ПОСТАНОВА
Іменем України
30 січня 2020 року
м. Київ
справа №807/769/15
адміністративне провадження №К/9901/34032/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Саприкіної І. В.,
суддів Чиркіна С. М., Шарапи В. М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Гаврилко С. Є., судді: Луцович М. М., Рейті С. І.) від 15 грудня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду (головуючий суддя Гуляк В. В., судді: Пліш М. А., Коваль Р. Й.) від 22 березня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України про зобов`язання вчинити дії,
УСТАНОВИВ:
У квітні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Державної фіскальної служби України (далі - ДФС України), у якому просив:
- визнати неправомірними дії ДФС України стосовно вчасного невидання наказу про прирівняння грошового забезпечення позивача у відрядженні до аналогічної офіцерської посади в ДФС України;
- зобов`язати відповідача видати наказ, яким прирівняти грошове забезпечення позивача в розмірі 10246,42 грн згідно довідки про грошове забезпечення від 07 квітня 2010 року № 52 - до аналогічної офіцерської посади в ДФС України, як цього вимагає ч. 10 ст. 43 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-XII);
- зобов`язати відповідача надіслати позивачу та Головному управлінню Пенсійного фонду України у Закарпатській області (далі - ГУ ПФУ у Закарпатській області) наказ про прирівняння грошового забезпечення позивача у відрядженні до аналогічної офіцерської посади в податковій міліції ДФС України для виконання.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2016 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ДФС України в частині визнання неправомірними дії ДФС України стосовно вчасного невидання наказу про прирівняння грошового забезпечення позивача у відрядженні до аналогічної офіцерської посади в ДФС України та зобов`язання відповідача видати такий наказ - залишено без розгляду на підставі п. 3 ч. 1 ст. 155 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у зв`язку із наявністю у провадженні Закарпатського окружного адміністративного суду адміністративної справи про спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Вказана ухвала набрала законної сили.
Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2017 року, у задоволені позову відмовлено.
Приймаючи такі судові рішення, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для зобов`язання ДФС України надіслати позивачу та ГУ ПФУ у Закарпатській області наказ про прирівняння грошового забезпечення позивача у відрядженні до аналогічної офіцерської посади в податковій міліції ДФС України для виконання, оскільки постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2016 року у справі № 807/1233/15 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ДФС України про визнання дій щодо невидання та зобов`язання відповідача видати такий наказ. Зазначеним судовим рішенням також відмовлено позивачу у задоволенні позовних вимог щодо зобов`язання ГУ ПФУ в Закарпатській області провести виплату ОСОБА_1 пенсійного забезпечення із березня 2015 року в повному обсязі згідно Закону № 2262-XII. Тобто, станом на час розгляду цієї справи відповідного наказу ДФС України, який позивач вимагає направити йому та пенсійному органу, не існує.
Не погоджуючись з такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2017 року і прийняти нове рішення про задоволення позову.
11 квітня 2017 року Вищий адміністративний суд України відкрив касаційне провадження у цій справі.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким КАС України викладено в новій редакції.
Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 29 січня 2020 року прийняв справу до свого провадження та призначив її до розгляду.
Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів установила таке.
Як убачається з матеріалів справи, наказом Державної податкової адміністрації України (далі - ДПА України) від 15 лютого 2010 року № 130-о «По особовому складу податкової міліції» ОСОБА_1 звільнено з податкової міліції у відставку за ст. 65 п. «б» Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року № 114 (через хворобу).
Наказом ДПА України від 27 квітня 2010 року № 519-о «Про внесення доповнень до наказу ДПА України від 15 лютого 2010 року № 130-о», з метою встановлення ОСОБА_1 грошового забезпечення для призначення пенсії, зобов`язано ДПА у Закарпатській області подати до ГУ ПФ у Закарпатській області довідку про грошове забезпечення для призначення пенсії позивачу станом на 15 січня 2010 року.
12 березня 2015 року ОСОБА_1 подав до ДФС України заяву, у якій просив видати наказ, яким прирівняти його грошове забезпечення в розмірі 10246,42 грн, згідно довідки про грошове забезпечення від 07 квітня 2010 року № 52, до аналогічної офіцерської посади в ДФС України, як цього вимагає ч. 10 ст. 43 Закону № 2262-XII. Також просив надіслати йому для ознайомлення наказ ДФС України про прирівняння його грошового забезпечення у відрядженні до аналогічної офіцерської посади в податковій міліції ДФС України та надіслати прийнятий наказ до ГУ ПФУ у Закарпатській області.
За результатами розгляду вказаної заяви позивача ДФС України надіслало ОСОБА_1 лист-відповідь від 10 квітня 2015 року № 3384 «Про розгляд заяви», яким повідомлено, що останній в період роботи на посаді голови Воловецької районної ради пройшов військово-лікарську комісію, медико-соціальну комісію, рішенням яких позивача визнано непридатним до військової служби та встановлено ІІІ групу інвалідності. Наказ про поновлення на службі та посаді в ДПА України не видавався. Грошове забезпечення, яке виплачувалось на дату звільнення зі служби Воловецькою районною радою, було більшим за грошове забезпечення працівника податкової міліції за аналогічною посадою, тому пенсію позивачу встановлено зі збільшеного посадового окладу. У подальшому перерахунок пенсії буде проводитись органами ПФУ у разі зміни грошового забезпечення посадових осіб органів місцевого самоврядування.
Вказані обставини стали підставою для звернення ОСОБА_1 до суду з цим адміністративним позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.
Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи про оскарження судових рішень першої та апеляційної інстанцій, перевіривши матеріали справи й заслухавши суддю-доповідача про обставини справи, колегія суддів дійшла таких висновків.
За приписами ч. 1 ст. 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги.
Згідно з положеннями ч. 4 ст. 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до ч. 1, 2 та 3 ст. 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, ст. 2 та ч. 4 ст. 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду знаходить, що постанова Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2016 року та ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2017 року відповідають зазначеним вимогам процесуального закону, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного суду від 03 листопада 2016 року, у справі № 807/1233/15 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ДФС України про визнання дій щодо невидання та зобов`язання відповідача видати наказ про прирівняння грошового забезпечення позивача у відрядженні до аналогічної офіцерської посади в ДФС України. Крім того, зазначеними судовими рішеннями також відмовлено позивачу у задоволенні позовних вимог щодо зобов`язання ГУ ПФУ в Закарпатській області провести виплату ОСОБА_1 пенсійного забезпечення із березня 2015 року в повному обсязі згідно Закону № 2262-XII.
Згідно ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Таким чином, колегія суддів вважає вірними висновки судів першої та апеляційної інстанцій, що оскільки вказаними вище судовими рішеннями у справі № 807/1233/15 було відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 щодо зобов`язання відповідача видати наказ, яким прирівняти грошове забезпечення позивача в розмірі 10246,42 грн згідно довідки про грошове забезпечення від 07 квітня 2010 року № 52 до аналогічної офіцерської посади в ДФС України, як цього вимагає ч. 10 ст. 43 Закону № 2262-XII, то, в свою чергу, відсутні й підстави для задоволення позовних вимог у справі № 807/769/15 стосовно зобов`язання відповідача направити позивачу та ГУ ПФУ у Закарпатській області відповідний наказ, у зв`язку з тим, що станом на час розгляду цієї справи такого наказу ДФС України не існує.
Ураховуючи викладене, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду знаходить, що постанова Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2016 року та ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2017 року є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
Суд касаційної інстанції при прийнятті даного рішення також застосовує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в п. 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», заява № 303-A, п. 29).
Відповідно до ст.350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.
Керуючись ст. 341 345 349 350 355 356 359 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач: І. В. Саприкіна
Судді: С. М. Чиркін
В. М. Шарапа