05.10.2023

№ 804/804/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2021 року

м. Київ

справа № 804/804/17

адміністративне провадження № К/9901/30820/18,№ К/9901/30824/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Стрелець Т.Г.,

суддів: Рибачука А.І., Стеценка С.Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 804/804/17

за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Управління Держгеокадастру у Дніпропетровському районі Дніпропетровської області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито

за касаційними скаргами Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2017 року

(ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді Коршуна А.О., суддів: Чередниченка В.Є, Ясенової Т.І.)

та додаткову постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2017 року

(ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді Коршуна А.О., суддів: Чередниченка В.Є, Ясенової Т.І.)

УСТАНОВИВ

Короткий зміст позовних вимог

1. 30 січня 2017року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Управління Держгеокадастру у Дніпропетровському районі Дніпропетровської області, в якому просив:

-визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, викладену у листі № Д-12180/0-6449/6-16 від 15 грудня 2016 року, у задоволенні клопотання ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою для відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту, яка знаходиться на території Новотаромської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області із земель державної власності у межах норм безплатної приватизації;

-зобов`язати Головне управління Держгеокадастру України у Дніпропетровській області задовольнити клопотання ОСОБА_1 та видати наказ про надання дозволу розроблення технічної документації із землеустрою для відведення земельної ділянки (згідно з наданими графічними матеріалами) у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га за рахунок земель, сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту, яка знаходиться на території Новотаромської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області із земель державної власності у межах норм безплатної приватизації.

2. Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідач листом від 15 грудня 2016 р. за вих. № Д-12180/0-6449/6-16 необґрунтовано та безпідставно відмовив у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою через недостатність наданих ним разом з клопотанням документів, оскільки позивачем було надано разом із клопотанням усі визначені чинним земельним законодавством документи для вирішення цього питання.

Відповідач, з урахуванням наданих йому чинним законодавством повноважень, не був позбавлений можливості використовувати інші документи та матеріали, що знаходяться в його розпорядженні.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

3. 27 лютого 2017 року Дніпропетровський окружний адміністративний суд вирішив:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Управління Держгеокадастру у Дніпропетровському районі Дніпропетровської області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

4. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області законодавчо не наділене повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками колишніх Колективних сільськогосподарських підприємств. На думку суду, це суперечить ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України, у якій зазначено, що органи Держгеокадастру приймають рішення щодо розпорядження земельними ділянками державної власності сільськогосподарського призначення.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

5. 24 травня 2017 року Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд вирішив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2017р. у справі №804/804/17 - скасувати.

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області викладену у листі №Д-12180/0-6449/6-16 від 15 грудня 2016 р. у задоволенні клопотання ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою для відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту, яка знаходиться на території Новотаромської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області із земель державної власності в межах норм безплатної приватизації.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області розглянути клопотання ОСОБА_1 від 15 листопада 2016р. та прийняти відповідне рішення.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

6. Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що відповідач, відмовляючи позивачу в наданні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою для відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, навів підставу, яка суперечить положенням ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України.

7. 14 серпня 2017 року Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд виніс додаткову постанову, якою вирішив питання розподілу судових витрат, а саме:

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 в рахунок компенсації понесених судових витрат 3229 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

8. 19 червня 2017 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області.

У касаційній скарзі скаржник просить постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2017 року у справі № 804/804/17 скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У касаційній скарзі відповідач вказує на ту обставину, що згідно довідки з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями від 14 вересня 2016 № 31-403-99.8-3373.2-16 відсутні дані щодо форми власності земельної ділянки, яка планується до відведення. У той же час відповідач має право розпоряджатися лише земельними ділянками державної форми власності.

8. 24 липня 2017 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області.

У касаційній скарзі скаржник просить додаткову постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2017 року у справі № 804/804/17 скасувати.

На думку скаржника суд апеляційної інстанції сам чітко вказав позивачу які саме документи той повинен надати до суду і що повинно бути відображено у тих документах, що свідчить про упереджене ставлення суду при вирішенні питання розподілу судових витрат.

9. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20 червня 2017 року було відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2017 року у справі № 804/804/17.

10. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25 липня 2017 року було відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області на додаткову постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2017 року у справі № 804/804/17.

9. 09 серпня 2017 року до Вищого адміністративного суду України від позивача надійшли заперечення на касаційні скарги.

10. 28 лютого 2018 року касаційні скарги передано до Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду.

11. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28 лютого 2018 року, сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Гімона М. М., суддів Мороз Л.Л., Бучик А.Ю.

12. На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду від 18 червня 2019 року, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Гімона М.М., було проведено автоматизований розподіл судової справи, внаслідок якого для розгляду касаційної скарги сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Стрелець Т.Г., суддів Стеценка С.Г., Тацій Л.В.

13. На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду від 07 липня 2021 року, у зв`язку з відпусткою судді Тацій Л.В., яка входить до постійної колегії суддів, з метою дотримання строків розгляду справ, було проведено автоматизований розподіл судової справи, внаслідок якого для розгляду касаційної скарги сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Стрелець Т.Г., суддів Стеценка С.Г., Рибачук А.І.

14. Ухвалами Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 07 липня 2021 року прийнято до провадження касаційні скарги Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області.

ІІ СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, УСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

15. 15 листопада 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства на території Новотаромської сільської ради Дніпропетровського (Дніпровського) району Дніпропетровської області.

За результатами розгляду заяви та доданих до неї документів Головним управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області позивачу було надано відповідь у формі листа від 15 грудня 2016р. за вих. № Д-12180/0-6449/6-16, якою позивачу відмовлено у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою.

Позивач вважає, що таке рішення відповідача є незаконним, прийнятим з порушенням вимог чинного законодавства та спрямоване на порушення його конституційного права на отримання земельної ділянки.

ІІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

16. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

17. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Стаття 14 Конституції України гарантує право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до частини першої статті 81 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі:

а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності;

в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування;

г) прийняття спадщини;

ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Згідно частин першої-третьої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

У статті 121 ЗК України передбачено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам, зокрема, для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району;

б) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Підставою для набуття прав на земельну ділянку є відповідне рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Водночас, ухвалення рішення є результатом певної правової процедури, яка йому передує.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами України визначено у статті 118 ЗК України.

Згідно частини першої статті 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

У частині сьомій статті 118 ЗК України зазначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

У цій же частині статті 118 ЗК України наведено два альтернативні варіанти правомірної поведінки органу, у разі звернення до нього особи з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою: а) надати дозвіл; б) надати мотивовану відмову у наданні дозволу.

Дозвіл або відмова у його наданні є змістом відповідного індивідуального правового акту.

Водночас, у частині сьомій статті 118 ЗК України не визначено, в якій саме правовій формі вирішується це питання. Зокрема, чи необхідно приймати відповідне рішення органу з цього питання чи достатньо відповіді у формі листа.

У статті 118 ЗК України не визначено прямого обов`язку уповноважених органів реалізувати ці повноваження у формі рішення, листа, тощо. Проте, зазначене питання має важливе значення для обрання ефективного способу захисту прав особи в суді.

Згідно з пунктом 123 Типової інструкції з діловодства в територіальних органах Держгеокадастру, затвердженої наказом Держгеокадастру від 15 жовтня 2015 року №600, службові листи складаються з метою обміну інформацією між установами як: відповіді про виконання завдань, визначених в актах органів державної влади, дорученнях вищих посадових осіб; відповіді на запити, звернення; відповіді на виконання доручень установ вищого рівня; відповіді на запити інших установ; відповіді на звернення громадян; відповіді на запити на інформацію; ініціативні листи; супровідні листи.

Відповідно до Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 12 квітня 2005 №34/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 15 травня 2013 №888/5), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 квітня 2005 за № 381/10661, наказ, розпорядження, постанова, рішення (далі - розпорядчий документ) - акт організаційно-розпорядчого характеру чи нормативно-правового змісту, що видається суб`єктом нормотворення у процесі здійснення ним виконавчо-розпорядчої діяльності з метою виконання покладених на нього завдань та здійснення функцій відповідно до наданої компетенції з основної діяльності, адміністративно-господарських або кадрових питань, прийнятий (виданий) на основі Конституції та інших актів законодавства України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та спрямований на їх реалізацію, спрямування регулювання суспільних відносин у сферах державного управління, віднесених до його відання.

Отже, за результатами розгляду будь-яких основних питань, в тому числі, про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах повноважень територіального органу Держгеокадастру цей орган має видавати відповідний наказ.

Відтак, рішення Держгеокадастру, прийняті за результатами розгляду клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не можуть бути оформлені у вигляді листів-відповідей.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 28 травня 2020 року у справі №813/1949/16 та від 14 серпня 2020 року у справі № 815/6699/17 та відповідає усталеній практиці Верховного Суду у даній категорії справ.

Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що відсутність належним чином оформленого рішення Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність чи відмову у його наданні у формі наказу, свідчить про те, що уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом.

Отже, наданий відповідачем лист не може сприйматися судом як належна відмова у наданні такого дозволу, оскільки питання вирішене не у встановленому законом порядку.

Відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Земельним кодексом України, без дотримання вимог частини другої статті 2 КАС України, що свідчить про допущення відповідачем як суб`єктом владних повноважень протиправної бездіяльності стосовно розгляду поданих позивачем заяв.

Відсутність належним чином оформленого наказу Головного управління Держгеокадастру про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки після спливу встановленого законом місячного строку розгляду клопотання особи вказує на протиправну бездіяльність.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 18 червня 2020 року у справі №823/1166/17, від 25 червня 2020 року у справі №818/1010/17, від 14 серпня 2020 року у справі № 815/6699/17.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 5 КАС України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Тобто дії, які він повинен вчинити за законом.

Оскільки протиправна бездіяльність відповідача полягає у неприйнятті ним жодного з тих рішень, які передбачені у частині шостій статті 118 ЗК України, у визначений законом строк, належним способом захисту прав позивача є зобов`язання ГУ Держгеокадастру прийняти відповідне рішення, тобто рішення про надання або рішення про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів КАС ВС вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов цілком вірного висновку за результатами розгляду справи в апеляційному порядку щодо необхідності визнання протиправною відмови Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області позивачу у задоволенні клопотання у наданні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою для відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, викладеної в листі №Д-12180/0-6449/6-16 від 15 грудня 2016 р. та зобов`язання відповідача у справі розглянути клопотання позивача та прийняти відповідне рішення.

Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на викладене, колегія суддів КАС ВС приходить до висновку, що судом апеляційної інстанції не допущено неправильного застосування норм матеріального права, у зв`язку з чим касаційна скарга відповідача на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2017 року задоволенню не підлягає.

Щодо касаційної скарги відповідача на додаткову постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2017 року, якою були вирішені питання пов`язані з розподілом судових витрат, колегія суддів КАС ВС зазначає наступне.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 168 Кодексу адміністративного судочинства України (тут і далі - в редакції, що діяла до 15 грудня 2017) суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою особи, яка брала участь у справі, чи з власної ініціативи прийняти додаткову постанову чи постановити додаткову ухвалу у випадках, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

За правилами пункту 5 частини 1 статті 161 КАС України під час прийняття постанови суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до частини 2 статті 168 КАС України питання про ухвалення додаткового судового рішення може бути заявлено до закінчення строку на виконання судового рішення.

Згідно з частини 1 статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа. Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Судом апеляційної інстанції було переглянуто в апеляційному порядку постанову суду першої інстанції, проте не вирішено питання про судові витрати, що дає підстави для ухвалення додаткового судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 87 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Проаналізувавши наведені правові норми, Верховний Суд зазначає, що документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Позивачем при зверненні до суду першої інстанції з цим адміністративним позовом було сплачено 640,00 грн. та відповідно 704, 00 грн. у якості сплати судового збору при зверненні до суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів КАС ВС дійшла висновку про відповідність та обґрунтованість розрахунків розміру судового збору.

З урахуванням тої обставини, що скаржником у касаційній скарзі не наведено жодного доводу щодо невірності визначення судом апеляційної інстанції суми судового збору, яка підлягає відшкодуванню позивачу за результатами розгляду справи, колегія суддів КАС ВС не вбачає підстав для скасування додаткової постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2017 року в цій частині.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, колегія суддів КАС ВС вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини першої статті 87 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на правову допомогу (пункт 1 частини третьої цієї ж статті).

Стаття 90 КАС України визначає, що витрати, пов`язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом. У разі звільнення сторони від оплати надання їй правової допомоги витрати на правову допомогу здійснюються за рахунок Державного бюджету України. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Частиною третьою статті 90 КАС України визначено, що граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Згідно статті 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» від 20 грудня 2011 року № 4191-VI: розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб`єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Порядок розподілу судових витрат визначено статтею 94 КАС України.

Так, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа (частина перша статті 94 КАС України).

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічний правовий висновок щодо витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката міститься у постановах Верховного Суду від 01 жовтня 2018 у справі № 569/17904/17 та від 16 вересня 2019 у справі № 755/6702/16-а.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Так, у матеріалах адміністративної справи міститься договір № 113 від 27 грудня 2016 року про надання правової допомоги адвокатом, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Норочевським Олександром Олександровичем (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №219 видане 25 травня 2009).

Відповідно до пункту 1 Додатку до Договору, гонорар адвоката за надання правової допомоги клієнту у цій справі складає 3500 грн.

На підтвердження оплати позивачем сум гонорару у заявленому до відшкодування розмірі були надані виписки з рахунку адвоката Норечевського Олександра Олександровича за період з 01 жовтня 2016 року по 12 лютого 2017 року, які містять відомості про оплату гонорару у повному обсязі.

В матеріалах справи міститься розрахунок витрат часу адвоката на надання правової допомоги позивачеві у цій справі з детальним відображенням усіх послуг та часу витраченого адвокатом на їх надання та наведено математичний підрахунок на підтвердження відповідності заявленої до відшкодування суми положенням Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».

Отже, матеріалами справи підтверджено інформацію про: розмір витрат на правничу допомогу адвоката; вартість послуг адвоката (гонорару), визначеною згідно з умовами договору про надання правничої допомоги; вид і обсяг наданих послуг; детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, необхідних для надання правничої допомоги; оплату витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги.

Колегія суддів КАС ВС звертає увагу й на те, що суд апеляційної інстанції, оцінивши у ракурсі наведених процесуальним законом критеріїв співмірності, зазначений позивачем розмір витрат на оплату правової допомоги, дійшов обґрунтованого і правомірного висновку про наявність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про прийняття додаткового рішення і правильно визначив суму, яка підлягає сплаті на користь заявника у межах процедури розподілу судових витрат.

Доводи скаржника в касаційній скарзі на додаткову постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2017 року зводяться виключно до незгоди з діями суду апеляційної інстанції щодо пропозиції представнику позивача надати суду належні докази на підтвердження заявлених ним витрат на правову допомогу, що у свою чергу прямо передбачено процесуальними нормами адміністративного судочинства.

Ураховуючи викладене, колегія судді ВС, не виявила неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального або порушень норм процесуального права, а відтак не вбачає наявності підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

Керуючись статтями 341 345 349 350 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

п о с т а н о в и в :

Касаційні скарги Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2017 року у справі № 804/804/17 та додаткову постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2017 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Г. Стрелець

Судді А.І. Рибачук

С.Г. Стеценко