№ 805/2985/17-а

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 805/2985/17-а

адміністративне провадження № К/9901/59632/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.,

суддів: Бевзенка В.М., Єзерова А.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕТАЛОН РІТЕЙЛ І КОНСАЛТИНГ», Товариства з обмеженою відповідальністю «Юрконсалтинг груп» на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 18.07.2018 (головуючий суддя: Блохін А.А, судді: Гаврищук Т.Г., Сухарьок М.Г.) у справі №805/2985/17-а за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕТАЛОН РІТЕЙЛ КОНСАЛТИНГ» до Державної регуляторної служби України, Виконавчого комітету Маріупольської міської ради, треті особи: Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 , Фізична особа - підприємець ОСОБА_3 , Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 , Фізична особа - підприємець ОСОБА_5 , Фізична особа - підприємець ОСОБА_6 , Фізична особа - підприємець ОСОБА_7 , Фізична особа - підприємець ОСОБА_8 , Фізична особа - підприємець ОСОБА_9 , Фізична особа - підприємець ОСОБА_10 , Фізична особа - підприємець ОСОБА_11 , Фізична особа - підприємець ОСОБА_12 , Фізична особа - підприємець ОСОБА_13 , Фізична особа - підприємець ОСОБА_14 , Фізична особа - підприємець ОСОБА_15 , Фізична особа - підприємець ОСОБА_16 , Фізична особа - підприємець ОСОБА_17 , Фізична особа - підприємець ОСОБА_18 , Фізична особа - підприємець ОСОБА_19 , Фізична особа - підприємець ОСОБА_20 , Фізична особа - підприємець ОСОБА_21 , фізична особа - підприємець ОСОБА_22 , Фізична особа - підприємець ОСОБА_23 , Фізична особа - підприємець ОСОБА_24 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Юрконсалтинг груп» про визнання бездіяльності протиправною, визнання незаконним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

У серпні 2017 року Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 або позивачка-1), Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕТАЛОН РІТЕЙЛ КОНСАЛТИНГ» (далі - ТОВ «ЕТАЛОН РІТЕЙЛ КОНСАЛТИНГ» або позивач-2) звернулися до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Державної регуляторної служби України (далі - ДРС України або відповідач-1), Виконавчого комітету Маріупольської міської ради (далі - відповідач-2), треті особи: Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 , Фізична особа - підприємець ОСОБА_3 , Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 , Фізична особа - підприємець ОСОБА_5 , Фізична особа - підприємець ОСОБА_6 , Фізична особа - підприємець ОСОБА_7 , Фізична особа - підприємець ОСОБА_8 , Фізична особа - підприємець ОСОБА_9 , Фізична особа - підприємець ОСОБА_10 , Фізична особа - підприємець ОСОБА_11 , Фізична особа - підприємець ОСОБА_12 , Фізична особа - підприємець ОСОБА_13 , Фізична особа - підприємець ОСОБА_14 , Фізична особа - підприємець ОСОБА_15 , Фізична особа - підприємець ОСОБА_16 , Фізична особа - підприємець ОСОБА_17 , Фізична особа - підприємець ОСОБА_18 , Фізична особа - підприємець ОСОБА_19 , Фізична особа - підприємець ОСОБА_20 , Фізична особа - підприємець ОСОБА_21 , фізична особа - підприємець ОСОБА_22 , Фізична особа - підприємець ОСОБА_23 , Фізична особа - підприємець ОСОБА_24 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Юрконсалтинг груп», в якому просили:

визнати неправомірною бездіяльність ДРС України, що виявилась у невжитті заходів контролю щодо прийняття Виконавчим комітетом Маріупольської міської ради рішення від 22.03.2017 №47 «Про порядок розміщення вивісок у м. Маріуполь»;

визнати таким, що не відповідає законам та нормативно-правовим актам України і скасувати рішення виконкому Маріупольської міської ради від 22.03.2017 №47 «Про порядок розміщення вивісок у м. Маріуполь».

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 26.02.2018 позов задоволено частково:

скасовано рішення Виконавчого комітету Маріупольської міської ради від 22.03.2017 №47 «Про порядок розміщення вивісок у м. Маріуполь».

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 18.07.2018 скасовано рішення Донецького окружного адміністративного суду від 26.02.2018 в частині задоволених позовних вимог та у цій частині ухвалено нову постанову про відмову в задоволенні позову.

В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, ФОП ОСОБА_1 , ТОВ «ЕТАЛОН РІТЕЙЛ І КОНСАЛТИНГ» та ТОВ «Юрконсалтинг груп» подали касаційну скаргу, у якій просять суд касаційної інстанції скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

IІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Ухвалою Верховного Суду від 29.08.2018 відкрито касаційне провадження у справі.

В порядку статті 31 КАС України за результатами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначений новий склад суду.

Ухвалою Верховного Суду від 05.04.2021 справу прийнято до провадження та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.

ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

З метою встановлення правил, підстав та чіткої процедури розміщення вивісок у місті Маріуполі, збереження автентичності історичного середовища міста, керуючись статтею 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Законом України «Про основи містобудування» Виконавчим комітетом Маріупольської міської ради 22.03.2017 було прийнято рішення №47 «Про затвердження Порядку встановлення вивісок у місті Маріуполі».

19.05.2017 ФОП ОСОБА_1 звернулася до ДРС України з вимогою провести перевірку (експертизу) прийнятого Виконавчим комітетом Маріупольської міської ради рішення №47 від 22.03.2017, та відповідно вжити заходів, направлених на скасування цього регуляторного акту.

21.06.2017 відповідач-1 листом № 4628/0/2017 повідомив ФОП ОСОБА_1 про те, що ДРС України не має повноважень щодо здійснення контролю за реалізацією органами місцевого самоврядування державної регуляторної політики.

Вважаючи, що бездіяльність ДРС України порушує права суб`єктів підприємницької діяльності на території міста Маріуполь та свідчить про самоусунення від регулювання адміністративних відносин між суб`єктами господарювання та органами місцевого самоврядування, а рішення № 47 від 22.03.2017 прийняте з порушенням норм діючого законодавства України, позивачі звернулися з цим позовом до суду.

ІV. АРГУМЕНТИ СТОРІН

В обґрунтування позовних вимог позивачі стверджують, що є суб`єктами господарювання, які провадять свою діяльність на території міста Маріуполь, а отже цим актом безпосередньо зачіпаються їх права та інтереси. За позицією позивачів оскаржуваний акт прийнятий всупереч вимогам законодавства та покладає на суб`єктів господарювання додаткові обов`язки щодо розміщення вивісок на території міста Маріуполь (отримання дозвільних документів, обмеження щодо місця розташування вивісок, а також їх зовнішнього оформлення тощо).

Відповідач-1 заперечує проти позову в частині позовних вимог заявлених до ДРС України та наголошує на тому, що Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» не визначено механізмів впливу ДРС на органи місцевого самоврядування під час прийняття ними регуляторних актів. Відповідно, рішення органів місцевого самоврядування, прийняті з порушенням законодавства про державну регуляторну політику, можуть бути скасовані у судовому порядку.

Відповідач -2 проти позову заперечує та зазначає, що приймаючи оскаржуване рішення діяв в межах правового поля, на підставі та у спосіб визначених законодавством.

V. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам законодавства, оскільки встановлює додаткові обмеження, обов`язки та вимоги для суб`єктів господарювання, що провадять свою власну господарську діяльність на території міста Маріуполь.

Водночас суд першої інстанції підтримав позицію ДРС щодо відсутності у останнього повноважень втручатися у здійснення органами місцевого самоврядування заходів із реалізації регуляторної політики.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині, суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскаржуване рішення прийнято у спосіб та у межах визначених законодавством повноважень, а його зміст відповідає вимогам Законів України «Про благоустрій населених пунктів», «Про рекламу», «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності».

VІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ

Касаційна скарга обґрунтована тим, що судом апеляційної інстанції неповно з`ясовані обставини справи, що призвело до неправильного вирішення спору по суті та відповідно до скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції. Скаржники наполягають, що органи місцевого самоврядування не наділені повноваженнями встановлювати для суб`єктів господарювання додаткові правила поведінки не передбаченні законами, що регулюють відносини у сфері господарської діяльності. За позицією скаржників, оскаржуваний акт суперечить принципам державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності та прийнятий з порушенням установлених законом вимог.

ДРС України у поданих до Верховного Суду письмових поясненнях підтримала доводи та вимоги позивачів щодо незаконності рішення суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову. Відповідач-1 наполягає на протиправності прийнятого виконкомом оскаржуваного рішення.

VІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги, правильність застосування судами норм матеріального права та дійшов таких висновків.

За правилами статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Надаючи правову оцінку судовим рішенням суду першої та апеляційної інстанцій в контексті критеріїв, наведених у статті 242 КАС України, з врахуванням визначених частиною третьою статті 341 цього Кодексу повноважень суду касаційної інстанції, Верховний Суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 6 КАС України (в редакції, чинній на момент звернення з цим позовом до суду), яка кореспондується із частиною першою статті 5 КАС України, у чинній редакції, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

За змістом частини першої статті 106 КАС України, у наведеній вище редакції, у позовній заяві зазначаються зміст позовних вимог згідно з частинами четвертою і п`ятою статті 105 цього Кодексу і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів, - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів.

У частині третій статті 105 КАС України, у згаданій вище редакції, зазначено, що адміністративний позов може містити вимоги про: 1) скасування або визнання нечинним рішення відповідача - суб`єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень; 2) зобов`язання відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії; 3) зобов`язання відповідача - суб`єкта владних повноважень утриматися від вчинення певних дій; 4) стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, завданої його незаконним рішенням, дією або бездіяльністю; 5) виконання зупиненої чи невчиненої дії; 6) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 7) примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності.

При цьому, згідно правил частини першої статті 21 КАС України, у наведеній вище редакції, позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, проте законодавець вимагає щоб такі були пов`язані між собою.

Верховний Суд враховує, що КАС не встановлює критеріїв пов`язаності вимог, проте на переконання колегія суддів, пов`язаність вимог полягає в тому, що усі вони випливають з одних спірних публічних правовідносин і, як наслідок, ґрунтуються на одних і тих самих фактичних даних (доказах). Розгляд пов`язаних вимог одним судом (а не двома) створює кращі умови для дослідження всіх матеріалів у справі з метою виявлення дійсних обставин, прав і обов`язків сторін, а також для економії процесуальних засобів та часу.

Виходячи зі змісту положень частини першої статті 107 КАС України (в редакції, чинній на момент відкриття провадження у цій адміністративній справі), яка кореспондується із частиною першою статті 171 КАС України, у чинній редакції, законодавець не вимагає від суду вирішувати питання пов`язаності вимог на стадії відкриття провадження, на відміну від вирішення питання підсудності вимог за зв`язком, проте таке питання має бути вирішене судом у цілях об`єктивного та всебічного вирішення спору з прийняттям законного і вмотивованого судового рішення.

Порядок об`єднання та роз`єднання позовних вимог регламентовано статтею 116 КАС України (в редакції, чинній на момент відкриття провадження у цій адміністративній справі), яка кореспондується із статтею 172 КАС України (у редакції, чинній на момент розгляду судами першої та апеляційної інстанцій спору) за змістом якої позовні вимоги позивача до кількох відповідачів можуть бути об`єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, зокрема такі, які нерозривно пов`язані між собою, або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. Водночас не допускається об`єднання позовних вимог, коли відсутня спільність предмета позову.

У цій конкретній справі позивачі заявили позовні вимоги до кількох відповідачів - ДРС України та Виконавчого комітету Маріупольської міської ради про:

визнання неправомірною бездіяльність ДРС України, що виявилась у невжитті заходів контролю щодо прийняття Виконавчим комітетом Маріупольської міської ради рішення від 22.03.2017 №47 «Про порядок розміщення вивісок у м. Маріуполь»;

визнання таким, що не відповідає законам та нормативно-правовим актам України і скасувати рішення виконкому Маріупольської міської ради від 22.03.2017 №47 «Про порядок розміщення вивісок у м. Маріуполь».

Водночас, правова оцінка в контексті пов`язаності цих вимог в конкретних правовідносинах, з урахування того, що кожен з визначених відповідачів діє в межах різного правового регулювання щодо реалізації регуляторної політики судом першої інстанції не надавалася. Суд апеляційної інстанції зазначений недолік у ході апеляційного розгляду справи також не виправив.

На переконання колегії суддів зазначене порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права свідчить про неповне з`ясування підстав для об`єднання позовних вимог при вирішенні питання про відкриття провадження у справі та до початку підготовчого засідання, з урахування специфіки розгляду такої категорії справ.

В контексті оскаржуваного рішення Виконавчого комітету Маріупольської міської ради рішення від 22.03.2017 №47 «Про порядок розміщення вивісок у м. Маріуполь», колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Згідно з частиною шостою статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради в межах своїх повноважень приймає рішення.

У статті 4 КАС України наведено визначення термінів «нормативно-правовий акт» та «індивідуальний акт», де:

- нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування;

- індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

У Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженому Наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2005 року №34/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 15 травня 2013 року № 883/5) визначено, що нормативно-правовий акт - офіційний документ, прийнятий уповноваженим на це суб`єктом нормотворення у визначених законом формі та порядку, який встановлює норми права для неозначеного кола осіб і розрахований на неодноразове застосування.

Юридична наука визначає, що нормативно-правові акти - це правові акти управління, які встановлюють, змінюють, припиняють (скасовують) правові норми. Нормативно-правові акти містять адміністративно-правові норми, які встановлюють загальні правила регулювання однотипних відносин, розраховані на тривале застосування. Вони встановлюють загальні правила поведінки, норми права, регламентують однотипні суспільні відносини у певних галузях і, як правило, розраховані на довгострокове та багаторазове їх застосування.

До нормативно-правових актів відносяться прийняті уповноваженими органами акти, які встановлюють, змінюють норми права, носять загальний чи локальний характер, розраховані на невизначене коло осіб та застосовується неодноразово.

Натомість ненормативним (індивідуальним) правовим актам притаманні такі ознаки: а) спрямовуються на врегулювання конкретних (одиничних) актів соціальної поведінки; б) поширюються лише на персонально визначених суб`єктів; в) містять індивідуальні приписи (веління, дозволи), розраховані на врегулювання лише окремої, конкретної життєвої ситуації, тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією; г) не передбачають повторного застосування одних і тих самих юридичних засобів; д) не мають зворотної дії в часі.

Аналогічна правова позиція щодо визначення поняття нормативно-правового акта викладена у рішеннях Конституційного Суду України №20-рп/2001 від 27 грудня 2001 року у справі про укази Президії Верховної Ради України щодо Компартії України, зареєстрованої 22 липня 1991 року (абзац перший пункту 6 мотивувальної частини), від 23 червня 1997 року № 2-зп у справі про акти органів Верховної Ради України (абзац четвертий пункту 1 мотивувальної частини), 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 у справі про скасування актів органів місцевого самоврядування (пункт 4 мотивувальної частини).

Оскаржуване рішення Виконавчого комітету Маріупольської міської ради від 22.03.2017 №47 «Про затвердження Порядку встановлення вивісок у місті Маріуполі» стосується неперсоніфікованих осіб: фізичних та юридичних осіб.

Здатність правового акта поширювати свою чинність хоч і на певне коло, однак неперсоніфікованих осіб - є ознакою нормативності.

Отже, оскаржуване рішення є нормативно-правовим актом в розумінні норм чинного законодавства.

Особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб`єктів владних повноважень на момент відкриття провадження у справі було врегульовано статтею 171 КАС України (в редакції, чинній до 15.12.2017). На час розгляду справи судами попередніх інстанцій статтею 264 КАС України, в редакції чинній з 15.12.2017.

Так, статтею 171 КАС України (у редакції, чинній на момент відкриття судом першої інстанції провадження у справі) та статтею 264 КАС України (у редакції, чинній на момент розгляду судами першої та апеляційної інстанцій спору) передбачено, що правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо: 1) законності (крім конституційності) постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України, постанов Верховної Ради Автономної Республіки Крим; 2) законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб`єктів владних повноважень.

Право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

У разі відкриття провадження в адміністративній справі щодо оскарження нормативно-правового акта суд зобов`язує відповідача опублікувати оголошення про це у виданні, у якому цей акт був або мав бути офіційно оприлюднений.

Оголошення повинно містити вимоги позивача щодо оскаржуваного акта, реквізити нормативно-правового акта, дату, час і місце судового розгляду адміністративної справи.

Оголошення має бути опубліковано не пізніш як за сім днів до підготовчого засідання, а у випадку, визначеному частиною десятою цієї статті, - у строк, визначений судом.

Якщо оголошення опубліковано своєчасно, вважається, що всі заінтересовані особи належним чином повідомлені про судовий розгляд справи. Скарги на судові рішення в цій справі заінтересованих осіб, якщо вони не брали участі у справі, залишаються без розгляду.

Тобто, законодавцем встановлено особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів.

Зважаючи на можливість багаторазового застосування нормативно-правового акта та поширення відповідних вимог на невизначене коло осіб, у випадку відкриття провадження у справі щодо оскарження нормативно-правового акта відповідач повинен виконати покладений на нього судом обов`язок опублікувати оголошення про це у виданні, в якому вказаний акт був або мав бути офіційно оприлюднений з урахуванням правил Указів Президента України «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ним чинності» від 10 червня 1997 року №503/97, «Про опублікування актів законодавства України в інформаційному бюлетені «Офіційний вісник України» від 13 грудня 1996 року №1207/96.

Резолютивна частина рішення суду про визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, у якому його було офіційно оприлюднено, після набрання рішенням законної сили (частина одинадцята статті 171 КАС України у редакції, чинній на момент відкриття провадження у справі, та частина перша статті 265 КАС України у редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваних судових рішень).

Отже, для оскарження нормативно-правових актів органу місцевого самоврядування передбачена інша процедура, ніж та, що передбачена для оскарження актів індивідуальної дії.

Відмінність у правових наслідках при визнанні нечинним нормативно-правового акта та визнанні протиправним акта індивідуальної дії зумовлюють різні юридичні наслідки, зокрема строки втрати їхньої юридичної сили.

Також суд враховує, що розгляд справи в іншому порядку та надання правової оцінки спірному рішенню як нормативно-правовому акту фактично є визначенням іншого моменту втрати його чинності, тобто є зміною підстави позову, що може бути заявлено лише в суді першої інстанції.

Недотримання встановленого законом спеціального порядку розгляду спорів про визнання нечинним нормативно-правого акта є істотним порушенням процесуального права, який впливає на права та інтереси інших осіб, на яких поширюється дія нормативно-правового акта.

Такий висновок узгоджується із правовою позицією, сформованою Верховним Судом у постановах від 21.10.2019 у справі №522/22780/16-а, від 09.09.2020 у справі №807/150/16 та від 26.03.2021 у справі №461/265/17.

VІІІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

За правилами частини третьої статті 341 КАС України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4 - 7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до статті 353 КАС України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд.

Зважаючи на викладене, Суд дійшов висновку про скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій повністю з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду слід врахувати вищенаведене та ухвалити обґрунтоване та законне рішення за результатами повного, всебічного та об`єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕТАЛОН РІТЕЙЛ І КОНСАЛТИНГ», Товариства з обмеженою відповідальністю «Юрконсалтинг груп» - задовольнити частково.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 26.02.2018 та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 18.07.2018 у справі №805/2985/17-а - скасувати.

Справу №805/2985/17-а направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін

В. М. Бевзенко

А. А. Єзеров