ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 807/347/18
адміністративне провадження № К/9901/69180/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Мороз Л.Л.,
суддів: Стеценка С.Г., Тацій Л.В.,
розглянувши у порядку попереднього розгляду у касаційній інстанції адміністративну справу №807/347/18
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ядзакі Україна» до Управління Держпраці у Закарпатській області про протиправним та скасування припису, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Ядзакі Україна» на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 червня 2018 року, ухвалене головуючим суддею Дору О.Ю., та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2018 року, прийняту у складі: головуючого судді Кухтея Р.В., суддів: Носа С.П., Шевчук С.М.,
в с т а н о в и в :
У квітні 2018 року ТОВ «Ядзакі Україна» звернулося до суду з позовом до Управління Держпраці у Закарпатській області, в якому просило визнати протиправним та скасувати припис про усунення виявлених порушень № ЗК94/216/АВ/П від 12.04.2018.
Свої вимоги обґрунтовувало тим, що при ухваленні припису відповідач не розглянув подані ним зауваження, чим порушив вимоги пунктів 21, 27 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 №295 (далі - Порядок № 295). Також позивачем зазначено, що ОСОБА_1 був звільнений правомірно, адже станом на дату його звільнення в Україні кризова ситуація, що загрожує національній безпеці, не виникала, воєнний стан введено не було, як і не настав особливий період, під час дії якого встановлюються додаткові гарантії для працівників, зокрема щодо збереження робочого місця, посади і середнього заробітку.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 червня 2018 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2018 року, в задоволенні позову відмовлено.
Суди встановили, що наказом ТОВ «Ядзакі Україна» №НО07699 від 08.11.2016 ОСОБА_1 з 09.11.2016 був прийнятий на посаду в`язальника схемних джгутів та звільнено 14.09.2017 у зв`язку з призовом на військову службу за п.3 ст.36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) на підставі повідомлення Великоберезнянського районного військового комісаріату №1601 від 06.09.2017, що підтверджується наказом № DO08089 від 14.09.2017.
23.03.2018 на адресу Управління надійшла заява ОСОБА_1 , в якій порушено питання про недотримання ТОВ «Ядзакі Україна» трудового законодавства, зокрема ч.3 ст.119 КЗпП України.
У зв`язку з цим, Управління провело інспекційне відвідування, за результатами чого було складено акт №ЗК94/216/АВ від 12.04.2018, у якому зазначено про порушення ТОВ «Ядзакі Україна» вимог ч.3 ст.119 КЗпП України щодо неправомірного звільнення ОСОБА_1 під час його призову на строкову військову службу в особливий період.
За результатами виявлених порушень, відповідачем було винесено оспорюваний припис №ЗК94/216/АВ/П від 12.04.2018, за замістом якого позивача було зобов`язано забезпечити дотримання вимог ч.3 ст.119 КЗпП України та повідомлено про необхідність письмово проінформувати Управління про його виконання у строк до 23.04.2018.
16.04.2014 представником ТОВ «Ядзакі Україна» було подано зауваження на акт інспекційного відвідування №ЗК94/216/АБ від 12.04.2018, у якому позивач стверджує, що ТОВ «Ядзакі Україна» дотримувалося, дотримується і буде дотримуватися гарантій, які передбачені ч.3 ст.119 КЗпП України. Крім того зазначено, що у вказаному випадку підприємством не допущено порушень ч.3 статті 119 КЗпП України, оскільки дія особливого періоду, під час якого не допускається звільнення, обмежується строками, встановленими для проведення мобілізації, або часом, протягом якого діє воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Вважаючи, вказаний вище припис протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, мотивував своє рішення тим, що Управлінням Держпраці припис про усунення виявлених порушень прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений законодавством України, а тому оскаржуваний припис є таким, що відповідає критеріям, встановленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач не погодився із вказаними судовими рішеннями і подав касаційну скаргу з вимогами про їх скасування та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог. Вказує, що працівник Товариства, відносно якого здійснювалось інспекційне відвідування, вступив на строкову військову службу у період, коли особливого періоду та військового стану в країні не було, відтак його звільнення на підставі статті 36 КЗпП України є правомірним та на нього не розповсюджуються гарантії, передбачені частиною третьою статті 119 КЗпП України.
У поданому відзиві Держпраці просить відмовити у задоволенні скарги, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи із меж касаційного перегляду справи, визначених КАС України, колегія суддів виходить із такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон №2232-XII).
Відповідно до частин першої та другої статті 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.
Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Частиною першою статті 2 Закону №2232-XII передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
За правилами частини другої статті 2 Закону №2232-XII проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Види військової служби перелічені у частині шостій статті 2 Закону №2232-XII, до яких віднесено: строкову військову службу; військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період; військову службу за контрактом осіб рядового складу; військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військову службу (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військову службу за контрактом осіб офіцерського складу; військову службу за призовом осіб офіцерського складу.
Відповідно до частини першої статті 39 Закону №2232-XII призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
При цьому, громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України «Про освіту» (частина друга статті 39 Закону № 2232-XII).
Відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що за громадянами України, призваними на строкову військову службу під час дії особливого періоду зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що працівника позивача було звільнено з роботи на підставі частини третьої статті 36 КЗпП України (вступ працівника на військову службу) у вересні 2017 року.
Так, частиною третьою статті 36 КЗпП України визначено, що підставами припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.
Приймаючи оспорюваний у цій справі припис відповідач виходив з того, що в порушення частини третьої статті 119 КЗпП України за працівником позивачем не було збережено місце роботи, посада та середній заробіток.
Не погоджуючись з зазначеним висновком, позивач посилається на те, що для застосування гарантій, визначених статтею 119 КЗпП України необхідна наявність зазначених у статті умов, а саме - особливого періоду, який на час проведення перевірки на території України не був офіційно оголошений.
З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне вказати на те, що часткову мобілізацію в Україні оголошено та проведено у декілька етапів, зокрема, Указом Президента України від 17.03.2014 №303/2014 «Про часткову мобілізацію» починаючи з 18.02.014 по 02.05.2014; Указом Президента України від 06.05.2014 №454/2014 «Про часткову мобілізацію» починаючи з 07.05.2014 по 20.06.2014; Указом Президента України від 21.07.2014 №607/2014 «Про часткову мобілізацію», починаючи з 24.07.2014 по 06.09.2014, Указом Президента України від 14.01.2015 №15/2015 «Про часткову мобілізацію» починаючи з 20.01.2015 у три черги протягом 210 діб по 17.08.2015.
Тобто, саме з моментом оголошення Президентом України часткової мобілізації (17.03.2014) відповідно до положень Закону України від 21.10.1993 №3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон №3543-XII) законодавець пов`язує настання особливого періоду. При цьому сама мобілізація не вичерпує завдань особливого періоду, а лише розпочинає його дію. Закінчення періоду мобілізації, у свою чергу, не є самостійною підставою для припинення особливого періоду та в проміжках між періодами проведення мобілізації стан особливого періоду не припинявся.
Згідно з абзацами четвертим шостим статті 1 Закону №3543-XII мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно - рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Відповідно до абзацу четвертого статті 1 Закону №3543-XII завданням мобілізації є, зокрема здійснення комплексу заходів, спрямованих на переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу.
Аналіз змісту визначених статтею 1 Закону №3543-XII понять мобілізації, демобілізації та особливого періоду дає підстави для висновку про те, що закінчення особливого періоду пов`язане із прийняттям Президентом України рішення про порядок і терміни проведення демобілізації як комплексу дій, направлених на усунення наслідків мобілізації. Це безпосередньо випливає із визначеного законом поняття демобілізації, як комплексу заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України.
Настання особливого періоду законодавець пов`язує із моментом оголошення рішення про мобілізацію (загальну чи часткову) або з моментом введення в державі воєнного стану, які є самостійними підставами виникнення та існування особливого періоду, а закінчення особливого періоду пов`язує із закінченням мобілізації або припиненням воєнного часу і частково періоду після закінчення воєнних дій. Період мобілізації закінчується прийняттям Президентом України окремого рішення про демобілізацію. Помилковим є ототожнення рішення про строк проведення мобілізації (призову) громадян на військову службу із періодом мобілізації, вжитим у статті 1 Закону №3543-XII.
Видані протягом 2014-2015 років Укази Президента України «Про часткову мобілізацію» встановлюють саме строки проведення мобілізації (призову) громадян на військову службу, а не період мобілізації у розумінні Закону №3543-XII.
Відповідно, закінчення встановлених Указами Президента України «Про часткову мобілізацію» строків призову громадян на військову службу не тягне за собою закінчення чи переривання періоду мобілізації і, як наслідок, закінчення дії особливого періоду.
Такий висновок відповідає правовій позиції, викладеній, зокрема у постанові Верховного Суду від 24.11.2020 у справі № 808/4110/17.
Викладене свідчить про те, що станом на момент виникнення спірних правовідносин у цій справі в Україні діяв особливий період, а тому правильними є висновки судів, що позивач при вирішенні питання щодо звільнення свого працівника допустив порушення вимог частини третьої статті 119 КЗпП України.
За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в них повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
Відповідно до частини третьої статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
п о с т а н о в и в :
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ядзакі Україна» залишити без задоволення.
Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 червня 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2018 року у справі №807/347/18 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.
...........................
...........................
...........................
Л.Л. Мороз
Стеценко С.Г.
Тацій Л.В.,
Судді Верховного Суду