ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 804/5525/16
адміністративне провадження № К/9901/31907/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Васильєвої І.А.,
суддів: Юрченко В.П., Дашутіна І.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства ''РОДОВІД БАНК'' на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.11.2016 (суддя Єфанова О. В.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01.08.2017 (головуючий суддя Юрко І. В., судді: Гімон М. М., Чумак С. Ю.) у справі за позовом Публічного акціонерного товариства ''РОДОВІД БАНК'' в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Куліша Віктора Миколайовича до Дніпродзержинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про скасування податкової вимоги,
У С Т А Н О В И В :
У серпні 2016 року Публічне акціонерне товариство ''РОДОВІД БАНК'' (далі - АТ"РОДОВІД БАНК", банк, позивач) звернулося до суду з позовом до Дніпродзержинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі - ОДПІ, відповідач), в якому просило визнати протиправною та скасувати податкову вимогу від 04.08.2016 №5545-17 про сплату податкового боргу у сумі 376,04 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, АТ "РОДОВІД БАНК" посилалось на те, що податкова вимога про сплату боргу була прийнята відповідачем після віднесення банку до категорії неплатоспроможних та запровадження тимчасової адміністрації, однак, відповідно до положень Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" від 23.02.2012 №4452-VI (далі - Закон №4452-VI), які є спеціальними у цих правовідносинах, під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення майна (у тому числі коштів) банку, накладення арешту та звернення стягнення на майно (у тому числі кошти) банку, нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів).
Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 21.11.2016, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01.08.2017, у задоволенні позову відмовив.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що спірна податкова вимога прийнята відповідачем правомірно, на підставі та у спосіб, передбачені законом. Зокрема, податкова вимога була прийнята ОДПІ з метою повідомлення платника про невиконання ним свого податкового обв`язку щодо сплати самостійно узгодженої суми податкового зобов`язання за 2016 рік. Відповідачем не вчинялись дії з примусового стягнення коштів чи майна банку, не нараховувались штрафні санкції чи пеня та не застосовувалась податкова застава. Визначені статтею 36 Закону №4452-VI наслідки запровадження в банку тимчасової адміністрації відсутні. При цьому норми вказаного Закону не передбачали особливостей процедури повідомлення банку про наявність у нього податкового боргу з моменту віднесення до категорії неплатоспроможних та запровадження тимчасової адміністрації до відкликання банківської ліцензії та початку процедури ліквідації.
Позивач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, у якій просив скасувати судові рішення у справі і ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме: статті 36 Закону №4452-VI, пункту 1.3 статті 1 Податкового кодексу (ПК) України, статті 71 Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України.
Доводи позивача обґрунтовані посиланням на те, що під час перебування банку у процедурі ліквідації та здійснення тимчасової адміністрації не нараховуються неустойка (штраф, пеня), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів). Також скаржник послався на те, суди не врахували обставини відсутності його вини щодо порушення строків сплати податку, як підстави для винесення податкової вимоги, та те, що діяльність банку була скерована на виведення неплатоспроможного банку з ринку, проте ці обставини суди не врахували.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 11.09.2017 (провадження №К/800/30094/17) відкрив касаційне провадження у цій справі.
Відповідач не реалізував процесуальне право подати відзив на касаційну скаргу.
15.12.2017 розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03.10.2017 №2147-VIII ''Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів'', яким КАС України викладено в новій редакції.
Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII ''Перехідні положення'' КАС України в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Вказана касаційна скарга була передана на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи позивача, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах, встановлених частиною першою статті 341 КАС України, Верховний Суд виходить з такого.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з постановою Правління Національного банку України від 25.02.2016 №107 АТ "РОДОВІД БАНК" віднесено до категорії неплатоспроможних банків. Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 25.02.2016 №261 про запровадження тимчасової адміністрації строком на один місяць (з 26.02.2016 по 25.03.2016), який згідно з рішенням вказаного органу від 25.03.2016 №419 та від 25.04.2016 №610 було продовжено до 25.04.2016, а потім до отримання рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АТ "РОДОВІД БАНК" (т. І, а.с. 10-16).
04.08.2016 ОДПІ сформовано і направлено АТ "РОДОВІД БАНК" податкову вимогу від 04.08.2016 №5545-17 про сплату податкового боргу у сумі 376,04 грн, що відповідало сумі податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за основним платежем, та не містило штрафних (фінансових) санкцій та пені (т.І, а.с. 17).
Податкова вимога була сформована на підставі даних інтегрованої картки платника податків АТ "РОДОВІД БАНК", які своєю чергою відображали показники самостійно задекларованого банком грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік, не сплаченого у встановлений строк. Податкову вимогу позивач отримав 18.08.2016.
Ці обставини сторони не заперечують.
Відповідно до частини першої статті 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Щодо суті спору, то слід зазначити, що власне порядок погашення податкової заборгованості платника регулюється Законом №4452-VI.
За змістом статті 1.3 ПК України цей Кодекс не регулює питання погашення податкових зобов`язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", з банків, на які поширюються норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", та погашення зобов`язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, зборів на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій.
Згідно із частиною третьою статті 1 Закону №4452-VI відносини, що виникають у зв`язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.
Статтею 36 Закону №4452-VI визначені наслідки введення щодо банку, стосовно якого прийнято рішення про віднесення до категорії неплатоспроможних банків, тимчасової адміністрації, зокрема під час тимчасової адміністрації не здійснюється примусове стягнення майна (у тому числі коштів) банку, накладення арешту та звернення стягнення на майно (у тому числі кошти) банку (виконавче провадження щодо банку зупиняється, у тому числі знімаються арешти, накладені на майно (у тому числі на кошти) банку, а також скасовуються інші вжиті заходи примусового забезпечення виконання рішення щодо банку); нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), а також зобов`язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов`язань банку {пункти 2, 3 частини п`ятої статті 36 Закону}.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.11.2019 у справі №804/3813/16 (провадження №11-1409апп18) вказано, що передбачений ПК України загальний порядок стягнення податкового боргу не поширюється на стягнення податкового боргу, який виник після порушення процедури ліквідації банку. Стягнення такого податкового боргу здійснюється шляхом пред`явлення до банку в особі уповноваженої особи позову про акцептування вимог і віднесення їх до належної черги погашення (пункт 1 частини 2, частина 4 статті 49 Закону №4452-VI).
Отже, норми ПК України не регулюють питання погашення податкових зобов`язань або стягнення податкового боргу , з банків, на які поширюються норми Закону №4452-VI.
Водночас, відповідно до підпунктів 14.1.153, 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України податкова вимога - письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу, податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання.
Згідно з пунктом 59.3 статті 59 ПК України податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов`язання.
Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення грошового зобов`язання та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов`язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.
Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги {пункт 95.2 статті 95 із змінами, внесеними згідно із Законом №4834-VI від 24.05.2012}.
Системний аналіз положень норм підпунктів 14.1.153, 14.1.175 пункту 14.1 статті 14, пункту 59.3 статті 59, пункту 95.2 статті 95 ПК України дає підстави для висновку, що виникнення податкового боргу є юридичним фактом, який пов`язаний з несплатою платником податку узгодженої суми податкового зобов`язання у встановлений цим Кодексом строк. Факт узгодження грошового зобов`язання має наслідком обов`язок платника податку сплатити таке зобов`язання у встановлений законом строк. За своєю юридичною природою та призначенням податкова вимога має на меті інформувати платника податків про суму узгодженого грошового зобов`язання, яке не було ним сплачено у встановлений строк, а також про обов`язок його погасити, виникнення права податкової застави та можливі негативні наслідки непогашення податкового боргу у встановлений пунктом 95.2 статті 95 ПК України строк у вигляді вжиття контролюючим органом примусових заходів з його погашення, передбачених главою 9 Розділу ІІ ПК України.
Отже, метою надсилання (вручення) податкової вимоги платнику податку є не просто повідомити про виникнення податкового боргу та наслідки його непогашення як передумови виникнення у контролюючого органу права на вжиття заходів з погашення цього боргу, а упередити його появу шляхом стимулювання платників податків до самостійної сплати податкових зобов`язань. У свою чергу, невиконання обов`язку зі сплати узгодженого грошового зобов`язання у встановлений законом строк має наслідком включення такого зобов`язання до податкового боргу платника податків, процедура стягнення якого за загальними правилами розпочинається не раніше, ніж через 60 календарних днів з моменту надіслання такому платнику податкової вимоги.
Верховний Суд неодноразово висловлював позицію з цього приводу, а саме, що скерування податкової вимоги не свідчить про вжиття контролюючим органом заходів, спрямованих на погашення податкових зобов`язань або стягнення податкового боргу. Такі дії податкових органів призводять лише до формування та документального визначення податкового боргу. При цьому вони об`єктивно передують процесу погашення податкових зобов`язань або стягненню податкового боргу (постанови Верховного Суду від 12.08.2021 у справі №804/3642/16, від 14.07.2021 у справі №815/2362/17, від 21.09.2018 у справі №808/3046/16, але не виключно).
З аналогічних мотивів виходили і суди попередніх інстанцій у цій справі.
Відтак, суди попередніх інстанцій правильно застосували наведені норми, зробивши висновок, що контролюючий орган діяв правомірно, надіславши на адресу АТ"РОДОВІД БАНК" податкову вимогу від 04.08.2016 №5545-17 про сплату податкового боргу у сумі 376,04 грн, що відповідає положенням податкового законодавства та не порушує норм Закону №4452-VI.
Доводи позивача у касаційній скарзі не спростовують правильність висновків, викладених в оскаржуваних рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій, і не доводять порушення цими судами норм матеріального або процесуального права.
Посилання АТ "РОДОВІД БАНК" на те, що з огляду на положення пункту 1.3 статті 1 ПК України для спірних правовідносин спеціальним є Закон №4452-VI є безпідставним, оскільки, як вже було зазначено, предметом спору у цій справі не є питання погашення податкових зобов`язань або стягнення податкового боргу.
Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Касаційний перегляд справи здійснено в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України ''Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ'' від 15.01.2020 №460-ІХ, відповідно до пункту 2 розділу ІІ цього Закону.
Керуючись статтями 345 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства ''РОДОВІД БАНК'' залишити без задоволення.
Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.11.2016 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01.08.2017 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
СуддіІ.А. Васильєва В.П. Юрченко І.В. Дашутін