№ 810/2032/17

ф

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2020 року

Київ

справа №810/2032/17

адміністративне провадження №К/9901/49851/18, №К/9901/49581/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів - Єресько Л.О., Соколова В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційні скарги Київської митниці Державної фіскальної служби та ОСОБА_1 на постанову Київського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2017 року (судді: Панова Г.В., суддів Кушнова А.О., Панченко Н.Д.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2018 року (судді: Карпушова О.В., Епель О.В., Кобаль М.І.) у справі №810/2032/17 за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, третя особа - Київська митниця Державної фіскальної служби, про стягнення заробітної плати,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Державної фіскальної служби України, третя особа Київська митниця ДФС, в якому з урахуванням уточнень від 14 листопада 2017 року, просить стягнути з відповідача заробітну плату у розмірі 307663,79 грн за період з 15 квітня 2011 року по 29 березня 2015 року, а саме 270057,41 грн компенсацію за затримку виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника та 37606,38 грн грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що згідно постанови Київського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2011 року позивача поновлено на роботі, проте, відповідач фактично виконав судове рішення, поновивши його на роботі, лише 30 березня 2015 року, внаслідок чого, позивач просить стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки виконання судового рішення у розмірі 270057,41 грн та невикористану щорічну відпуску, яку він мав би право отримати, якщо був би своєчасно поновлений на посаді. Позивач вважає, що відповідач зобов`язаний виплатити компенсацію за весь період вимушеного прогулу з січня 2011 року по березень 2015 року та додатково виплатити компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки в кількості 138 календарних днів у розмірі 37606,38 грн, а саме за періоди: лютий-грудень 2011 року - 41 день, січень-грудень 2012 року - 45 днів, січень 2013 року - 4 дні, березень - грудень 2014 року - 37 днів, січень - березень 2015 року - 11 днів з урахуванням середньоденного грошового забезпечення у розмірі 272,51 грн.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2017 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2018 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 компенсацію за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за період з 15 квітня 2011 року по 29 березня 2015 року у розмірі 18982,26 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовано тим, що сплаті на користь позивача підлягає компенсація за затримку виконання судового рішення про поновлення на посаді за період з 15 квітня 2011 року по 29 березня 2015 року лише у розмірі 18982,26 грн, враховуючи різницю в заробітку позивача за весь час затримки із заробітною платою, яку позивач отримував працюючи в ТОВ «Лук Авіа Оіл» 174098,48 грн та в ПрАТ «Авіакомпанія «Міжнародні авіалінії України» 76976,67 грн. Щодо позовних вимог про стягнення компенсації за невикористані дні щорічної відпустки в кількості 138 календарних днів у розмірі 37606,38 грн, суди дійшли висновку, що всі наведені позивачем законодавчі норми не встановлюють обов`язку роботодавця виплатити працівнику компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки у період затримки виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі цього працівника.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі Київська митниця Державної фіскальної служби вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані рішення в тій частині, в якій позов задоволено скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що обставина ліквідації Бориспільської митниці як юридичної особи ускладнила виконання постанови суду щодо поновлення позивача на посаді. Також зазначив, що між позивачем та Державною фіскальною службою України, Київською митницею Державної фіскальної служби не виникало ніяких правовідносин. З матеріалів справи вбачається, що правовідносини, які стосуються виплати середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, склалися між позивачем та Бориспільською митницею, з якої його було звільнено і яка є юридичною особою, що припинилася відповідно до статті 33 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців».

Позивач у касаційній скарзі вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

На переконання позивача, вирахування заробітку отриманого ним на іншому підприємстві є безпідставним, оскільки він змушений був працювати через невиконання рішення суду.

Позиція інших учасників справи

Від позивача до суду надійшов відзив на касаційну скаргу відповідача, в якому він просить відмовити у задоволенні касаційної скарги відповідача.

Від відповідача до суду надійшов відзив на касаційну скаргу позивача, в якому він просить відмовити у задоволенні касаційної скарги позивача.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду від 12 червня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Київської митниці Державної фіскальної служби на постанову Київського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2018 року у справі №810/2032/17 за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, третя особа - Київська митниця Державної фіскальної служби, про стягнення заробітної плати.

Ухвалою Верховного Суду від 12 червня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2018 року у справі №810/2032/17 за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, третя особа - Київська митниця Державної фіскальної служби, про стягнення заробітної плати.

Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду, визначено колегію суддів для розгляду даної касаційної скарги у наступному складі: суддя - доповідач Шарапа В.М., судді: Данилевич Н.А, Желтобрюх І.Л.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 06 червня 2019 року № 644/0/78-19 призначено повторний автоматизований розподіл, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Шарапи В.М.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено наступний склад суду: суддя - доповідач Загороднюк А. Г., судді: Єресько Л. О., Соколов В. М.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 28 квітня 2020 року зазначену адміністративну справу призначив до розгляду.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Наказом Державної митної служби України від 18 листопада 2010 року № 2166-к "Про припинення державної служби" позивача звільнено з посади головного інспектора відділу митного оформлення № 6 Бориспільської митниці.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2011 року, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2011 року, позов задоволено частково, визнано протиправним та скасовано наказ Державної митної служби України від 18 листопада 2010 року № 2166-к "Про припинення державної служби"; поновлено позивача на державній службі в митних органах України на посаді головного інспектора відділу митного оформлення № 6 Бориспільської митниці; стягнуто з Державної митної служби України на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 11717,93 грн за період з 20 листопада 2010 року по 20 березня 2011 року та звернуто постанову до негайного виконання в частині щодо поновлення на вказаній посаді та стягнення заробітної плати за один місяць.

Фактично позивач був поновлений на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення № 5 митного поста «Бориспіль-аеропорт» Київської митниці Міндоходів 30 березня 2015 року за наказом Київської митниці Міндоходів № 9-о від 30 травня 2015 року.

Затримка виконання судового рішення про поновлення позивача на посаді становить 991 день, з 15 квітня 2011 року по 29 березня 2015 року.

Середньоденне грошове забезпечення становить 272,51 грн.

Наказом Київської митниці Міндоходів № 12-о від 30 березня 2015 року ОСОБА_1 звільнено з посади головного державного інспектора відділу митного оформлення № 5 митного поста «Бориспіль-аеропорт» Київської митниці Міндоходів за угодою сторін, відповідно до пункту 1 статті 36 КЗпП України. Згідно п.2.1 та п.2.2 вказаного наказу вирішено здійснити повний розрахунок з позивачем відповідно до статті 116 КЗпП України та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки в кількості 6 календарних днів за період роботи з 20 листопада 2010 року - 20 січня 2011 року та в кількості 38 календарних днів за період роботи з 19 лютого 2013 року по 02 лютого 2014 року відповідно до статті 24 Закону України «Про відпустки».

У період з 21 січня 2011 року по 18 лютого 2013 року ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ТОВ «Лук Авіа Оіл» та згідно з наявною в матеріалах справи довідкою Пенсійного фонду України форми ОК-5 заробітна плата отримана позивачем за період роботи з 15 квітня 2011 року по 18 березня 2013 року на вказаному підприємстві становила 174098,48 грн.

З 03 лютого 2014 року позивач перебував у трудових відносинах з ПрАТ «Авіакомпанія «Міжнародні авіалінії України» та згідно з наявною в матеріалах справи довідкою Пенсійного фонду України форми ОК-5 заробітна плата отримана позивачем за період роботи з 03 лютого 2014 року по 30 березня 2015 року на вказаному підприємстві становила 76976,67 грн.

У період з 19 лютого 2013 року по 02 лютого 2014 року позивач не працював та виплат по безробіттю не отримував.

Періоди з 21 січня 2011 року по 18 лютого 2013 року та з 03 лютого 2014 року - 29 березня 2015 року не були включені до розрахунку визначення розміру грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, оскільки у ці періоди позивач перебував у трудових відносинах з іншими підприємствами.

Позивачем підтверджено факт виплати йому компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за вказані у наказі про звільнення періоди, проте, вважає що відповідач зобов`язаний був виплатити йому компенсацію за весь період вимушеного прогулу (несвоєчасного виконання судового рішення), а саме з січня 2011 року по березень 2015 року. Таким чином, на думку позивача відповідач зобов`язаний додатково виплатити компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки в кількості 138 календарних днів у розмірі 37606,38 грн, а саме за періоди: лютий-грудень 2011 року - 41 день, січень-грудень 2012 року - 45 днів, січень 2013 року - 4 дні, березень - грудень 2014 року - 37 днів, січень - березень 2015 року - 11 днів з урахуванням середньоденного грошового забезпечення у розмірі 272,51 грн.

Оскільки вказані суми не були виплачені позивачу Державною фіскальною службою України у добровільному порядку, він звернувся до суду із цим позовом.

Релевантні джерела права й акти їх застосування

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

У силу статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.

Статтею 45 Конституції України передбачено, що кожен, хто працює, має право на відпочинок.

Відповідно до статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

За правилами частини другої статті 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Положеннями статті 236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Належить відмітити, що вказана норма не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі в разі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткові дії, зокрема пред`явлення рішення до примусового виконання, що вказує на його бажання бути поновленим на роботі.

Відповідно до частини першої статті 255 КАС України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов`язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Згідно з частиною другою статті 257 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

При цьому, п. 3 частини першої статті 256 КАС України передбачено, що постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.

Положеннями частини четвертої статті 257 КАС України встановлено що примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Європейський суд з прав людини у своїй практиці, зокрема, у пунктах 46, 48, 51, 53, 54 рішення від 15 жовтня 2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04) зазначив, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Заявникові не можна дорікати за неподання до державної виконавчої служби заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження. Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

Відповідно до частини другої статті 8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 24 Закону № 504/96-ВР у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи. За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні. Зазначені положення дублюються в частинах першій та четвертій статті 83 КЗпП.

Статтею 3 Закону № 504/96-ВР передбачено, що за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки. У разі звільнення працівника у зв`язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випадку чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 9 Закону № 504/96-ВР до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, зараховуються час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно з законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу).

Згідно зі статтею 10 Закону № 504/96-ВР щорічні основна та додаткові відпустки надаються працівникові з таким розрахунком, щоб вони були використані, як правило, до закінчення робочого року (частина четверта). Право працівника на щорічні основну та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи настає після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві (частина п`ята). Щорічні відпустки за другий та наступні роки роботи можуть бути надані працівникові в будь-який час відповідного робочого року (частина дев`ята). Черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їх відпочинку (частина десята). Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов`язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну (частина одинадцята).

Розмір грошового зобов`язання, що підлягає стягненню визначається відповідно до приписів Порядку №100, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року, згідно з якою середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 2 пункту 8 порядку № 100).

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають застосуванню правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

З огляду на встановлені державні гарантії обов`язковості виконання судових рішень, Верховний Суд зазначає, що затримка виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника тягне обов`язок роботодавця виплатити такому працівникові середній заробіток за весь час затримки.

Стаття 236 КЗпП України не містить жодних застережень, щодо звільнення власника або уповноваженого ним органу від відповідальності за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.

Суд звертає увагу на те, що наведений обов`язок виплатити поновленій на посаді особі середній заробіток за час вимушеного прогулу не залежить від обставин та причин невиконання судового рішення про поновлення такої особи на посаді.

Аналіз правових норм чинного законодавства, що регулює правовідносини в сфері проходження громадянами публічної служби та звільнення з публічної служби, дає підстави для висновку, що рішення судів про поновлення на роботі є обов`язковими та виконуються негайно з часу його оголошення (набрання законної сили), чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.

Відповідно до матеріалів справи ОСОБА_1 перебував на державній службі в митних органах України на посаді головного інспектора відділу митного оформлення № 6 Бориспільської митниці.

Після незаконного звільнення був поновлений на державній службі в митних органах України на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення №5 митного поста «Бориспіль-аеропорт» Київської митниці Міндоходів.

Станом на час прийняття судом рішення у справі про поновлення позивача на державній службі, а саме 14 квітня 2011 року, Бориспільську митницю, як суб`єкта публічного права, не було припинено, тому що наказом Державної митної служби України від 05 травня 2010 року «Про оптимізацію структури митних органів, розташованих в місті Києві та Київській області» вирішено припинити Бориспільську митницю шляхом приєднання її до Київської митниці Міндоходів.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення територіальних органів Державної фіскальної служби та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України» від 06 серпня 2014 року №311, Київську митницю Міндоходів реорганізовано шляхом приєднання до Київської митниці ДФС.

Таким чином, Київську митницю Міндоходів реорганізовано, і правонаступником прав та обов`язків є Київська митниця ДФС.

У цій справі суди попередніх інстанцій дійшли висновку про стягнення з Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 компенсацію за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, незважаючи на те, що позивача поновлено на роботі саме в Київській митниці Міндоходів правонаступником, якої на цей час є Київська митниця ДФС.

Відповідно до частин третьої - шостої статті 48 КАСУ України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. У разі відмови у задоволенні позову до такого відповідача понесені позивачем витрати відносяться на рахунок держави. Під час вирішення питання про залучення співвідповідача чи заміну належного відповідача суд враховує, зокрема, чи знав або чи міг знати позивач до подання позову у справі про підставу для залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Після заміни сторони, залучення другого відповідача розгляд адміністративної справи починається спочатку.

Виходячи із зазначених положень закону, а також предмету позовних вимог, Верховний Суд дійшов висновку, що під час розгляду справи суд першої інстанції не врахував, що у цій справі позивач звернувся до неналежного відповідача та не допустив його заміну або не залучив співвідповідачем чим допустив порушення норм процесуального законодавства.

Верховний Суд зазначає, що при визначенні процесуального правонаступництва судам слід виходити з того, хто є правонаступником у спірних правовідносинах, та враховувати, що якщо під час розгляду адміністративної справи буде встановлено, що орган державної влади, орган місцевого самоврядування, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржуються, припинили свою діяльність, то в такому випадку суду необхідно залучити до участі у справі їх правонаступників. У випадку ж відсутності правонаступників суду необхідно залучити до участі у справі орган, до компетенції якого належить вирішення питання про усунення порушень прав, свобод чи інтересів позивача. У разі зменшення обсягу компетенції суб`єкта владних повноважень, не пов`язаного з припиненням його діяльності, до участі у справі як другий відповідач судом залучається інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого передані або належать функції чи повноваження щодо вирішення питання про відновлення порушених прав, свобод чи інтересів позивача.

Отже, у разі ліквідації суб`єкта владних повноважень у будь-якому випадку в нього є правонаступник, до повноважень якого віднесені відповідні функції.

Суди попередніх інстанцій з урахуванням наведеного, не визначили суб`єктний склад відповідачів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Митним органом затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника ОСОБА_1 на 991 день у період з 15 квітня 2011 року по 29 березня 2015 року включно.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що лише період в який позивач не працював за новим місцем роботи, має бути компенсований та вирахували дохід позивача за новим місцем роботи.

Колегія суддів Верховного Суду не погоджується з вказаними висновками судів попередніх інстанції, оскільки у цьому випадку законодавством не передбачено будь-яких підстав для зменшення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу за певних обставин (отримання вихідної допомоги по безробіттю, отримання заробітної плати за новим місцем роботи, допомога по тимчасовій працездатності, середній заробіток на період влаштування та ін.).

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року по справі № 826/808/16 (провадження № 11-134ас18).

Суди попередніх інстанцій на наведене не звернули належної уваги та безпідставно зменшили розмір грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню на користь позивача.

Також судами попередніх інстанцій встановлено, що наказом Київської митниці Міндоходів № 12-о від 30 березня 2015 року ОСОБА_1 звільнено з посади головного державного інспектора відділу митного оформлення № 5 митного поста «Бориспіль-аеропорт» Київської митниці Міндоходів за угодою сторін, відповідно до пункту 1 статті 36 КЗпП України. Згідно п.2.1 та п.2.2 вказаного наказу вирішено здійснити повний розрахунок з позивачем відповідно до статті 116 КЗпП України та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки в кількості 6 календарних днів за період роботи з 20 листопада 2010 року - 20 січня 2011 року та в кількості 38 календарних днів за період роботи з 19 лютого 2013 року по 02 лютого 2014 року відповідно до статті 24 Закону України «Про відпустки».

Статтею 24 Закону України "Про відпустки" передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

Пунктом 2 частини першої статті 82 КЗпП України та пунктом 2 частини першої статті 9 Закону України «Про відпустки» передбачено, що до стажу роботи, який дає право на щорічну основну відпустку зараховується час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно з законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу).

Таким чином, у разі поновлення працівника судом на роботі він має право використати щорічну основну відпустку за весь час вимушеного прогулу. При цьому її тривалість визначається пропорційно з дати поновлення на роботі й до кінця його робочого року.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджується, що позивач протягом 2011-2015 років перебував у трудових відносинах з іншими установами.

Зважаючи на зазначене, суди дійшли висновку, що оскільки ОСОБА_1 після незаконного звільнення працював на інших місцях роботи та відповідно до норм законодавства мав право на відпустки на цих підприємствах, в тому числі і у періоди 15 квітня 2011 року по 18 березня 2013 року та з 03 лютого 2014 року по 30 березня 2015 року, тому він не має права на отримання щорічних основних відпусток в установі, в якій його поновлено.

Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що судами попередніх інстанцій не встановлено, чи було реалізоване позивачем право на щорічну основну відпустку за період роботи в інших установах та організаціях та яку компенсацію за невикористану відпустку позивач отримував при звільненні.

Вищевказані помилки призвели до здійснення судами попередніх інстанцій невірного розрахунку суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача.

Під час розгляду цієї справи в частині порушеного питання судам необхідно забезпечити рівні права учасників процесу у наданні ними доказів для всебічного, повного дослідження та вивчення усіх обставин справи, необхідних для прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, зокрема виконати обов`язок щодо належного повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час і місце судового розгляду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-IX).

Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 460-IX касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази; або 2) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 3) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Частиною другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи вищенаведене, суд касаційної інстанції вважає за необхідне постанову Київського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2018 року скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Судові витрати

З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341 345 349 353 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд ,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Київської митниці Державної фіскальної служби та ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2018 року скасувати та направити справу на новий розгляд до суду Київського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А. Г. Загороднюк

Судді Л. О.Єресько

В. М. Соколов