ПОСТАНОВА
Іменем України
14 квітня 2020 року
Київ
справа №804/3878/17
адміністративне провадження №К/9901/17629/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Соколова В.М.,
суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 липня 2017 року (суддя - Верба І.О.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2017 року (головуючий суддя - Суховаров А.В., судді: Ясенова Т.І., Головко О.В.) у справі №804/3878/17 за позовом ОСОБА_1 (далі також - позивач) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (далі також - відповідач, ТУ ДСА України в Дніпропетровській області) про виплату суддівської винагороди,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ТУ ДСА України в Дніпропетровській області у якій просив:
- визнати протиправною бездіяльність ТУ ДСА України в Дніпропетровській області щодо ненарахування судді Томаківського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 у період з 01 січня 2017 року по 01 червня 2017 року суддівської винагороди із застосуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України «Про державний бюджет України на 2017 рік» від 21 грудня 2016 року № 1801-VIII (далі також - Закон № 1801-VIII) ;
- зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату суддівської винагороди судді Томаківського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 у період з 01 січня 2017 року по 01 червня 2017 року відповідно до статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI (далі також - Закон № 2453-VI) із урахуванням розміру мінімальної заробітної плати 3 200,00 грн, з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов`язати відповідача в подальшому здійснювати виплату суддівської винагороди судді ОСОБА_1 із застосуванням розміру мінімальної заробітної плати, визначеної законами України про державні бюджети на відповідні роки.
На обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що розмір винагороди судді визначається лише Законом України «Про судоустрій і статус суддів» та не може визначатись іншими нормативно-правовими актами. Позивач працює на посаді судді Томаківського районного суду Дніпропетровської області. З урахуванням того, що ОСОБА_1 не проходив кваліфікаційне оцінювання, його суддівська винагорода має визначатись відповідно до частини третьої статті 133 Закону № 2453-VI виходячи із посадового окладу судді місцевого суду - 10 мінімальних заробітних плат. При цьому, посадовий оклад визначається відповідно до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом № 1801-VIII, яка з 01 січня 2017 року складає 3 200,00 грн. Однак, за січень - червень 2017 року ТУ ДСА України в Дніпропетровській області в порушення зазначених норм, нарахувало та виплатило позивачу суддівську винагороду у меншому розмірі, ніж передбачено законодавством. За таких обставин, позивач вважає порушеними свої права гарантовані статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 липня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2017 року, у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Мотиви, з яких суд першої та апеляційної інстанцій дійшли зазначених висновків, ґрунтуються на тому, що норми Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII (далі також - Закон № 1774-VIII), впливаючи на числове вираження розміру суддівської винагороди, безпосередньо не стосуються її визначення, оскільки ними врегульовано виключно порядок застосування мінімальної заробітної плати при обрахунку суддівської винагороди. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1 600,00 грн.
З огляду на положення статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI розмір суддівської винагороди, починаючи з 01 січня 2017 року, у порівнянні з його розміром, що діяв протягом 2016 року, не змінився, а отже право позивача на передбачений Законом № 2453-VI розмір суддівської винагороди, виходячи з розміру в 10 мінімальних заробітних плат, визначених статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», не порушене.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального й порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 липня 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2017 року і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Свою касаційну скаргу позивач мотивує тим, що застосування, при виплаті йому суддівської винагороди Закону №1774-VIII не має належних правових підстав оскільки розмір винагороди судді не може визначатися цим Законом. Наголошує, що невиконання пункту 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» порушує гарантоване державою право на належне матеріальне забезпечення судді як одну із складових його незалежності.
У відзиві ТУ ДСА України в Дніпропетровській області просить залишити касаційну скаргу позивача без задоволення, а рішення судів - без змін, оскільки вважає, що скарга ОСОБА_1 не ґрунтується на нормах чинного законодавства. Відповідач вказує, що положення Закону № 1774-VIII не регулюють відносини судоустрою, проте, ними запроваджено зміни по відношенню до загального правового регулювання розміру заробітної плати, що має бути враховано при призначенні її величини.
Рух касаційної скарги
Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 30 листопада 2017 року відкрив провадження у справі за вказаною касаційною скаргою.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та інших законодавчих актів» (далі - Закон №2147-VIII), яким КАС України викладено в новій редакції.
Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції Закону №2147-VIII передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У лютому 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад судової колегії: Желтобрюх І.Л. (суддя-доповідач), Білоус О.В., Стрелець Т.Г.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Желтобрюх І.Л. (рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року № 14), визначено новий склад суду: Соколов В.М. (головуючий суддя), Єресько Л.О., Загороднюк А.Г.
Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи
Указом Президента України від 15 лютого 2007 року № 113/2007 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Томаківського районного суду Дніпропетровської області строком на п`ять років.
Постановою Верховної Ради України «Про обрання судів» від 23 лютого 2012 року № 4455-VI ОСОБА_1 обрано на посаду судді Томаківського районного суду Дніпропетровської області безстроково.
Кваліфікаційне оцінювання позивач не проходив.
З січня 2017 року позивач отримував суддівську винагороду з посадового окладу у розмірі 16 000,00 грн.
Вважаючи, що відповідачем у спірний період виплата суддівської винагороди здійснювалася у розмірах значно менших, ніж визначено частиною третьою статті 133 Закону №2453-VІ, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Застосування норм права, оцінка доказів та висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За правилами частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року №460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX), який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, виходить з наступного.
Положеннями частини другої статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів; розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій (стаття 130 Основного Закону України).
Частинами першою, другою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року №1402-VIII визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за:
1) вислугу років;
2) перебування на адміністративній посаді в суді;
3) науковий ступінь;
4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Частина третя цієї ж статті встановлює базові розміри посадового окладу суддів судів різних інстанцій, розрахунковою величиною яких є прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Пунктом 22 Розділу ХІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року №1402-VIII передбачено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом (тобто Законом №1402-VIII), мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.
За правилами пункту 23 наведеного Розділу ХІІ передбачено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року №2453-VI.
Частиною третьою статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року №2453-VI обумовлено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 10 мінімальних заробітних плат.
Таким чином, позивач вважає, що його суддівська винагорода у період з 01 січня 2017 року по 01 червня 2017 року має обраховуватися виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом №1801-VIII з посадового окладу 32 000,00 грн.
Водночас, 6 грудня 2016 року був прийнятий Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774-VIII, що набрав чинності 1 січня 2017 року.
Пунктом 3 Розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 6 грудня 2016 року №1774-VIII встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів і заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року (тобто у розмірі 1600,00 грн).
Згідно пункту 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 6 грудня 2016 року №1774-VIII до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Надаючи правову оцінку доводам сторін щодо розрахункової величини для визначення розміру посадового окладу суддів, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання, колегія суддів зазначає таке.
Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 призначено на посаду судді до набрання чинності Законом № 1402-VIII. При цьому, кваліфікаційне оцінювання у відповідності до вимог законодавства позивач не проходив.
Частина третя статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року №2453-VI встановлювлює розмір посадового окладу судді місцевого суду - 10 мінімальних заробітних плат. Ця норма застосовувалася для визначення розміру посадового окладу тих суддів, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання, як це було передбачено положеннями пункту 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року №1402-VIII.
Натомість Законом України від 6 грудня 2016 року №1774-VIII, який набрав чинності 1 січня 2017 року, змінено підхід до визначення розмірів посадових окладів і заробітної плати працівників, а також інших виплат (наприклад, для розрахунку розміру плати за надання адміністративних послуг, у колективних договорах та угодах усіх рівнів). Тобто цим Законом запроваджено нову розрахункову величину для визначення розмірів тих чи інших виплат шляхом заміни мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум.
Отже, з прийняттям Закону України від 6 грудня 2016 року №1774-VIII зміни зазнав не розмір суддівської винагороди, а розрахункова величина.
Враховуючи приписи пункту 23 Розділу XII «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 1402-VIII, в якому визначено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону № 2453-VI, Верховний Суд вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про те, що позивачу повинна нараховуватись суддівська винагорода відповідно до Закону № 2453-VI.
Зі спірних правовідносин, що склались у цій справі, позивач наголошує на незастосуванні відповідачами приписів частини третьої статті 133 Закону № 2453-VI, в якій обумовлено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.
Суд зазначає, що наведена норма є бланкетною, оскільки визначає лише кількість мінімальних заробітних плат для встановлення розміру посадового окладу судді, але не встановлює розмір мінімальної заробітної плати, який необхідний для цього.
Водночас, саме пунктом третім Розділу ІІ Перехідних та прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII (далі - Закон № 1774-VIII) установлено, що мінімальна заробітна плата (3200,00 грн) після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Отже, таким приписом законодавець заборонив застосовувати новий розмір мінімальної заробітної плати (3 200,00 грн) як розрахункову величину для визначення посадових окладів, в тому числі й суддів.
Цим пунктом законодавець встановив, що до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1 600,00 грн.
З викладеного слідує, що законодавець чітко передбачив, що для визначення посадових окладів суддів застосовується розмір мінімальної заробітної плати 1 600,00 грн, а не 3 200,00 грн.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року у справі № 520/11431/18 та від 9 серпня 2019 року у справі №826/9404/17.
Крім того, варто зазначити, що відповідно до статей 7, 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи з 1 грудня 2016 року становив 1600 грн, як і розмір мінімальної заробітної плати, який також становив 1600 грн.
Відповідно до статей 7, 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи з 1 січня 2017 року становив 1600 грн, а розмір мінімальної заробітної плати - 3200 грн.
З викладеного випливає, що до 1 січня 2017 року розмір посадового окладу судді становив 16000 грн (10 х 1600 грн мінімальної заробітної плати), з 1 січня 2017 року розмір посадового окладу судді, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання, також становив 16000 грн (10 х 1600 грн).
Вказане означає, що розмір посадового окладу судді, який не пройшов кваліфікаційного оцінювання, після зміни розрахункової величини Законом України від 6 грудня 2016 року №1774-VIII насправді не змінився, що свідчить про відсутність порушення гарантії позивача щодо розміру його матеріального забезпечення внаслідок внесених цим Законом змін.
Слід наголосити, що законодавець не порушив гарантії суддів щодо розміру суддівської винагороди, оскільки для визначення окладу судді підлягає застосуванню розмір мінімальної заробітної плати, який не є меншим від того, що застосовувався раніше до такого врегулювання.
Отже, враховуючи викладене, колегія суддів відхиляє доводи позивача про те, що з внесенням змін Законом України від 6 грудня 2016 року №1774-VIII винагорода судді повинна розраховуватися на основі мінімальних заробітних плат, і погоджується з доводами відповідача про необхідність застосування у такому випадку як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Так, у справі «Савіцкас та інші проти Литви» (рішення від 15 жовтня 2013 року, заява №66365/09 і 5 інших заяв) ЄСПЛ визнав подану заяву неприйнятною, оскільки застосовувані державою заходи економії мали загальний характер, що виражався у пропорційному зменшенні заробітної плати не лише суддів, а й усього публічного сектору через об`єктивне погіршення економічної та фінансової ситуації в державі.
У цьому рішенні ЄСПЛ, надаючи оцінку доводам заявників (суддів) про позбавлення їх власності шляхом виплати меншої заробітної плати, якими вони обґрунтовували порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, зазначив, що будь-яке втручання у право власності має бути достатньо пропорційним меті, яку потрібно досягти. Іншими словами, має бути досягнутий «справедливий баланс» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Необхідного балансу не вдасться віднайти, якщо на особу чи осіб було покладено індивідуальний і надмірний тягар (пункт 91). Крім того, у пункті 93 цього рішення ЄСПЛ вказав, що, надаючи оцінку тому, чи був дотриманий відповідний баланс, ЄСПЛ звертає увагу на той факт, що суворі міри були прийняті у зв`язку з дійсною та неочікуваною бюджетною кризою в Литві. У цьому контексті ЄСПЛ вважає вирішальним те, що зменшення зарплат у державному секторі не виключало і судові органи. Навпаки, зниження зарплат суддів було частиною значно ширшої програми заходів жорсткої економії, що впливали на заробітну плату в усьому державному секторі. ЄСПЛ зазначив, що, незважаючи на принцип незалежності суддів, було б несправедливо ставитися до суддів як до винятку та звільняти їх від заходів жорсткої економії.
Відтак, у Верховного Суду відсутні підстави вважати, що шляхом переходу до іншої розрахункової величини для визначення розміру посадових окладів і заробітної плати працівників, державою не дотримано «справедливого балансу» між інтересами суспільства та правами суддів.
Одночасно, Верховний Суд зауважує, що вказане рішення ЄСПЛ у частині визначення змісту принципу пропорційності не можна повною мірою застосовувати до правовідносин, пов`язаних із врегулюванням оплати праці в Україні тих суддів, які пройшли кваліфікаційне оцінювання, й тих, які його не проходили. Безумовно, висновок ЄСПЛ про необхідність дотримання «справедливого балансу» характеризує принцип пропорційності. Однак, зважаючи на висновки у справі «Савіцкас та інші проти Литви», Верховний Суд акцентує увагу на тому, що запровадження кваліфікаційного оцінювання в Україні не пов`язано з фундаментальними змінами економічної та фінансової ситуації в державі, чим обумовлені висновки ЄСПЛ у справі «Савіцкас та інші проти Литви». До того ж у цьому рішенні фінансові обмеження стосувалися всіх суддів Литви, а також службовців публічної адміністрації.
В даному випадку відсутнє порушення Україною вимог принципу пропорційності, викладених у рішенні ЄСПЛ у справі «Савіцкас та інші проти Литви».
За частиною першою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Частиною другої цієї статті встановлено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Доводи, якими позивач обґрунтовує свою касаційну скаргу, стосуються фактичних обставин справи, доказів, на підставі яких встановлено ці обставини, та правової оцінки, яку надали їм суди. Зважаючи на межі касаційного перегляду справи та повноваження касаційного суду на цій стадії достатніх та обґрунтованих підстав для того, щоб вважати висновки судів в даній справі помилковими, немає і аргументи позивача їх не спростовують.
Ураховуючи викладене, Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Висновки щодо розподілу судових витрат
З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку із переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-IX та статтями 3 341 343 349 350 355 356 359 КАС України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 липня 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2017 року у справі №804/3878/17 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
В.М. Соколов
Л.О. Єресько
А.Г. Загороднюк ,
Судді Верховного Суду