ПОСТАНОВА
Іменем України
16 квітня 2020 року
Київ
справа №804/6405/16
адміністративне провадження №К/9901/4946/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Юрченко В.П.,
суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Криворізької південної об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.11.2016 (суддя - Барановський Р.А.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2017 (колегія суддів: Білак С.В., Шальєва В.А., Олефіренко Н.А.) у справі №804/6405/16 за позовом ОСОБА_1 до Криворізької південної об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення-рішення,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі-позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Криворізької південної об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі відповідач), у якому просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №10473-1303 від 30.06.2016 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що контролюючий орган не мав права нараховувати грошове зобов`язання по земельному податку з фізичних осіб, зважаючи на відсутність у позивача права власності (права користування) або укладеного між позивачем та Криворізькою міською радою договору оренди земельної ділянки, розташованої на території багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2016 року, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2017 адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Криворізької південної об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області №10473-1303 від 30.06.2016 року.
Не погоджуючись з рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в яких просить їх скасувати, позов задовольнити повністю. Вказується, що суди попередніх інстанцій в порушення принципу офіційного з`ясування матеріалів справи не надали правового значення всім наданим доказам щодо обов`язку позивачем декларувати та сплачувати податок за фактичне користування земельною ділянкою.
Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем в порядку п.п. 54.3.3. п.54.3 ст. 54 Податкового кодексу України та відповідно до п.286.5 ст.286 розділу ХІІІ Податкового кодексу України прийнято податкове повідомлення-рішення №10473-1303 від 30.06.2016 року, яким ОСОБА_1 нараховано грошове зобовязання за платежем «Земельний податок з фізичних осіб» за 2016 рік в сумі 4558, 52 грн.
Підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення зазначено, що позивач є власником нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та, відповідно, є платником земельного податку з фізичних осіб за земельну ділянку загальною площею 126 кв.м. під нежитловим приміщенням.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано доказів того, що позивач на момент винесення контролюючим органом оскаржуваного податкового повідомлення-рішення внесена до державного земельного кадастру як землекористувача земельної ділянки, на якій розташований багатоповерховий житловий будинок, а також документи, які б підтверджували право власності чи право користування позивача земельною ділянкою під багатоповерховим будинком, а тому не доведено наявність у податкового органу правових підстав для нарахування грошового зобовязання по земельному податку з фізичних осіб за 2016 рік.
Суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що такі висновки суду першої інстанції є помилковими, але залишив без змін рішення суду про задоволення позовних вимог з інших підстав, з якими погоджується суд касаційної інстанції.
Відповідно до пп.9.1.10 п. 9.1 статті 9 Податкового кодексу України, плата за землю є одним з загальнодержавних податків та зборів.
Згідно з п.п.14.1.72, п.п. 14.1.73 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу); землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
Згідно зі ст.269 Податкового кодексу України платниками земельного податку є: - власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); - землекористувачі.
Об`єктами оподаткування земельним податком є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні та земельні частки (паї), які перебувають у власності (ст. 270 Податкового кодексу України).
Згідно із приписами статті 271 Податкового кодексу України, базою оподаткування земельним податком є:
- нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; - площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.
Рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Відповідно до п.274.1 статті 274 Податкового кодексу України, ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше З відсотків від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь та земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки.
Стаття 286 Податкового кодексу України визначає, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
Згідно зі статтею 125 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Згідно з ч.2 ст.120 ЗК України якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач на підставі договору дарування за №299 від 03.02.2007 року є власником нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (на момент розгляду справи вул.Соборності), буд. 57, прим. 42 площею 81,1 кв.м.
Суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що незважаючи на відсутність реєстрації права власності чи користування земельною ділянкою під належним їй на праві власності нежитловим приміщенням, обов`язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Така правова позиція відповідає висновку щодо застосування зазначених норм матеріального права, викладеному в постанові Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 07.07.2015 року у справі №826/12388/13-а та від 02.12.2015 року у справі №826/3130/15.
Відповідно до п.287.8 ст.287 ПК України власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території.
Судом апеляційної інстанції витребовувались та досліджувались документи, на підставі яких позивачу розраховано розмір земельного податку з фізичних осіб, а саме:
- лист Дергеокадастру від 26.05.2016 року про вартість 1 кв.м. земельних ділянок, які перебувають в користуванні фізичних осіб, з якого вбачається, що нормативна грошова оцінка 1 м2 земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 /42,43 складає 2245,98 грн.;
- довідка ТОВ «СІТІСЕРВІС-КР» згідно якої площа нежитлового приміщення №42,43 вбудованого в житловий будинок АДРЕСА_3 ) становить 81,1 м2, зазначено, що розрахункова частка прибудинкової території на ці приміщення згідно довідки, виготовленої КП «ДОР «Криворізьке БТІ» становить 126 м2;
- рішення Криворізької міської ради від 24.06.2015 року «Про встановлення ставок земельного податку, розміру орендної плати та пільг зі сплати за землю на території міста Кривого Рогу».
Також, представником позивача суду надано повідомлення Державного кадастрового реєстратора від 18.10.2017 року в Державному земельному кадастрі відсутні відомості про земельну ділянку за адресою м. Кривий Ріг, вул.Соборності, 57.
Судом також встановлено, що довідка КП «ДОР «Криворізьке БТІ», в якій розрахункова частка прибудинкової території на приміщення АДРЕСА_1, на яку містить посилання довідка ТОВ «СІТІСЕРВІС-КР», до суду не надавалась.
Підставою для відмови в задоволені апеляційної скарги податкового органу була та обставина, що контролюючим органом визначався розмір земельного податку з фізичних осіб на підставі листів та довідок про земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 , тобто податок нараховано на земельну ділянку під нежитловим приміщенням №42 на площу визначену під приміщеннями №42 та №43 . Тобто, загальна площа приміщень №№ 42,43 становить 126 кв.м, а позивач є власником лише приміщення № 42 площею 81 кв.м.
Таким чином, нараховуючи земельний податок, контролюючим органом не правильно визначено площу земельної ділянки під приміщенням, що належить на праві власності саме позивачу без дотримання принципу обрахування пропорційної частки прибудинкової території цього приміщення.
При цьому, Суд визнає, що відповідач в касаційній скарзі просить здійснити переоцінку, додаткову перевірку доказів стосовно спірного податкового повідомлення-рішення, що знаходиться за межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.
Враховуючи вищенаведене, Суд касаційної інстанції погоджується з позицією суду першої та апеляційної інстанції, не спростованими доводами касаційної скарги, про наявність законних підстав для задоволення позову.
Суд касаційної інстанції визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що судом повно встановлено обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надано їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.
Відповідно до частини третьої статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 341 343 349 350 Кодексу адміністративного судочинства України,
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Криворізької південної об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області - залишити без задоволення.
2. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.11.2016 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2017 - залишити без змін.
3. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
В.П. Юрченко
І.А. Васильєва
С.С. Пасічник ,
Судді Верховного Суду