ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 808/2321/16
адміністративне провадження № К/9901/41404/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків як відокремленого підрозділу ДПС на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 17.08.2016 (суддя Нечипуренко О.М.) та ухвалу Дніпрпетровського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2016 (головуючий суддя - Баранник Н.П., судді - Дурасова Ю.В., Щербак А.А.) у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» до Спеціалізованої державної інспекції з обслуговування великих платників у місті Запоріжжі Міжрегіонального головного управління ДФС про скасування податкового повідомлення-рішення,
УСТАНОВИВ:
Публічне акціонерне товариство «Запорізький завод феросплавів» (далі - позивач, ПАТ «Запорізький завод феросплавів», ПАТ «ЗФЗ», Товариство) звернулось до суду з позовом до Спеціалізованої державної інспекції з обслуговування великих платників у місті Запоріжжі Міжрегіонального головного управління ДФС, правонаступником якого є Східне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків як відокремлений підрозділ ДПС (далі - відповідач, скаржник, контролюючий орган), про скасування податкового повідомлення-рішення від 22.07.2016 №0000454101.
На обґрунтування позовних вимог Товариство посилалося на те, що висновки акту від 07.07.2016 №55/28-04-41-01/00186542, складеного відповідачем за результатами позапланової виїзної документальної перевірки ПАТ «Запорізький завод феросплавів» стосовно фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ "Прімо-Фаро", є безпідставними, а тому податкове повідомлення-рішення, прийняте на підставі висновків вказаного акту перевірки, на думку позивача, є протиправним та підлягає скасуванню.
Запорізький окружний адміністративний суд постановою від 17.08.2016, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2016, позов задовольнив повністю.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що: наявність у позивача накладних, на підставі яких відповідні суми податку на додану вартість у складі вартості придбаних товарів (послуг) були включені до податкового кредиту, та приймаючи до уваги, що зазначені накладні не визнані недійсними, будь-яких посилань щодо невідповідності порядку оформлення цих накладних вимогам Податкового кодексу України, акт перевірки не містить, позивач правомірно включив суми податку на додану вартість по отриманим ним товарам (послугам) до складу податкового кредиту, оскільки таке право підтверджується належними, з точки зору діючого законодавства, доказами; твердження відповідача про нереальність здійснених позивачем господарських операцій є безпідставними, оскільки на підтвердження таких обставин контролюючим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу.
Офіс великих платників податків ДФС подав до Вищого адміністративного суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 17.08.2016 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2016 і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
В касаційній скарзі скаржник посилається на те, що не погоджується з рішенням судів попередніх інстанцій, оскільки вказані судові рішення прийняті з порушенням норм матеріального права, а саме - статей 198 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України), а також нормам процесуального права.
У запереченнях на касаційну скаргу ПАТ «Запорізький завод феросплавів», посилаючись на законність судових рішень, просить залишити їх без змін.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 11.07.2017 відкрив касаційне провадження у даній справі та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
Верховний Суд ухвалою від 07.02.2022 прийняв касаційну скаргу до провадження та замінив відповідача його процесуальним правонаступником - Східним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків як відокремленим підрозділом ДПС, а ухвалою від 06.02.2023 - визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи і призначив попередній розгляд справи на 07.02.2023.
Верховний Суд, переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі фактичних обставин справи, виходить з такого.
Суди попередніх інстанцій встановили такі обставини.
СДПІ з ОВПП у м. Запоріжжі МГУ ДФС України була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ПАТ «Запорізький завод феросплавів» з питань правильності відображення в податковому обліку з ПДВ господарських операцій по взаємовідносинам з ТОВ «Прімо - Фаро» за вересень 2015 року, результати якої оформлені актом від 07.07.2016 № 55/28-04- 41-01/00186542, за висновками якого встановлено порушення Товариством вимог: п.198.1, п.198.2, п.198.3, п. 198.6, ст.198, п.200.1, 200.4 ст.200 ПК України, що призвело до завищення суми від`ємного значення, що враховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (рядок 24), за жовтень 2015 року на 544123,00 грн.
На підставі висновків вказаного акту перевірки контролюючим органом було прийняте податкове повідомлення-рішення №0000454101 від 22.07.2016, яким зменшено Товариству розмір від`ємного значення податку на додану вартість за жовтень 2015 року на 544123,00 грн.
Відповідно до частини 1 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017), суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
У справі, що розглядається, суди встановили, що ПАТ "ЗФЗ" (покупцем) був укладений договір поставки № 779 від 31.08.2015 з ТОВ "Прімо - Фаро" (постачальником) на постачання вугілля кам`яного ДГ 13-100 виробництва ПАТ "ЦЗФ Комсомольська" та вугілля кам`яного Г 13-100 виробництва ПАТ "ЦЗФ Росія" і ПАТ "ЦЗФ Україна".
Згідно з умовами вказаного договору ТОВ "Прімо-Фаро" взяло на себе зобов`язання поставити на адресу ПАТ "ЗФЗ" вугілля в кількості, на умовах та за ціною, яка визначена в специфікаціях до договору, а ПАТ "ЗФЗ" зобов`язалося прийняти та оплатити вказаний товар на умовах та в строки, обумовлених договором.
Постачання продукції відбувалася залізничним транспортом. У залізничних накладних, які були надані до перевірки зазначено, що відправником вугілля кам`яного ДГ 13-100 було ПАТ "ЦЗФ Комсомольська", відправником вугілля кам`яного Г 13-100 було ПАТ "ЦЗФ Росія" і ПАТ "ЦЗФ Україна", а власником вантажу є ТОВ "Прімо - Фаро".
На виконання умов вказаного договору ТОВ "Прімо-Фаро" здійснило постачання на адресу ПАТ "ЗФЗ" вугілля кам`яного ДГ 13-100 виробництва ПАТ "ЦЗФ Комсомольська" та вугілля кам`яного Г 13-100 виробництва ПАТ "ЦЗФ Росія" і ПАТ "ЦЗФ Україна" для потреб ведення господарської діяльності підприємства, що підтверджується рахунками-фактурами, видаткові і податковими накладними, залізничними накладними.
Обумовлений договором товар був отриманий позивачем, оплачений та оприбуткований, що знайшло своє відображення у акті перевірки.
Суми податку на додану вартість, сплачені ПАТ "ЗФЗ" у вартості придбаного вугілля, були включені ним до складу податкового кредиту на підставі отриманих від ТОВ "Прімо-Фаро" податкових накладних.
Всі податкові накладні, отримані ПАТ "ЗФЗ" від ТОВ "Прімо-Фаро", були надані позивачем до перевірки, перелік та реквізити який зазначені в акті перевірки, порушень щодо їх складання контролюючим органом встановлено не було.
Відповідно до п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Абзацом одинадцятим статті 1 Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон України № 996-XIV) визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.
Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Вимоги до первинного документу встановлені у статті 9 Закону України № 996-XIV.
Отже, будь-які документи (у тому числі акти, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише у разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України № 996-XIV, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Водночас, за умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання товарів (робіт, послуг), яка призвела до об`єктивної зміни складу активів такого платника, придбання такого товару (робіт, послуг) з метою використання у господарській діяльності, наявності первинних документів, які підтверджують понесені витрати, платник податку має право на віднесення таких витрат до витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, а податку на додану вартість - до складу податкового кредиту.
Тому наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.
Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності. Це однаковою мірою стосується як витрат із податку на прибуток, так і сум податкового кредиту з податку на додану вартість.
Верховний Суд також звертає увагу, що будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. За відсутності факту придбання товарів (послуг) відповідні суми не можуть включатися до складу витрат та податкового кредиту навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів. Визначальною має бути подія, підтверджена документально. При цьому, документи мають бути складені особою, яку можливо ідентифікувати, відповідальною за здійснення господарської операції.
Надання контролюючому органу належним чином оформлених документів, передбачених правовими нормами, з метою одержання податкової вигоди є підставною для її одержання, якщо контролюючий орган не встановив і не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні, суперечливі або ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.
Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи контролюючого органу, зокрема про наявність таких обставин, як: неможливість реального здійснення платником податків операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; здійснення операцій з активом, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податку у документах обліку; постачання активу від інших осіб, ніж зазначені у первинних документах; правові дефекти у правовому статусі учасників господарських правовідносин.
Верховний Суд зазначає, що доводи касаційної скарги не містять інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені у запереченні на адміністративний позов, апеляційній скарзі та з урахуванням яких суди попередніх інстанцій вже надавали оцінку встановленим обставинам справи. У ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та зібраних судами на підставі статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України.
Виходячи із системного аналізу вищевказаних норм права та встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції, що контролюючий орган приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 22.07.2016 №0000454101 діяв всупереч та не у відповідності до вимог чинного податкового законодавства.
Судами першої та апеляційної інстанцій в повній мірі встановлено фактичні обставини справи та надано об`єктивний та обґрунтований їх аналіз з урахуванням доводів наведених відповідачем у запереченні на адміністративний позов та в апеляційній скарзі, у зв`язку з чим, відсутні підстави вважати, що обставини справи встановлено не повно чи неправильно, а, отже, і наведені контролюючим органом доводи в касаційній скарзі не спростовують правильних по суті висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
Тому, переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду, дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017)).
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359, пунктом 4 частини першої Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків як відокремленого підрозділу ДПС залишити без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду 17.08.2016 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2016 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова