ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 808/610/18
адміністративне провадження № К/9901/65960/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Яковенка М. М.,
суддів - Дашутіна І. В., Шишова О. О.,
розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 808/610/18
за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Токмацької районної державної адміністрації Запорізької області про стягнення компенсації за невикористані додаткові відпустки, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
за касаційною скаргою Токмацької районної державної адміністрації Запорізької області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду (головуючий суддя: Д. В. Татаринов) від 16 травня 2018 року на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду (колегія у складі суддів: Н. П. Баранник, Н. І. Малиш, А. А. Щербак) від 26 вересня 2018 року,
УСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ
1. ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Токмацької районної державної адміністрації Запорізької області, в якому просила:
- стягнути з Токмацької районної державної адміністрації Запорізької області компенсацію за невикористані додаткові соціальні відпустки за 2011 рік, 2012 рік, 2013 рік в розмірі 7708,80 грн.;
- стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачка працювала в Токмацькій районній державній адміністрації Запорізької області займаючи посаду начальника відділу фінансового - господарського забезпечення - головного бухгалтера апарату Токмацької районної державної адміністрації Запорізької області з 01 червня 2006 року по 29 вересня 2017 року, звільнена за власним бажанням, у зв`язку з переїздом на нове місце проживання згідно пункту 3 частини першої статті 83, частини третьої статті 86 Закону України «Про державну службу», частини першої статті 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). У зв`язку з звільненням видано розпорядження від 27 вересня 2017 року № 77-к, яким доручено провести кінцевий розрахунок при звільнені, з урахуванням невикористаної соціальної додаткової відпустки, як одинокій матері за 2010 рік. Позивач ознайомившись з розпорядженням не погодилась з відсутністю розрахунку компенсації невикористаної соціальної додаткової відпустки, як одинокій матері за 2011 рік, 2012 рік та 2013 рік. На звернення позивача із заявою про виплату компенсації за вищевказані періоди відповідачем відмовлено.
3. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 16 травня 2018 року, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2018 року, позов задоволено.
Стягнуто з Токмацької районної державної адміністрації Запорізької області на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористані додаткові соціальні відпустки за 2011 рік, 2012 рік, 2013 рік в розмірі 7708,80 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 87744,58 грн.
4. Не погоджуючись з рішеннями суддів першої та апеляційної інстанцій, 16 листопада 2018 року відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16 травня 2018 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2018 року та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
5. Ухвалою Верховного Суду (у складі колегії суддів: судді-доповідача Бевзенка В. М., суддів: Данилевич Н. А., Шарапи В. М.) від 20 листопада 2018 року клопотання задоволено та поновлено строк на касаційне оскарження судових рішень, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача; встановлено строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 06 грудня 2018 року.
6. 07 грудня 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення суду першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.
7. На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 06 травня 2020 року № 748/0/78-20 призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Бевзенка В. М., що унеможливлює його участь у розгляді касаційної скарги.
8. Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 07 травня 2020 року, визначено склад колегії суддів: Яковенко М. М. - головуючий суддя, Дашутін І. В., Шишов О. О.
9. Ухвалою Верховного Суду справу прийнято до провадження, закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.
IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
10. Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 працювала в Токмацькій районній державній адміністрації Запорізької області та займала посаду начальника відділу фінансового - господарського забезпечення - головного бухгалтера апарату Токмацької районної державної адміністрації Запорізької області з 01 червня 2006 року.
11. 14 вересня 2017 року позивачем подано заяву про звільнення за власним бажанням у зв`язку з переїздом на нове місце проживання, згідно пункту 3 частини першої статті 83, частини третьої статті 86 Закону України «Про державну службу», частини першої статті 38 КЗпП України.
12. Головою Токмацької районної державної адміністрації Запорізької області винесено розпорядження від 27 вересня 2017 року № 77-к «Про звільнення ОСОБА_1 ».
13. В розпорядженні зазначено, що відповідно до статті 6, 39, 41 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», пункту 3 частини першої статті 83, частини третьої статті 86 Закону України «Про Державну службу», статті 38 КЗпП України, Закону України «Про відпустки»:
- звільнити ОСОБА_1 29 вересня 2017 року з посади начальника відділу фінансово - господарського забезпечення головного бухгалтера апарату Токмацької районної державної адміністрації Запорізької області за власним бажанням, у зв`язку з переїздом на нове місце проживання;
- відділу фінансово - господарського забезпечення апарату районної державної адміністрації провести кінцевий розрахунок із ОСОБА_1 , вплатити компенсацію: за невикористані 04 календарні дні щорічної основної відпустки за період роботи з 01 червня 2010 року по 31 травня 2011 року, за невикористані календарних дня щорічної основної відпустки за період роботи з 01 червня 2013 року по 31 травня 2014 року, за невикористані 16 календарних дня щорічної основної відпустки за період роботи з 01 червня 2014 року по 31 травня 2015 року, за невикористані 25 календарних дня щорічної основної відпустки за період роботи з 01 червня 2015 року по 31 травня 2016 року невикористані 27 календарних дня щорічної основної відпустки за період роботи з 01 червня 2016 року по 31 травня 2017 року, за невикористані 10 календарних днів щорічної основної відпустки за період роботи з 01 червня 2017 року по 29 вересня 2017 року, невикористані 06 календарні дні щорічної додаткової відпустки за 2016 рік, невикористані 07 календарні дня щорічної додаткової відпустки за 2017 рік, невикористані 08 календарних дні соціальної додаткової відпустки, як одинокій матері за 2010 рік.
14. Ознайомившись з розпорядженням, ОСОБА_1 подано 27 вересня 2017 заяву, в якій зазначила, що при розрахунку належних їй виплат при звільненні, не нараховано компенсацію за невикористанні соціальні додаткові відпустки, як одинокій матері, що виховує дитину без батька: 10 календарних днів за 2011 рік, 10 календарних днів за 2012 рік та 10 календарних днів за 2013 рік. Просила виплатити відповідну компенсацію. До заяви було додано: копію свідоцтва про розірвання шлюбу; копію свідоцтва про народження; довідку про склад сім`ї; свідчення мешканців будинку; АДРЕСА_1 .
15. Листом від 24 жовтня 2017 року № 2054/12-30 відповідач повідомив, що позивачем жодного офіційно складеного, оформленого та засвідченого в установленому порядку документу, у якому з достатньою достовірністю підтверджується відсутність участі батька у вихованні дитини не надано, тому у позивача відсутнє право на отримання додаткової соціальної відпустки за 2011, 2012, 2013 роки.
16. Позивач, ознайомившись з листом, подала заяву від 23 листопада 2017 року, в якій просила повторно розглянути подану 27 вересня 2017 року заяву про виплату компенсації за невикористані дні соціальної додаткової відпустки за 2011 - 2013 роки з врахуванням довідки від начального закладу від 07 листопада 2017 року № 324. Додаток: довідка КЗ ЗОЛ «Захисник» ЗОР від 07 листопада 2017 року № 324.
17. Відповідач своїм листом від 21 грудня 2017 року № 2480/12-30 зазначив, що за час роботи у райдержадміністрації позивачем своєчасно не було належним чином підтверджено статусу одинокої матері, та не підтверджено наявність права на відповідну додаткову соціальну відпустку за період 2011 - 2013 роки.
18. Не погодившись з відмовою у нарахуванні та виплаті компенсації за невикористані соціальні додаткові відпустки, як одинокій матері, позивач звернулась до суду з цим позовом.
IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
19. Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що обізнаність відповідача у відсутності участі батька у вихованні сина позивача підтверджується наданням у 2010 році додаткової соціальної відпустки, а наданими до матеріалів справи доказами, які досліджені у судовому засіданні, підтверджено зазначену обставину у 2011-2013 роках, а отже мала право на додаткову оплачувану відпустку, відповідно до статті 19 Закону України «Про відпустки».
20. При вирішенні питання щодо розміру компенсації за невикористані додаткові соціальні відпустки при звільненні, суди враховали, розрахунок середньої заробітної плати для оплати відпустки позивача та вимоги Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.
21. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками суддів першої та апеляційної інстанцій, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у справі.
22. Відповідач, наводить доводи аналогічні доводам відзиву на позовну заяву, апеляційної скарги, здійснює виклад обставин та надає їм відповідну оцінку, цитую норми процесуального та матеріального права, а також висловлює свою незгоду із оскаржуваним судовим рішенням, а тому повторному зазначенню не потребують.
23. Зокрема, скаржник наголошує на тому, що суди безпідставно не врахували пояснень відповідача, що ОСОБА_1 не надала належних доказів, які б підтверджували її статусу як матері-одиначки за період 2011-2013 року, а отже не підтвердила своє право на додаткові соціальні відпустки у цей період. Крім того відповідач не погоджується з розрахунком суддів в частині визначення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 87744,58 грн. Вважає, що періодом, за яким обчислюється середня заробітна плата, є виплати за останні два календарні місяці роботи до вересня 2017 року (коли позивач звільнилася), тобто липень та серпень 2017 року, а не серпень - вересень 2017 року як розрахував суд першої інстанції.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
24. Враховуючи положення пункт 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 460-ІХ, а також те, що касаційна скарга на судові рішення у цій справі була подана до набрання чинності цим Законом і розгляд їх не закінчено до набрання чинності цим Законом, Верховний Суд розглядає цю справу у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Отже, застосуванню підлягають положення КАС України у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року.
25. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, відповідно до частини першої статті 341 КАС України, виходить з такого.
26. Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
27. Закон України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР) встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво - важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
28. Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 504/96-ВР право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи.
29. Статтею 4 Закону № 504/96-ВР передбачено такі види відпусток:
1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;
2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону);
3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону);
3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16 1 цього Закону);
4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18 1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону);
5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону).
Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.
30. Пунктом 5 частини дванадцятої статті 10 вказаного Закону передбачено, що щорічні відпустки за бажанням працівника в зручний для нього час надаються: одинокій матері (батьку), які виховують дитину без батька (матері); опікунам, піклувальникам або іншим самотнім особам, які фактично виховують одного або більше дітей віком до 15 років за відсутності батьків;
31. Відповідно до частини першої статті 19 Закону № 504/96-ВР жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину-інваліда, або яка усиновила дитину, матері інваліда з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або інваліда з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або інваліда з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).
32. Відповідно до частини сьомої статті 20 Закону № 504/96-ВР додаткові відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи надаються понад щорічні відпустки, передбачені статтями 6, 7 і 8 цього Закону, а також понад щорічні відпустки, встановлені іншими законами та нормативно-правовими актами, і переносяться на інший період або продовжуються у порядку, визначеному статтею 11 цього Закону.
33. За приписами частини першої статті 24 Закону № 504/96-ВР визначено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.
34. Водночас, відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
35. Статтею 74 КЗпП України встановлено, що громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.
36. Частиною першою статті 83 КЗпП України, чітко визначено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.
37. За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
38. Відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
39. Аналізуючи вищенаведені положення законодавства та обставини справи, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками суддів першої та апеляційної інстанцій про стягнення з відповідача компенсації за невикористані додаткові соціальні відпустки за 2011 рік, 2012 рік, 2013 рік в розмірі 7708,80 грн. як одинокій матері та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 87744, 58 грн.
40. Як правильно встановлено судами попередніх інстанцій, що шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було розірвано 25 лютого 2000 року, про що зроблено запис № 23 в книзі реєстрації актів про розірвання шлюбу.
41. Зі свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 18 липня 2000 року вбачається, що ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , а його батьками є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
42. В матеріалах справи наявна довідка від 26 вересня 2017 року №17 ПП «Чайка», у якій зазначено, що позивачка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , склад її сім`ї в період з 2011 по 2013 роки: лише син - ОСОБА_3 , який вибув з зазначеної адреси 20 липня 2016 року.
43. Позивачем надано лист, у якому мешканці, будинку АДРЕСА_1 тобто сусіди, засвідчили, що позивачка дійсно проживала лише із сином з 2000 року по 2016 рік.
44. З довідки Комунального закладу «Запорізький обласний ліцей - інтернат з посиленою військово - фізичною підготовкою «Захисник» Запорізької обласної ради від 07 листопада 2017 року № 324 вбачається, що у період навчання ОСОБА_3 фактів участі його батька ОСОБА_2 у вихованні свого сина зафіксовано не було у зв`язку з постійним проживанням останнього поза межами України. Надана інформація на підставі даних особової справи учня.
45. У спірний період позивач працювала в Токмацькій районній державній адміністрації Запорізької області займаючи посаду начальника відділу фінансового - господарського забезпечення - головного бухгалтера апарату Токмацької районної державної адміністрації Запорізької області.
46. Додатково судами досліджено подані позивачкою Декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру за 2011 рік, за 2012 рік, 2013 рік, з яких встановлено, що в пункті 4 декларації «члени сім`ї декларанта» зазначено тільки: Син ОСОБА_3 .
47. Визначення «одинокої матері» наведено у пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року № 9 та пункті 5 частини дванадцятої статті 10 Закону № 504/96-ВР.
48. Згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України одинокою матір`ю слід вважати жінку, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдову; іншу жінку, яка виховує і утримує дитину сама.
49. Пункт 5 частини дванадцятої статті 10 Закону № 504/96-ВР визначає одиноку матір як таку, яка виховує дитину без батька.
50. Отже, право на додаткову відпустку мають такі одинокі матері: жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдова; жінка, яка виховує дитину без батька.
51. Колегія суддів Верховного Суду вважає що суди попередніх інстанцій оглянувши додані до матеріалів справи документи, яким надано вірну оцінку та правомірно вважають підтвердженим і об`єктивним, що позивач має статус одинокої матері, оскільки позивачка самостійно виховує дитину тобто без участі батька, а саме підтверджено за час трудових правовідносин позивачки з відповідачем.
52. Оскільки відповідачем не надавалася позивачу додаткова соціальна відпустка як одинокій матері, то враховуючи положення частини сьомої статті 20 Закону № 504/96-ВР вказана відпустка є невикористаною і переноситься на інший період. Отже, у зв`язку зі звільненням позивача компенсація за 30 днів невикористаної додаткової соціальної відпустки підлягає виплаті, а позовні вимоги про стягнення компенсації є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
53. Доводи скаржника про те, що позивач не зверталася до відповідача із проханням надання соціальної відпустки як одинокій матері не впливає на правильне вирішення даної справи по суті позовних вимог судом першої апеляційної інстанцій, оскільки чинне законодавство України передбачає право працівника на компенсацію невикористаної додаткової відпустки у разі звільнення працівника, яке не залежить від бажання позивача скористатися і отримати таку соціальну відпустку.
54. При цьому, судами обґрунтовано не прийнято до уваги посилання відповідача відносно тверджень, що позивачем, не підтверджено у достатньою достовірністю відсутності участі батька у вихованні дитини. Відповідно до наданих позивачем до суду документів, чітко вбачається, що в період з 2011 по 2013 роки батько у вихованні дитини участі не брав.
55. Обізнаність відповідача у відсутності участі батька у вихованні сина позивача підтверджується наданням у 2010 році додаткової соціальної відпустки, а наданими до матеріалів справи доказами, які досліджені у судовому засіданні судів попередніх інстанцій, підтверджено зазначену обставину у 2011-2013 роках.
56. Окрім того, вимога позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку має похідний характер від позовної вимоги про стягнення компенсації за періоди 2011, 2012, 2013 роки невикористаної відпустки як одинокій матері. У зв`язку з цим, суд першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
57. При цьому, посилання відповідача на те, що при розрахунку мають враховуватися лише виплати за липень та серпень 2017 року, які отримувала ОСОБА_1 , колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки позивач відпрацювала календарний місяць вересень 2017 року (звільнена 29 вересня 2017 року в останній робочий день цього місяця).
58. Питання правомірності обрахунку періоду затримки не є предметом касаційного оскарження, а тому не аналізуються Судом.
59. Окрім вищевикладеного, суд касаційної інстанції наголошує на тому, що виходячи з визначених процесуальним законом меж предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права. Натомість, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний доводити правомірність своїх рішень, дій чи бездіяльності в судах першої та апеляційної інстанції, які вирішують питання факту.
60. Доводи, викладені у касаційній скарзі, підстави касаційного оскарження не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду справи, не спростовують висновків суду першої та апеляційної інстанцій і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.
61. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Росії», «Нєлюбін проти Росії»), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
62. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Серявін та інші проти України» зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
63. Відповідно до частин першої - третьої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
64. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
65. Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
66. Колегія суддів касаційної інстанції вважає викладені в касаційній скарзі доводи безпідставними, а висновки судів першої та апеляційної інстанцій - правильними, обґрунтованими, та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, з огляду на що наявні законні підстави для задоволення позовних вимог.
67. Суд касаційної інстанції визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.
Керуючись статтями 341 345 349 350 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Токмацької районної державної адміністрації Запорізької області залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16 травня 2018 року на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2018 року у справі № 808/610/18 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач М. М. Яковенко
Судді І. В. Дашутін
О. О. Шишов