ПОСТАНОВА
Іменем України
22 жовтня 2020 року
Київ
справа №807/576/17
адміністративне провадження №К/9901/46428/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Бучик А.Ю.,
суддів: Мороз Л.Л., Рибачука А.І.
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Колективного сільськогосподарського підприємства "Руськополівське" на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 19.10.2017 (суддя Рейті С.І.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2017 (колегія суддів: Шавель Р.М., Гулид Р.М., Кузьмич С.М.) у справі №807/576/17 за позовом Колективного сільськогосподарського підприємства "Руськополівське" до Управління Держпраці у Закарпатській області про визнання протиправною та скасування постанови,
УСТАНОВИВ:
В квітні 2017 року позивач Колективне сільськогосподарське підприємство /КСП/ «Руськополівське» звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просило визнати протиправною та скасувати винесену відповідачем Управлінням Держпраці у Закарпатській обл. постанову № 07-15-020/134-101 від 28.03.2017 про накладення штрафу; стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача сплачену суму судового збору.
Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 19.10.2017, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2017, в задоволенні заявленого позову відмовлено.
Не погоджуючись з судовими рішеннями, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить судові рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що судами не встановлено факту простою працівника ОСОБА_1 у період з 01.06.2013 по 20.05.2015 з вини підприємства, оскільки відсутні жодні докази на підтвердження наявності простою підприємства. Також суди не встановили факту повідомлення працівника КСП «Руськополівське» ОСОБА_1 про початок простою.
Ухвалою Верховного Суду від 25.04.2018 відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити судові рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи та вимоги касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами встановлено, що в період з 07.03.2017 по 10.03.2017 посадовими особами відповідача Управління Держпраці у Закарпатській обл. здійснено позапланову перевірку КСП «Руськополівське», за наслідками якої складено Акт перевірки № 07-15-020/134 від 10.03.2017 додержання суб`єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування.
Вказана перевірка проведена з приводу звернення ОСОБА_1 до Тячівської місцевої прокуратури, яке було скеровано за належністю до Управління Держпраці у Закарпатській області на підставі направлення № 162 від 06.03.2017 на перевірку та за наявності згоди Департаменту з питань праці Державної служби України з питань праці № 2183/4.3/4.2-ДП-17 від 24.02.2017.
Перевіркою встановлено, що ОСОБА_1 працював у КСП «Руськополівське» з 01.04.2011 (наказ № 4/1 від 01.04.2011) по 20.05.2015, звільнений за п.1 ст.40 КЗпП України за скороченням штату (наказ № 2/5 від 20.05.2015).
За період з квітня 2011 року включно по травень 2013 року ОСОБА_1 нарахована та виплачена заробітна плата в сумі 6593 грн. 24 коп. Із них: у 2011 році - 427 грн. 10 коп., у 2012 році 5116 грн. 14 коп., у 2013 році - 1050 грн. (з січня по травень).
Вказані в місяцях виплати проводилися одним платежем; у відомостях виплати заробітної плати та видаткових касових ордерах не вказана дата виплати та порядковий номер.
З червня 2013 року по день звільнення 20.05.2015 нарахування та виплата заробітної плати ОСОБА_1 не проводилася.
При цьому, керівником підприємства не забезпечено достовірний облік виконуваної ОСОБА_1 роботи за період з червня 2013 року по день звільнення 20.05.2015, відсутні табелі обліку використання робочого часу ОСОБА_1 за період з 01.06.2013 по 20.05.2015.
Відповідач дійшов висновку, що КСП «Руськополівське» не проводив нарахування та виплату двох третин тарифної ставки окладу, встановленого ОСОБА_1 за період простою з 01.06.2013 по 20.05.2015, що виник не з його вини, чим допустив порушення ст.113 КЗпП України та ч.2 ст.30 Закону України «Про оплату праці».
28.03.2017 відповідачем Управлінням Держпраці у Закарпатській обл. винесено постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № 07-15-020/134-101, згідно якої за непроведення нарахування та невиплату двох третин тарифної ставки встановленого ОСОБА_1 розряду (окладу) за період простою з 01.06.2013р. по 20.05.2015р., що виник не з його вини, та є порушенням вимог ч.1 ст.113 КЗпП України, застосовано на підставі абз.4 ч.2 ст.265 КЗпП України до позивача штраф в розмірі 32000 грн.
Не погоджуючись постановою про накладення штрафу, позивач звернулася до суду з вказаним позовом.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що протягом тривалого періоду трудових відносин ОСОБА_1 з підприємством робочий час не обліковувався та жодним чином не оплачувався, відсутнє притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності за прогул, а тому наведений випадок слід вважати простоєм.
Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 34 КЗпП України простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами. У разі простою працівники можуть бути переведені за їх згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на інше підприємство, в установу, організацію, але в тій самій місцевості на строк до одного місяця.
Відповідно до частини третьої статті 84 КЗпП України у разі простою підприємства (установи, організації) з незалежних від працівників причин власник або уповноважений ним орган (роботодавець) може у визначеному колективним договором порядку надавати відпустки без збереження або з частковим збереженням заробітної плати. За цих умов надання відпустки не ставиться у залежність від подання працівником заяви і термін перебування в ній не входить до часу оплачуваного простою, якщо це передбачено колективним договором.
Згідно з ч. 1, 2, 4 ст. 113 КЗпП України час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). Про початок простою, крім простою структурного підрозділу чи всього підприємства, працівник повинен попередити власника або уповноважений ним орган чи бригадира, майстра або посадових осіб. Час простою з вини працівника не оплачується.
Згідно листа Міністерства праці та соціальної політки України № 257/06/187-07 від 23.10.2007р. «Щодо організації роботи під час простою на підприємстві» на час простою не з вини працівника оформлюється акт простою (фіксуються причини, які зумовили призупинення роботи) та наказ власника або уповноваженого ним органу. Якщо простій має цілодобовий (тижневий) характер, власник або уповноважений ним орган повинен у наказі обумовити необхідність присутності або відсутності працівника на роботі.
Оплата часу простою не з вини працівника у розмірі не нижче двох третин тарифної ставки встановленого йому розряду ставиться у залежність від повідомлення ним про початок простою власника або уповноважений ним орган у тому разі, коли не йдеться про простій певного структурного підрозділу чи всього підприємства.
Вказаний висновок відповідає правовій позиції, викладеній в постановах Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 423/2033/16-ц та від 30.05.2018 у справі № 320/3303/16-ц.
У статті 139 КЗпП України передбачено, що працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
Трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) на основі типових правил (частина перша статті 142 КЗпП України).
Вирішуючи спір, суд враховує, що простій на підприємстві не оголошувався, підприємство роботу не призупиняло. Працівник із заявою до роботодавця про простій чи про те, що він відмовляється виконувати роботу у зв`язку із виробничою ситуацією, небезпечною для його життя чи здоров`я, не звертався; на роботу не виходив, чим порушив правила внутрішнього трудового розпорядку підприємства. Вказане підтверджується табелями обліку використання робочого часу, актами по підприємству про відсутність ОСОБА_1 на роботі.
Колегія суддів вказує що відсутність факту притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 та відсутність його за місцем роботи з червня 2013 по 20.05.2015 жодним чином не свідчить про простій підприємства - роботодавця.
Відтак, в цій справі непроведенням КСП «Руськополівське» нарахування та виплати двох третин тарифної ставки встановленого ОСОБА_1 розряду (окладу) за період простою з 01.06.2013 по 20.05.2015, не допущено порушення дотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці, оскільки жодної вини роботодавця у відсутності на робочому місці протягом тривалого часу працівника немає.
На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового про задоволення позовних вимог.
Відповідно до частин першої, третьої та четвертої статті 351 КАС України (в редакції до набрання чинності змінами, внесеними Законом України від 15.01.2020 № 460-IX) підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Частиною першою вказаної статті передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
За вказаних обставин судовий збір, сплачений за подання позову, апеляційної та касаційної скарги в сумі 6560 грн. підлягає стягненню з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань.
Керуючись статтями 341 345 349 351 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Колективного сільськогосподарського підприємства "Руськополівське" задовольнити.
Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 19.10.2017 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2017 скасувати.
Ухвалити нове рішення.
Позов задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову № 07-15-020/134-101 від 28.03.2017 про накладення штрафу Управління Держпраці у Закарпатській області.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Закарпатській області (код ЄДРПОУ 39795035) на користь Колективного сільськогосподарського підприємства "Руськополівське" (код ЄДРПОУ 00413883) судовий збір в сумі 6560 (шість тисяч п`ятсот шістдесят ) гривень.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий А.Ю. Бучик
Судді Л.Л. Мороз
А.І. Рибачук