№ 807/3604/14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 807/3604/14

касаційні провадження № К/9901/8081/19, К/9901/8200/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційні скарги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та Державної податкової інспекції у Тячівському районі Головного управління ДФС у Закарпатській області

на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 02.10.2018 (головуючий суддя - Гаврилко С.Є.)

та постанову Восьмого апеляційного адміністративного від 19.02.2019 (головуючий суддя - Кузьмич С. М., судді: Улицький В.З., Шавель Р.М.)

у справі №807/3604/14

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Державної податкової інспекції у Тячівському районі Головного управління ДФС у Закарпатській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень,

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Тячівському районі Головного управління ДФС у Закарпатській області (далі - ДПІ у Тячівському районі ГУ ДФС у Закарпатській області), в якому просив визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 12.11.2014 № 0019071702, від 12.11.2014 № 0019091702 та вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2014 № Ф 0019051702.

В обґрунтування позовних вимог вказує на те, що відповідачем протиправно до його доходу за 2012 рік включено кошти в сумі 19122,00 грн, які надійшли на розрахунковий рахунок від Тячівського районного центру зайнятості в якості дотації за працевлаштування безробітної особи. Також позивач вважає протиправним збільшення йому доходу за 2012-2013 роки на суму отриманих від ТОВ «Еталон» готівкових коштів згідно з квитково-касовими листами, оскільки вказані листи є документом типової форми для обліку перевізником (міжнародного сполучення) транспортної роботи, роботи водіїв та списання витраченого пального. Тобто, вказані листи не є розрахунковими бухгалтерськими документами, а відтак на їх підставі не можуть визначатися доходи платника податків. Крім того, в період 2012-2013 роки витрати позивача склали 142807,30 (91278,26+510529,04) грн та 149258,72 (90302,94+49460,74+90495,04, сплачених за рахунково-касове обслуговування) грн відповідно (без врахування витрат на паливно-мастильні матеріали). У зв`язку з цим, викладені в акті перевірки факти та висновки податкового органу про перевищення позивачем обсягу доходу, визначеного для платників єдиного податку другої групи за 2012 рік на 94420,71 грн, не відповідають дійсності. Відповідачем невірно визначено суму доходу позивача за 2012 та 2013 роки, а тому відсутні правові підстави для нарахування боргу (недоїмки) в сумі 76811,91 грн.

08.05.2015 Закарпатським окружним адміністративним судом ухвалено постанову, якою у задоволенні позовних вимог фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ДПІ у Тячівському районі ГУ ДФС у Закарпатській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 12.11.2014 № 0019071702, від 12.11.2014 № 0019091702 та вимоги про сплату боргу ( недоїмки) від 12.11.2014 № 0019051702 відмовлено повністю та стягнуто з фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на користь Державного бюджету України судовий збір в сумі 4382,00 грн з зарахуванням коштів до спеціального фонду.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.04.2016 апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 08.05.2015 у справі № 807/3604/14 скасовано в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання нечинним і скасування податкового повідомлення-рішення від 12.11.2014 № 0019071702 та прийнято в цій частині нову постанову, якою вказану вимогу задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Тячівському районі ГУ ДФС у Закарпатській області від 12.11.2014 № 0019071702 в частині визначення грошового зобов`язання з єдиного податку з фізичних осіб в сумі 7814,14 грн, у тому числі: основний платіж 6251,31 грн, штрафні (фінансові) санкції 1562,83 грн. У решті постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 08.05.2015 у справі № 807/3604/14 залишено без змін.

08.12.2016 ухвалою Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 08.05.2015 та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.04.2016 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 02.10.2018, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного від 19.02.2019, адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Тячівському районі ГУ ДФС у Закарпатській області від 12.11.2014 № 0019071702 в частині визначення грошового зобов`язання з єдиного податку з фізичних осіб в сумі 7814,14 грн, у тому числі: за основним платежем - 6251,31 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 1562,83 грн. У задоволенні позову в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Приймаючи оскаржувані рішення суди попередніх інстанцій виходили з того, що під час визначення доходу за 2012 рік контролюючим органом на підставі квитково-касових листів взято до уваги суму вартості реалізованих квитків в розмірі 175837,71 грн. Проте, вказана сума не є доходом позивача, оскільки, як зазначено у самих квитково-касових листах, а також це відображено і у акті перевірки, позивач за реалізовані квитки отримав 153484,35 грн. Це узгоджується з тим, що відповідно до умов договору про надання послуг автостанцією перевізнику від 10.01.2012, укладеного із ЗАТ ВКК «Еталон», грошові кошти передаються перевізнику в сумі 85% від суми вартості за тарифом реалізованих квитків.

Таким чином, суди дійшли висновку, що у 2012 році дохід позивача склав 1052745,35 грн, який складається з отриманих на розрахункові рахунки коштів у сумі з 899261 грн та готівкових коштів, отриманих за продаж квитків згідно з квитково-касовими листами в сумі 153484,35 грн. Отже, сума заниження позивачем податкового зобов`язання з єдиного податку за 2012 рік становить 7911,80 грн (52745,35 х 0,15), а тому відповідач протиправно податковим повідомленням-рішенням від 12.11.2014 № 0019071702 визначив податкове зобов`язання понад вказану суму, різниця становить 6251,31 грн (14163,11 - 7911,80). Також, вказаним податковим повідомленням-рішення відповідачем відповідно до пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України (далі - ПК України) застосовано штрафні санкції в розмірі 25%, а відтак такі мають становити 1977,95 грн (7911,80 х 0,25). З огляду на викладене, податкове повідомлення-рішення від 12.11.2014 № 0019071702 в частині визначення грошового зобов`язання з єдиного податку з фізичних осіб в сумі 7814,14 грн, у тому числі: за основним платежем - 6251,31 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 1562,83 грн, підлягає скасуванню.

Водночас, суди встановили, що за рахунок заниження у 2013 році позивачем доходу від здійснення підприємницької діяльності, що підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб та на який нараховується єдиний внесок, за період, що перевірявся, відбулось заниження єдиного внеску в сумі 76811,91 грн. У зв`язку з чим, відмовили у задоволенні позову в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 12.11.2014 № 0019061702, скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2014 № Ф 0019051702.

Не погодившись із зазначеними рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати в частині відмови в задоволенні позову.

Касаційна скарга фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 обґрунтована тим, що квитко-касовий лист не є розрахунковим документом, який підтверджує отримання готівки за продані товари чи надану послугу, а відтак суди попередніх інстанцій необґрунтовано визначили дохід позивачу на підставі квитково-касових листів. Крім того, позивачем зазначено про порушення податковим органом порядку призначення та проведення документальної позапланової перевірки фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 .

Ухвалою Верховного Суду від 03.04.2019 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача.

Від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він зазначив про законність і обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій в частині відмови в задоволенні позовних вимог та безпідставність доводів, викладених у касаційній скарзі позивача. Просив відмовити у задоволенні касаційної скарги фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 .

Відповідачем також подано до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, ДПІ у Тячівському районі ГУ ДФС у Закарпатській області просила їх скасувати в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.

Касаційна скарга відповідача обґрунтована тим, що позивачем в порушення абзацу 2 пункту 291.4 статті 291 Податкового кодексу України не дотримано умови здійснення господарської діяльності із застосуванням другої групи спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності.

ДПІ у Тячівському районі ГУ ДФС у Закарпатській області подано клопотання про заміну ДПІ у Тячівському районі ГУ ДФС у Закарпатській області її правонаступником Головним управлінням ДПС у Закарпатській області.

У зв`язку з реформуванням податкової системи і реорганізацією Державної податкової служби України Суд вважає за необхідне задовольнити клопотання відповідача та допустити процесуальну заміну ДПІ у Тячівському районі ГУ ДФС у Закарпатській області її правонаступником Головним управлінням ДПС у Закарпатській області відповідно до частини першої статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалою Верховного Суду від 14.05.2019 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача.

Від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він зазначив про законність і обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій в частині задоволених позовних вимог та безпідставність доводів, викладених у касаційній скарзі відповідача. Просив відмовити у задоволенні касаційної скарги ДПІ у Тячівському районі ГУ ДФС у Закарпатській області.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційних скарг, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, на підставі наказу № 413 та направлень №№ 376/17-02, 377/17-02, 378/17-02 від 26.09.2014 ДПІ у Тячівському районі ГУ ДФС у Закарпатській області проведено позапланову перевірку фінансово-господарської діяльності позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2011 по 31.12.2013 та правильності нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.10.2011 по 31.12.2013. За результатом проведеної перевірки було складено Акт від 21.10.2014 № 1593/17-02/ НОМЕР_1 (далі по тексту - акт).

Під час перевірки встановлено ряд порушень, зокрема, й тих, на які звертають увагу сторони, а саме порушення позивачем: підпункту 291.4.2 пункту 291.4 статті 291, пункту 293.4 статті 293 ПК України, у зв`язку з чим занижено єдиний податок в сумі 14163,11 грн із суми перевищення граничного обсягу доходу платника єдиного податку за ставкою 15 відсотків; підпункту 16.1.2 пункту 16.1 статті 16, пунктів 177.1, 177.2, 177.10 статті 177 ПК України, внаслідок чого донараховано податок з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності за 2013 рік в сумі 174223,68 грн; пункту 2 частини першої статті 6, пункту 1 частини другої статті 7, пункту 11 статті 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», в результаті чого визначено суму зобов`язань з єдиного соціального внеску в сумі 76811,91 грн.

Контролюючий орган до таких висновків дійшов з огляду на те, що відповідно до поданої податкової декларації з єдиного податку за 2012 рік, позивачем задекларовано дохід в сумі 903227,51 грн.

Проте, як встановлено під час перевірки, у 2012 році на розрахункові рахунки, відкриті позивачем у банківських установах, надійшло 918583,00 грн, у тому числі: 899261,00 грн з призначення платежу «за реалізовані квитки» та «сплата тарифу перевізнику», 200 грн з призначенням платежу «внесення власних заощаджень», 19122,00 грн - «відшкодування дотацій».

Поряд з цим, у вказаному році відповідно до квитково-касових листів позивач отримав готівкові кошти за реалізовані квитки на автостанціях в сумі 153484,35 грн (фактична вартість реалізованих квитків, за які отримано кошти, складає 175837,11 грн), а отже за даними перевірки загальна сума доходу позивача у 2012 році склала 1094420,71 грн.

Таким чином, податковий орган дійшов висновку, що позивачем у 2012 році на 94420,71 грн перевищено обсяг доходу, визначеного для платників єдиного податку другої групи, а тому до цієї суми застосуванню підлягає ставка єдиного податку 15 відсотків, що становить 14163,11 грн (94420,11 грн * 15%).

У 2012 році позивач допустив перевищення обсягу доходу, визначеного для платників єдиного податку другої групи, відповідно до підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 Податкового кодексу України у 2013 році він повинен був здійснювати оподаткування на загальній системі, проте цього не зробив та відповідної декларації не подавав.

За даними перевірки у 2013 році позивачем отримано дохід в сумі 1178657,17 грн, а сума витрат склала 137618,83 грн. Отже, сума заниженого податку з доходів становить 174223,68 грн. При цьому, визначаючи дохід, відповідач виходив з того, що протягом 2013 року на розрахункові рахунки позивача надійшло 951635,79 грн з призначенням платежу «за реалізовані квитки» та «сплата тарифу перевізнику», а 227021,38 грн ним отримано готівкою за реалізовані квитки, що підтверджується квитково-касовими листами.

З огляду на викладене, податковим органом також донараховано єдиний соціальний внесок на суму 76811,91 грн.

Відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 12.11.2014: № 0019071702, яким фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 визначено грошове зобов`язання з єдиного податку в сумі 17703,89 грн, у тому числі 14163,11 грн - основний платіж, 3540,78 грн - штрафні (фінансові) санкції; № 0019091702, яким позивачу визначено грошове зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 217779,60 грн, у тому числі 174223,68 грн - основний платіж, 43555,92 грн - штрафні (фінансові) санкції.

Крім цього, відповідачем прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2014 № Ф-0019051702, якою позивача зобов`язано сплати недоїмку з єдиного соціального внеску в сумі 76811,91 грн.

Вважаючи такі рішення відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Підпунктом 291.4.2 пункту 291.4 статті 291 ПК України визначено умови перебування платника на другій групі оподаткування, зокрема: фізичні особи - підприємці, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства, за умови, що протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв: не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 10 осіб; обсяг доходу не перевищує 1000000 гривень.

Згідно з підпунктом 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 ПК України платники єдиного податку зобов`язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, зокрема, у разі перевищення протягом календарного року встановленого обсягу доходу платниками єдиного податку першої і другої груп та нездійснення такими платниками переходу на застосування іншої ставки - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) кварталом, у якому відбулося таке перевищення.

До суми перевищення обсягу доходу, визначеного у підпунктах 1 - 3 пункту 291.4 статті 291 цього Кодексу застосовується ставка у розмірі 15 % (пункт 293.4 статті 293 ПК України).

Керуючись наведеним вище, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що у разі перевищення протягом календарного року платником єдиного податку другої групи встановленого обсягу доходу, а саме 1000000 грн, сума такого перевищення оподатковується за ставкою 15 %. Разом з цим такий платник податків з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) кварталом, у якому відбулося таке перевищення, повинен здійснити перехід на застосування іншої ставки єдиного податку, оподаткування його доходу здійснюється за загальною системою.

Так у декларації з єдиного податку за 2012 рік позивачем задекларовано дохід у сумі 903227,51 грн, однак податковим органом за наслідками перевірки встановлено, що такий дохід становив 1094420,71 грн, який складається з сум: 918583,00 грн, які надійшли на розрахункові рахунки позивача у банках, 175837,71 грн готівкових коштів згідно з квитково-касовими листами.

Зокрема, податковим органом на підставі банківських виписок з розрахункових рахунків № НОМЕР_2 в АТ «ОТП Банк», № НОМЕР_3 в Закарпатському РУ АТ «ПриватБанк» встановлено, що у 2012 році на ці розрахункові рахунки позивачу надійшло 918583,00 грн, у т.ч.: 899261,00 грн з призначенням платежу «за реалізовані квитки» та «сплата тарифу перевізнику», 200 грн із призначеннями «внесення власних заощаджень», 19122,00 грн - «відшкодування дотацій».

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо безпідставного включення податковим органом до доходу позивача у 2012 році коштів в сумі 19122,00 грн, оскільки підпунктом 4 пункту 292.11 статті 292 ПК України визначено, що до складу доходу, визначеного цією статтею, не включаються суми коштів цільового призначення, що надійшли, зокрема, з фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, у тому числі в межах державних або місцевих програм.

Так, судами встановлено, що на розрахунковий рахунок позивача у 2012 році надійшли кошти в сумі 19122,00 грн від Тячівського районного центру зайнятості з призначенням платежу «відшкодування дотацій» на виконання умов договору від 17.11.2011 № 071311111700118, згідно з яким, позивач, як роботодавець працевлаштовує безробітну особу на постійне місце роботи, у зв`язку з цим центр зайнятості надає йому дотацію на створення додаткового місця згідно з Порядком про надання роботодавцю дотацій на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10.01.2001 № 1. Відтак кошти в розмірі 19122,00 грн не можуть бути включені в дохід позивача у 2012 році, оскільки таким не можуть вважатися в силу приписів підпункту 4 пункту 292.11 статті 292 ПК України.

Крім цього, суд також вважає безпідставним включення 200,00 грн податковим органом до доходу позивача за 2012 рік, які останнім внесено на свій розрахунковий рахунок в якості власних заощаджень, оскільки такі кошти не є доходом в розумінні ПК України, а відтак не є об`єктом оподаткування єдиним податком.

Що стосується коштів в сумі 899261,00 грн, які надійшли у 2012 році на розрахункові рахунки позивача у банках з призначенням платежу «за реалізовані квитки» та «сплата тарифу перевізнику», то суди вірно зазначили, що позивачем ця сума не оспорюється, а відтак правомірність включення цієї суми податковим органом до складу доходу доказуванню не підлягає.

Щодо правомірності визначення доходу позивача на підставі квитково-касових листів, то колегія суддів зазначає наступне.

Як стверджує відповідач, заниження обсягу доходу виникло за рахунок того, що фізична особа - підприємець ОСОБА_1 у декларації за 2012 рік не відобразив готівкових коштів на суму 175537,71 грн, які ним отримано на автостанціях за реалізовані квитки в розмірі 175837,71 грн.

Згідно з пунктом 292.13 статті 292 ПК України дохід, зокрема, платника єдиного податку другої групи, визначається на підставі даних обліку, який ведеться відповідно до статті 296 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 296.1.1 пункту 296.1 статті 296 ПК України платники єдиного податку першої і другої груп та платники єдиного податку третьої групи (фізичні особи - підприємці), які не є платниками податку на додану вартість, ведуть Книгу обліку доходів шляхом щоденного, за підсумками робочого дня, відображення отриманих доходів.

Форма Книги обліку доходів, порядок її ведення затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Для реєстрації Книги обліку доходів такі платники єдиного податку подають до контролюючого органу за місцем обліку примірник Книги, у разі обрання способу ведення Книги у паперовому вигляді.

Як вбачається із акту перевірки позивач до перевірки Книги обліку доходів не надав, так як така втрачена, про що оголошено у газеті «Дружба» № 118-119 від 04.10.2014.

Пунктом 44.5 статті 44 ПК України встановлено, що у разі втрати, пошкодження або дострокового знищення документів, зазначених в пунктах 44.1 і 44.3 цієї статті, платник податків зобов`язаний у п`ятиденний строк з дня такої події письмово повідомити контролюючий орган за місцем обліку в порядку, встановленому ПК України для подання податкової звітності. Платник податків зобов`язаний відновити втрачені документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження повідомлення до контролюючого органу.

Відтак, у разі втрати позивачем Книги обліку доходів, такий повинен був повідомити про це податковий орган та протягом 90 днів вжити заходів щодо її відновлення.

Водночас, судами встановлено, що і не спростовано позивачем, що відновленої Книги останнім до перевірки не представлено, а тому податковий орган перевіряючи правильність обчислення і сплати позивачем єдиного податку, виходив із наявних первинних документів. Так, із матеріалів справи встановлено, що до перевірки позивачем на вимогу податкового органу надано банківські виписки, дорожні листи, квитково-касові листи за 2011-2013 роки, угоди, договори, ліцензії.

Відповідно до підпункту 1.2 пункту 1 Інструкції про порядок використання типових форм документів для регулярних пасажирських перевезень у міжнародному сполученні, затвердженої наказом Міністерства транспорту та зв`язку України № 1133 від 01.12.2006 (чинна на момент спірних правовідносин), дорожній лист автобуса в міжнародному сполученні та квитково-касовий лист (для міжнародного сполучення) типової форми, зокрема, є підставою для взаєморозрахунків між перевізником і замовником за надання транспортних послуг.

Згідно з пунктом 3 цієї Інструкції після оформлення квитків на рейс у нижній частині квитково-касового листа касир (або вповноважена особа) записує дані про реалізовані квитки на суму оплати за проїзд, а в разі повернення квитків записує їх кількість та повернуту суму коштів і передає його водієві.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо правомірності включення до доходу позивача коштів, отриманих на підставі квитково-касових листів, оскільки акти взаємних розрахунків з ПрАТ ВКК «Еталон», які надавались згідно з листом контрагента від 27.10.2014 № 402/09, відображають лише загальні суми розрахунків, зокрема, за 2012 рік - 306554,05 грн, яка включає як готівкові, так і безготівкові розрахунки, і з цих актів не вбачається можливим встановити, яка сума отримана готівкою, а яка безготівковим розрахунком.

Позивачем не надано касові ордери за 2012-2013 роки, а подані позивачем документи містили розбіжності: реєстри отримання коштів за перевезення пасажирів за 2012 рік були на суму 53880,76 грн, в той час коли згідно з актом звірки із ЗАТ ВКК «Еталон», який підписаний 20.03.2015 лише самим позивачем, сума розрахунків готівковими коштами у 2012 році становить 70869,00 грн.

Водночас, колегія суддів зазначає, що під час визначення доходу за 2012 рік контролюючим органом на підставі квитково-касових листів взято до уваги суму вартості реалізованих квитків у розмірі 175837,71 грн. Проте, вказана сума не є доходом позивача, оскільки, як зазначено у самих квитково-касових листах, а також це відображено і в акті перевірки, позивач за реалізовані квитки отримав 153484,35 грн. Це узгоджується з тим, що відповідно до умов договору про надання послуг автостанцією перевізнику від 10.01.2012, укладеного з ЗАТ ВКК «Еталон», грошові кошти передаються перевізнику в сумі 85 % від суми вартості за тарифом реалізованих квитків.

З огляду на викладене вище, колегія суддів доходить висновку про правильність висновків судів попередніх інстанцій, що у 2012 році дохід позивача становив 1052745,35 грн, який складається з отриманих на розрахункові рахунки коштів у сумі 899261,00 грн та готівкових коштів, отриманих за продаж квитків, згідно з квитково-касовими листами в сумі 153484,35 грн.

Отже, сума заниження позивачем податкового зобов`язання з єдиного податку за 2012 рік становить 7911,80 грн (52745,35 х 0,15), а тому відповідач протиправно податковим повідомленням-рішенням від 12.11.2014 № 0019071702 визначив податкове зобов`язання понад вказану суму. Різниця становить 6251,31 грн (14163,11 - 7911,80). Вказаним податковим повідомленням-рішенням відповідачем відповідно до пункту 123.1 статті 123 ПК України застосовано штрафні санкції в розмірі 25 %, а відтак такі мають становити 1977,95 грн (7911,80 х 0,25).

У зв`язку з чим, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що податкове повідомлення-рішення від 12.11.2014 № 0019071702 в частині визначення грошового зобов`язання з єдиного податку з фізичних осіб в сумі 7814,14 грн, у тому числі: за основним платежем - 6251,31 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 1562,83 грн, є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо скасування податкового повідомлення-рішення від 12.11.2014 № 0019091702, яким визначено грошове зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб за 2013 рік та вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2014 № Ф-0019051702, якою позивача зобов`язано сплатити єдиний соціальний внесок за 2013 рік, то колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.

Так, позивачем в порушення абзацу 2 пункту 291.4 статті 291 ПК України не дотримано умови здійснення господарської діяльності із застосуванням другої групи спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності.

Оскільки, позивач не здійснив перехід на застосування іншої ставки єдиного податку, з 01.01.2013 в нього виникає обов`язок переходу на сплату інших податків і зборів, визначених ПК України.

Відповідно до пункту 177.2 статті 177 ПК України об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником) (підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Статтею 138 ПК України визначено, що витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

На підставі документів, наданих позивачем для перевірки (виписок з банківських рахунків, договорів, книг нарахування заробітної плати, відомостей виплати заробітної плати), визначено вартість документально підтверджених витрат, пов`язаних із здійсненням діяльності фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 , за період з 01.01.2013 по 31.12.2013 в сумі 137618,83 грн, що включає: заробітну плату найманим працівникам - 90302, 94 грн, сплату єдиного соціального внеску - 37820,85 грн, витрати за розрахунково-касове обслуговування - 9495,04 грн.

Перевіркою правильності визначення суми чистого оподаткованого доходу за період з 01.01.2013 по 31.12.2013 встановлено, що відповідно до виписок з поточних банківських рахунків, відкритих позивачем, наданих для перевірки, на рахунки надійшли кошти в загальній сумі 951635,79 грн із призначенням платежу «за реалізовані квитки», «сплата тарифу перевізнику».

Відповідно до квитково-касових листів, наданих для перевірки та наявних в матеріалах справах, позивач у 2013 році за реалізовані квитки на автостанціях «Сколе», «Стрий», «Трускавець» отримав готівкові кошти в сумі 22021,38 грн, що з огляду на встановлені вище обставини та норми права, є доходом.

З огляду на викладене вище, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що за порушення підпункту 16.1.2 пункту 16.1 статті 16, пунктів 177.1, 177.2, 177.10 статті 177 ПК України позивачу правомірно донараховано до сплати податок на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності за 2013 рік у сумі 174223,68 грн та застосовано штрафні фінансові санкції у сумі 43555,92 грн.

Стосовно правильності нарахування єдиного внеску, колегія суддів зазначає наступне.

Положеннями частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» визначено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у проваджені ними підприємницької діяльності.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» базою нарахування єдиного внеску для фізичних осіб - підприємців (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) є сума доходу (прибутку отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб.

За приписами пункту 3 частини першої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску па загальнообов`язкове державне соціальне страхування» нарахування єдиного внеску здійснюється в межах максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом.

Згідно з частиною четвертою статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» максимальна величина бази нарахування єдиного внеску - максимальна сума доходу застрахованої особи, що дорівнює двадцята п`яти розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом, на яку нараховується єдиний внесок.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за період, що перевірявся, позивач подавав звіти платника - єдиного податку та в 2013 році отримав чистий оподатковуваний дохід протягом 12 місяців.

За період з 01.01.2013 по 31.12.2013 дохід позивача, отриманий від здійснення діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб та на який нараховується єдиний внесок, не декларувався. Проте, податковим органом встановлено його заниження на суму 1041038,34 грн, з чим суд погоджується.

За рахунок заниження у 2013 році позивачем доходу від здійснення підприємницької діяльності, що підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб та на який нараховується єдиний внесок, за період, що перевірявся, відбулось заниження єдиного внеску в сумі 76811,91 грн.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що за порушення пункту 2 частини першої статті 6, пункту 1 частини другої статті 7, пункту 11 статті 8 Закону України Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», оскаржуваним податковим повідомленням - рішенням від 12.11.2014 № 0019061702 правомірно та законно визначено суму зобов`язання з єдиного внеску за 2013 рік в сумі 76811,91 грн та вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2014 № 0019051702.

Водночас, Суд відхиляє доводи касаційної скарги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 щодо порушення податковим органом порядку призначення та проведення перевірки, оскільки зазначені обставини не оскаржувалися позивачем під час розгляду справи у судах попередніх інстанцій, а відповідно до вимог статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Касаційні скарги не спростовують правильність доводів, якими мотивовані судові рішення, ґрунтуються на неправильному тлумаченні законодавства, що регламентує спірні правовідносини, та не дають підстав вважати висновки судів першої та апеляційної інстанцій помилковими, а застосування судами норм матеріального та процесуального права - неправильним.

Відповідно до частини третьої статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 343 349 350 356 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

Клопотання Державної податкової інспекції у Тячівському районі Головного управління ДФС у Закарпатській області про заміну її правонаступником - задовольнити.

Замінити відповідача Державну податкову інспекцію у Тячівському районі Головного управління ДФС у Закарпатській області її правонаступником Головним управлінням ДПС у Закарпатській області.

Касаційні скарги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та Головного управління ДПС у Закарпатській області залишити без задоволення, рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 02.10.2018 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного від 19.02.2019 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді І. Я. Олендер

Р. Ф. Ханова