ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 червня 2022 року
м. Київ
справа №808/2616/17
адміністративне провадження № К/9901/2935/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мороз Л.Л.,
суддів: Рибачука А.І., Тацій Л.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 808/2616/17
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Запорізькій області про визнання протиправною та скасування постанови, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2017 року (суддя Лазаренко М.С.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2017 року (головуючий суддя Головко О.В., судді: Суховаров А.В., Ясенова Т.І.),
ВСТАНОВИВ:
У вересні 2017 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі також - позивачка, ФОП ОСОБА_1 ) звернулася з позовом до Головного управління Держпраці у Запорізькій області (далі також - відповідач, ГУ Держпраці в Запорізькій області) про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу від 09 серпня 2017 року №244.
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2017 року, в задоволенні позову відмовлено.
Судами встановлено, що 11 липня 2017 року до ГУ Держпраці в Запорізькій області звернулася громадянка ОСОБА_2 з заявою про порушення її трудових прав та порушення вимог трудового законодавства України з боку ФОП ОСОБА_1
27 липня 2017 року першим заступником начальника ГУ Держпраці в Запорізькій області видано наказ №941про проведення інспекційного відвідування, яким зобов`язано забезпечити організацію та проведення інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 з питань додержання законодавства про працю.
Крім того, 27 липня 2017 року відповідачем видано направлення на проведення інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 .
Так, за результатами проведеного інспекційного відвідування відповідачем складено акт перевірки додержання суб`єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування №08-13-563/0010, в якому встановлено порушення позивачкою вимог ч.1, 3 ст.24 КЗпП України, а саме остання допустила до роботи працівника без укладання трудового договору.
Також в акті перевірки зазначено, що трудового договору між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 для перевірки не надано, а письмовими поясненнями позивачки підтверджено, що ОСОБА_2 працювала без укладання трудового договору.
Акт перевірки підписаний ФОП ОСОБА_1 без зауважень та заперечень.
27 липня 2017 головним державним інспектором ГУ Держпраці в Запорізькій області складено протокол №08-13-563/0005 про адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.3 ст.41 КУпАП та який передано на розгляд до Василівського районного суду Запорізької області.
Крім того, 09 серпня 2017 року відповідачем прийнято постанову №244, якою на підставі абзацу 2 частини 2 статті 265 КЗпП України позивачку притягнуто до відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 96000,00 грн.
Також судом встановлено, що постановою Василівського районного суду Запорізької області від 17 серпня 2017 року по справі №311/2008/17 ФОП ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.41 КУпАП, та накладено штраф у розмірі 8500,00 грн.
Позивачка, не погодившись з постановою відповідача від 09 серпня 2017 року №244, звернулася до суду з цим позовом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили з того, що наявними в матеріалах справи письмовими доказами підтверджується факт вчинення позивачкою порушень чинного законодавства України про працю та зайнятість населення.
Позивачка, не погодившись рішеннями судів попередніх інстанцій, подала касаційну скаргу з вимогами про їх скасування та ухвалення нового рішення про задоволення позову. Вказує на невідповідність висновків судів обставинам справи, що призвело до неповного з`ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи по суті заявлених позовних вимог.
Ухвалою Верховного суду від 09 лютого 2018 року у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Білоуса О.В., суддів: Желтобрюх І.Л., Стрелець Т.Г., відкрито касаційне провадження за скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2017 року.
Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду Н. Богданюк призначено повторний автоматизований розподіл касаційної скарги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 червня 2019 року визначено склад колегії суддів: Кашпур О.В. - головуючий суддя, судді: Радишевська О.Р., Уханенко С.А.
Ухвалою Верховного суду від 17 березня 2020 року у зв`язку з тим, що вказана справа відповідно до Загального класифікатора спеціалізації суддів та категорій справ, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 21.12.2018 №622 (зі змінами відповідно до наказу Державної судової адміністрації України від 10.10.2019 №984), віднесена за кодом 112040000 - справи зі спорів з приводу праці, зайнятості населення, задоволено заяви суддів Кашпур О.В., Радишевської О.Р., Уханенка С.А. про самовідвід.
Відведено суддів Кашпур О.В., Радишевську О.Р., Уханенка С.А. від розгляду касаційної скарги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2017 року у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Запорізькій області про визнання протиправною та скасування постанови.
Передано касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2017 року в справі №808/2616/17 до Секретаріату Касаційного адміністративного суду для визначення складу суду в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, Положенням про автоматизовану систему документообігу суду та Тимчасовими засадами використання автоматизованої системи документообігу суду.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17 березня 2020 визначено склад колегії суддів для розгляду справи №808/2616/17: Мороз Л.Л. - головуючий суддя, судді: Рибачук А.І., Тацій Л.В.
Головне управління Держпраці у Запорізькій області у відзиві на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечило, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, які просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними.
Верховний Суд переглянув судові рішення у межах касаційної скарги, з`ясував повноту фактичних обставин, встановлених судами, та правильність застосування норм матеріального та процесуального права і дійшов висновку про задоволення скарги з огляду на таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Постановою №442 від 10.09.2014 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» Кабінет Міністрів України вирішив утворити Державну службу України з питань праці, реорганізувавши шляхом злиття Державну інспекцію з питань праці та Державну службу гірничого нагляду та промислової безпеки і поклавши на Службу, що утворюється, функції з реалізації державної політики, які виконували органи, що припиняються (крім функцій з реалізації державної політики у сфері охорони надр), а також функції з реалізації державної політики у сфері гігієни праці та функції із здійснення дозиметричного контролю робочих місць і доз опромінення працівників.
Відповідно до положень Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №100 та розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 №929-р, функції і повноваження Державної інспекції України з питань праці передані правонаступникам Державній службі України з питань праці та її територіальним органам.
Згідно з п.1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року №96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
Відповідно до п.7 вказаного Положення №96 Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Процедура здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю, визначена в Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 №295 "Про деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі - Порядок №295).
Відповідно до п. 2 Порядку №295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці: Держпраці та її територіальних органів; виконавчих органів міських рад міст обласного значення та сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад (з питань своєчасної та у повному обсязі оплати праці, додержання мінімальних гарантій в оплаті праці, оформлення трудових відносин).
Пунктами 19, 20 Порядку №295 визначено, що за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення. Акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об`єкта відвідування або його уповноваженим представником.
Статтею 259 Кодексу законів про працю України визначено, що державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення визначається Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 17.07.2013 ( далі - Порядок № 509).
Пунктом 2 Порядку № 509 визначено, що штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи).
Відповідно до ч.5 ст.50 Закону України "Про зайнятість населення" роботодавцям забороняється застосовувати працю громадян без належного оформлення трудових відносин, вчиняти дії, спрямовані на приховування трудових відносин.
Згідно з ч.1 ст.21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Частина 1 статті 24 КЗпП України передбачає укладення трудового договору з фізичною особою виключно у письмовій формі.
На виконання вимог ст.24 КЗпП України, згідно порядку, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року №413 "Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу", на роботодавця покладено обов`язок повідомлення про прийняття працівника на роботу місцевий орган Державної фіскальної служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску.
Частиною 2 ст.30 Закону України "Про оплату праці" встановлено обов`язок роботодавця забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.
Відповідно до ст.253 КЗпП України особи, які працюють за трудовим договором (контрактом) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання або у фізичної особи, підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.
Разом з цим, позивачкою не було надано жодних документів, які б свідчили про оформлення її трудових відносин з ОСОБА_2 .
За приписами ст.265 КЗпП України посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.
Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення (абзац 2 ч.2 ст.265 КЗпП України); порушення інших вимог трудового законодавства, крім передбачених абзацами другим - сьомим цієї частини, - у розмірі мінімальної заробітної плати (абзац 8 ч.2 ст.265 КЗпП України).
Водночас, як вже було зазначено в цій постанові, судами установлено, що постановою Василівського районного суду Запорізької області від 17 серпня 2017 року по справі №311/2008/17 ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.41 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 8500,00 грн.
У вказаній постанові суду установлено, що ФОП ОСОБА_1 , при фактичному допуску до роботи та використанні найманої праці ОСОБА_2 , трудовий договір (контракт) з нею не укладала, чим допустила порушення ст. 24 КЗпП України.
Аналогічні обставини були встановлені і в оскаржуваній постанові ГУ Держпраці в Запорізькій області від 09 серпня 2017 року №244.
У зв`язку з цим, колегія суддів зазначає, що штрафи, зазначені у частині другій ст.265 КЗпП, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Водночас, відповідальність за порушення встановлених термінів виплати заробітної плати та за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) передбачено також Кодексом України про адміністративні правопорушення.
Відповідно до ч. ст. 41 КУпАП порушення встановлених термінів виплати пенсій, стипендій, заробітної плати, виплата їх не в повному обсязі, терміну надання посадовими особами підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та фізичними особами - підприємцями працівникам, у тому числі колишнім, на їхню вимогу документів стосовно їх трудової діяльності на даному підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця, необхідних для призначення пенсії (про стаж, заробітну плату тощо), визначеного Законом України "Про звернення громадян", або надання зазначених документів, що містять недостовірні дані, порушення терміну проведення атестації робочих місць за умовами праці та порядку її проведення, а також інші порушення вимог законодавства про працю тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян - суб`єктів підприємницької діяльності від тридцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Частиною 3 цієї статті передбачено, що фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), допуск до роботи іноземця або особи без громадянства та осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, на умовах трудового договору (контракту) без дозволу на застосування праці іноземця або особи без громадянства -тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичних осіб підприємців, які використовують найману працю, від п`ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Отже, частиною другою статті 265 КЗпП України і статтею 41 КУпАП передбачено відповідальність для фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю за допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору та за інші порушення вимог законодавства про працю, у вигляді штрафу.
Штраф за частиною другою статті 265 КЗпП України є фінансовою санкцією, яка накладається постановою уповноваженої посадової особи Держпраці, що може бути оскаржена в судовому порядку, а штраф за статтею 41 КУпАП є адміністративною відповідальністю і накладається згідно із рішенням суду за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Ключовою відмінністю цих двох статей є суб`єктний склад правопорушення. Завдяки цьому одночасно до відповідальності може бути притягнуто юридичну особу як роботодавця (за статтею 265 КЗпП України) та посадову особу цієї юридичної особи (за статтею 41 КУпАП).
Однак, у разі притягнення до відповідальності фізичної особи-підприємця на підставі частини другої статті 265 КЗпП України і статті 41 КУпАП повністю збігаються суб`єкт відповідальності і вид порушення.
Суд зазначає, що в умовах одночасного застосування санкцій до фізичної особи - підприємця за статтею 265 КЗпП України та частиною першою статті 41 КУпАП, очевидним є подвійне застосування щодо однієї і тієї ж особи двох штрафних каральних заходів. Це є не лише непропорційним та надмірним обтяженням щодо такої особи, але й ставить у нерівне правове становище при вчиненні аналогічного правопорушення у діяльності юридичної особи та фізичної особи-підприємця не на користь останнього.
Розмежування статусу фізичної особи та фізичної особи - підприємця не зумовлює можливостей відходу від цих висновків, оскільки в обидвох випадках каральна мета відповідальності реалізується щодо єдиного суб`єкта права - фізичної особи, яка з метою законного здійснення господарської діяльності отримує додатковий правовий статус. Оскільки правовий статус підприємця фізична особа з повною цивільною дієздатністю набуває в порядку реалізації свого права на здійснення підприємницької діяльності, яка не заборонена законом (згідно з частиною першою статті 42 Конституції України та частиною першою статті 50 Цивільного кодексу України, частиною першою статті 128 Господарського кодексу України).
Отже, фізична особа - підприємець, яка використовує найману працю, не може бути одночасно притягнута до відповідальності за частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частиною першою статті 41 Кодексу України про адміністративне правопорушення.
Застосовуючи ці підходи, Суд звертає увагу, що позивачку уже притягнуто до адміністративної відповідальності постановою Василівського районного суду Запорізької області від 17 серпня 2017 року по справі №311/2008/17.
Об`єднана палата Верховного Суду в постанові від 22.12.2020 під час розгляду справи №260/1743/19 сформулювала правовий висновок, відповідно до якого:
- штрафи, передбаченні статтею 265 Кодексу законів про працю України, є заходами фінансової відповідальності, а тому підстав відносити їх до заходів адміністративної відповідальності немає;
- фізична особа - підприємець, яка використовує найману працю, не може бути одночасно притягнута до відповідальності за частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частиною третьою статті 41 Кодексу України про адміністративне правопорушення в частині допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору у зв`язку з порушенням принципу "non bis in idem" як складового елементу принципу верховенства права.
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що накладення на позивачку штрафу за те саме правопорушення і рішенням суду і постановами Управління Держпраці, є притягненням до того самого виду відповідальності за те саме порушення вдруге, що є порушенням ст. 61 Конституції України, у зв`язку з чим постанови про накладення штрафу є протиправними та підлягають скасуванню.
Відповідно до ч.1 ст. 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи, що судами попередніх інстанцій допущено порушенням норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування ухвалених у справі рішень із прийняттям нового рішення про задоволення позову.
Керуючись статтями 345 349 353 355 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2017 року - скасувати.
Прийняти у справі №808/2616/17 нову постанову, якою позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Запорізькій області №224 від 09 серпня 2017 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.
...........................
...........................
...........................
Л.Л. Мороз
А.І. Рибачук
Л.В. Тацій ,
Судді Верховного Суду