ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 807/1322/16
адміністративне провадження № К/9901/44837/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Бучик А.Ю.,
суддів: Мороз Л.Л., Стеценка С.Г.
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Прокурора Закарпатської області на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2017 року (колегія суддів: Рибачук А.І., Багрій В.М., Старунський Д.М.) у справі № 807/1322/16 за позовом першого заступника прокурора Закарпатської області до Чопського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,
УСТАНОВИВ:
У вересні 2016 року Перший заступник прокурора Закарпатської області в інтересах держави звернувся до суду з позовом до Чопського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України, в якому просив визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо оформлення права користування земельними ділянками у межах прикордонної смуги уздовж лінії державного кордону України орієнтовною площею 7900 га з метою їх формування як об`єкта цивільних прав, зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) вжити заходи, передбачені статтями 92 116 123 125 126 Земельного кодексу України з метою набуття права користування земельними ділянками у межах прикордонної смуги уздовж лінії кордону України орієнтовною площею 7900 га та оформлення речових прав на них.
Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2017 року позов задоволено повністю.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2017 року постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2017 року скасовано та прийнято нову постанову, якою відмовлено в задоволенні позову.
Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Перший заступник прокурора Закарпатської області подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати та направити справу на продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що Чопським прикордонним загоном не було вжито належних заходів щодо оформлення документів на право користування землями прикордонної смуги, що призвело до незаконного розпорядження органами місцевого самоврядування та місцевими органами виконавчої влади земельними ділянками у межах прикордонної смуги і суміжними землями та становить загрозу для безперешкодного виконання функцій по охороні державного кордону. Вказує, що ситуація з наданням земельних ділянок прикордонної смуги вздовж лінії кордону у приватну власність та користування виникла через тривалу бездіяльність службових осіб органів охорони державного кордону, яка полягає в неоформленні землекористування на землі оборони.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 05 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Справу передано до Верховного Суду.
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Судами встановлено, що відповідно до інформації, наявної у публічно кадастровій карті до сфери відання та охорони ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) належать земельні ділянки прикордонних смуг на території міста Ужгород та Чоп, Великоберезнянського, Перечинського та Ужгородського районів загальною площею орієнтовно 7900 га.
На підставі опрацьованих даних публічної кадастрової карти України прокурорами прокуратури Закарпатської області встановлені випадки надання у власність та користування земельних ділянок уздовж прикордонної смуги. Так, прокурорами встановлено факти надання земельних ділянок прикордонної смуги вздовж лінії кордону у приватну власність та користування, що є порушенням вимог ст. 84 Земельного кодексу України, ст. 3 Закону України «Про використання земель оборони» та інших законодавчих та підзаконних нормативних актів.
Судом першої інстанції встановлено, що Чопський прикордонний загін не звертався у передбаченому статтями 92 116 123 125 126 Земельного кодексу України порядку в органи місцевого самоврядування або органи виконавчої влади для набуття права користування земельними ділянками у межах своєї юрисдикції щодо прикордонної смуги уздовж лінії кордону України з метою їх формування як об`єкта цивільних прав.
Усі звернення позивача до голови Закарпатської обласної державної адміністрації з проханням надати дозвіл для виконання робіт з оформлення права постійного користування для розміщення та постійної діяльності Державної прикордонної служби датовані 01 та 06 червня 2016 року та стосуються площ земельних ділянок безпосередньо під інженерно технічними комунікаціями.
Також судом першої інстанції встановлено, що на час розгляду справи Чопським прикордонним загоном не оформлено у користування жодної земельної ділянки із земель прикордонної смуги.
Суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позову з огляду на те, що на час розгляду справи Чопським прикордонним загоном не оформлено у користування жодної земельної ділянки із земель прикордонної смуги, чим не дотримано положення Земельного кодексу України, Закону України "Про використання земель оборони" та інших законів та підзаконних нормативних актів.
Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи у позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що в разі невиконання чи неналежного виконання структурним утворенням Державної прикордонної служби України (його службовими особами) покладених на нього завдань такі правовідносини не мають ознак правового спору та, відповідно, повинні врегульовуватися шляхом реалізації згаданих вище повноважень, а не шляхом звернення до суду з позовом.
Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини 5 статті 20 Земельного кодексу України земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України «Про використання земель оборони».
Статтею 1 Закону України «Про використання земель оборони» передбачено, що землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України (далі - військові частини).
Згідно зі статтею 2 вказаного закону правовий режим земель оборони Військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України
Відповідно до статті 3 Закону України «Про використання земель оборони» уздовж державного кордону України відповідно до закону встановлюється прикордонна смуга, в межах якої діє особливий режим використання земель. Землі в межах прикордонної смуги та інші землі, необхідні для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об`єктів, надаються в постійне користування військовим частинам Державної прикордонної служби України.
Отже, оскільки землі в межах прикордонної смуги надаються в постійне користування військовим частинам Державної прикордонної служби України такі землі визнаються землями оборони і вони використовуються виключно згідно із Законом України «Про використання земель оборони».
Відповідно до частини 4 статті 2 Закону України «Про державний кордон України» охорона державного кордону України є невід`ємною складовою загальнодержавної системи захисту державного кордону і полягає у здійсненні Державною прикордонною службою України на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах, а також Збройними Силами України у повітряному та підводному просторі відповідно до наданих їм повноважень заходів з метою забезпечення недоторканності державного кордону України.
Відповідні підрозділи Державної прикордонної служби зобов`язані практично реалізовувати відповідно до вимог закону встановлення прикордонної смуги на державному кордоні як зони особливого режиму використання земель.
Зміст вказаної норми вказує на те, що Державна прикордонна служба України має не лише права щодо постійного користування землями в межах прикордонної смуги, але й відповідні обов`язки щодо охорони державного кордону України та реалізації відповідно до вимог закону встановлення прикордонної смуги на державному кордоні як зони особливого режиму використання земель.
Частина 4 статті 84 ЗК передбачає, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі оборони.
Проте, у цій справі встановлено факти надання земельних ділянок прикордонної смуги вздовж лінії кордону у приватну власність та користування, що є порушенням вимог ст. 84 Земельного кодексу України, ст. 3 Закону України "Про використання земель оборони".
Згідно зі статтями 125 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Проте, Чопський прикордонний загін не звертався у передбаченому статтями 92 116 123 125 126 Земельного кодексу України порядку в органи місцевого самоврядування або органи виконавчої влади для набуття права користування земельними ділянками прикордонної смуги поза межами інженерних комунікацій до лінії кордону.
Вказана бездіяльність зробила можливим неправомірне надання земельних ділянок прикордонної смуги вздовж лінії кордону у приватну власність, а тому не узгоджується з вимогами частини 4 статті 2 Закону України «Про державний кордон України» щодо реалізації відповідно до вимог закону встановлення прикордонної смуги на державному кордоні як зони особливого режиму використання земель.
У зв`язку з вказаними обставинами, суд вважає протиправною бездіяльність Чопського прикордонного загону, яка полягає у не оформленні права користування земельними ділянками у межах прикордонної смуги уздовж лінії державного кордону України.
Як встановлено, Чопським прикордонним загоном не оформлено у користування жодної земельної ділянки із земель прикордонної смуги. Відповідач не вчиняв ніяких дій щодо оформлення права користування земельними ділянками прикордонної смуги.
Свою бездіяльність відповідач обґрунтовує, зокрема, невизначенням на законодавчому рівні порядку надання таких земель у користування. Проте Чопським прикордонним загоном вчинено дії щодо оформлення права користування на землі прикордонної смуги, в тому числі, під спостережними вежами, військовими базами, іншими об`єктами.
Колегія суддів також звертає увагу, що прокурор звернувся з даним позовом 14.09.2016, тобто до набрання чинності змін до Конституції України, внесених на Закону № 1401-VIII, що відбулось 30.09.2016.
Відповідно до частини 2 статті 60 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час звернення до суду) прокурор, який звертається до адміністративного суду в інтересах держави, в позовній заяві (поданні) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до адміністративного суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
Суд апеляційної інстанції при постановленні рішення керувався помилковими міркуваннями відносно того, що у спірних правовідносинах відсутні порушені права, а тому відсутній і спір.
З такими доводами погодитись не можна, оскільки судовому захисту підлягають не лише порушені права, а й інтереси, у тому числі держави, у тому числі щодо захисту державного кордону та використання земель за їх цільовим призначенням.
Аналогічна позиція вказана в постанові Верховного Суду від 24.04.2018 у справі № 807/246/16.
Враховуючи, що суд апеляційної інстанції скасував судове рішення, яке відповідає закону, суд дійшов висновку про скасування постанови суду апеляційної інстанції повністю та залишення в силі судового рішення суду першої інстанції.
Керуючись статтями 344, 349, 352, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ :
Касаційну скаргу Першого заступника прокурора Закарпатської області задовольнити частково.
Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2017 року скасувати.
Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2017 року залишити в силі.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.
Головуючий А.Ю. Бучик
Судді Л.Л. Мороз
С.Г. Стеценко