№ 804/3993/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 804/3993/16

адміністративне провадження № К/9901/30991/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Білоуса О.В.,

суддів - Блажівської Н.Є., Желтобрюх І.Л.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Криворізької північної об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 5 серпня 2016 року (головуючий суддя Гончарова І.А.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2017 року (головуючий суддя Божко Л.А., судді Лукманова О.М., Круговий О.О.) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Медиком» до Криворізької північної об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Діналекс», Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердікт», Товариство з обмеженою відповідальністю «Адерра Компані» про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

У С Т А Н О В И В:

У червні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Медиком» звернулося до суду з позовом до Криворізької північної об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі - Криворізька північна ОДПІ ГУ ДФС у Дніпропетровській області), яка є правонаступником Криворізької центральної ОДПІ ГУ ДФС у Дніпропетровській області, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Діналекс» (далі - ТОВ «Діналекс»), Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердікт» (далі - ТОВ «Вердікт»), Товариство з обмеженою відповідальністю «Адерра Компані» (далі - ТОВ «Адерра Компані»), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 30 березня 2016 року: №0000072202, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем «податок на прибуток приватних підприємств» на 1005750 грн (у тому числі за податковими зобов`язаннями - 670500 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями - 335250 грн) та № 0000062202, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем «податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на 1117500 грн (у тому числі за податковими зобов`язаннями - 745000 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями 372500 грн).

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 5 серпня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2017 року, адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 30 березня 2016 року №00000072202 та №0000062202. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Криворізької північної ОДПІ ГУ ДФС у Дніпропетровської області на користь ТОВ «Медиком» сплачений судовий збір у розмірі 31848,75 грн.

Не погодившись з ухваленими у справі судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, Криворізька північна ОДПІ ГУ ДФС у Дніпропетровської області звернулася із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просила рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що Криворізькою центральною ОДПІ ГУ ДФС у Дніпропетровській області у період з 18 лютого 2016 року по 2 березня 2016 року проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Медиком» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства України під час здійснення взаємовідносин з ТОВ «Діналекс» за вересень 2015 року, ТОВ «Вердікт» за жовтень 2015 року, ТОВ «Адерра Компані» за листопад 2015 року, за результатами якої 11 березня 2016 року складено Акт №240/04-81-14-00/32975288 (далі - Акт перевірки).

Перевіркою встановлено порушення позивачем:

підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 135.1 статті 135, пунктів 138.2 та 138.3 статті 138 Податкового кодексу України (далі - ПК України), статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-ХІ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-ХІ) та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, у результаті чого занижено податок на прибуток у 2015 року на суму 670500 грн;

пункту 44.1 статті 44, статті 185, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.1, 198.3, 198.4 статті 198, пункту 199.1 статті 199, статті 201 ПК України, статті 1, частини другої статті 3, статті 4, частини шостої статті 8, частин першої та другої статті 9 Закону №996-ХІ, пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, за наслідком чого ТОВ «Медиком» занижено податок на додану вартість у період, що перевірявся, на загальну суму 745000 грн, у тому числі: у вересні 2015 року на суму 200000 грн, у жовтні 2015 року на суму 230000 грн, у листопаді 2015 року на суму 315000 грн.

Зокрема, в Акті перевірки відповідач посилається на той факт, що оскільки до перевірки не надано технічну документацію виконаних робіт з профілактичної діагностики та обслуговування обладнання та не конкретизовано перелік виконаних робіт, відповідно неможливо встановити факт реального здійснення операцій ТОВ "Медиком" з його контрагентами за період, який перевірявся, а тому такі операції не спрямовані на реальне настання правових наслідків, суперечать моральним засадам суспільства, та не мають під собою розумної, економічно - обґрунтованої необхідної і достатньої ділової (господарської) мети.

Крім того, контролюючий орган наполягає на тому, що надані позивачем договори суперечать вимогам чинного законодавства, є нереальними, а первинна бухгалтерська та податкова документація є формальною.

Згідно інформації із АІС "Податковий блок", відповідач зазначає, що контрагенти позивача не могли надавати послуги ТОВ "Медиком" у зв`язку з відсутністю основних фондів, недостатністю трудових ресурсів, а також недостатньою професійною кваліфікацією та відсутністю спеціальних інструментів, крім того, види діяльності контрагентів не відповідають видам робіт (послуг) наданим позивачу.

На підставі Акта перевірки контролюючим органом 30 березня 2016 року прийнято податкові повідомлення - рішення:

№0000072202, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем «податок на прибуток приватних підприємств» на 1005750 грн (у тому числі за податковими зобов`язаннями - 670500 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями - 335250 грн);

№ 0000062202, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем «податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на 1117500 грн (у тому числі за податковими зобов`язаннями - 745000 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями 372500 грн).

Позивачем вказані податкові повідомлення-рішення були оскаржені до ГУ ДФС у Дніпропетровській області, яке рішенням про результати розгляду первинної скарги від 16 червня 2016 року №3488/10/04-36-10-01-09 податкові повідомлення-рішення Криворізької центральної ОДПІ ГУ ДФС у Дніпропетровській області від 30 березня 2016 року №0000072202 та №0000062202 залишило без змін, а скаргу - без задоволення.

Позивач не погоджуючись із зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, прийнятими відповідачем 30 березня 2016 року, звернувся до ГУ ДФС у Дніпропетровській області зі скаргою, яке рішенням від 16 червня 2016 року №3488/10/04-36-10-01-09 скаргу позивача залишило без задоволення, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення - без змін.

Не погоджуючись із податковими повідомленнями - рішеннями, прийнятими Криворізькою центральною ОДПІ ГУ ДФС у Дніпропетровській області, позивач звернувся до суду з цим позовом про визнання їх протиправними та про їх скасування.

Cуд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 30 березня 2016 року: №0000072202 та №0000062202 виходив з того, що витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника. Укладені між позивачем і ТОВ «Діналекс», ТОВ «Вердікт», ТОВ «Адерра Компані», правочини відповідають вимогам чинного законодавства України, мають своїм наслідком зміну у майновому стані учасників правочинів, є економічно виправданими, факт виконання господарських зобов`язань сторін підтверджується первинними документами бухгалтерської та податкової звітності, які є належними та достатніми доказами того, що господарські операції фактично відбулися, а операції між позивачем та його контрагентами враховані відповідно до їх дійсного економічного змісту, обумовлені розумними економічними причинами (цілями ділового характеру) та відповідають меті здійснення господарської діяльності.

Зазначена позиція підтримана Дніпропетровським апеляційним адміністративним судом, який за результатом апеляційного перегляду залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до частин першої та другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що відповідно Статуту ТОВ "Медиком" та Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, видами діяльності підприємства є діяльність лікарняних закладів, загальна медична практика, інша діяльність у сфері охорони здоров`я. Також в Акті перевірки відповідачем зазначено, що на балансі підприємства рахується численне медичне обладнання, профілактична діагностика та обслуговування чого вимагає кваліфікаційних спеціалістів, які мають відповідну кваліфікацію та досвід, відповідних інструментів та матеріалів.

Так, 22 серпня 2015 року між ТОВ «Медиком» (Замовник) та ТОВ «Діналекс» (Виконавець) укладено Договір про надання послуг №41/8, за умовами якого виконавець зобов`язався за завданням замовника надати послуги з профілактики, діагностики та обслуговування обладнання, у порядку та на умовах визначених цим Договором. Крім того, договором передбачено, що «пункт 2.1 Вартість послуг визначається сторонами по факту їх надання та фіксується в актах по наданих послуг», а також «пункт 2.4. передбачає, що за згодою сторін можливий розрахунок векселем».

На підтвердження виконання вказаного Договору позивачем надано акти здачі - прийняття робіт (надання послуг) №754, №1011, рахунки - фактури № 754 від 21 вересня 2015 року, № 1011 від 28 вересня 2015 року, податкові накладні № 754 від 22 вересня 2015 року та № 1011 від 28 вересня 2015 року, Акт про вексельний платіж від 28 грудня 2015 року.

30 жовтня 2015 року між позивачем (Замовник) та ТОВ «Адерра Компані» (Виконавець) укладено Договір про надання послуг №7, за умовами якого виконавець зобов`язався за завданням замовника надати послуги з профілактики, діагностики та обслуговування обладнання, у порядку та на умовах визначених цим Договором. Крім того, договором передбачено, що «пункт 2.1 Вартість послуг визначається сторонами по факту їх надання та фіксується в актах по наданих послугах», а також «пункт 2.4. передбачає, що за згодою сторін можливий розрахунок векселем».

На підтвердження виконання зазначеного Договору позивачем надано акти здачі - прийняття робіт (надання послуг) №807, №858, №901, №953, №1051, рахунки - фактури № 807 від 24 листопада 2015 року, № 858 від 25 листопада 2015 року, №901 від 26 листопада 2015 року, №953 від 27 листопада 2015 року, №1051 від 30 листопада 2015 року, податкові накладні №807 від 24 листопада 2015 року, 858 від 25 листопада 2015 року, №901 від 26 листопада 2015 року, №953 від 27 листопада 2015 року, № 1051 від 30 листопада 2015 року, Акт про вексельний платіж від 25 січня 2016 року.

Також 30 вересня 2015 року між ТОВ «Медиком» (Замовник) та ТОВ «Вердікт» (Виконавець) укладено Договір про надання послуг №10, за умовами якого виконавець зобов`язався за завданням замовника надати послуги з профілактики, діагностики та обслуговування обладнання, у порядку та на умовах визначених цим Договором». Крім того, договором передбачено, що «пункт 2.1 Вартість послуг визначається сторонами по факту їх надання та фіксується в актах по наданих послугах», а також «пункт 2.4. передбачає, що за згодою сторін можливий розрахунок векселем».

На підтвердження виконання договору позивачем надано акти здачі - прийняття робіт (надання послуг) № 355, №417, рахунки - фактури № 355 від 29 жовтня 2015 року, №417 від 30 жовтня 2015 року, податкові накладні №355 від 29 жовтня 2015 року, №417 від 30 жовтня 2015 року, Акт про вексельний платіж від 31 грудня 2015 року.

Оплата робіт (надання послуг) здійснена у вексельній формі.

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України, об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

За приписами статті 135 ПК України, базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Згідно із пунктом 138.2 статті 138 ПК України, фінансовий результат до оподаткування зменшується: на суму розрахованої амортизації основних засобів або нематеріальних активів відповідно до пункту 138.3 цієї статті; на суму залишкової вартості окремого об`єкта основних засобів або нематеріальних активів, визначеної з урахуванням положень цієї статті Кодексу, у разі ліквідації або продажу такого об`єкта; на суму дооцінки та вигід від відновлення корисності основних засобів або нематеріальних активів в межах попередньо віднесених до витрат уцінки та втрат від зменшення корисності основних засобів або нематеріальних активів відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності».

Статтею 44 вказаного Кодексу передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до статті 185 ПК України, об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Згідно із абзацом першим статті 188 ПК України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

За приписами пунктів 198.1 - 198.3 статті 198 ПК України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

При цьому, пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За приписами пункту 201.1 статті 201 ПК України, платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних».

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач під час перевірки надав контролюючому органу первинні бухгалтерські документи, які підтверджують факти здійснення господарських операцій, а також наявність витрат на придбання послуг і правомірність віднесення витрат на валові витрати підприємства та декларування суми податкового кредиту. Факт надання первинних документів ТОВ «Медиком» відповідачем не оскаржується.

У свою чергу відповідачем не надано доказів, які б підтверджували факт розірвання, визнання недійсними чи неукладеними правочинів. Також відповідачем не було надано належних та допустимих доказів нікчемності означених договорів, відсутності зв`язку укладених угод з господарською діяльністю позивача, а також, що укладені правочини порушують публічний порядок відповідно до частини другої статті 228 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 86 КАС України, у редакції чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Під час розгляду справи, судами першої та апеляційної інстанцій було надано належну оцінку доказам, наданим позивачем та зібраним судами на підставі статті 11 КАС України та іншим обставинам, що спростовують позицію контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства щодо формування податкового кредиту. Зокрема, судами досліджено первинні документи, які згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України, є підставою для податкового обліку.

Вказані документи, містять відомості, які у повній мірі відображають суть господарських операцій, що відбулись між позивачем та його контрагентами.

Посилання податкового органу як на підставу для відмови у задоволенні позову, на аналіз податкової інформації отриманої відносно контрагентів позивача, зокрема, на відсутність у останніх умов необхідних для здійснення такого роду господарської діяльності, відсутність достатньої кількості трудових та матеріальних ресурсів (складів) необхідних для здійснення спірних господарських операцій обґрунтовано відхилено судами попередніх інстанцій, оскільки чинне податкове законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, наявності чи відсутності у останніх основних фондів, тощо. Відсутність у контрагента добросовісного платника податку матеріальних та трудових ресурсів, не виключає можливості реального виконання таким платником господарської операції, та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем.

Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов`язань, адже поняття добросовісний платник, яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Крім того, колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що контролюючим органом всупереч вимог статті 77 КАС України не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили, що наявні у контрагентів трудові ресурси та матеріально - технічне забезпечення були недостатніми для виконання умов договорів, укладених з позивачем, як не було надано і доказів про наявність встановлених судами фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо неправомірної поведінки контрагентів та злагодженості дій між ними.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 5 серпня 2016 року та ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2017 року ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Усі доводи та їх обґрунтування викладені в касаційній скарзі не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, тому підстави для скасування ухвалених судових рішень та задоволення касаційної скарги відсутні.

Згідно із частиною першою статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 343 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Криворізької північної об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 5 серпня 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.В.Білоус

Судді Н.Є.Блажівська

І.Л.Желтобрюх