№ 805/788/18-а

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2023 року

м. Київ

справа № 805/788/18-а

адміністративне провадження № К/9901/31218/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Судді-доповідача - Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Блажівської Н.Є.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2021 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя Казначеєв Е.Г., судді - Міронова Г.М., Геращенко І.В.) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МАКОН ЛТД» до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

у с т а н о в и в:

У травні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «МАКОН ЛТД» (далі - ТОВ «МАКОН ЛТД», Товариство) звернулось до суду з позовом до Головного управління ДПС у Донецькій області (далі - ГУ ДПС у Донецькій області, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Донецькій області від 18 січня 2018 року: №0000351413 про збільшення грошового зобов`язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 2333607 грн та штрафними санкціями в розмірі 583401,75 грн; №0000361413 про зменшення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту, за вересень 2017 року в розмірі 1313792 грн; №0000341413 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток за основним платежем в розмірі 3499410 грн та за штрафними санкціями в розмірі 874852,50 грн; №0000801405 про застосування штрафних санкцій у розмірі 97345 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказував, що під час проведення перевірки посадовими особами контролюючого органу не було враховано надані Товариством пояснення та документи на їх підтвердження, внаслідок чого зроблено хибні висновки стосовно господарської діяльності позивача та безпідставно донараховано податкові зобов`язання спірними податковими повідомленнями-рішеннями.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 25 січня 2021 року (з урахуванням ухвали від 16 лютого 2021 року про виправлення описки) позовні вимоги Товариства задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 18 січня 2018 року: №0000351413 про збільшення грошового зобов`язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 2332023 грн, за штрафними санкціями в розмірі 583005,75 грн; №0000361413 про зменшення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту, за вересень 2017 року в розмірі 1296368 грн; №0000341413 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток за основним платежем в розмірі 3497985 грн, за штрафними санкціями в розмірі 874496,25 грн; №0000801405 про застосування штрафних санкцій у розмірі 97005 грн. У задоволенні решти позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням відповідач оскаржив його в апеляційному порядку.

Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2021 року скасовано рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 січня 2021 року в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 18 січня 2018 року №0000801405, ухвалено нове рішення, яким відмовлено в задоволені позовних вимог в цій частині. В іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 січня 2021 року у справі залишено без змін.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції в частині задоволення позову, відповідач звернувся із касаційною скаргою, у якій просить означене рішення скасувати й прийняти нове, яким Товариству відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Підставами касаційного оскарження судових рішень у цій справі скаржником зазначено неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадках, передбачених пунктами 1, 2 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

В аспекті заявленої підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідач звертає увагу на застосування судами норм Податкового кодексу України (далі - ПК України) без урахування висновків, висловлених Верховним Судом у справах за подібних правовідносин, у постановах: від 27 липня 2020 року у справі №824/843/16-а, від 21 серпня 2018 року у справі №817/481/17, від 02 липня 2019 року у справі №819/2737/13, від 05 травня 2020 року у справі №826/678/16, від 16 квітня 2020 року у справі №826/7760/15, від 06 серпня 2019 року у справі №160/8441/18, від 29 травня 2020 року у справі №826/27811/15, від 07 травня 2020 року у справі №815/6602/15, від 16 квітня 2020 року у справі №810/734/17, від 16 квітня 2020 року у справі №520/1536/19, від 12 березня 2019 року у справі №826/14489/16, від 26 березня 2019 року у справі №826/5263/14 та від 28 серпня 2018 року у справі №804/592/17. У наведених рішеннях касаційний суд зробив висновки про наслідки господарських правовідносин платників податків з суб`єктами господарювання, які не мали ознак реального характеру, а також звертав увагу на неприйнятність як доказів в суді первинних бухгалтерських документів, що не були надані до перевірки.

Також у світлі зроблених судами у справі, яка переглядається, висновків, відповідач звертає увагу на постанову Верховного Суду від 27 липня 2020 року у справі №824/843/16-а, де зроблено висновок, що відповідно до положень статті 108 КАС України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом з іншими доказами за правилами, встановленими статтею 90 КАС України. В аспекті таких міркувань скаржник звертає увагу, що у справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції не вирішив питання щодо прийнятності висновку експерта як належного доказу в справі. Натомість, на думку заявника касаційного скарги, належним доказом, яким встановлюється учинення платником податку податкових правопорушень, є саме акт податкової перевірки.

Також, відповідач наполягає на необхідності відступлення від застосованого судом апеляційної інстанції висновку Верховного Суду (рішення від 18 вересня 2019 року у справі №802/2231/17-а), основна теза якої зводиться до того, що наявність кримінальних проваджень щодо контрагентів платника податків, в яких не винесено вироку суду в кримінальному провадженні або ухвали про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності, в силу приписів КАС України не є підставою для визнання спірних господарських операцій нереальними. Мотивуючи необхідність відступу від означеної правової позиції відповідач стверджує, що вона не відповідає іншим висновкам КАС ВС, висловленим у постановах від 21 травня 2020 року у справі №802/1744/16-а, від 23 липня 2020 року у справі №820/6440/16, від 19 травня 2020 року у справі №825/389/17, за подібних обставин

Ухвалою Верховного Суду від 25 жовтня 2021 року (суддя-доповідач Усенко Є.А.) відкрито касаційне провадження у цій справі.

У зв`язку із проведенням повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, 29 червня 2023 року адміністративна справа передана на розгляд колегії суддів: Желтобрюх І.Л. (суддя-доповідач), Білоус О.В., Блажівська Н.Є.

Ухвалою від 03 липня 2023 року справу прийнято до провадження судді Желтобрюх І.Л. (суддя-доповідач).

Як видно з матеріалів справи відзиву на касаційну скаргу від Товариства не надходило, що, втім, не перешкоджає касаційному перегляду справи. Позиція позивача у спорі та його контраргументи стосовно доводів контролюючого органу висвітлені у позовній заяві та у поясненнях, наданих у ході слухання справи в судах попередніх інстанцій. В частині відмови в задоволенні позовних вимог позивач рішення суду першої та апеляційної інстанцій не оскаржував.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Судом апеляційної інстанції з`ясовано, що посадовими особами ГУ ДФС у Донецькій області проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «МАКОН ЛТД» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2016 року по 30 вересня 2017 року. За результатами перевірки 14 грудня 2017 року складено акт.

Перевіркою встановлено порушення відповідачем вимог чинного законодавства, зокрема: пунктів 44.1, 44.2, 44.3 статті 44 Податкового кодексу України (далі - ПК України), пункту 3 розділу ІІІ П(С)БО №1, затвердженого Наказом Міністерства фінансів від 07 лютого 2013 року №73, вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-ХIV (далі - Закон №996-XIV), що призвело до порушення підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України, в результаті чого занижено значення рядка 06 «Податок на прибуток» Декларації з податку на прибуток на загальну суму 3499410 грн; підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, пунктів 198.1, 198.3 статті 198 ПК України, внаслідок чого завищено суму податкового кредиту на загальну суму 3628391 грн; підпункту 14.1.179 пункту 14.1 статті 14 ПК України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість до сплати на загальну суму 2333607 грн та завищення суми від`ємного значення податку на додану вартість по рядку 19 декларації на загальну суму 1873051 грн.

За результатами перевірки 18 січня 2018 року відповідачем, серед іншого, прийнято податкові повідомлення-рішення: №0000341413, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток на загальну суму 4374262,50 грн (за податковими зобов`язаннями - 3499410,00 грн, штрафними (фінансовими) санкціями - 874852,50 грн; №0000351413, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 2917008,75 грн (за податковими зобов`язаннями - 2333607 грн, штрафними (фінансовими) санкціями - 583401,75 грн; №0000361413, яким зменшено розмір від`ємного значення податку на додану вартість на суму 1313792 грн.

Незгода із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями слугувала підставою до звернення позивача до суду з даним позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги та скасовуючи у відповідних частинах податкові повідомлення-рішення №0000351413, №0000361413 та №0000341413 суд першої інстанції виходив з того, що наявні у справі первинні документи бухгалтерського та податкового обліку повною мірою підтверджують факт здійснення господарських операцій позивача з контрагентами, натомість, доводи контролюючого органу, на думку суду, протилежного не доводять.

Апеляційний суд в описаній вище частині погодився з рішенням суду першої інстанції та залишив його без змін.

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Перевіряючи в межах доводів касаційної скарги правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених ним фактичних обставин справи, колегія суддів КАС ВС виходить з наступного.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування (з податку на прибуток) є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

За приписами пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що між позивачем та контрагентами-постачальниками ТОВ «Ардок», ТОВ «Ларна», ТОВ «Стройеталон», ТОВ «Сінтез-М» укладено низку правочинів. Зокрема, у період, який охоплювався податковою перевіркою, контрагенти здійснювали поставку позивачеві будівельних матеріалів, запасних частин та надавали послуги з прибирання прилеглої території і службових приміщень.

З наданих позивачем як до перевірки, так і до суду доказів (первинних бухгалтерських та інших документів документів) апеляційним судом встановлено дійсний факт придбання позивачем задекларованих послуг та товарно-матеріальних цінностей, оплату наданих послуг та отриманих товарів, і, власне, їх використання в господарській діяльності позивача.

Окрім долучених до матеріалів справи документів судом було враховано й висновок судово-економічної експертизи №239/26 від 12 листопада 2020 року, предметом дослідження якого були взаємовідносини позивача з контрагентами-постачальникам у періоді, який перевірявся. Висновками вказаного експертного дослідження визнано такими, що не підтверджуються документально, зафіксовані в акті перевірки твердження контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства (за винятком деяких порушень, що теж було враховано судами як першої, так і апеляційної інстанцій при ухваленні рішень).

Також судом апеляційної інстанції взято до уваги надані позивачем докази наявності у Підприємства на праві оренди приміщення, де проводились поточні ремонти та використовувались будівельні матеріали, придбані у ТОВ «Ардок», ТОВ «Стройеталон», ТОВ «Ларна», ТОВ «Сінтез-М», а також надавались послуги з прибирання приміщень та територій, тощо. Ураховано судом й наявність у позивача орендованих спеціальних транспортних засобів (автокрани та самоскиди), на поточний ремонт яких використовувались запасні частини, придбані у ТОВ «Ардок» та ТОВ «Стройеталон».

Судом апеляційної інстанції акцентовано увагу на тому, що описані вище документи (а також інші, які подані до суду) надавалися податковому органу під час проведення перевірки й були предметом дослідження посадових осіб відповідача, однак, відповідачем надано оцінку не всім наданим документам, що також підтверджено проведеною в справі судово-економічною експертизою.

Відповідач не заперечував наявність у суб`єкта господарювання документів, а також відображення господарських операцій в регістрах бухгалтерського обліку, однак, наполягав на тому, що це не є безумовним підтвердженням реальності надання послуг та здійснення поставок.

Зокрема претензії податкового органу щодо нереальності господарських операції зводились до наступного: до перевірки не надано усіх необхідних первинних документів за взаємовідносинами із контрагентами (заявки на перевезення товару з зазначенням необхідних відомостей про найменування та кількість вантажу, адреси навантаження та розвантаження, відстані перевезення та іншої інформації про вантаж, документи на підтвердження якості товарів); з наданих документах убачається дефектність їх форми та змісту; у контрагентів недостатня кількість трудових та матеріальних ресурсів для виконання обумовлених правочинами послуг; прослідковується обрив ланцюга у поставках; ТОВ «СІНТЕЗ-М» та ТОВ«СТРОИЕТАЛОН» є фігурантами кримінальних проваджень.

Надаючи оцінку вказаним доводам контролюючого органу суд апеляційної інстанції, перш за все, виходив з того, що оцінка господарських операцій повинна даватись на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов укладення конкретного правочину з обов`язковим врахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства. При цьому, на думку суду, наявність певних недоліків (дефектів) при заповненні документів не може свідчити про невідповідність вказаних документів та, за умови наявності інших первинних документів, оформлених у відповідності до приписів Закону №996-XIV, які підтверджують здійснення фінансово-господарських операцій, не може бути безумовною підставою для висновків про безпідставність формування позивачем показників податкової звітності за вказаними господарськими операціями. Подібний висновок зробив суд апеляційної інстанції й у світлі доводів відповідача про ненадання до перевірки сертифікатів якості ТМЦ, визнавши, що цей документ не є обов`язковим в силу приписів чинного законодавства.

На переконання суду апеляційної інстанції реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами, окрім укладених договорів, також підтверджується первинними документами, які містять усі необхідні реквізити та відомості для ідентифікації операції, а також повною мірою відображають зміст господарських операцій. Відповідачем, своєю чергою, не було доведено та не було надано жодних належних та достатніх доказів на підтвердження відсутності задекларованих господарських операцій, натомість, усі його доводи ґрунтуються на припущеннях. Первинні документи, зокрема, рахунки-фактури, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, акти приймання-передачі, прибуткові ордери, на думку суду, оформлені відповідно до вимог, встановлених Законом №996-XIV, та складені в момент проведення кожної господарської операції (або безпосередньо після її завершення), що є підставою для включення даних за проведеними господарськими операціям до податкового обліку платника податку.

Також суд апеляційної інстанції зазначив, що недостатня, на думку контролюючого органу, кількість у контрагентів трудових та інших ресурсів не є свідченням неможливості виконання спірних договорів та не є підставою для виключення з податкового обліку саме з цих мотивів витрат на оплату цих товарів/послуг. Більш того, позивач підтвердив наявність у контрагентів необхідного персоналу листами ТОВ «ЛАРНА» та ТОВ «СТРОЙЕТАЛОН».

Посилання відповідача на наявність обриву ланцюга постачання товарів/послуг позивачем спростовано даними Архіву електронної звітності (ЄРПН) у розрізі контрагентів, які перебували з ним у господарських взаємовідносинах. Судом апеляційної інстанції зроблено акцент на тому, що фактично відповідач не визнає безпосереднього факту придбання ТОВ «Макон ЛТД» товарів заявленої номенклатури саме з огляду на неможливість підтвердження факту формування податкового кредиту за операціями з придбання будівельних матеріалів, ТМЦ, послуг у контрагентів, що, вочевидь, є безпідставним та взаємовиключним.

Надаючи оцінку посиланням апелянта на те, що ТОВ «СІНТЕЗ-М» та ТОВ«СТРОИЕТАЛОН» є фігурантами кримінальних проваджень, суд апеляційної інстанції, із посиланням на практику Верховного Суду, зазначив, що вирок у кримінальних провадженнях відсутній, і посадових осіб позивача не обвинувачено в отриманні податкової вигоди за взаємовідносинами з цими підприємствами. Суд звернув увагу, що наявність кримінальних проваджень щодо контрагентів платника податків, в яких не винесено вироку суду в кримінальному провадженні або ухвали про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності, в силу приписів КАС України не є безумовною підставою для визнання спірних господарських операцій нереальними, необхідним є також аналіз усієї наявної у кожній конкретній справі бази доказів.

Отже, переглянувши судове рішення апеляційного суду в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів вважає, що суд правильно застосував норми матеріального права. Висновки суду є результатом оцінки наявних у його розпорядженні доказів. Суд касаційної інстанції не може не погодитись із ними, оскільки така оцінка судом здійснена з дотриманням вимог процесуального закону щодо повного та всебічного з`ясування всіх обстави справи на підставі належних та допустимих доказів. Порушень судом норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, Судом в цій справі також не встановлено.

На переконання КАС ВС апеляційним судом надано повну й вичерпну правову оцінку усім доводам та аргументам податкового органу, якими він обґрунтовував правомірність спірних податкових повідомлень-рішень. Висновки суду апеляційної інстанції у площині таких доводів податкового органу узгоджуються з практикою Верховного Суду у спорах за подібного обсягу фактичних обставин, підстав до їх переоцінки Суд не вбачає.

У касаційній скарзі відповідач наполягав на неврахуванні судами під час ухвалення оскаржуваної рішень в цій справі висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду (перелік наведено вище). Втім КАС ВС зазначає, що неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини. Водночас посилання скаржника на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення. В даному випадку обставини справи, яка є предметом касаційного перегляду, і справ, наведених до прикладу відповідачем, є відмінними за обсягом і змістом установлених судами фактичних обставин.

Посилаючись на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідач наводить обґрунтування щодо необхідності відступлення від висновку Верховного Суду, застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні (щодо оцінки матеріалів досудового розслідування, в яких зафіксовано ймовірну причетність платника податків до отримання неправомірної вигоди, та участі у фіктивному підприємництві). Втім, колегія суддів виходить з того, що аналіз судової практики свідчить про існування конкретної і послідовної правової позиції з правового питання, що є спірним у цій справі. Заявником касаційної скарги, своєю чергою, переконливо не обґрунтовано необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду, які були застосовані судами.

Тут слід додати й про ухвалення Великою Палатою Верховного Суду від 07 липня 2022 року постанови (у справі №160/3364/19), у якій ВПВС відступила від висновку Верховного Суду України про безумовні й наскрізні наслідки фіктивного підприємництва (несумісність з легальною підприємницькою діяльністю), й запровадила диференційований підхід до аналізу господарських операцій між суб`єктами господарювання. ВП ВС зазначила, що самий собою факт використання первинних документів з недостовірними даними для підтвердження обставин здійснення господарської операції не повинен автоматично вказувати на безпідставність даних податкового обліку. Натомість, контролюючий орган має довести, що платник податків, приймаючи від контрагентів та використовуючи певні документи для цілей податкового обліку, діяв нерозумно, недобросовісно або без належної обачності. Це також пов`язано з фактичною можливістю й економічною доцільністю перевірки самим платником податків достовірності відомостей, які були включені до первинних документів. Мають бути наявні докази того, що розумними заходами добросовісний платник податків міг перевірити правдивість відповідних документів, а також мав достатні підстави, діючи з належною обачністю, для обґрунтованих сумнівів у їх змісті.

Утім, як зазначалось вище, у ході розгляду цієї справи суд апеляційної інстанції не встановив ознак недобросовісності позивача, в поясненнях відповідача не наведено об`єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи фактів узгодженості його дій з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або ж його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов`язань.

Заявник касаційної скарги також стверджував про те, що врахований судом апеляційної інстанції висновок експерта не мав для суду заздалегідь встановленої сили і єдиним належним доказом, яким встановлюється учинення платником податку податкових правопорушень, є саме акт податкової перевірки. З аналізу мотивувальної частини рішення суду апеляційної інстанції колегія суддів КАС ВС робить висновок, що судом було відтворено, проаналізовано й оцінено усі твердження податкового органу, викладені в акті перевірки, відповідно до свого внутрішнього переконання. Висновок же судово-економічної експертизи було враховано судом як додатковий доказ разом з іншими доказами за правилами, встановленими статтею 90 КАС України.

Отже, наведені відповідачем у касаційній скарзі посилання, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду справи.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України).

У зв`язку з цим касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова Першого апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2021 року, - без змін.

Керуючись статтями 343 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

п о с т а н о в и в :

Постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2021 року залишити без змін, а касаційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.Л. Желтобрюх

Судді О.В. Білоус

Н.Є. Блажівська