№ 807/965/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 807/965/17

адміністративне провадження № К/9901/988/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Мороз Л.Л.,

суддів: Стародуба О.П., Рибачука А.І.

розглянувши у порядку попереднього розгляду у касаційній інстанції адміністративну справу №807/965/17

за позовом В.о. керівника Берегівської місцевої прокуратури в інтересах держави до Державного підприємства «Берегівське лісове господарство» про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Державного підприємства «Берегівське лісове господарство» на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2018 року, ухвалене у складі: головуючого судді Луцович М.М., та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2018 року, прийняту у складі: головуючого судді Шавеля Р.М., суддів: Кузьмича С.М., Улицького В.З.,

в с т а н о в и в :

У серпні 2017 року в.о. керівника Берегівської місцевої прокуратури звернувся до суду з позовом до Державного підприємства "Берегівське лісове господарство", у якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невжиття заходів для оформлення права постійного користування земельними ділянками у межах Берегівського району орієнтовною площею 1601 га та зобов`язати відповідача вжити заходи, передбачені статтями 92 116 123 125 126 Земельного кодексу України.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що Берегівською місцевою прокуратурою Закарпатської області вивчено стан дотримання вимог земельного законодавства при розпорядженні землями лісогосподарського призначення та встановлено підстави захисту інтересів держави. Аналіз отриманих даних свідчить про істотні порушення режиму та порядку використання земель лісогосподарського призначення на території Берегівського району Закарпатської області. В ході проведення перевірки встановлено факт передачі лісових ділянок філії «Берегівське лісове господарство» ДП «Закарпатське ОУЛАГ» до лісового фонду Державного підприємства «Берегівське лісове господарство» загальною площею 1601 га, які знаходяться на території Берегівського району. Однак, в порушення вимог ст. 125 ЗК України, ст. 17 ЛК України, право постійного користування на вказані земельні ділянки не оформлено за Державним підприємством «Берегівське лісове господарство».

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2018 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2018 року, позов задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Державного підприємства "Берегівське лісове господарство" щодо невжиття заходів до оформлення права постійного користування земельними ділянками у межах Берегівського району орієнтовною площею 1601 га з метою їх оформлення як об`єкта цивільних прав, вартістю 249756000,00 грн.

Зобов`язано Державне підприємство "Берегівське лісове господарство" вжити заходи, передбачені ст.ст. 92 116 123 125 126 Земельного кодексу України з метою набуття права користування земельними ділянками у межах Берегівського району орієнтовною площею 1601 га вартістю 249756 000,00 грн та оформлення речових прав на них.

Судами встановлено, що Актом від 31.12.2015 передано лісові ділянки філії «Берегівське лісове господарство» ДП «Закарпатське ОУЛАГ» до лісового фонду ДП «Берегівське лісове господарство» загальною площею 1601 га, які знаходяться на території Берегівського району.

У відповідності до довідки ТОВ «Ріалті-О» № 33 від 16.06.2017 ринкова вартість вказаних лісових ділянок на території Берегівського району загальною площею 1601 га станом на 16.06.2017 становить 249756000 грн.

Згідно з таксаційним описом філіалу «Берегово держспецлісгосп» ГДСЛАП «Закарпатагроліс», розробленим та затвердженим у 2005 році при проведенні базового лісовпорядкування, вказані земельні ділянки відносились до земель лісового фонду та перебували в постійному користуванню підприємства.

Наказом Міністерства аграрної політики і продовольства України №510 від 15.08.2012 «Про перейменування та затвердження нової редакції Статуту державного підприємства «Закарпатське обласне управління лісогосподарських агропромислових господарств» Головне державне спеціалізоване лісогосподарське агропромислове підприємство «Закарпатагроліс» перейменовано на ДП «Закарпатське обласне управління лісогосподарських агропромислових господарств».

Берегівською місцевою прокуратурою Закарпатської області вивчено стан дотримання вимог земельного законодавства при розпорядженні землями лісогосподарського призначення та встановлено підстави захисту інтересів держави. Аналіз отриманих даних свідчить про істотні порушення режиму та порядку використання земель лісогосподарського призначення на території Берегівського району Закарпатської області. В ході проведення перевірки встановлено, що на даний час, в порушення вимог ст. 125 ЗК України, ст. 17 ЛК України, право постійного користування на вказані земельні ділянки не оформлено за Державним підприємством «Берегівське лісове господарство».

Вважаючи, що посадовими особами відповідача не вжито належних та дієвих заходів щодо оформлення документів на право користування землями лісогосподарського призначення, що створює умови для незаконного розпорядження ними органами місцевого самоврядування і державної влади, ставить під загрозу безперешкодне виконання функцій щодо охорони лісу, в.о. курівника прокуратури звернувся до суду із цим позовом.

Суди приймаючи рішення про задоволення позову, виходили з того, що ДП «Берегівське ЛГ» протиправно не вжило всіх заходів до оформлення права постійного користування земельними ділянками, які прийнято у користування ним ще у 2015 році.

У касаційній скарзі відповідач заявив вимогу про скасування ухвалених у справі судових рішень та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог заявник посилається на те, що судами неправильно застосовані норми матеріального права, оскільки до спірних правовідносин не застосовані приписи ч.2 ст.3 ЗК України, п.5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України. Вказує, що на земельну ділянку площею 1601 га у відповідача наявний проект організації та розвитку лісового господарства, розроблений Українським державним проектним виробничим об`єднанням «Львівська державна лісовпорядна експедиція» у 2014 році; також відповідачем згідно договору № 83 від 01.07.2016 замовлено в Українського державного проектного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» проведення польових робіт з базового лісовпорядкування на площі 1601 га.

Звертає увагу, що приписи ст.ст.123 125 126 ЗК України не встановлюють обов`язку оформлювати право користування чи будь-яке інше речове право на земельну ділянку. Враховуючи, що земельна ділянка площею 1601 га не є новою земельною ділянкою, її цільове призначення не змінюється, надання її у користування має бути проведено на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

У поданому відзиві керівник Берегівської місцевої прокуратури просить відмовити у задоволенні скарги.

Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Ключовими правовими питаннями у справі є наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді.

Отже, потребує вирішення питання щодо підстав представництва та, відповідно, права прокурора на звернення до суду, оскільки лише за наявності такого суд може вирішувати спір по суті.

Звернення до суду прокурор обґрунтовував порушенням інтересів держави у сфері земельних відносин та, посилаючись на статтю 131-1 Конституції України та неналежність здійснення уповноваженим органом, яким позивач вважає відповідача, захисту інтересів держави.

З матеріалів справи вбачається, що до суду з даним позовом прокурор звернувся у серпні 2017 року, тобто після набрання чинності розділом IV Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VII.

Частиною 4 ст. 5 КАС України передбачено, що суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду у випадках, визначених Конституцією та законами України.

Правовий статус прокурора визначено Конституцією України та Законом України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VII.

Відповідно до п.3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до частини 2 ст. 60 КАС України (у редакції, що діяла на час звернення до суду) прокурор, який звертається до адміністративного суду в інтересах держави, в позовній заяві (поданні) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до адміністративного суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Прокурор, який звертається до адміністративного суду з метою представництва інтересів громадянина або держави в адміністративному суді (незалежно від форми, в якій здійснюється представництво), повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення такого представництва, передбачених частинами другою або третьою статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Отже, під час звернення прокурора до суду суд повинен з`ясувати підстави представництва інтересів держави.

Загальні підходи до підстав представництва прокурором інтересів держави в адміністративному судочинстві були сформульовані Верховним Судом у постанові від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17. У цій постанові Суд звернув увагу, що зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено. Виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

У справі, що розглядається, порушення інтересів держави прокурор обґрунтовував тим, що фактично Державне підприємство "Берегівське лісове господарство" неналежним чином виконує свої функції.

Разом з цим, на думку Суду, таке обґрунтування не є правильним з огляду на таке.

Пункт 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України передбачає можливість представництва прокурором інтересів держави у виключних випадках.

У згадуваній вище постанові від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 Верховний Суд дійшов висновку, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

(1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

(2) у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Ці висновки є релевантними і до справи, що розглядається.

У розвиток цього підходу Суд звертає увагу, що підстави для представництва повинні існувати на час звернення до суду і повинні бути доведені відповідними доказами. Прокурор повинен надати суду докази, які свідчать про те, що відповідний орган державної влади (інший суб`єкт владних повноважень) не здійснює захисту інтересів держави або здійснює його неналежним чином. Такими доказами, зокрема, можуть бути звернення прокурора до відповідного органу щодо захисту інтересів держави, відповіді на них та інші письмові докази, що стосуються справи. Самого лише твердження прокурора про те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття заяви до розгляду недостатньо.

Таким чином, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття "інтерес держави".

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини).

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 4 частини другої статті 129 Конституції України).

В постанові від 26 червня 2019 року у справі №587/430/16-ц (провадження №14-104цс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків щодо застосування норм права:

- прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган, а також у разі його відсутності. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци перший, другий частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру");

- наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідний компетентний орган. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва, прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци перший - третій частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру");

- прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає компетентний орган. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача;

- оскільки повноваження органів влади, зокрема й щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень у компетентного органу здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах;

- якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність компетентного органу, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Аналогічна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18.

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина друга статті 1 ЛК України).

Земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема, лісів регулюються ЗК України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому кодексу (частина друга статті 3 ЗК України).

За основним цільовим призначенням ЗК України передбачає виділення в окрему категорію земель лісогосподарського призначення (пункт «е» частини першої статті 19 ЗК України).

Ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів (стаття 63 ЛК України).

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (стаття 5 ЛК України).

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт «б» частини першої статті 164 ЗК України).

Оскільки земельна ділянка та права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин має визначатися згідно з нормами земельного законодавства та лісового законодавства у частині використання й охорони лісового фонду.

Статтею 27 Лісового кодексу України передбачено, Кабінет Міністрів України у сфері лісових відносин: забезпечує реалізацію державної політики у сфері лісових відносин; спрямовує та координує діяльність органів виконавчої влади щодо організації охорони, захисту, використання та відтворення лісів; забезпечує розроблення та виконання загальнодержавних програм з охорони, захисту, використання та відтворення лісів; затверджує державні програми з охорони, захисту, використання та відтворення лісів; передає у власність, надає у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності; приймає рішення про обмеження або тимчасове припинення діяльності підприємств, установ та організацій у разі порушення ними природоохоронного та лісового законодавства; вирішує інші питання у сфері лісових відносин відповідно до Конституції України та закону.

Також слід зазначити, що на час пред`явлення позову, Мінприроди України було головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у формуванні і забезпеченні реалізації державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, екологічної та у межах своєї компетенції біологічної, генетичної та радіаційної безпеки, поводження з відходами, у тому числі радіоактивними, пестицидами і агрохімікатами, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, радіаційного захисту, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів (надр, поверхневих та підземних вод, внутрішніх морських вод і територіального моря, атмосферного повітря, лісів, тваринного (у тому числі водних живих ресурсів, мисливських та немисливських видів тварин) і рослинного світу та природних ресурсів територіальних вод, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони України (далі - природні ресурси), відтворення та охорони земель, збереження, відтворення і невиснажливого використання біо- та ландшафтного різноманіття, формування, збереження і використання екологічної мережі, організації, охорони та використання природно-заповідного фонду, збереження озонового шару, регулювання негативного антропогенного впливу на зміну клімату та адаптації до його змін і виконання у межах компетенції вимог Рамкової конвенції ООН про зміну клімату та Кіотського протоколу до неї, розвитку водного господарства і меліорації земель, геологічного вивчення та раціонального використання надр, а також у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання, відтворення та охорону природних ресурсів (п.1 Положення про Міністерство екології та природних ресурсів України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 452/2011).

Проте, Кабінет Міністрів України та Мінприроди України свою позицію щодо порушення інтересів держави жодним чином не висловлювали.

Таким чином, звернувшись до суду без передбачених законом підстав, прокурор перебрав на себе функції державного органу та Уряду.

Суд звертає увагу, що встановлення обставин, що свідчать про відсутність у прокурора підстав для представництва інтересів держави, а отже і права на звернення до суду, є перешкодою для розгляду справи по суті.

Отже, суди попередніх інстанцій помилково розглянули позовні вимоги по суті.

Згідно зі ст. 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Керуючись статтями 345 349 354 355 356 369 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Державного підприємства «Берегівське лісове господарство» - задовольнити частково.

Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2018 року у справі №807/965/17 - скасувати.

Позовну заяву В.о. керівника Берегівської місцевої прокуратури в інтересах держави до Державного підприємства «Берегівське лісове господарство» про визнання бездіяльності протиправною - залишити без розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

Л.Л. Мороз

О.П. Стародуб

А.І. Рибачук,

Судді Верховного Суду