ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 лютого 2024 року
м. Київ
справа №812/1569/17
адміністративне провадження № К/9901/57217/18
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Олендера І.Я., Васильєвої І.А.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ДТЕК "Свердловантрацит" на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 12.06.2018 у справі №812/1569/17 (головуючий суддя - Міронова Г.М., судді Казначеєв Е.Г., Ястребов Л.В.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Свердловантрацит" до Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про скасування наказу, визнання протиправними дій,
В С Т А Н О В И В:
Товариство з обмеженою відповідальністю ДТЕК "Свердловантрацит" (далі - позивач, Товариство) звернулось до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (далі - Офіс), в якому, з урахуванням уточнень, просило скасувати наказ №1807 від 17.08.2017 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «ДТЕК Свердловантрацит» та визнати протиправними дії відповідача щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства України в частині сплати військового збору за період з 01.04.2015 по 31.12.2016.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, Товариство наголошувало на відсутності правових підстав для прийняття оскаржуваного наказу, оскільки воно є суб`єктом господарювання, на якого поширюється дія мораторію на проведення перевірок, встановленого статтею 3 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02.09.2014 №1669-VII (далі - № 1669-VII) та пунктами 5, 6, 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 03.11.2016 №1726-VIII (далі - Закон №1726-VIII).
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 16.01.2018 позов задоволено; визнано протиправним та скасовано наказ Офісу від 17.08.2017 № 1807 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «ДТЕК Свердловантрацит»; визнано протиправними дії відповідача щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства України в частині сплати військового збору за період з 01.04.2015 по 31.12.2016.
Мотивами рішення стали висновки суду, відповідно до яких позивач є тим суб`єктом господарювання, на якого поширюються приписи Законів України № 1669-VII та №1726-VIII щодо заборони проведення перевірок органами податкового контролю у осіб, що втратили первинну документацію в період здійснення діяльності в зоні АТО.
Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 12.06.2018 скасовано рішення Луганського окружного адміністративного суду від 16.01.2018 та відмовлено у задоволенні позовних вимог.
Ухвалюючи таке рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що норми Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007 № 877-V (далі - № 877-V) та Законів України № 1669-VII та № 1726-VIII не можуть застосовуватись у межах спірних правовідносин, оскільки вони не відповідають встановленим Податковим кодексом України засадам; при цьому суд вказав, що з огляду на те, що за відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходженням Товариства з 09.04.2015 є населений пункт, на території якого органи державної влади здійснюють свої повноваження, а перевірка проводилась з питань дотримання вимог податкового законодавства України в частині сплати військового збору за період з квітня 2015 року по грудень 2016 року, то до даних правовідносин не підлягають застосуванню положення підпункту 38.11 пункту 38 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, а отже і встановлений ними мораторій на проведення перевірок.
Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, Товариство подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, просило його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції; зазначило, що до нього мають застосовуватись саме положення Законів України № 1669-VII та № 1726-VIII, як найбільш сприятливі, а отже відповідно і мораторій на проведення перевірок; крім того в додаткових письмових поясненнях Товариство вказало на допущення судом апеляційної інстанції порушення норм процесуального права з огляду на безпідставне поновлення відповідачу строку на апеляційне оскарження.
Офіс у письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх неприйнятними, а рішення суду апеляційної інстанції інстанцій, яке просить залишити без змін, - обґрунтованим та законним.
Ухвалою Верховного Суду від 14.02.2024 замінено первинного відповідача - Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби його правонаступником - Східним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків (далі - Управління, відповідач).
Відповідно до пункту 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15.01.2020 №460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційна скарга підлягає розгляду у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, тобто до 08.02.2020.
Переглянувши судове рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з наступного.
Як встановлено судами, Товариство, є юридичною особою, яка зареєстрована виконавчим комітетом Свердловської міської ради Луганської області 23.06.2011 за № 13911020000001333, місцезнаходження юридичної особи: 93400, Луганська область, місто Сєвєродонецьк, вулиця Гоголя, будинок 24 А, що підтверджено витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР) від 16.01.2018.
За даними вказаного витягу до 09.04.2015 місцезнаходженням ТОВ «ДТЕК Свердловантрацит» було: 94801, Луганська область, місто Свердловськ (Довжанськ), вулиця Енгельса, будинок 1.
Офісом видано наказ № 1807 від 17.08.2017 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «ДТЕК Свердловантрацит», яким на підставі підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78, статті 79 Податкового кодексу України призначено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства України в частині сплати військового збору за період з 01.04.2015 по 31.12.2016.
Також Офісом складено повідомлення від 22.08.2017 № 61, яке разом з вказаним наказом направлено позивачу рекомендованим листом, та отримано останнім 29.08.2017, що підтверджується відміткою у рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення.
Відповідно до наказу № 1807 від 17.08.2017 відповідачем в період з 31.08.2017 по 20.09.2017 проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства України в частині сплати військового збору за період з 01.04.2015 по 31.12.2016, за результатами якої складено акт від 04.10.2017 №122/28-10-76-07-37596090.
Не погоджуючись з наказом та діями відповідача щодо проведення перевірки, позивач скористався правом звернення до суду із цим позовом.
В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини, установлені судами, Верховний Суд вказує на наступне.
Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПУ України органи державної податкової служби мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України).
Пунктом 75.1 статті 75 ПК України встановлено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків. Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом. Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу (підпункт 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України).
Згідно з підпунктом 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав: виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначено виявлену недостовірність даних та відповідну декларацію протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту.
Про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.
Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки (пункт 78.4 статті 78 ПК України).
Допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення документальної позапланової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу. Документальна позапланова невиїзна перевірка здійснюється у порядку, передбаченому статтею 79 цього Кодексу (пункт 78.5 статті 78 ПК України).
Статтею 79 ПК України передбачено, що документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності підстав для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.
Документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.
Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.
Присутність платників податків під час проведення документальних невиїзних перевірок не обов`язкова.
Судами встановлено, що Офісом на адресу Товариства були направлені запити з проханням надати обґрунтовані пояснення та документальне підтвердження стосовно несплати протягом 2014-2016 років військового збору та невідображення в податковому розрахунку за формою №1-ДФ відомостей щодо оподаткування військовим збором від 09.12.2016 №2225/10/28-10-46-06, від 13.03.2017 №14285/10/28-10-46-06-09, від 25.04.2017 №23001/10/28-10-46-06-09, відповідно отримані позивачем 15.12.2016, 20.03.2017 та 18.05.2017.
Листом від 17.03.2017 Товариство повідомило Офіс про втрату первинних документів внаслідок позбавлення контролю над здійсненням господарської діяльності на території проведення антитерористичної операції; про розташування рухомого та нерухомого майна на території проведення антитерористичної операції. До листа було додано сертифікати Торгово-промислової палати України про форс-мажорні обставини від 19.06.2017 № 389/05-4, від 19.06.2017 № 390/05-4, від 07.06.2017 № 354/05-4.
Начальником відділу податкового супроводження підприємств гірничої галузі та інших підприємств складено доповідну записку про погодження проведення перевірки позивача, яку зареєстровано 16.08.2017 за № 45182/28-10-46-06.
З огляду на зазначене, на підставі підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78, статті 79 Податкового кодексу України Офісом було видано наказ від 17.08.2017 № 1807.
Враховуючи наведене, а також те, що наказ від 17.08.2017 № 1807 разом з повідомлення від 22.08.2017 № 61 направлено позивачу рекомендованим листом, та отримано останнім 29.08.2017, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, з яким погоджується колегія суддів Верховного Суду, що відповідачем виконано умови статті 79 ПК України, що надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.
Пунктом 44.3 статті 44 ПК України передбачено, що платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.
Якщо документи, визначені у пункті 44.1 цієї статті, пов`язані з предметом перевірки, проведенням процедури адміністративного оскарження прийнятого за її результатами податкового повідомлення-рішення або судового розгляду, такі документи повинні зберігатися до закінчення перевірки та передбаченого законом строку оскарження прийнятих за її результатами рішень та/або вирішення справи судом, але не менше строків, передбачених пунктом 44.3 цієї статті (пункт 44.3 статті 44 Податкового кодексу України).
Відповідно до пункту 44.5 статті 44 Податкового кодексу України разі втрати, пошкодження або дострокового знищення документів, зазначених в пунктах 44.1 і 44.3 цієї статті, платник податків зобов`язаний у п`ятиденний строк з дня такої події письмово повідомити контролюючий орган за місцем обліку в порядку, встановленому цим Кодексом для подання податкової звітності, та контролюючий орган, яким було здійснено митне оформлення відповідної митної декларації.
Платник податків зобов`язаний відновити втрачені документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження повідомлення до контролюючого органу.
У разі неможливості проведення перевірки платника податків у випадках, передбачених цим підпунктом, терміни проведення таких перевірок переносяться до дати відновлення та надання документів до перевірки в межах визначених цим підпунктом строків.
Підпунктом 38.11 пункту 38 підрозд. 10 розд. XX «Перехідні положення» ПК України передбачено, що тимчасово, до завершення проведення антитерористичної операції, до платників податків/податкових агентів, які провадили господарську діяльність на тимчасово окупованій території та/або території населених пунктів на лінії зіткнення і не можуть пред`явити первинні документи, на підставі яких здійснюється облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, як виняток із положень статті 44 цього Кодексу застосовуються спеціальні правила для підтвердження даних, визначених у податковій звітності.
Підстави неможливості пред`явлення первинних документів: первинні документи втрачені (знищені чи зіпсовані) у зв`язку з проведенням антитерористичної операції; первинні документи знаходяться на тимчасово окупованій території та/або території населених пунктів на лінії зіткнення і їх неможливо вивезти або їх вивезення пов`язане з ризиком для життя та здоров`я платника податків, фізичних осіб чи неможливе у зв`язку з іншими адміністративними перешкодами, встановленими органами влади.
У разі втрати та/або неможливості вивезення первинних документів платник податків/податковий агент за місцем свого обліку подає до контролюючого органу в довільній формі повідомлення про неможливість вивезення первинних документів, підписане керівником підприємства та головним бухгалтером, в якому зазначаються: обставини, що призвели до втрати та/або неможливості вивезення первинних документів, податкові (звітні) періоди, а також загальний перелік первинних документів (за можливості - із зазначенням реквізитів).
Після подання до контролюючого органу повідомлення про неможливість вивезення первинних документів до завершення проведення антитерористичної операції запроваджується мораторій на проведення будь-яких перевірок щодо зазначених у повідомленні податкових (звітних) періодів.
Платник податків/податковий агент не може застосовувати положення цього підпункту щодо податкових (звітних) періодів після перереєстрації підприємства на іншій території України.
Обов`язок доведення відсутності підстав для застосування положень цього підпункту покладається на контролюючий орган. Платник податків/податковий агент, який безпідставно застосував положення цього підпункту, вважається таким, що ухиляється від сплати податків та несе відповідальність, передбачену цим Кодексом та іншими законами України.
Суд апеляційної інстанції встановив, що за відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходженням Товариства (юридичної особи) з 09.04.2015 є місто Сєвєродонецьк, вулиця Гоголя, будинок 24 А, тобто населений пункт, на території якого органи державної влади здійснюють свої повноваження.
При цьому суд звернув увагу, що повідомлення про втрату первинних документів в порядку, передбаченому ПК України, позивачем не надсилалось та він не повідомляв про вчинення дій щодо відновлення втрачених документів.
З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що положення підпункту 38.11 пункту 38 підрозду 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України до даних правовідносин застосуванню не підлягають, оскільки перевірку позивача оскаржуваним наказом було призначено за період з квітня 2015 року по грудень 2016 року.
У той же час, апеляційний суд звернув увагу на те, що з матеріалів справи вбачається, що згідно наданих позивачем щоквартальних податкових розрахунків сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку за формою № 1 ДФ з 2 кварталу 2015 року по 4 квартал 2016 року здійснено нарахування та виплати доходів на користь фізичних осіб, але військовий збір з них не був нарахований та відповідно не перерахований до бюджету, про що свідчать дані розділу 2 податкових розрахунків за формою № 1-ДФ, проте згідно розділу 1 податок на доходи з фізичних осіб утримувався, нараховувався та перераховувався до бюджету; відповідно до даних інтегрованих карток платників у період з квітня 2015 року по грудень 2016 року військовий збір сплачувався не у повному обсязі, проте податки на доходи фізичних осіб утримувалися, нараховувалися та перераховувалися у повному обсязі.
Крім того, зауважив, що податковим органом первинна документація не витребовувалась, а в запитах було викладено вимогу надати саме пояснення щодо несплати протягом 2014-2016 років військового збору та невідображення в податковому розрахунку за формою № 1-ДФ відомостей щодо оподаткування військовим збором, які позивачем надані не були.
Щодо посилання позивача на положення Законів України № 1669-VII та №1726-VIII та № 877-V суд апеляційної інстанції зазначив наступне.
Статтею 3 Закону № 1669-VІІ встановлено мораторій на проведення перевірок органами і посадовими особами, уповноваженими законами здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності, у період та на території проведення антитерористичної операції тимчасово забороняється проведення планових та позапланових перевірок суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність у зоні проведення антитерористичної операції, крім позапланових перевірок суб`єктів господарювання, що відповідно до затверджених Кабінетом Міністрів України критеріїв оцінки ступеня ризику від провадження господарської діяльності віднесені до суб`єктів господарювання з високим ступенем ризику.
Пунктами 5, 6, 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1726-VІІІ встановлено, що: на період проведення антитерористичної операції забороняється проведення перевірок органами Державної фіскальної служби України суб`єктів господарювання, що провадять діяльність в населених пунктах, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та в населених пунктах, що розташовані на лінії зіткнення; заборона на проведення планових та позапланових перевірок суб`єктів господарювання (в тому числі проведення перевірок органами Державної фіскальної служби України) поширюється також на суб`єктів господарювання, які здійснили державну реєстрацію зміни місцезнаходження з території проведення антитерористичної операції на територію, підконтрольну Україні, і які втратили первинну документацію щодо здійснення ними господарської діяльності на території та в період проведення антитерористичної операції; заходи державного нагляду (контролю) щодо діяльності суб`єктів господарювання, зазначених у пунктах 5 та 6 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, можуть здійснюватися у разі їх ліквідації (реорганізації) або за письмовою заявою таких суб`єктів господарювання. Перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та перелік населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, затверджуються та актуалізуються Кабінетом Міністрів України відповідно до Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції».
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України № 877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.
Частиною другою статті 2 Закону № 877-V визначено, що дія цього Закону не поширюється на відносини, що виникають під час здійснення заходів валютного контролю, митного контролю на кордоні, державного експортного контролю, контролю за дотриманням бюджетного законодавства, банківського нагляду, державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції, державного нагляду (контролю) в галузі телебачення і радіомовлення.
Разом з тим, посилання позивача на положення Законів № 1669, № 877, № 1726 як підставу правового регулювання спірних правовідносин, є неприйнятним з огляду на системний аналіз статей 1 5 7 Податкового кодексу України, за якими серед загальних засад встановлення податків і зборів пунктом 7.3 статті 7 передбачено, що будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.
Стаття 2 Податкового кодексу України встановлює, що зміна положень цього Кодексу може здійснюватися виключно шляхом внесення змін до цього Кодексу.
Оскільки норми наведених сторонами законів не відповідають встановленим Податковим кодексом України засадам, їх положення не можуть застосовуватись у межах спірних відносин.
Подібна правова позиція викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №805/4685/17-а (касаційне провадження К/9901/64148/18), від 25.02.2020 у справі №805/636/18-а (касаційне провадження К/9901/59072/18), від 07.10.2021 у справі №812/272/18 (касаційне провадження К/9901/69662/18).
Враховуючи наведене вище в сукупності, а також зважаючи на положення частини 1 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, яка передбачає, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, Верховний Суд погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про відсутність, в даному випадку, правових підстав для задоволення позовних вимог.
Доводи ж касаційної скарги не спростовують мотивів, покладених апеляційним судом в основу оскаржуваного рішення, дублюють аргументи позовної заяви та відзиву на апеляційну скаргу, належна правова оцінка яким була надана судом апеляційної інстанції.
В частині викладення позивачем в додаткових письмових поясненнях, які було подано 24.11.2021, посилань на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права під час поновлення відповідачу строку на подання апеляційної скарги, Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідні доводи у касаційні скарзі викладено не було, а отже вони є доповненням до неї, яке не може бути прийняте Верховним Судом, як таке, що подано за межами строку, визначеного частиною 1 статті 337 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частин 1 - 4 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно з частиною 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Враховуючи наведене, мотиви касаційної скарги, Верховний Суд не вбачає підстав для скасування рішення суду апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги.
Керуючись статтями 327 341 343 349 350 355 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ДТЕК "Свердловантрацит" залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 12.06.2018 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
СуддіС.С. Пасічник І.Я.Олендер І.А. Васильєва