№ 804/4151/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 березня 2020 року

Київ

справа №804/4151/15

адміністративне провадження №К/9901/12573/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н.А.,

суддів - Бевзенка В. М.,

Шевцової Н.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2016 року (головуючий суддя - Суховаров А.В., судді - Головко О.В. Ясенова Т.І.) у справі

за позовом ОСОБА_1

до Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, Начальника юридичного управління Державної казначейської служби України Набока В.М.

про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

в с т а н о в и в :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

18 березня 2015 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Державної казначейської служби України, Головного управління державної казначейської служби України в Дніпропетровській області, Начальника юридичного управління Державної казначейської служби України Набока В.М. (далі - відповідач 1, 2, 3), в якому, з урахуванням поданого 16.04.2015 уточненого адміністративного позову, просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України щодо нарахування компенсації ОСОБА_1 за порушення строку перерахування коштів по виконавчому листу у справі № 203/3757/13-ц (2/0203/1588/2013), виданому Кіровським районним судом м. Дніпропетровська 23.12.2013 року на підставі рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 09.12.2013 року по справі (провадження) №22-ц/774/12026/13.

- визнати протиправними дії посадової особи центрального органу виконавчої влади - начальника юридичного управління Державної казначейської служби України Набока В.М. щодо офіційної, безпідставної відмови у нарахуванні мені компенсації, після мого звернення із заявою від 29.10.2014 року.

- зобов`язати Державну казначейську службу України нарахувати компенсацію ОСОБА_1 за порушення строку перерахування коштів по виконавчому листу у справі № 203/3757/13-ц (2/0203/1588/2013), виданому Кіровським районним судом м. Дніпропетровська 23.12.2013 року на підставі рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 09.12.2013 року по справі (провадження) № 22 - ц/774/12026/13, за період з 25.03.2014 року по 05.09.2014 року, і негайно виплатити нараховану компенсацію на особистий рахунок ОСОБА_1 , що знаходиться в Державному ощадному банку України Лівобережне відділення м. Дніпропетровська.

- стягнути з Державного бюджету України судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову - в сумі 76 гривні 08 коп. стягнути з відповідачів по справі № 804/4151/15 судові витрати, пов`язані із прибуттям до суду, у вигляді компенсації за відрив від звичайних занять - в сумі 116 (сто шістнадцять) гривень 64 коп.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що на його думку були порушенні його права, які полягають у порушенні строків перерахування на користь позивача 1 000 гривень у відшкодуванні моральної шкоди, та у не нарахуванні позивачу компенсації за порушення строку перерахування на його користь 1 000 гривень.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.06.2015 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Головного управління державної казначейської служби України в Дніпропетровській області, Начальника юридичного управління Державної казначейської служби України Набок В.М. про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії було відмовити повністю.

Відмовляючи в позовних вимогах, суд першої інстанції виходив з того, що виконання рішень судів про відшкодування моральної і матеріальної шкоди за рахунок держави здійснюється Казначейством України згідно з порядком виконання рішень лише за однією бюджетною програмою КПКВК 3504030, у той час як рішення про стягнення коштів з боржників (державних органів) підлягають виконанню за бюджетною програмою КПКВК 3504040. Водночас, Закон про відшкодування шкоди та відповідний йому розділ «Безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам» Порядку виконання рішень не передбачають жодної можливості нарахування та виплати компенсації в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми у разі відшкодування моральної шкоди. Суд вказав, що нарахування та виплата компенсації за порушення встановленого законом строку перерахування коштів не може застосовуватися до судових рішень про відшкодування шкоди за рахунок держави, оскільки зазначені положення поширюються виключно на виконання рішень про стягнення коштів, боржниками за якими є визначені ч. 1 ст. 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2016 року було скасовано постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.06.2015 та прийнято нову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_1 компенсації за порушення строку перерахування коштів по виконавчому листу у справі №203/3757/13-ц, виданому Кіровським районним судом м. Дніпропетровська 23.12.2013 на підставі рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 09.12.2013.

Визнано протиправними дії начальника юридичного управління Державної казначейської служби України Набоки В.М. щодо відмови ОСОБА_1 у його праві на компенсацію за порушення строку перерахування коштів по виконавчому листу за його заявою від 29.10.2014.

Зобов`язано Державну казначейську службу України нарахувати і виплатити ОСОБА_1 компенсацію в розмірі трьох відсотків річних за період з 26.03.2014 по 02.09.2014 за порушення строку перерахунку коштів по виконавчому листу у справі №203/3757/13-ц, виданому Кіровським районним судом м. Дніпропетровська 23.12.2013 на підставі рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 09.12.2013, яким зобов`язано Державну казначейську службу України за рахунок коштів державного бюджету України здійснити на користь ОСОБА_1 виплату в розмірі 1000грн на відшкодування моральної шкоди, спричиненої незаконними діями державної виконавчої служби.

Стягнуто з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 565 грн 28 коп.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд апеляційної інстанції виходив з того, що Європейський Суд з прав людини у справі «Кечко проти України» зазначив, що органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань. Суд вказав, що висновки окружного суду, що положення Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» стосовно виплати компенсації поширюються виключно на випадки несвоєчасного виконання судових рішень лише про стягнення коштів, на думку колегії суддів, є помилковими, оскільки стягнення коштів з боржника державного органу та зобов`язання державного органу виплатити кошти стягувачу, - за своєю правовою природою та змістом прав і обов`язків сторін є тотожними поняттями. І в тому, і в іншому випадку державний орган зобов`язаний перерахувати кошти особі, на користь якої прийнято судове рішення. І в тому, і в іншому випадку судове рішення є виконаним, коли особа отримала присуджені їй кошти. І в тому, і в іншому випадку невиконання або несвоєчасне виконання судового рішення має однакові наслідки: особа не отримує або несвоєчасно отримує належні їй грошові кошти. Відтак, і наслідки від невиконання або несвоєчасного виконання судового рішення для боржника мають бути однаковими. Таким чином, законодавством чітко визначений обов`язок казначейства нараховувати і виплачувати стягувачу компенсацію в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми в разі неперерахування протягом трьох місяців коштів за рішенням суду. Крім того, відповідно до Законів України «Про державний бюджет України на 2015 рік» та «Про державний бюджет України на 2016 рік» суд вказав, що мінімальна заробітна плата у погодинному розмірі складає 8 грн 29 коп. З урахуванням того, що з дня подачі позову до дня розгляду справи апеляційним судом позивач був вимушений 9 разів з`являтись до судових органів, та виходячи з місця проживання на кожну явку в середньому мав витрачати 6 годин, йому має бути виплачена компенсація за відрив від звичайних занять в сумі 447 грн 66 коп.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)

01 квітня 2016 року відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2016 року, в якій просив її скасувати та ухвалити нове рішення, яким в позовних вимогах позивачу відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник зазначив, що судом апеляційної інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи і порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення позовних вимог. Вказує, що нарахування та виплата компенсації за порушення встановленого законом строку перерахування коштів не може застосовуватися до судових рішень про відшкодування шкоди за рахунок держави, оскільки зазначені положення поширюються виключно на виконання рішень про стягнення коштів, боржниками за якими є визначені ч. 1 ст. 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень». Вказував, що виконання рішень про стягнення коштів з держави, ухвалених судами на підставі Закону про відшкодування шкоди, здійснюється виключно за бюджетною програмою КПКВК 3504030, у межах коштів, передбачених законом про Державний бюджет України на відповідний рік. Стосовно стягнення на користь позивача судових витрат, зокрема, компенсації за відрив від звичайних занять в сумі 447 грн 66 коп, скаржник вказав про те, що підприємницька діяльність позивача на протязі трьох років не приносила останньому дохід, а тому і нарахування компенсації за відрив від підприємницької діяльності є помилковим.

Позивачем до Суду були надані заперечення на касаційну скаргу, в яких зазначено, що рішення суду апеляційної інстанції є правильним, обґрунтованим, а підстави для скасування вказаного судового рішення відсутні.

Ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2020 року зазначену адміністративну справу призначено до розгляду в попередньому судовому засіданні.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 09.12.2013 у справі №203/3757/13-ц за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Дніпропетровській області про відшкодування матеріальної і моральної шкоди зобов`язано Державну казначейську службу України за рахунок коштів державного бюджету України здійснити на користь ОСОБА_1 виплату в розмірі 1000грн на відшкодування моральної шкоди, спричиненої незаконними діями державної виконавчої служби.

Кіровським районним судом м. Дніпропетровська 23.12.2013 виданий виконавчий лист.

26.12.2013 позивач згідно з п.36 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 подав до Головного управління Казначейства України у Дніпропетровській області виконавчий лист у справі №203/3757/13-ц.

Після опрацювання наданих документів та одержання необхідних відомостей, орган Казначейства відповідно до п.37 Порядку виконання рішень 31.01.2014 року направив пакет документів до Казначейства України.

Пунктом 9 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України та п. 3 Порядку виконання рішень, передбачено, що рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів.

Казначейство України, керуючись пунктами 3, 35, 38 Порядку виконання рішень і дотримуючись принципу черговості, 02.09.2014 виконало рішення суду від 09.12.2013 на користь позивача, перерахувавши кошти на вказаний ним рахунок згідно з платіжним дорученням №6241 від 21.08.2014.

Начальник юридичного управління Державної казначейської служби Набок В.М. листом №5-13/6894-26114 від 24.11.2014 на заяву позивача від 29.10.2014 повідомив, що виконання судових рішень про відшкодування моральної шкоди здійснюється відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2014 рік» за бюджетною програмою КПКВК 3504030 «відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокурати і суду, відшкодування громадянинові вартості конфіскованого і безхазяйного майна, стягнутого в дохід держави, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб». Нарахування та виплата компенсації за цією бюджетною програмою не передбачено (а.с.10,115).

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

Відповідно до пункту 6 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного і місцевого бюджетів або боржників, затвердженого Постановою КМУ №845 від 03.08.2011 (далі - Порядок №845), в разі прийняття рішення про стягнення коштів стягувач подає органові казначейства в установлений зазначеним органом спосіб: заяву про виконання такого рішення із зазначенням реквізитів банківського рахунка, на який слід перерахувати кошти, або даних про перерахування коштів у готівковій формі через банки або підприємства поштового зв`язку, якщо зазначений рахунок відсутній; оригінал виконавчого документа; судові рішення про стягнення коштів (в разі наявності); оригінал або копію розрахункового документа (платіжного доручення, квитанції тощо), який підтверджує перерахування коштів до бюджету.

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» в разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині 4 статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Відповідно до частини 2 статті 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу нараховується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Водночас, статтею 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (далі - Закон про гарантії) закріплено принцип, згідно з яким держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.

Відповідно до пункту 50 Порядку №845 компенсація за порушення встановленого законом строку перерахування коштів нараховується: казначейством, якщо боржником є державний орган; державним виконавцем, якщо боржником є підприємство, установа, організація або юридична особа, зазначені в пункті 48 цього Порядку. Компенсація виплачується казначейством на підставі рішення або постанови про виплату компенсації за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів.

Відповідно до частини 3 пункту 51 Порядку №845 рішення про виплату компенсації затверджується головою казначейства, а постанова - керівником органу державної виконавчої служби.

Відповідно до частини 3 статті 87 КАС України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать: 1) витрати на правову допомогу; 2) витрати сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз; 4) витрати, пов`язані з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини 2 статті 91 КАС України, стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, та її представнику сплачуються іншою стороною добові (в разі переїзду до іншого населеного пункту), а також компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати.

Відповідно до частини 3 статті 91 КАС України, граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх представників, що пов`язані з прибуттям до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до Постанови КМУ №590 від 27.04.2006 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов`язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави» за відрив від звичайних занять стороні, на користь якої ухвалене судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, її представникові в зв`язку з явкою до суду обчислюється пропорційно до розміру мінімальної заробітної плати особи і не може перевищувати її розмір, обчислений за фактичні години відриву від звичайних занять.

Відповідно до Законів України «Про державний бюджет України на 2015 рік» та «Про державний бюджет України на 2016 рік», мінімальна заробітна плата у погодинному розмірі складає 8грн29коп.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрали чинності зміни до Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), внесені Законом України від 15.01.2020 № 460-ІХ, за правилом пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина 1 статті 341 КАС України).

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 341 КАС України).

Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу № 1.

Згідно рекомендацій, викладених у Висновку Консультативної ради Європейських суддів №13 (2010) «Щодо ролі суддів у виконанні судових рішень» КРЄС вважає, що в державі, яка керується верховенством права, державні органи, насамперед, зобов`язані поважати судові рішення і якнайшвидше реалізувати їх "ex-officio". Сама думка, що державний орган може відмовитися від виконання рішення суду, підриває концепцію верховенства права. Виконання рішення повинно бути справедливим, швидким, ефективним і пропорційним. Тому для цього мають бути забезпечені необхідні кошти. Чіткі правові норми повинні визначати доступні ресурси, відповідальні органи та відповідну процедуру їх розподілу.

Так, у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04, п. п. 56 - 58 та 66 - 70) ЄСПЛ неодноразово постановляв, що у зв`язку з тривалим невиконанням рішень, винесених на користь заявників, мало місце також порушення статті 13 Конвенції, оскільки заявники не мали ефективного національного засобу юридичного захисту, за допомогою якого вони могли б отримати відшкодування шкоди, завданої таким невиконанням.

У пункті 1 статті 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17.07.1997 №475/97-ВР зазначено, що «Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою, і без укладання спеціальної угоди, юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції», а статті 13 і 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-IV передбачено, що «при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права» та змінюють практику застосування національного закону відповідно до Рішення цього Суду.

Враховуючи наявність у позивача права на отримання компенсації в розмірі трьох відсотків річних за період з 26.03.2014 по 02.09.2014 за порушення строку перерахунку коштів по виконавчому листу у справі №203/3757/13-ц, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 .

Реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань Судом до уваги не приймається.

Наведене узгоджується із правовою позицією Європейського суду з прав людини.

Крім того, беручи до уваги вищенаведену практику Європейського суду з прав людини, Суд вважає доводи касаційної скарги щодо виплати належної позивачеві компенсації за несвоєчасне виконання судового рішення безпосередньо в порядку черговості безпідставними та необґрунтованими.

Також, Суд вважає помилковими висновки суду першої інстанції про те, що положення Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» стосовно виплати компенсації поширюються виключно на випадки несвоєчасного виконання судових рішень про стягнення коштів з визначеного кола суб`єктів (зокрема, державних органів), а не держави (державного бюджету), оскільки у вказаному виконавчому документі боржником було вказано Державну казначейську службу України, яка є державним органом та здійснює функцію казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Суд критично оцінює доводи скаржника стосовно помилковості стягнення на користь позивача судових витрат, зокрема, компенсації за відрив від звичайних занять в сумі 447 грн 66 коп, з підстав відсутності у останнього доходу від підприємницької діяльності, та як наслідок, відсутності відриву від підприємницької діяльності, оскільки Постановою КМУ №590 встановлена компенсація витрат, пов`язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ стороні, на користь якої ухвалене судове рішення за рахунок держави саме за відрив від звичайних занять. Тобто, вказана норма надає особі, на користь якої ухвалене судове рішення, вимагати в іншої сторони по справі компенсацію в зв`язку з необхідністю явки до суду, при цьому законодавець не ставив у залежність відсутність доходу у особи та наявність права на отримання вказаної компенсації.

Оцінюючи доводи касаційної скарги, Суд виходить з того, що судом апеляційної інстанції було надано належну правову оцінку доводам, викладеним у позовній заяві та запереченнях проти позову, а також наведеним сторонами під час судового розгляду справи. Жодних нових доводів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного судового рішення, у касаційній скарзі не зазначено.

Частиною першою статті 350 КАС України (в чинній редакції) передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищенаведене, відповідно до частини 1 статті 350 КАС України Суд касаційної інстанції вважає за необхідне залишити касаційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області - без задоволення, а судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки судом не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права.

З огляду на викладене, висновки суду апеляційної інстанції є правильними, обґрунтованими, а підстави для скасування вказаного судового рішення відсутні.

Керуючись статтями 341 343 349-354 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2016 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

Суддя-доповідач Н.А. Данилевич

Судді В. М. Бевзенко

Н.В. Шевцова