ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 808/5653/14(СН/808/1/17)
адміністративне провадження № К/9901/4955/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Юрченко В.П.,
суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 15 травня 2017 року (головуючий суддя Лазаренко М.С.) та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2017 року (головуючий суддя Божко Л.А., судді: Лукманова О.М., Дадим Ю.М.) у справі №808/5653/14 (СН/808/1/17) за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області про визнання протиправними дій та скасування податкових повідомлень-рішень,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (надалі - позивач, платник податків) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області (надалі - відповідач, податковий орган, контролюючий орган), в якому просив визнати дії податкового органу щодо складання податкових повідомлень-рішень протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 10 липня 2014 року №1693-15, №1692-15, №1688-15, №1696-15, №1695-15, №1689-15, №1694-15, №1691-15, №1690-15 та від 29 серпня 2014 року №1802-15.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що податковим органом в порушення вимог пункту 58.1 статті 58 Податкового кодексу України направлені спірні податкові повідомлення-рішення без розрахунків податкових зобов`язань та штрафних (фінансових) санкцій до кожного з них, а лише один на всі. Вказує на порушення податковим органом вимог пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України в частині строків нарахування фізичним особам сум земельного податку, оскільки всі оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені контролюючим органом після 01 липня поточного року. Зазначає про подвійне нарахування сум земельного податку на вказаний об`єкт оподаткування.
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 19 листопада 2014 року адміністративний позов задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність податкового органу щодо недотримання встановленого пунктом 286.5 статті 286 Податкового кодексу України строку нарахування суми земельного податку та вимог пункту 58.1 статті 58 Податкового кодексу України в частині не складання та не надіслання розрахунку донарахованих грошових зобов`язань до кожного оскаржуваного платником податків податкового повідомлення-рішення форми «Ф». Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 10 липня 2014 року №1690-15. В задоволені іншої частини позовних вимог відмовлено.
За результатами апеляційного перегляду, постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нову постанову про часткове задоволення адміністративного позову. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 10 липня 2014 року №1690-15. В задоволені іншої частини позовних вимог відмовлено.
За результатами касаційного перегляду судових рішень першої та апеляційної інстанцій, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27 жовтня 2016 року касаційну скаргу позивача задоволено частково, скасовано судові рішення першої та апеляційної інстанцій, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішення Вищого адміністративного суду України вмотивовано тим, що судовими інстанціями не перевірялась правильність розрахунків земельного податку по кожній земельній ділянці з урахуванням даних державного земельного кадастру та не визначався розмір пропорційної частки прибудинкової території, за яку позивач також повинен платити земельний податок.
За результатами нового розгляду справи, постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 15 травня 2017 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 10 липня 2014 року №1691-15, №1694-15, №1692-15, №1693-15, №1688-15, №1690-15 та від 29 серпня 2014 року №1802-15. В іншій частині позову відмовлено.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що нарахування земельного податку на земельну ділянку під нежитловим приміщенням, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 , за період 1012, 2013 та 2014 роки проведено контролюючим органом правильно. Оскільки податковим органом нараховувався земельний податок на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_3, під розташованим нежитловим приміщенням, право власності на яке позивачем не зареєстроване в установленому законом порядку, відсутні підстави для нарахування земельного податку на вказану земельну ділянку. Податкові повідомлення-рішення від 10 липня 2014 року №1693-15, №1692-15, №1688-15, №1696-15, №1695-15, №1694-15, №1691-15, №1690-15 та від 29 серпня 2014 року №1802-15 прийняті з порушенням строку.
Не погодившись з прийнятим рішенням, сторони подали апеляційні скарги, за результатами розгляду яких постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2017 року апеляційну скаргу позивача задоволено частково, апеляційну скаргу відповідача задоволено, постанову Запорізького окружного адміністративного суду 15 травня 2017 року скасовано та прийнято нову постанову, якою відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання дій щодо складання податкових повідомлень-рішень протиправними.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивач, як власник нежилого приміщення у багатоквартирному жилому будинку є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 15 травня 2017 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2017 року в частині відмови у задоволені позову і прийняти нову постанову, якою позов задовольнити у повному обсязі.
В обґрунтування вимог касаційної скарги позивач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права. Позивач вказує на невідповідність висновків судів попередніх інстанцій фактичним обставинам справи, які полягають у тому, що позивач не є власником нежитлових приміщень на підставі рішень виконкому Запорізької міської ради. Вважає, що право власності або право користування на земельну ділянку, до особи, яка набула право власності на житлове приміщення в багатоквартирному, багатоповерховому житловому будинку, не переходить. Зазначає, що судами не враховано, що нежитлове приміщення позивача розташовано в багатоповерховому, багатоквартирному житловому будинку, де розташовані на цій же земельній ділянці приміщення, власниками яких є інші особи. Посилається на те, що позивач є платником єдиного податку та здавав приміщення в оренду Публічному акціонерному товариству «Запорізький завод феросплавів», який сплачував податок на землю до Державного бюджету України.
Від відповідача 26 березня 2018 року надійшли заперечення на касаційну скаргу, в яких, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції, відповідач просить залишити без задоволення касаційну скаргу позивача та залишити без змін рішення суду апеляційної інстанції.
Від позивача 12 квітня 2018 року, 11 червня 2018 року, 05 листопада 2018 року, 10 грудня 2018 року та 30 серпня 2019 року надійшли пояснення та додаткові пояснення, в яких позивач наполягає на скасуванні судових рішень та прийняття рішення про задоволення позовних вимог з підстав того, що він не є власником нежитлових приміщень та за ним не зареєстровані земельні ділянки, на яких розташовані приміщення. Зазначає, що податковим органом в подібних правовідносинах задоволено скаргу платника податків на рішення податкового органу з підстав відсутності факту реєстрації права власності або користування на земельні ділянки за позивачем.
Верховний Суд, переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є власником нерухомого майна, нежитлового приміщення, першого поверху, площею 134,9 кв.м, розташованого за адресою АДРЕСА_1 ( АДРЕСА_1) , що підтверджується свідоцтвом про право власності від 19 березня 2007 року серія НОМЕР_1 , в якому підставою визначено рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради від 24 лютого 2007 року №71/31 та записом в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 05 травня 2007 року.
Позивач є власником нерухомого майна, нежитлового приміщення, розташованого за адресою АДРЕСА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 31 липня 2007 року №2597, зареєстрованим приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Чорненькою О.М., про що зроблено запис в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 25 серпня 2007 року, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 03 листопада 2010 року серія НОМЕР_2 , в якому підставою визначено рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради від 28 лютого 2008 року №78/20.
Позивач також є власником нерухомого майна, нежитлового приміщення, розташованого за адресою АДРЕСА_3 , що підтверджується свідоцтвом про право власності від 05 червня 2012 року серія НОМЕР_3 , в якому підставою визначено рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради від 30 червня 2010 року №293/4 та записом в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 01 серпня 2012 року.
Контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 10 липня 2014 року №1693-15, №1692-15, №1688-15, №1696-15, №1695-15, №1689-15, №1694-15, №1691-15, №1690-15 та від 29 серпня 2014 року №1802-15, якими нараховано земельний податок з фізичних осіб за 2012-2014 роки.
Податковим органом 05 серпня 2014 року було сформовано розрахунки до податкових повідомлень-рішень, які надіслано позивачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення та отримані платником податків 07 серпня 2014 року.
Справляння плати за землю здійснюється відповідно до положень розділу ХІІ Податкового кодексу України.
Відповідно до підпункту 269.1.1 пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв)
За приписами підпункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України об`єктами оподаткування є земельні ділянки, що перебувають у власності або користуванні.
Таким чином, обов`язок платника податку сплачувати плату за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.
Статтею 125 Земельного кодексу України встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Право власності та користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 року №1952-IV (надалі - Закон №1952-IV).
Питання переходу права власності на земельну ділянку у разі набуття права на житловий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюються статтею 120 Земельного кодексу України і статтею 377 Цивільного кодексу України.
Цими нормами чітко встановлено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходять право власності або користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.
За правилами пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
При цьому, за змістом пункту 287.8 статті 287 Податкового кодексу України власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Тобто, фізична особа - власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування зазначених вище норм матеріального права у спорах цієї категорії, міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 07 липня 2015 року у справі №21-775а17 та Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі №826/8009/16.
У справі, яка розглядається, суди встановили, що позивач є власником наведених вище нежитлових приміщень, за земельну ділянку під якими контролюючий орган нарахував земельний податок та в силу вимог статей 182 334 Цивільного кодексу України й положень Закону №1952-IV право власності на нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції зазначив, що незважаючи на те, що позивач не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належними йому на праві власності нежитловими приміщеннями, виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 Податкового кодексу України, обов`язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції приймаючи рішення у мотивувальній частині зазначив, що податкові повідомлення-рішення є законними та обґрунтованими, що є підставою для відмови в задоволені позовних вимог в цій частині, проте у резолютивній частині рішення суд зазначив лише про відмову у задоволені позовних вимог позивача до податкового органу про визнання дій щодо складання податкових повідомлень-рішень протиправними. Рішення щодо відмови в задоволені або задоволення позовної вимоги про визнання протиправними та скасування спірних податкових повідомлень-рішень судом не прийнято.
У зв`язку з вищенаведеним Верховний Суд визнає, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, а саме, висновки суду не відповідають встановленим судом обставинам по справі, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 341 343 349 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2017 року скасувати, справу №808/5653/14 направити на новий розгляд до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
СуддіВ.П. Юрченко І.А. Васильєва С.С. Пасічник