21.10.2024

№ 807/897/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 лютого 2020 року

Київ

справа №807/897/16

адміністративне провадження №К/9901/23258/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Гусака М.Б., Ханової Р.Ф.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 11 січня 2019 року (суддя Маєцька Н.Д.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2019 року (головуючий суддя - Качмар В.Я., судді: Курилець А.Р., Мікула О.І.) у справі №807/897/16 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Рахівському районі Головного управління ДФС у Закарпатській області про визнання протиправними та скасування рішень, вимоги, -

ВСТАНОВИВ:

У липні 2016 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Рахівському районі Головного управління ДФС у Закарпатській області (далі по тексту - відповідач, ДПІ), в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 2 липня 2016 року № 0004381300, №0004391300, №004401303, № 0004411300, № 0004371300, вимогу про сплату боргу від 21 червня 2016 року № Ф-0003921300, рішення від 2 липня 2016 року № 004421300, № 0004431300.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2017 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2018 року, в задоволені позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Верховного Суду від 21 серпня 2018 року касаційну скаргу ФОП ОСОБА_1 задоволено частково. Постанови Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2017 року та Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2018 року скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції на новий судовий розгляд.

Рішення суду касаційної інстанції мотивовано тим, що матеріали справи не містять копії акта попередньої документальної перевірки від 8 квітня 2016 року, на який містяться посилання в акті перевірки від 16 червня 2016 року, а також з посиланням на який суд першої інстанції мотивував своє рішення. Крім того, судами не було надано оцінки та не вжито визначених КАС України заходів для перевірки посилань позивача на те, що ним під час планової виїзної перевірки надавались документи первинного бухгалтерського обліку на підтвердження правильності визначення ним податкових зобов`язань, проте вони не були йому повернуті контролюючим органом, внаслідок чого позивач був позбавлений можливості надати такі документи під час позапланової перевірки. Також суд касаційної інстанції вказав на відсутність у матеріалах справи належних та допустимих доказів існування заборгованості зі сплати єдиного внеску в сумі 295837,64 грн.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 11 січня 2019 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.

Вирішуючи спір, суди встановили, що у період з 21 березня 2016 року по 1 квітня 2016 року ДПІ проведено планову документальну виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання вимог правильності обчислення, повноти і своєчасності сплати податку на доходи фізичних осіб (далі - ПДФО) з 1 січня 2013 року по 31 грудня 2015 року та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - ЄСВ) за період з 25 лютого 2011 року по 31 грудня 2015 року, за результатами якої складено акт від 8 квітня 2016 року №5/17-00/ НОМЕР_1 (т.3 а.с.199-227, далі - акт від 8 квітня 2016 року).

Перевіркою встановлено порушення:

- підпункту 16.1.2 пункту 16.1 статті 16, пунктів, 177.2, 177.10 статті 177 ПК України, в результаті чого не сплачено до бюджету ПДФО у сумі 921959,38 грн. у тому числі: за 2013 рік - в сумі 136744,30 грн.; за 2014 рік - в сумі 309038,16 грн.; за 2015 рік - в сумі 476176,92 грн.;

- підпункту 177.5.1 пункту 177.5 статті 177 ПК України, а саме - встановлено несвоєчасну сплату узгодженого податкового зобов`язання з ПДФО в сумі 2165,10 грн. за період з 15 листопада 2008 року по 8 травня 2014 року;

- пункту 51.1 статті 51, підпункту «б» пункту 176.2 статті 176 ПК України в частині неподання податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку за третій квартал 2014 року;

- підпунктів 168.1.1, 168.1.2 пункту 168.1 статті 168, пункту 176.2 статті 176 ПК України, в результаті чого виявлено прострочену кредиторську заборгованість з ПДФО у розмірі 7722,65 грн.;

- підпункту 3.2 пункту 3 «Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України 9 вересня 2013 року №454 (далі - Порядок №454), пункту 4 частини другої статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VI), а саме не подано звіт щодо сум нарахованого ЄСВ за 2015 рік;

- частини першої пункту 2 статті 6, частини другої пункту 1 статті 7 розділу ІІІ, пункту 11 статті 8 Закону №2464-VI, внаслідок чого донараховано ЄСВ в сумі 238402,53 грн., в тому числі: за 2011 рік - в сумі 33337,68 грн.; за 2012 рік - в сумі 36297,24 грн.; за 2013 рік - в сумі 38202,62 грн.; за 2014 рік - в сумі 40569,85 грн.; за 2015 рік - в сумі 89995,14 грн.

- пункту 3.1 розділу ІІІ Порядку №454, частин першої, другої пункту другого статті 6, частини першої пункту1 статті 7 розділу ІІІ Закону №2464-VI, внаслідок чого донараховано ЄСВ: за 2012 рік - в сумі 36297,24 грн., за 2013 рік - в сумі 38202,62 грн., за 2014 рік - в сумі 40569,85 грн., за 2015 рік - в сумі 89995,14 грн.;

- пункту 3.1 розділу ІІІ Порядку №454, частин першої, другої пункту другого статті 6, частини першої пункту 1 статті 7 розділу ІІІ Закону №2464-VI, внаслідок чого донараховано ЄСВ за липень 2015 року на загальну суму 9606,77 грн., в тому числі за ставкою 42,72 % в сумі 8860,13 грн., за ставкою 3,6 % в сумі 746,64 грн.

Із вказаного акта вбачається, що під час перевірки контролюючим органом використано: отримані видаткові та податкові накладні (частково); декларації про одержані доходи, звіти про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску; вантажно-митні декларації; договори (частково); книги заробітної плати; акт планової документальної перевірки №45/1751/ НОМЕР_1 від 11 квітня 2012 року.

На виконання вимог посадових осіб контролюючого органу, позивачем не надано інформацію щодо наявності залишків товарно-матеріальних цінностей, наявності дебіторської/кредиторської заборгованостей, наявності у власності виробничих об`єктів, земельних ділянок, складських та офісних приміщень.

Крім того, ФОП ОСОБА_1 не надано: договори, угоди контракти щодо здійснення господарської діяльності; виписки про рух коштів з банківських рахунків, відкритих для господарської діяльності; видані податкові та видаткові накладні; розрахунково-платіжні відомості про виплату заробітної плати найманим працівникам; документальне підтвердження отриманого доходу та документальне підтвердження понесення витрат, що безпосередньо пов`язані з отриманням доходу, за період, що перевірявся; інші документи, пов`язані з обчисленням та сплатою податків і зборів.

21 квітня 2016 року позивачем подано до ДПІ заперечення на акт від 8 квітня 2016 року, в яких він зазначив, що у зв`язку з тим, що були втрачені банківські документи при проведенні документальної перевірки, додані документи слід врахувати при проведенні додаткової перевірки (т.3 а.с.228).

У зв`язку з поданням зазначених заперечень рішення за результатами планової документальної перевірки відповідачем не приймалися та на підставі наказу ДПІ від 1 червня 2016 року №63 у період з 1 червня 2016 року по 7 червня 2016 року проведена позапланова документальна невиїзна перевірка ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання вимог правильності обчислення, повноти і своєчасності сплати ПДФО за період з 1 січня 2013 року по 31 грудня 2015 року та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 25 лютого 2011 року по 31 грудня 2015 року, за результатами якої складено акт від 16 червня 2016 року №10/13-00/ НОМЕР_1 (т.1 а.с.8-36, далі - акт від 16 червня 2016 року).

Із вказаного акта вбачається, що під час проведення позапланової документальної невиїзної перевірки контролюючим органом використано: отримані (видані) видаткові та податкові накладні, рахунки-фактури, акти списання матеріалів; акти виконаних робіт (надання послуг), виписки з банківських рахунків про рух коштів на рахунку, квитанції та чеки оплати (частково) згідно опису; декларації про одержані доходи, звіти про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску, платіжні відомості; вантажно-митні декларації; договори (частково) згідно опису; книги заробітної плати; акт планової документальної перевірки №45/1751/ НОМЕР_1 від 11 квітня 2012 року; акт від 8 квітня 2016 року.

Перевіркою встановлено наступні порушення:

- підпункту 16.1.2 пункту 16.1 статті 16, пунктів, 177.2, 177.10 статті 177 ПК України, в результаті чого не сплачено до бюджету ПДФО у сумі 611674,26 грн. у тому числі: за 2013 рік - в сумі 85995,48 грн.; за 2014 рік - в сумі 215983,86 грн.; за 2015 рік - в сумі 309694,92 грн.;

- підпункту 177.5.1 пункту 177.5 статті 177 ПК України, а саме встановлено несвоєчасну сплату узгодженого податкового зобов`язання з ПДФО в сумі 2165,10 грн. за період з 15 листопада 2008 року по 8 травня 2014 року;

- підпунктів 168.1.1, 168.1.2 пункту 168.1 статті 168, пункту 176.2 статті 176 ПК України, в результаті чого виявлено прострочену кредиторську заборгованість з ПДФО на суму 7722,65 грн.;

- підпункту 3.2 пункту 3 Порядку №454, пункту 4 частини другої статті 6 Закону №2464-VI, а саме не подано звіт щодо сум нарахованого ЄСВ за 2015 рік;

- частини першої пункту 2 статті 6, частини другої пункту 1 статті 7 розділу ІІІ, пункту 11 статті 8 Закону №2464-VI, внаслідок чого донараховано ЄСВ в сумі 286230,87 грн., в тому числі: за 2011 рік - в сумі 33337,68 грн.; за 2013 рік - в сумі 79218,33 грн.; за 2014 рік - в сумі 83679,72 грн.; за 2015 рік - в сумі 89995,14 грн.;

- пункту 3.1 розділу ІІІ Порядку №454, частин першої, другої пункту другого статті 6, частини першої пункту 1 статті 7 розділу ІІІ Закону №2464-VI, внаслідок чого донараховано ЄСВ за липень 2015 року на загальну суму 9606,77 грн., в тому числі за ставкою 42,72 % в сумі 8860,13 грн., за ставкою 3,6 % в сумі 746,64 грн.

На підставі акта від 16 червня 2016 року відповідачем 2 липня 2016 року прийнято (т.1 а.с.150-157):

- податкове повідомлення-рішення (далі - ППР) №0004381300, яким збільшено суму грошового зобов`язання з ПДФО, що сплачується податковими агентами із доходів платника податку у вигляді заробітної плати, на суму 12547,62 грн., в тому числі за основним платежем - 7722,65 грн., штрафними (фінансовими) санкціями - 4825,97 грн.;

- ППР №0004391300, яким збільшено суму грошового зобов`язання з ПДФО, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, в розмірі 764592,83 грн., в тому числі за основним платежем - 611674,26 грн., штрафними (фінансовими) санкціями - 152918,57 грн.;

- ППР №0004401303, яким за порушення граничного строку сплати суми грошового зобов`язання з ПДФО, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, встановлено штраф у розмірі 433,02 грн.;

- ППР №0004411300, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 5829,08 грн. за несвоєчасну сплату ПДФО, що сплачується податковими агентами із доходів платника податку у вигляді заробітної плати;

- ППР №0004371300, яким застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 510,00 грн.;

- рішення №0004421300 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким до позивача засновано штрафну санкцію у розмірі 4803,38 грн.;

- рішення №0004431300 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким до позивача засновано штрафну санкцію у розмірі 37584,65 грн.

Крім того, 21 червня 2016 року відповідачем винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) з ЄСВ №Ф-0003921300 на суму 295837,64 грн.

Відмовляючи в задоволенні вимог адміністративного позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, вказав, що контролюючим органом проведено перевірку із дотриманням вимог чинного податкового законодавства на підставі підпункту 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 ПК України. Висновки позапланової невиїзної перевірки узгоджуються з висновками попередньої документальної перевірки. Надаючи оцінку оскаржуваним рішенням, суди дійшли висновку про правомірність висновків контролюючого органу та вказали на ненадання позивачем до перевірки усіх необхідних документів, що зафіксовано в актах перевірок. Крім того, суди вказали, що заборгованість позивача із сплати єдиного внеску підтверджується наявною у матеріалах справи копією облікової картки платника податків. Суди відхилили посилання ФОП ОСОБА_1 на те, що ДПІ було вилучено та не повернуто йому документи первинного бухгалтерського обліку, оскільки позивачем належних та допустимих доказів на підтвердження означених обставин надано не було.

Не погодившись з рішеннями судів, ФОП ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та передати справу до суду першої інстанції на новий розгляд.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує, що судами попередніх інстанцій в порушення приписів статті 76 КАС України було взято до уваги лише відомості актів перевірок і не оцінено усі докази у справі у сукупності. Так, позивач звернув увагу на те, що відомості актів перевірок суперечать один одному, зокрема, в частині сум донарахованих ФОП ОСОБА_1 податків. Крім того, в розрахунках допущені помилки. Щодо донарахування відповідачем чистого доходу за період, що перевірявся, скаржник наполягає на тому, що доходу у визначеному ДПІ розмірі він не мав з посиланням на те, що частина із загального доходу ним була витрачена на виплату заробітної плати, придбання товарно-матеріальних цінностей, інші загальновиробничі потреби, що підтверджується долученими до матеріалів справи первинними документами. Стосовно ЄСВ скаржник вказав на те, що суми 8860,13 грн. (ставка 42,72%) та 746,64 грн. (ставка 3,6%) за липень 2015 року ним були сплачені передоплатою, що підтверджується відповідними платіжними документами. Також скаржник наголосив на тому, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки його посиланням на те, що документи первинного бухгалтерського обліку не були повернуті йому контролюючим органом за наслідками проведення планової виїзної перевірки.

Відповідач правом подання відзиву на касаційну скаргу не скористався.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» ця касаційна скарга розглядається в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (до 8 лютого 2020 року).

Критерії оцінки правомірності судових рішень визначаються статтею 242 КАС України, відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам судові рішення у цій справі не відповідають з огляду на наступне.

Відповідно до положень пункту 177.2 статті 177 ПК України об`єктом оподаткування фізичної особи - підприємця є чистий оподатковуваний дохід, який визначається як різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними із проведенням господарської діяльності такої фізичної особи-підприємця.

Перелік витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів фізичною особою - підприємцем, встановлено пунктом 177.4 статті 177 ПК України.

За твердженням контролюючого органу, позивач у період з 2013 року по 2015 рік занизив належний до сплати ПДФО на суму 611674,26 грн. внаслідок завищення документально підтверджених витрат, пов`язаних із веденням господарської діяльності. Внаслідок заниження, на думку відповідача, ФОП ОСОБА_1 доходу, що підлягає обкладенню ПДФО, та на який нараховується єдиний внесок, позивач також занизив ЄСВ на суму 286230,87 грн.

Надаючи правову оцінку таким висновкам ДПІ, судами попередніх інстанцій фактично лише було процитовано обставини та висновки, встановлені контролюючим органом відповідно до актів перевірки, без надання належної правової оцінки доводам позивача щодо їх безпідставності та дослідження наданих позивачем первинних документів.

Разом з тим, оскільки позивач заперечує здійснені ДПІ розрахунки, визначальним для вирішення даної справи є саме дослідження та встановлення судом фактичного обсягу отриманого позивачем доходу у періоді, що перевірявся, та обсягу витрат, які були ним понесені, і таке дослідження має бути здійснено на підставі тих первинних документів, які були оцінені відповідачем відповідно до Опису документів, наданих до проведення позапланової документальної перевірки (том 1 а.с.37-71, далі - Опис), та долучені до матеріалів справи.

Відповідно до частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Результат такого дослідження має бути відображений у мотивувальній частині судового рішення відповідно до положень частини четвертої статті 246 КАС України. Водночас, мотивувальна частина оскаржуваних рішень не містить відображення здійсненого судами аналізу правомірності висновків контролюючого органу про заниження позивачем належного до сплати ПДФО та ЄСВ, враховуючи також те, що позивач на всіх стадіях судового розгляду даної справи заперечує правильність розрахунків, наведених відповідачем в актах перевірок.

Слушними також є і доводи скаржника щодо наявності розбіжностей у висновках актів перевірки від 8 квітня 2016 року та від 16 червня 2016 року. Зокрема, під час перевірки, проведеної 8 квітня 2016 року, відповідач встановив заниження позивачем належного до сплати ПДФО на суму 921959,38 грн., тоді як за наслідками наступної перевірки контролюючий орган сформував висновок про заниження ПДФО на суму 611674,26 грн. Такі ж розбіжності між актами є і в частині висновків про заниження позивачем належного до сплати ЄСВ. Разом з тим, суди попередніх інстанцій не витребували у відповідача будь-яких пояснень з цього приводу та не встановили, що саме стало підставою для таких розбіжностей (помилка ДПІ у розрахунках чи подання первинних документів позивачем під час проведення позапланової перевірки).

Судами також не перевірено доводи скаржника про здійснення ним передоплати ЄСВ за липень 2015 року за ставкою 42,72% в сумі 8860,13 грн. і за ставкою 3,6 % в сумі 746,64 грн. відповідно до платіжних доручень від 10 червня 2015 року №24, №25.

При наданні правової оцінки правомірності винесення податкового повідомлення-рішення від 2 липня 2016 року №0004381300, форма «Р», суди попередніх інстанцій залишили поза увагою наступне.

Відповідно до пункту 2 Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28 грудня 2015 року № 1204, податкове повідомлення форми «Р» складається у разі виявлення за результатами перевірок завищення або заниження податкових зобов`язань платника податків та за наслідками таких перевірок, передбачених Кодексом, штрафних (фінансових) санкцій, пов`язаних з таким заниженням (завищенням) податкових зобов`язань (крім грошових зобов`язань та/або штрафних (фінансових) санкцій, визначених іншими формами податкових повідомлень-рішень) (додаток 2).

В акті перевірки від 16 червня 2016 року сума у розмірі 7722,65 грн. визначена контролюючим органом як нарахований, але не сплачений (не перерахований) податок станом на 1 січня 2016 року (том 1 а.с.22), і відповідач вважав такі суми простроченою кредиторською заборгованістю. Водночас, наслідком прийняття податкового повідомлення-рішення №0004381300 є збільшення суми податкового зобов`язання позивача зі сплати ПДФО на суму 7722,65 грн.

Враховуючи наведене, суди не перевірили, чи дійсно на цю суму позивачем були занижені податкові зобов`язання, чи все ж таки має місце несплата самостійно задекларованої позивачем суми ПДФО у розмірі 7722,65 грн. Ці обставини мають суттєве значення для оцінки правомірності винесення податкового повідомлення-рішення №0004381300.

Крім того, під час нового розгляду справи суди попередніх інстанцій не вжили заходів для усунення порушень норм процесуального права, на які вказав Верховний Суд у постанові від 21 серпня 2018 року, якою скасував судові рішення та направив справу на новий розгляд. У цій постанові касаційний суд звернув увагу на ненадання судами оцінки та невжиття передбачених КАС України заходів щодо перевірки доводів позивача про неповернення йому контролюючим органом усіх документів первинного бухгалтерського обліку за наслідками проведення планової виїзної перевірки.

Як вбачається з матеріалів справи, під час нового розгляду справи Закарпатський окружний адміністративний суд ухвалою від 28 листопада 2018 року, зокрема, витребував від відповідача інформацію про повернення ФОП ОСОБА_1 документів первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують правильність визначення податкових зобов`язань, що надавались ним під час проведення планової виїзної перевірки.

У судовому засіданні, яке відбулось 18 грудня 2018 року, суд оголосив перерву для надання ДПІ додаткових доказів.

Разом з тим, матеріали адміністративної справи свідчать, що витребувану в зазначеній частині інформацію ДПІ до суду надано не було, як і не повідомлено про причини неможливості їх подання. При цьому перед позивачем судом не висувалась вимога про надання будь-яких додаткових доказів в частині повернення йому документів за наслідками проведення планової виїзної перевірки.

Незважаючи на зазначене, в оскаржуваному судовому рішенні, надаючи правову оцінку відповідним доводам позивача у спірній частині, суд першої інстанції обмежився лише загальним посиланням на те, що ФОП ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження вилучення та не повернення йому документів первинного бухгалтерського обліку, тоді як такі вимоги судом позивачу не висувались. Апеляційний суд таку помилку суду першої інстанції не виправив.

Таким чином, встановлене Верховним Судом у постанові від 21 серпня 2018 року порушення норм процесуального права за наслідками нового розгляду даної справи усунуто не було.

Приписи пунктів 44.6, 44.7 статті 44 ПК України свідчать, що ненадання платником податків контролюючому органу первинних документів у встановлені законом строки має наслідком встановлення відсутності таких документів на час складення податкової звітності. Втім, такі обставини мають бути належним чином зафіксовані контролюючим органом.

Суди витребували у відповідача копію акта від 8 квітня 2016 року, але не з`ясували, які саме документи за описом були надані позивачем до перевірки і чи всі з них були повернуті, про що може свідчити розписка платника податків про повернення первинних документів після закінчення перевірки в повному обсязі (том 3 а.с.227).

У акті перевірки від 16 червня 2016 року зазначено, що позивачем не надано до перевірки інших документів, крім тих, що зазначені в Описі. На думку колегії суддів, суди попередніх інстанцій не з`ясували, чи пропонувалось контролюючим органом позивачу надати додаткові документи до перевірки шляхом складання запиту із зазначенням переліку ненаданих платником податку документів.

Верховний Суд наголошує, що принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі полягає, насамперед, у активній ролі суду при розгляді справи. В адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставини справи, щоб суд ухвалив справедливе та об`єктивне рішення. Принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; з`ясовує якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; а у разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази. При цьому суд може вживати заходи щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи (частина четверта статті 9 КАС України).

Крім того, у разі необхідності суди можуть скористатися приписами статті 102 КАС України, відповідно до якої у випадку, якщо для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу.

Відповідно до частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Згідно із частиною четвертою зазначеної статті справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Колегія суддів вважає, що порушення норм процесуального та матеріального права, допущені як судом апеляційної, так і судом першої інстанцій, відтак справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи, з перевіркою їх належними та допустимими доказами шляхом:

- з`ясування, чи були повернуті контролюючим органом позивачу усі передані ним за Описом первинні документи після проведення документальної планової виїзної перевірки;

- з`ясування, чи направлявся контролюючим органом позивачу запит із зазначенням переліку ненаданих платником податку документів відповідно до вимог Методичних рекомендацій;

- надання правової оцінки посиланням позивача на наявність розбіжностей у висновках актів перевірки від 8 квітня 2016 року та від 16 червня 2016 року із встановленням обставин, які зумовили їх виникнення;

- надання правової оцінки посиланням позивача про здійснення передоплати ЄСВ за липень 2015 року;

- здійснити аналіз правильності визначеного відповідачем чистого оподатковуваного доходу позивача, як бази оподаткування ПДФО та нарахування ЄСВ, враховуючи не тільки висновки актів перевірок, але й долучену до матеріалів первинну документацію (у разі якщо буде встановлено, що така надавалась до перевірки), з відображенням відповідних висновків у мотивувальній частині судового рішення.

За наслідками з`ясування всіх фактичних обставин справи слід прийняти обґрунтоване і законне судове рішення із наведенням відповідного правового обґрунтування в частині прийняття чи відхилення доводів учасників справи.

Керуючись ст. 341 345 349 353 355 356 359 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 11 січня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2019 року у справі №807/897/16 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і не оскаржується.

...........................

М.М. Гімон

М.Б. Гусак

Р.Ф. Ханова ,

Судді Верховного Суду