ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 серпня 2021 року
м. Київ
справа №807/2245/16
адміністративне провадження № К/9901/7621/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого Кравчука В.М., суддів Єзерова А.А., Стародуба О.П.,
розглянув у попередньому судовому засіданні справу
за касаційною скаргою Закарпатської обласної прокуратури
на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2021 року (колегія у складі суддів Хобор Р.Б., Сеника Р.П., Судової-Хомюк Н.М.)
у справі № 807/2245/16
за позовом заступника керівника Ужгородської місцевої прокуратури
до Державного підприємства "Ужгородське лісове господарство", Закарпатського обласного управління лісового та мисливського господарства,
третя особа - Державна екологічна інспекція у Закарпатській області,
про зобов`язання вчинити дії,-
У С Т А Н О В И В:
1. Позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив суд:
- зупинити дію лісорубних квитків серії 02 ЛКБ № 467706 від 18.07.2016, № 431997 від 01.06.2016, № 431978 від 11.05.2016;
- визнати протиправними та анулювати лісорубні квитки серії 02 ЛКБ № 467706 від 18.07.2016, №431997 від 01.06.2016, № 431978 від 11.05.2016 в частині надання дозволу на розробку вибірково-санітарної рубки у кварталах 5/2, 6/2, 10/4, 16/6, 16/27 .
2. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 01.08.2018 позов було задоволено частково: визнано протиправними лісорубні квитки серії 02 ЛКБ № 467706 від 18.07.2016, № 431997 від 01.06.2016 у, № 431978 від 11.05.2016 в частині надання дозволу на розробку вибірково-санітарної рубки у кварталах 5/2,6/2,10/4,16/6,16/27; у задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
3. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26.01.2021 апеляційну скаргу Державного підприємства «Ужгородське лісове господарство» задоволено частково: рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 01.08.2018 скасовано та прийнято постанову, якою адміністративний позов заступника керівника Ужгородської місцевої прокуратури залишено без розгляду.
4. 01.03.2021 Закарпатська обласна прокуратура подала касаційну скаргу, що 04.03.2021 надійшла до Верховного Суду, у якій із посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права просила скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26.01.2021, направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
5. Ухвалою Верховного Суду від 19.04.2021 було відкрито касаційне провадження.
6. Відзив від Відповідача надійшов 31.05.2021. Відповідач покликається на правомірність рішення суду апеляційної інстанції та просить залишити касаційну скаргу без задоволення.
7. Як на підставу касаційного оскарження позивач покликається на те, що залишаючи без розгляду позовну заяву, Восьмий апеляційний адміністративний суд проігнорував висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 14.12.2020 про направлення цієї справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, не врахував правову позицію, сформульовану у постанові від 11.09.2019 у справі № 817/1855/17 щодо оскарження видачі лісорубних квитків. Повноваження щодо оскарження лісорубних квитків закріплені за дозвільним органом, а Державна екологічна інспекція не наділена такими повноваженнями. Позов про анулювання лісових квитків скерований до дозвільних органів; прокурор здійснює захист інтересів держави в якості самостійного позивача відповідно до ч. 5 ст. 53 КАС України до ДП "Ужгородське ЛГ" та Закарпатського обласного управління лісового та мисливського господарства, які допустили порушення вимог природоохоронного та лісового законодавства. При цьому, зазначає, що посилання суду апеляційної інстанції на постанову Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 не є доречним у зв`язку з нетотожністю підстав для представництва. Також покликається на висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду від 14.12.2020 у справі №807/2245/16, від 05.02.2019 у справі № 910/7813/18, від 25.09.2020 у справі № 921/341/19, від 07.11.2018 у справі № 916/749/17, від 16.02.2021 у справі № 910/1956/18.
8. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, у межах касаційного перегляду, визначених ст. 341 КАС України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з такого.
9. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
10. Наведеним положенням Основного Закону України кореспондує ч. 1 ст. 5 КАС України, якою передбачено право кожної особи в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
11. Завданням адміністративного судочинства, у розумінні ч. 1 ст. 2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
12. За визначенням п. 8 ч. 1 ст. 4 КАС України позивачем є особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.
13. Суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України (ч. 4 ст. 5 КАС України).
14. Зміст наведених приписів законодавства дає підстави для висновку, що завданням адміністративного судочинства є, насамперед, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб (кожної людини і громадянина), прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, тоді як самі суб`єкти владних повноважень наділені правом на звернення до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.
15. Ключовими правовими питаннями у справі є наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, оскільки лише за наявності такого суд може вирішувати спір по суті.
16. Звернення до суду прокурор обґрунтовував порушенням інтересів держави у сфері земельних відносин та, посилаючись на статтю 131-1 Конституції України, відсутністю органу, наділеного повноваженнями звернення до суду. Аналогічні доводи наведено і в касаційній скарзі.
17. Однак, Суд не погоджується з такими доводами позивача з огляду на таке.
18. Верховний Суд неодноразово висловлювався щодо підстав представництва прокурорами у суді, зокрема, у постанові від 15.06.2021 у справі №807/784/17 дійшов таких висновків:
«33. Правовий статус прокурора визначено Конституцією України та Законом України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VII.
34. Відповідно до п.3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
35. Відповідно до частини 2 ст. 60 КАС України (у редакції, що діяла на час звернення до суду) прокурор, який звертається до адміністративного суду в інтересах держави, в позовній заяві (поданні) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до адміністративного суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
36. Прокурор, який звертається до адміністративного суду з метою представництва інтересів громадянина або держави в адміністративному суді (незалежно від форми, в якій здійснюється представництво), повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення такого представництва, передбачених частинами другою або третьою статті 23 Закону України "Про прокуратуру".
37. Отже, під час звернення прокурора до суду суд повинен з`ясувати підстави представництва інтересів держави.
38. Зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено. Виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.
39. Як зазначалось, порушення інтересів держави прокурор обґрунтовував тим, що фактично відсутній орган державної влади чи інший орган, який наділений повноваженнями щодо оскаржень рішень органу державної влади із земельних питань.
40. Разом з цим, на думку Суду, таке обґрунтування не є несумісним з інтересом держави та статусом прокурора як позивача з огляду на таке.
41. Пункт 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України передбачає можливість представництва прокурором інтересів держави у виключних випадках.
42. Так, прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:
- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;
- у разі відсутності такого органу.
Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
"Нездійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
43. У справі, що розглядається, підставою для звернення прокурора до суду стала відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції.
44. Разом з тим, Судом встановлено, що забезпечення законності, тобто дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю на відповідній території покладено саме на Держгеокадастр.
45. Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII "Про прокуратуру", який набрав чинності 15.07.2015. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома).
46. Натомість, в даному випадку прокурор не звертався до відповідного органу, до сфери повноважень якого входить контроль та реагування на виявлені порушення закону, для вжиття відповідних заходів і помилкового зазначив у позові про відсутність такого органу».
19. Вищезазначені висновки Верховного Суду підлягають застосуванню і в цій справі.
20. Відповідно до статті 2 Лісового кодексу України лісові відносини - суспільні відносини, які стосуються володіння, користування та розпоряджання лісами і спрямовуються на забезпечення охорони, відтворення та стале використання лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства.
21. Статтею 65 Лісового кодексу України передбачено, що використання лісових ресурсів може здійснюватися в порядку загального і спеціального використання.
22. Відповідно до статті 69 Лісового кодексу України спеціальне використання лісових ресурсів на виділеній лісовій ділянці проводиться за спеціальним дозволом - лісорубний квиток або лісовий квиток, що видається безоплатно.
23. Спеціальний дозвіл видається власниками лісів або постійними лісокористувачами у встановленому порядку також на проведення інших рубок та робіт, пов`язаних і не пов`язаних із веденням лісового господарства.
Спеціальний дозвіл на використання лісових ресурсів анулюється в разі: припинення права користування лісами з підстав, передбачених статтею 22 цього Кодексу; припинення права використання лісових ресурсів з підстав, передбачених статтею 78 цього Кодексу.
24. Частиною 1 та 2 статті 78 Лісового кодексу України передбачено, що право використання лісових ресурсів припиняється в разі: 1) добровільної відмови від використання лісових ресурсів; 2) закінчення строку, на який було надано право використання лісових ресурсів; 3) припинення діяльності лісокористувачів, яким було надано право використання лісових ресурсів; 4) порушення правил і норм, умов спеціальних дозволів на використання лісових ресурсів; 5) використання лісових ресурсів способами, які негативно впливають на стан і відтворення лісів, призводять до погіршення навколишнього природного середовища; 6) порушення встановлених строків справляння збору за використання лісових ресурсів; 7) використання лісової ділянки не за цільовим призначенням; 8) невідшкодування в установленому порядку збитків, заподіяних лісовому господарству внаслідок порушень лісового законодавства, та невиконання вимог щодо усунення виявлених недоліків.
25. Припинення права використання лісових ресурсів здійснюється в установленому порядку шляхом анулювання лісорубного квитка або лісового квитка тими органами, які їх видали.
26. Відповідно до статті 100 Лісового кодексу України порядок охорони, захисту, використання та відтворення лісів на землях природно-заповідного фонду визначається відповідно до Закону України «Про природно-заповідний фонд України», цього Кодексу та інших актів законодавства.
27. Статтею 9-1 Закону України «Про природно-заповідний фонд» передбачено, що спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду здійснюється в межах ліміту та на підставі дозволу на спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду.
Спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення здійснюється на підставі дозволів, що видаються органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями.
Дозвіл на спеціальне використання природних ресурсів може бути анульований органом, що його видав, у разі: різкого погіршення стану навколишнього природного середовища внаслідок природокористування, ліквідації підприємства, установи або організації, яка отримала дозвіл; порушення умов природокористування та режиму території природно-заповідного фонду; втрати чи пошкодження дозволу, що не дає можливості визначити зміст дозволу.
28. Статтею 94 Лісового кодексу України визначено, що державний контроль за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів здійснюється Кабінетом Міністрів України, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, органами виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища, іншими органами виконавчої влади у межах повноважень, визначених законом.
29. Отже, відповідно до наведеної вище норми, уповноваженими органами, які здійснюють державний контроль за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів є, зокрема, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства або центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.
30. Центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 521 від 08.10.2014 є Державне агентство лісових ресурсів України.
31. Відповідно до підпункту 22 пункту 4 Положення про Державне агентство лісових ресурсів України, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України № 521 від 08 жовтня 2014 року, Державне агентство лісових ресурсів України здійснює державне управління територіями та об`єктами природно-заповідного фонду в лісах підприємств, установ і організацій, що належать до сфери його управління; організовує видачу в установленому порядку спеціальних дозволів на використання лісових ресурсів
32. Центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 275 від 19.04.2017 є Державна екологічна інспекція України.
33. Державна екологічна інспекція України була створена на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 641 від 13.08.1993 та неодноразово проходила процес реорганізації.
34. Відповідно до Положення про Державну екологічну інспекцію України затвердженого указом Президента України від 13.04.2011 № 454/2011, яке діяло на момент виникнення спірних правовідносин, Державна екологічна інспекція України здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства про охорону, захист, використання та відтворення лісів щодо:
законності вирубки, ушкодження дерев і чагарників, знищення або ушкодження лісових культур, сіянців або саджанців у лісових розплідниках і на плантаціях, а також молодняку природного походження й самосівів на площах, призначених під лісовідновлення;
раціонального та невиснажливого використання лісових ресурсів;
добування, здійснення побічного та супутнього спеціального лісокористування;
виконання комплексу необхідних заходів захисту для забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу, застосування пестицидів і агрохімікатів у лісовому господарстві й лісах;
використання полезахисних лісосмуг, водоохоронних і захисних лісових насаджень;
заготовки деревини відповідно до затвердженого лісосічного фонду, в тому числі розрахункової лісосіки;
недопущення експлуатації нових і реконструйованих підприємств, цехів, агрегатів, транспортних шляхів, магістральних трубопроводів, комунальних і інших об`єктів, не забезпечених обладнанням, що запобігає шкідливому впливу на стан і відтворення лісів;
збереження корисної для лісу фауни;
35. Отже, Державне агентство лісових ресурсів України (його територіальні органи) здійснює державне управління у цій сфері, а Державна екологічна інспекція України (її територіальні органи) - державний контроль (нагляд) додержання підприємствами вимог законодавства щодо вирубки лісів.
36. Тому Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про безпідставність твердження прокуратури про те, що орган, який має контролювати додержання позивачем вимог законодавства щодо вирубки лісів, відсутній.
37. Вказаний контроль Державною екологічною інспекцією України (її територіальними органами) здійснюється шляхом проведення перевірок відповідно до Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» та Порядку організації та проведення перевірок суб`єктів господарювання щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 10.09.2008 року № 464 (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин).
38. Суд звертає увагу, що до суду з даним позовом прокурор звернувся в грудні 2016 року, тобто після набрання чинності розділом IV Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VII.
39. Апеляційний суд встановив те, що Державна екологічна інспекція України (її територіальні органи) не проводила перевірок державного підприємства «Ужгородське лісове господарство» на предмет законності видачі лісорубних квитків.
40. При цьому апеляційним судом було встановлено те, що прокуратура не порушувала перед вказаним вище державним органом питання про проведення перевірки відповідача на предмет законності видачі лісорубних квитків.
41. Отже немає підстав вважати, що орган, який вправі проводити контроль діяльності відповідача, проявив бездіяльність.
42. Враховуючи те, що Державна екологічна інспекція України (її територіальні органи) вправі проводити перевірки законності видачі лісорубних квитків, виносити приписи щодо усунення порушення природоохоронного законодавства та притягати до відповідальності винних, у порушенні порядку видачі лісорубних квитків, осіб, позивач, Суд погоджується з позицією суду апеляційної інстанції про те, що позивач не дотримався передумов звернення з цим позовом до суду.
43. Суд звертає увагу, що перевірка права прокурора на звернення до суду передує розгляду питання щодо правомірності рішення, котре оскаржується (розгляду по суті). Встановлення обставин, що свідчать про відсутність у прокурора підстав для представництва інтересів держави, а отже і права на звернення до суду, є перешкодою для розгляду справи по суті.
44. Відсутність же підстав для звернення прокурора до суду в інтересах держави, у розумінні п. 7 ч. 4 ст. 169 КАС України має наслідком повернення позовної заяви позивачеві.
45. Однак такі процесуальні дії суд може вчиняти лише на стадії відкриття провадження.
46. Якщо відповідні обставини виявлено на стадії судового розгляду або після ухвалення судового рішення, то процесуальним наслідком відсутності підстав для здійснення представництва інтересів держави є залишення позовної заяви без розгляду (п. 1 ч. 1 ст. 240 КАС України).
47. Аналогічного висновку щодо процесуальної можливості залишення позовної заяви без розгляду в справах, провадження у яких відкрито за відсутності підстав для звернення прокурора до суду в інтересах держави, дійшов Верховний Суд у постанові від 18.07.2019 у справі №826/15794/17.
48. Враховуючи вищезазначене, Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції та не знаходить підстав для скасування оскаржуваного рішення.
49. За правилами частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
50. За вказаних обставин, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для залишення рішення суду апеляційної інстанції без змін.
Керуючись ст. 243 341 345 349 350 356 359 КАС України, Суд -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Закарпатської обласної прокуратури залишити без задоволення.
Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2021 року у справі №807/2245/16 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В.М. Кравчук
Суддя А.А. Єзеров
Cуддя О.П. Стародуб