№ 804/2194/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 травня 2023 року

м. Київ

справа № 804/2194/16

касаційне провадження № К/9901/40460/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,

розглянув в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Кодаки» ЛТД на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.01.2017 (суддя Степаненко В.В.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.07.2017 (головуючий суддя - Щербак А.А., судді - Баранник Н.П., Дурасова Ю.В.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Кодаки» ЛТД до Лівобережної об`єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю фірма «Кодаки» ЛТД (далі - Товариство, позивач, платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Лівобережної об`єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі - Інспекція, відповідач, контролюючий орган) про скасування податкових повідомлень-рішень від 26.11.2014 №0042681703, №0006672205 в частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 213113,75 грн, з яких за основним платежем в сумі 170491,00 грн, за штрафними санкціями у сумі 42622,19 грн.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач зазначив про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, оскільки що суми витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість були сформовані ним по реальним правочинам, що пов`язані із його господарською діяльністю та підтверджуються документально.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 10.06.2015 позов задовольнив частково: визнав протиправним та скасував податкові повідомлення-рішення від 26.11.2014 №0006672205 в частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 213113,75 грн, з яких за основним платежем в сумі 170491,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 42622,19 грн та №0042681703. У задоволенні інших позовних вимог відмовив.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 29.07.2015 скасував постанову суду першої інстанції, позов задовольнив частково: визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 26.11.2014 №0006672205 в частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 213113,75 грн, з яких за основним платежем в сумі 170491,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 42622,19 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Вищий адміністративний суду України ухвалою від 15.03.2016 скасував судові рішення першої та апеляційної інстанцій, справу направив на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Направляючи справу на новий розгляд суд касаційної інстанції зазначив, що для правильного вирішення спору судам слід було перевірити обставини щодо укладення позивачем договору зі спірним контрагентом, перевірити наслідки розгляду вищезазначеної кримінальної справи, за необхідності витребувавши нові докази та допитавши як свідків посадових осіб позивача та його постачальника - ТОВ «Інтервенто», а також безпосередніх виконавців спірних операцій. Оцінка правовідносин позивача із зазначеним контрагентом у даному випадку вимагає ретельної перевірки обставин виконання розглядуваних поставок із встановленням, де саме навантажувався та розвантажувався товар, хто безпосередньо здійснював його транспортування, прийняття за кількістю та якістю, яким чином зберігався товар тощо. Установлення наведених обставин є необхідним для перевірки того, чи відображають представлені платником первинні документи реальні факти господарської діяльності. Судам необхідно дослідити правовий механізм регулювання правовідносин щодо оренди нежитлового приміщення, з урахуванням необхідності встановлення власне сутності юридичних фактів у їх сукупності, що складають зміст досліджуваних правовідносин у даній справі.

За результатами нового розгляду справи, Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 31.01.2017, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.07.2017, у задоволенні позову відмовив.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили з того, що господарські операції позивача з ТОВ «Інтервенто», не підтверджені належними первинними документами, не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, а були спрямовані на отримання податкової вигоди переважно з контрагентами, які виконують свої податкові зобов`язання, з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, які не мають реального товарного характеру. Первинні документи, видані контрагентом, діяльність якого мала ознаки фіктивного підприємства, та підписані від імені особи, яка заперечила свою участь у його діяльності, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому включення сум до складу витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість за такими господарськими операціями є протиправним. Також суди виходили з того, що при виплата позивачем доходу на користь ОСОБА_1 від надання в оренду нерухомого майна здійснювалась Товариством із заниженого об`єкта оподаткування, розмір якого не відповідав мінімально встановленому розміру у відповідності до рішень Дніпропетровської міської ради № 6/30 від 26.12.2012 та №6/43 від 27.11.2013.

Товариство, не погодившись із судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, звернулося до суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, неправильність, неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору. Наполягає на реальності здійснення господарських операцій між ним і його контрагентом, зазначає, що господарські операції підтверджується належним чином оформленими первинними документами. Вважає необґрунтованими висновки судів про нереальність господарських операцій між позивачем і зазначеним вище контрагентом з підстав порушення кримінального провадження відносно посадових осіб зазначеного контрагента, оскільки за вказаним кримінальним провадженням не було прийнято вироку, не було встановлено обставин, які мають значення для вирішення цієї справи. Зауважує, що судами не надано оцінку суті спірних відносин, зокрема, не досліджено і не надано оцінку висновкам контролюючого органу про заниження позивачем доходу, отриманого позивачем від реалізації товару, заниження позивачем доходу у сумі 44023,00 грн, отриманого в результаті безоплатної оренди приміщення у фізичній особи. Зазначає, суди, дійшовши до висновку, що подальша реалізація придбаного у ТОВ «Інтервенто» товару свідчить про нереальність всіх господарських операцій, вчинених на користь підприємств-покупців, тому отримані кошти як оплата за товар є безповоротною фінансовою допомогою, не визначили, якій саме ознаці безповоротної фінансової допомоги відповідно до підпункту 14.1.257 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) відповідають кошти, отримані позивачем від покупців за проданий товар. Суди, приймаючи рішення не встановили покупців товару, не дослідили договори і первинні документи, які позивач надав на підтвердження здійснення господарської діяльності (накладні, податкові накладні, платіжні доручення, рахунки, тощо), не надали таким документам юридичну оцінку, не перевірили розрахунки між суб`єктами господарювання. Також, скаржник зазначає, що суди, приймаючи висновки контролюючого органу про невідповідність ціни у договорі оренди рівню звичайних цін, не перевірили зазначені обставини.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 10.08.2017 відкрив провадження за касаційною скаргою Товариства та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на законність і обґрунтованість судових рішень, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 01.05.2023 прийняв касаційну скаргу до провадження, призначив справу до касаційного розгляду у спрощеному провадженні без повідомлення сторін на 02.05.2023.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи позивача та дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено, що Інспекцією проведено позапланову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 30.06.2014, за результатами якої складено акт від 30.10.2014 № 4022/22-05/19156740 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем вимог: підпунктів 14.1.27, 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пунктів 135.1, 135.2, підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, пункту 137.10 статті 137, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2, підпункту 138.10.3 пункту 138.10 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток за 2013 рік на загальну суму 981124,00 грн; підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168, підпункту 170.1.2 пункту 170.1 статті 170 ПК України, в наслідок чого під час нарахування доходу від надання в оренду нерухомості не утримано податок на доходи фізичних осіб у сумі 9982,06 грн.

На підставі висновків вказаного акта перевірки контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 26.11.2014: №0042681703, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами із доходів платника податку за основним платежем у сумі 9982,06 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 7073,83 грн; №0006672205, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток за основним платежем в сумі 981124,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 186413,56 грн

Предметом позову у даній справі є, зокрема, податкове повідомлення-рішення від 26.11.2014 №0042681703 та №0006672205 в частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 213113,75 грн, у тому числі за основним платежем в сумі 170491,00 грн, за штрафними санкціями у сумі 42622,19 грн.

Підставою для донарахування Товариству спірної суми грошового зобов`язання з податку на прибуток слугував висновок Інспекції про безтоварний характер операцій з придбання позивачем товарів (побутової техніки, обладнання) у ТОВ «Інтервенто», що виключає право платника на формування у податковому обліку витрат за цими операціями. Також Інспекції кваліфікувала як безповоротну фінансову допомогу кошти, отримані платником від інших суб`єктів господарювання як оплату за поставку товару, придбаного у ТОВ «Інтервенто». Крім того, в акті перевірки зазначено про невідповідність розміру орендних платежів, що сплачуються позивачем за оренду нерухомого майна, звичайній ціні, обчисленій за Методикою визначення мінімальної суми орендного платежу за нерухоме майно фізичних осіб, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2010 року №1253. Кваліфікувавши суму такого заниження як вартість безоплатно одержаної послуги, контролюючий орган збільшив позивачу на відповідну суму оподатковуваний дохід.

Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, Верховний Суд виходить із такого.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковий кодекс України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - ПК України), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України, витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Доходи - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами (підпункт 14.1.56 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Підпунктом 134.1.1 пункту 134 статті 134 ПК України встановлено, що об`єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 135.1 статті 135 ПК України доходи, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 ПК України інші доходи включають: вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи;

За змістом пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10-138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Пунктом 138.2 статті 138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-ХІV (надалі - Закон №996-ХІV).

Відповідно до статті 1 цього Закону (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Відтак підтвердженням господарської операції виходячи з визначення Закону №996-ХІV є саме рух матеріальних активів та коштів між контрагентами, натомість первинна документація є відображенням такої операції.

Будь-який документ, виданий від імені суб`єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа, має силу первинного документа та згідно зі статтею 44 ПК України та статтею 9 Закону №996-ХІV підтверджує дані податкового обліку суб`єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема: достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків сформував витрати, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частин шостої, сьомої статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Отже, вирок щодо посадової особи контрагента, а також ухвала про звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності не можуть створювати преюдицію для адміністративного суду, якщо тільки суд кримінальної юрисдикції не встановив конкретні обставини щодо дій чи бездіяльності позивача. Такі вирок чи ухвала суду за результатами розгляду кримінального провадження мають оцінюватися адміністративним судом разом з наданими первинними документами та обставинами щодо наявності первинних документів, правомірності їх оформлення, можливості виконання (здійснення) спірних господарських операцій, їх зв`язку з господарською діяльністю позивача та можливого використання придбаного товару (робіт, послуг) у подальшій діяльності.

Як було установлено судами попередніх інстанцій, між позивачем (покупець) та ТОВ «Інтервенто» (продавець) було укладено договір купівлі-продажу від 03.02.2012 №03-12-12, предметом якого є постачання товарно-матеріальних цінностей (технологічне обладнання, кухонне приладдя в асортименті, тощо).

На підтвердження зазначених господарських операцій позивачем надано до суду податкові і видаткові накладні, рахунки-фактури, товарно-транспортні накладні, платіжні доручення про оплату придбаного товару в безготівковому порядку.

Придбаний товар було реалізовано іншим суб`єктом господарювання, на підтвердження чого позивачем надано до суду відповідні договори, накладні, податкові накладні, рахунки, платіжні документи, довіреності на отримання товару, транспортні накладні, тощо.

В обґрунтування висновків щодо неправомірності формування позивачем податкового обліку відповідач посилався на матеріали кримінального провадження №32014040340000031 за фактом створення суб`єкта підприємницької діяльності контрагента позивача - ТОВ «Інтервенто» з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона, за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 205 Кримінального кодексу України, під час якого у червні 2014 року в судовому засіданні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська в порядку статті 225 Кримінального процесуального кодексу України допитано як свідка директора ТОВ «Інтервенто» ОСОБА_2 , який вказав, що ніякого відношення до ведення фінансово-господарської діяльності і реєстрації ТОВ «Інтервенто» не мав, ніколи не укладав та не підписував будь-яких договорів, угод та правовстановлюючих документів.

Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 29.07.2016 у справі №202/4801/16-к (№1-кп/0202/366/2016) закрито кримінальне провадження відносно ОСОБА_2 та звільнено його від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого частиною 2 статті 28, частиною першою статті 205 Кримінального кодексу України на підставі статті 49 Кримінального кодексу України, тобто у зв`язку із закінченням строків давності, що є нереабілітуючими підставами.

За висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у даному випадку підприємство знаходилось поза межами контролю формального (номінального) директора, а від імені контрагента невідомі особи лише оформляли відповідні документи. Статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку. Суди погодились з висновками контролюючого органу, що правочини, вчинені з ТОВ «Інтервенто» не можуть спричиняти настання реальних наслідків, відсутня можливість підтвердити отримання товарно-матеріальних цінностей саме від ТОВ «Інтервенто», а відтак і подальшу реалізацію придбаного у ТОВ «Інтервенто» товару.

Водночас, Верховний Суд не може погодитися з наведеними висновками судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки судами не виконано вимоги Вищого адміністративного суду України, викладені в ухвалі від 15.03.2016, зокрема: не перевірено обставини щодо укладення позивачем договору зі спірним контрагентом; не були досліджені первинні документи і не встановлено, яка саме особа підписувала договір та первинні документи від імені контрагента позивача на підтвердження виконання господарських взаємовідносин за укладеним договором, чи дійсно особа, яка надає пояснення про непричетність його до господарської діяльності ТОВ «Інтервенто» підписувала договір та первинні документи, надані позивачем на підтвердження зазначених господарських операцій; не досліджено які саме фактичні обставини, які мають значення для вирішення цієї справи були установлені в рамках зазначеного вище кримінального провадження; не перевірено обставини виконання розглядуваних поставок; не встановлено, де саме навантажувався та розвантажувався товар, хто безпосередньо здійснював його транспортування, прийняття за кількістю та якістю, яким чином зберігався товар тощо.

Судами не надано оцінку висновкам акту перевірки, доводам контролюючого органу та доводам позивача, якими вони обґрунтовують свої правові позиції відносно господарських операцій між Товариством та його контрагентом, які слугували підставою для донарахування податкових зобов`язань з податку на прибуток; не досліджено зміст та відповідність вимогам чинного законодавства первинних документів бухгалтерського і податкового обліків за вказаними господарськими операціями, на які посилається позивач в обґрунтування правомірності відображення витрат по взаємовідносинам із ТОВ «Інтервенто»; не досліджено зміни в структурі активів і зобов`язань платників податків; не надано оцінку факту оплати за договором, не з`ясовано наявність або відсутність заборгованості за поставлені товари; не досліджено і не встановлено наявність основних засобів, матеріальних і трудових ресурсів для виконання умов договору.

Верховний Суд визнає, що недоліки в окремих документах первинного обліку або відсутність деяких первинних документів не може слугувати підставою для визнання таких операцій нереальними, водночас суди повинні встановити фактичні обставини у справі відносно взаємовідносин позивача з наведеним контрагентом, надати відповідну оцінку таким відносинам з урахуванням аналізу дійсного економічного змісту первинних і бухгалтерських документів, висновків акту перевірки та інших доказів і доводів, які містяться у матеріалах справи.

Суди повинні встановити фактичні обставини щодо виконання умов договору, дослідити рух активів, наявність змін у майновому стані платника податків, наявність документів первинної звітності та бухгалтерського обліку, докази використання у господарській діяльності придбаних товарно-матеріальних цінностей, інші докази в підтвердження або спростування господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Суди першої та апеляційної інстанцій, погоджуючись з висновками контролюючого органу про безоплатне отримання платником податку товарів, не встановили фактичні обставини, зокрема, не встановили суб`єктів господарювання, від яких позивач отримав такі товари, як обліковувався безоплатно отриманий товар у бухгалтерському та податковому обліках позивача, яким суб`єктам господарювання у подальшому постачався і якими документами це підтверджується.

Щодо висновків контролюючого органу про невідповідність розміру орендних платежів, що сплачуються позивачем за оренду нерухомого майна, звичайній ціні, обчисленій за Методикою визначення мінімальної суми орендного платежу за нерухоме майно фізичних осіб, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2010 року № 1253, кваліфікувавши суму такого заниження як вартість безоплатно одержаної послуги, внаслідок чого контролюючий орган збільшив позивачу на відповідну суму оподатковуваний дохід, колегія суддів зазначає про таке.

Судами попередніх інстанцій установлено, що між позивачем (орендар) та громадянином ОСОБА_1 (орендодавець) було укладено договір оренди від 01.01.2013 №01/01/13, за умовами якого орендодавець передав в оренду двоповерхову нежитлову будівлю, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1472,30 кв.м. Строк дії договору з 01.01.2013 по 31.12.2013. У пункті 3.1 даного договору передбачено, що щомісячна плата за користування орендним приміщенням складає 12000,00 грн з податком на додану вартість. Факт передачі майна підтверджується актом прийняття-передачі майна від 09.01.2013. Щомісячно на користь орендодавця позивач перераховував орендну плату в розмірі 12000,00 грн та утриманого податку з доходів фізичних осіб, що підтверджується відповідними копіями платіжних доручень.

Рішеннями Дніпропетровської міської ради від 26.12.2012 №6/30, від 27.11.2013 №6/43 було затверджено мінімальну вартість місячної оренди одного квадратного метра загальної площі нерухомого майна фізичних осіб. Враховуючи встановлену вказаними рішеннями мінімальну вартість місячної оренди одного квадратного метра загальної площі нерухомого майна фізичних осіб, розрахункова вартість орендованої позивачем нерухомості протягом 2013 року повинна становити 15668,56грн.

Ураховуючи, що позивач сплачував суму меншу ніж встановлена зазначеними рішеннями ради, суди погодились із висновками відповідача про те, що позивачем протягом 2013 року було отримано від ОСОБА_1 послуги з оренди приміщення площею 948 кв. м. на загальну суму 44022,72 грн, чим занижено суму доходів на цю суму.

Положеннями підпунктів 135.5.4, 135.5.5 пункту 135.5 ст. 135 ПК України визначено, що інші доходи включають: вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи; суми поворотної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, що залишаються неповерненими на кінець такого звітного періоду, від осіб, які не є платниками цього податку (в тому числі нерезидентів), або осіб, які згідно із цим Кодексом мають пільги з цього податку, в тому числі право застосовувати ставки податку нижчі, ніж установлені пунктом 151.1 статті 151 цього Кодексу.

За приписами підпункту 170.1.2 статті 170 ПК України податковим агентом платника податку - орендодавця під час нарахування доходу від надання в оренду об`єктів нерухомості, інших, ніж зазначені в підпункті 170.1.1 цього пункту (включаючи земельну ділянку, що знаходиться під такою нерухомістю, чи присадибну ділянку), є орендар. При цьому об`єкт оподаткування визначається виходячи з розміру орендної плати, зазначеної в договорі оренди, але не менше ніж мінімальна сума орендного платежу за повний чи неповний місяць оренди. Мінімальна сума орендного платежу визначається за методикою, що затверджується Кабінетом Міністрів України, виходячи з мінімальної вартості місячної оренди одного квадратного метра загальної площі нерухомості з урахуванням місця її розташування, інших функціональних та якісних показників, що встановлюються органом місцевого самоврядування села, селища, міста, на території яких вона розташована, та оприлюднюється у спосіб, найбільш доступний для жителів такої територіальної громади. Якщо мінімальну вартість не встановлено чи не оприлюднено до початку звітного (податкового) року, об`єкт оподаткування визначається виходячи з розміру орендної плати, зазначеного в договорі оренди.

Суди, приймаючи висновки контролюючого органу про невідповідність ціни у договорі оренди рівню звичайних цін, не перевірили зазначені обставини, не дослідили та не надали оцінку правомірності нарахування позивачу контролюючим органом доходу від надання в оренду нерухомості та висновків про не утримання податку на доходи фізичних осіб у сумі 9982,06 грн.

В даному випадку колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги про порушення судами норм процесуального права в частині встановлення обставин у справі та дослідження доказів, оскільки судами попередніх інстанцій не аналізувалась первинна документація з метою підтвердження або спростування висновків податкового органу щодо встановлених порушень.

Без повного дослідження всіх обставин, на які посилається відповідач в акті перевірки та які слугували підставою для висновків податкового органу про виявлені порушення, неможливо встановити правомірність прийнятих контролюючим органом податкових повідомлень-рішень.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає передчасними висновки судових інстанцій з наведених питань.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати все вище викладене, всебічно і повно з`ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, докази, якими вони підтверджуються та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

За приписами частин першої і другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

У зв`язку з вищенаведеним Верховний Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не встановили фактичні обставини, що мають значення для справи та не дослідили зібрані у справі докази, що є підставою для задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції щодо оскаржуваних податкових повідомлень-рішень в частині задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 341 349 353 355 356 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кодаки» ЛТД задовольнити.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.01.2017 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.07.2017 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова