№ 804/7342/15

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 804/7342/15

касаційне провадження № К/9901/26469/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «ЄВРАЗ УКРАЇНА» на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.10.2015 (суддя - Ніколайчук С.В.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.01.2016 (головуючий суддя - Богданенко І.Ю., судді - Уханенко С.А., Дадим Ю.М.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «ЄВРАЗ УКРАЇНА» (далі у тексті - Товариство, ТОВ «ТД «ЄВРАЗ УКРАЇНА») до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби (далі у тексті - Інспекція, СДПІ ОВПП у м. Дніпропетровську) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення форми «В4» від 05.06.2015 № 0000144202,

У С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «ЄВРАЗ УКРАЇНА» звернулось до суду із адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів, у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення форми «В4» від 05.06.2015 № 0000144202 про зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 3 377 309, 00 грн.

Обґрунтовуючи позов позивач зазначає, що висновки відповідача щодо неправомірності включення до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість (далі у тексті - ПДВ), яка була сплачена позивачем у складі вартості за поставлений товар ТОВ «Союз-Індустрія», є необґрунтованими та безпідставними, оскільки ТОВ «Союз-Індустрія» здійснило поставку товару (вугільний концентрат) відповідно до укладеного договору від 01.11.2012 №7/2012, що підтверджується первинними документами: залізничними квитанціями, рахунками-фактурами, оформленими відповідно до вимог ч.2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність України», податковими накладними, оформленими та зареєстрованими в єдиному реєстрі податкових накладних відповідно до ст. 201 ПК України. Висновки податкового органу про неможливість здійснення поставки товарів (робіт, послуг) зроблені на підставі актів перевірки інших податкових органів, однак із даними контрагентами ТОВ «ТД «ЄВРАЗ УКРАЇНА» ніколи не мав жодних фінансового-господарських взаємовідносин. А відтак, висновки податкового органу вказані в акті перевірки від 20.05.2014 №282/28-01-42-02-37301872 позивач вважає необґрунтованими, а податкове повідомлення-рішення протиправним і просив його скасувати.

У письмових запереченнях на позовну заяву від 03.07.2015 відповідач вказує на те, що у ході проведеної перевірки було встановлено, що позивачем не здійснювалися господарські операції із контрагентом, які знайшли відображення в акті перевірки та, що підтверджуються фактичними обставинами, оскільки надані до перевірки первинні та бухгалтерські документи за період грудень 2013, січень-лютий 2014 року не можуть бути підтвердженням факту поставки вугільної продукції. Перевіркою не підтверджено фактичного отримання товару від ТОВ «Транслем» - ТОВ БК «Мегаполіс Буд Інвест» - ТОВ «Союз-Індустрія» - ТОВ «ТД «ЄВРАЗ Україна» у зв`язку з відсутністю товару по ланцюгу постачання. ТОВ «Союз-Індустрія» не є виробником, не має виробничих потужностей, не має необхідних умов для зберігання товару та здійснення його перевезення, що паперові носії, надані під час перевірки, за формою первинних документів та наведені в них відомості не відповідають фактичним обставинам (поставкам), зважаючи на що, оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесено правомірно і підстави для його скасування відсутні.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.10.2015, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.01.2016, відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Товариство, не погодившись із висновками судів попередніх інстанцій, подало до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.10.2015 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.01.2016, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ТОВ «ТД «ЄВРАЗ УКРАЇНА» задовольнити у повному обсязі та стягнути на користь ТОВ «ТД «ЄВРАЗ УКРАЇНА» понесені судові витрати.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень. Зазначає, що судами залишено поза увагою те, що Інспекцією не підтверджено відсутність реальності господарської діяльності контрагента ТОВ «Союз-Індустрія», крім того, платник податку не повинен нести наслідки невиконання постачальником (або покупцем товару) його зобов`язань зі сплати податків, всі господарські операції ним підтверджені належними первинними документами та документами бухгалтерського обліку, а всі доводи відповідача фактично мають форму припущень, які останнім у ході судового розгляду не підтверджено жодним доказом.

Відповідач у своїх запереченнях на касаційну скаргу посилається на хибність наведених доводів позивача у скарзі, оскільки судами попередніх інстанцій у повному обсязі досліджені фактичні обставини та первинні документи по господарським операціям, проте не встановлено реальність їх здійснення, судами перевірені висновки акту перевірки від 20.05.2014 №282/28-01-42-02-37301872, а також судами надано правову оцінку обставинам щодо недотримання платником прояву розумної обережності при укладенні договорів зі спірним контрагентом. Враховуючи що, просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 09.02.2016 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою.

За правилами частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Разом з тим, пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Бившева Л.І. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Хохуляк В.В., Ханова Р.Ф.

Верховний Суд ухвалою від 06.09.2021 визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи та призначив попередній розгляд справи на 07.09.2021.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

У справі, що розглядається, суди встановили, що Інспекцією проведено документальну позапланову виїзну перевірку правомірності нарахування товариством з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «ЄВРАЗ УКРАЇНА» від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту за вересень, жовтень, листопад 2014 року, за результатами якої складено акт від 20.05.2015 №282/28-01-42-02-37301872.

У ході проведення перевірки встановлено порушення Товариством пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (далі у тексті - ПК України, у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин), а саме: завищено від`ємне значення різниці між сумою податкового зобов`язання і сумою податкового кредиту на 3 377 309, 00 грн, у тому числі за жовтень 2014 року на суму 3 377 309, 00 грн; завищено залишок від`ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду у листопаді 2014 року на суму 3 377 309, 00 грн.

Не погодившись із такими висновками акту перевірки, позивачем було направлено до податкового органу заперечення, за наслідками розгляду яких, Спеціалізованою державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів, залишено без змін акт перевірки від 20.05.2015 №282/28-01-42-02-37301872, а заперечення без задоволення.

На підставі висновків акту перевірки від 20.05.2015 №282/28-01-42-02-37301872 податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення форми «В4» від 05.06.2015 №0000144202, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 3 377 309, 00 грн.

Не погоджуючись із даними рішеннями та податковим повідомленням - рішенням платник податків звернувся до суду.

Як вбачається із матеріалів справи, висновки Інспекції про порушення позивачем податкового законодавства ґрунтуються на матеріалах акта перевірки від 20.05.2015 №282/28-01-42-02-37301872, підставою для таких висновків податкового органу стала використана ним у ході перевірки податкова інформація відповідно до підпункту 83.1.2 пункту 83.1 статті 83 ПК України, яка отримана на підставі статей 72, 73 ПК України.

Пунктом 61.1 статті 61 ПК України визначено, що податковий контроль - це система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Способом здійснення такого контролю є, зокрема, інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів згідно з підпунктом 62.1.2 пункту 62.1 статті 62 ПК України.

Відповідно до статті 71 ПК України інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів - це комплекс заходів щодо збору, опрацювання та використання інформації, необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій.

Статтею 74 ПК України встановлено, що податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах контролюючих органів або безпосередньо посадовими (службовими) особами контролюючих органів. Перелік інформаційних баз, а також форми і методи опрацювання інформації визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань.

Отже, суди зробили правомірний висновок щодо можливості використання відповідачем інформаційних баз даних під час збору та опрацювання інформації по господарським операціям позивача, що прямо передбачене Податковим кодексом України.

Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами під час судового розгляду справи суди першої та апеляційної інстанцій вірно встановили безпідставність тверджень позивача щодо фактичного отримання товару, враховуючи, що реальність укладення, фактичне виконання та настання правових наслідків за дослідженими господарськими договорами і об`єктивність інформації у первинних документах за цими договорами має бути підтверджено, але, як встановлено судами, перевіркою дані обставини не підтверджено у зв`язку із відсутністю товару по ланцюгу постачання, у матеріалах справи відсутні будь-які докази, що спростовують доводи Інспекції.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що між ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «ЄВРАЗ УКРАЇНА» та ТОВ «Союз-Індустрія» укладено договір-поставки від 01.11.2012 №7/2012, за умовами якого контрагентом поставляється вугільна продукція в залізничних вагонах на умовах визначених специфікаціями, за адресами та реквізитами вказаними покупцем в письмових повідомленнях.

Водночас, встановлено, що під час здійснення перевірки податковим органом не підтверджено отримання ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «ЄВРАЗ УКРАЇНА» у грудні 2013 року та січні-лютому 2014 року вугільного концентрату від ТОВ «Союз-Індустрія».

Разом з тим, судами встановлено, що у грудні 2013 року та січні 2014 року єдиним постачальником ТОВ «Союз-Індустрія» було ТОВ «Транслем», однак останній не здійснював придбання вугільного концентрату марок «Г», «Т», «К» від інших контрагентів, а придбавав товари не пов`язані з вугільною продукцією, зокрема, харчові продукти, продовольчі товари, консультаційні та інші послуги, комбайни, дизельне пальне та ін.

У лютому 2014 року постачальником вугільної продукції ТОВ «Союз-Індустрія» було тільки ТОВ «Будівельна компанія «Мегаполис Буд Інвест», яке у свою чергу не здійснювало придбання вугільного концентрату марок «К», «Г» від інших контрагентів, а здійснювало придбання товарів не пов`язаних із вугільною продукцією, зокрема, цукор, бур з алмазним напиленням, мотоблок «Мотор Січ МБ-4,05» та інші.

Дані обставини під час розгляду справи позивачем спростовані не були.

Зважаючи на встановлені судами обставини, фактичного отримання товару від контрагентів -ТОВ «Транслем» і ТОВ «Будівельна компанія «Мегаполіс Буд Інвест» - ТОВ «Союз-Індустрія»» та, у свою чергу, ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «ЄВРАЗ УКРАЇНА» перевіркою не підтверджено у зв`язку із відсутністю товару по ланцюгу постачання.

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, підпунктом 139.1.1 пункту 139.1 статті 139 ПК України встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не пов`язані з провадженням господарської діяльності.

Пунктом 185.1 статті 185 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування (податком на додану вартість) є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені у статті 44 Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів виключно у разі фактичного здійснення платником податків господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності усіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені у разі фактичного здійснення господарської операції.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є саме те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Абзацом 1 пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість законодавець визначає факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності платника податків.

Таким чином, витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість, мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або у разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

У постанові Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі 400/987/19 сформовано правову позицію за якою, наявність податкової накладної та факт реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних не є єдиною та достатньою підставою яка надає право платнику податку на додану вартість на віднесення сум сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість до податкового кредиту, оскільки таке право виникає за правилами приписів підпунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у т.ч. в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Відтак наявність зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної є однією із обов`язкових, але не єдиних умов, які надають право відносити суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Зі змісту наведених норм слідує, що правові наслідки у вигляді виникнення права на відображення сум податкового кредиту з податку на додану вартість наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Відповідно, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

Таким чином, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для витрат, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.

Так, про відсутність фактичного характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних засобів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Превалювання сутності над формою (операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми) як принцип бухгалтерського обліку, закріплений в статті 4 Закону №996-XIV, так само характеризує і податковий облік.

Надання контролюючому органу належним чином оформлених документів, передбачених правовими нормами, з метою одержання податкова вигоди є підставою для її одержання, якщо контролюючий орган не встановив і не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні, суперечливі або ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Наведені вище обставини, не спростовані позивачем на підставі належних та допустимих доказів, розцінено судом апеляційної інстанції як такі, що вказують про неможливість фактичного здійснення операцій щодо поставки товару первісними контрагентами.

Надавши оцінку зазначеній у відповідних письмових доказах інформації, суди дійшли висновку про те, що вона вказує про те, що операції фактично між позивачем та його контрагентом не були здійснені, а оформлювались лише виключно із метою формування незаконної податкової вигоди у вигляді витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Правовий режим податкової інформації визначається Податковим кодексом України та іншими законами.

У п. 61.1 ст. 61 ПК України визначено, що податковий контроль це система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Способом здійснення такого контролю є, зокрема, інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів (пп. 62.1.2 п. 62.2 ст. 62 ПК України).

Відповідно до статті 71 ПК України інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів це комплекс заходів щодо збору, опрацювання та використання інформації, необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій.

У статті 74 ПК України зазначено, що податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах контролюючих органів або безпосередньо посадовими (службовими) особами контролюючих органів.

Перелік інформаційних баз, а також форми і методи опрацювання інформації визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань.

Отже, можливість використання відповідачем інформаційних баз даних прямо передбачене Податковим кодексом України.

Висновки позивача щодо неналежності використання податковим органом інформаційних баз даних при проведенні перевірки, не спростовують виявлених під час такої перевірки порушень платника податків.

Стаття 74 Кодексу адміністративного судочинства України дає визначення поняттю допустимості доказів. Згідно з цією статтею суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з пунктом 19-1.1 статті 19-1 Податкового кодексу України контролюючі органи здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів, у тому числі проводять відповідно до законодавства перевірки та звірки платників податків.

За змістом підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення;

Пунктом 86.1 статті 86 ПК України результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт.

Отже, викладені в акті перевірки висновки є відображенням дій працівників органів доходів і зборів і самостійно не породжують правових наслідків для платника податків та, відповідно, такий акт не порушує прав останнього. Акт перевірки є службовим документом податкового органу, в якому фіксуються виявлені ним порушення платником податкового або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого здійснюється податковим органом, водночас акт містить доказову інформацію про факти і зміст самого порушення платника.

Разом із тим, позивачем в касаційній скарзі не наведено обставин, за результатами правової оцінки яких суд міг би дійти висновку, що об`єктивна неможливість здійснити поставку товару за певний період часу відповідними суб`єктами господарювання встановлена на підставі доказів, які є неналежними. До того ж у ході розгляду справи позивачем не спростовано відповідних тверджень податкового органу, як і не надано доказів, що б підтвердили хибність цих висновків, які були лише однією із підстав для визнання операцій такими, що фактично не здійснювалися.

Фактично доводи касаційної скарги зводяться до того, що, на переконання скаржника, оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена судами без дотримання положень процесуального законодавства.

При цьому межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, за якою суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Отже, до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

Відповідно до частин першої-третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам оскаржувані судові рішення у цій справі відповідають, а доводи касаційної скарги не містять інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені у відзиві на адміністративний позов і у апеляційній скарзі та, із урахуванням яких, суди першої та апеляційної інстанцій вже надали оцінку встановленим обставинам справи. У ході розгляду справи судами було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та зібраних судами на підставі статті 9 КАС України.

У відповідності до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

В обсязі встановлених в цій справі фактичних обставин колегія суддів вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими, які відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 55, 343, 349, 350, 355, 356, 359, підпунктом 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «ЄВРАЗ УКРАЇНА» залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.10.2015 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.01.2016 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова