв відповідно до норм Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки Митницею у клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження не було зазначено будь-яких інших підстав для поновлення строку, окрім відсутності у Митниці фінансування на сплату судового збору, тоді як зазначені скаржником підстави для поновлення строку були визнані Дніпропетровським апеляційним адміністративним судом неповажними згідно ухвали від 04.04.2016.
Також колегія суддів зазначає, що Митниця була територіальним органом ДФС, тобто державним органом, що здійснює адміністрування податків, зборів, платежів.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» «право на суд» не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами, в тому числі фінансовими.
Фінансування витрат на оплату судового збору для державних органів із державного бюджету передбачено за кодом економічної класифікації 2800 «Інші поточні платежі», розмір яких щорічно затверджується відповідним кошторисом.
Після прийняття Закону про Державний бюджет України на поточний бюджетний період до затвердження в установлений законодавством термін бюджетного розпису на поточний рік в обов`язковому порядку складається тимчасовий розпис бюджету на відповідний період. Бюджетні установи складають на цей період тимчасові індивідуальні кошториси (з довідками про зміни до них у разі їх внесення).
У пункті 45 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 №228, зазначено, що під час складання на наступний рік розписів відповідних бюджетів, кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету та планів спеціального фонду, планів використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів) і помісячних планів використання бюджетних коштів враховуються обсяги здійснених видатків і наданих кредитів з бюджету згідно з тимчасовими розписами відповідних бюджетів та тимчасовими кошторисами, тимчасовими планами використання бюджетних коштів і тимчасовими помісячними планами використання бюджетних коштів.
З урахуванням наведеного та беручи до уваги, що особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору, суд вважає, що обставини, пов`язані з фінансуванням установ чи організацій з державного бюджету, відсутністю в ньому коштів, призначених для сплати судового збору тощо не можуть бути підставою для реалізації суб`єктом владних повноважень права на апеляційне/касаційне оскарження у будь-який необмежений час після закінчення такого строку та, відповідно, підставою для поновлення зазначеного строку.
У справі «Рисовський проти України» Європейський Суд з прав людини «... підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок … і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси…».
Тобто, виходячи з принципу «належного урядування», державні органи загалом, і податкові органи зокрема, зобов`язати діяти вчасно та в належний спосіб, а держава не повинна отримувати вигоду у вигляді поновлення судами строку на оскарження судових рішень та виправляти допущені органами державної влади помилки за рахунок приватної особи, яка діяла добросовісно (у даному випадку - за рахунок платника податку у зв`язку з порушенням принципу остаточності судового рішення, прийнятого на користь такого платника податку).
У ситуації з пропуском строків державними органами поважними причинами пропуску строку апріорі не може виступати необхідність дотримання внутрішньої процедури виділення та погодження коштів на сплату судового збору податковим органом чи тимчасова відсутність таких коштів. Це пов`язано з тим, що держава має дотримуватись принципу «належного урядування» та не може отримувати вигоду від порушення правил та обов`язків, встановлених нею ж.
Наведене спростовує доводи касаційної скарги.
Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Враховуючи викладене вище, касаційна скарга Митниці підлягає залишенню без задоволення, а ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.05.2016 - без змін.
Керуючись пунктом 1 частини 1 статті 349, статті 350, частинами 1, 5 статті 355, статтями 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Дніпропетровської митниці ДФС залишити без задоволення, а ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.05.2016 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
Л.І. Бившева
Т.М. Шипуліна
В.В. Хохуляк ,
Судді Верховного Суду