ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 березня 2023 року
м. Київ
справа №812/436/17
адміністративне провадження № К/9901/40078/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Васильєвої І.А., суддів: Юрченко В.П., Дашутіна І.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство ``Лисичанський гумово-технічний завод`` на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 06.07.2017 (суддя Чиркін С. М.) та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 31.08.2017 (головуючий суддя Василенко Л. А., судді: Гайдар А. В., Ханова Р. Ф.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство ``Лисичанський гумово-технічний завод`` до Головного управління ДФС у Луганській області (процесуальний правонаступник - Головне управління ДПС у Луганській області), третя особа - Державна податкова інспекція у м. Лисичанську Головного управління ДФС у Луганській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
У С Т А Н О В И В:
У березні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство ``Лисичанський гумово-технічний завод`` (далі - позивач, НВП``ЛГТЗ``, товариство) звернулось до суду з позовом до Головного управління ДФС у Луганській області (далі - відповідач, ГУ ДФС, контролюючий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 01.02.2017 №0000131203, яким до товариства застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 13' 400,62 грн за несвоєчасну сплату узгоджених сум податкових зобов`язань з орендної плати за земельну ділянку, що становило 10 відсотків погашеної суми податкового боргу.
Обґрунтовуючи позов, позивач наголошував на тому, що він звільнений від відповідальності за несвоєчасну сплату грошових зобов`язань відповідно до статті 6 Закону України ``Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції`` від 02.09.2014 №1669-VII (далі - Закон №1669-VII), як такий, що здійснює свою господарську діяльність на території проведення антитерористичної операції (АТО).
Луганський окружний адміністративний суд постановою від 06.07.2017, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 31.08.2017, у задоволенні позову відмовив.
Ухвалюючи судове рішення про відмову в позові, суд першої інстанції виходив із того, що Законом №1669-VII було передбачено звільнення від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності, однак не врегульовано звільнення платників податків від відповідальності за несвоєчасну сплату таких зобов`язань, тому норми даного Закону не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, а посилання позивача на проведення АТО на території (місто Лисичанськ Луганської області), де розташовані земельні ділянки, що перебувають у користуванні товариства на умовах оренди, є безпідставним. Також суд першої інстанції зазначив, що внаслідок внесення низки змін та доповнень до Закону №1669-VII з 08.06.2016 місто Лисичанськ Луганської області не належить до населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та що розташовані на лінії зіткнення. Крім того суд вказав на те, що форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) щодо певного податкового та/чи іншого зобов`язання/обов`язку, виконання якого настало згідно нормативно-правових актів, проте, таке виконання стало неможливим через наявність зазначених обставин, засвідчуються сертифікатом Торгово-промислової палати України (ТПП) про такі обставини за зверненням суб`єкта господарської діяльності. Однак такі докази на підтвердження обставин непереборної сили, через наявність яких стало неможливим виконання податкового обов`язку зі сплати податку, товариство не надало до суду. При цьому, пославшись на позицію Вищого адміністративного суду України, висловлену в ухвалах від 04.10.2016 у справі №805/59/16-а, від 04.04.2017 у справі №805/33/16-а, суд зазначив, що наявність сертифікату не є підставою для несплати податкових зобов`язань, та не є обставинами, що звільняють платника податку від відповідальності за несплату узгоджених податкових зобов`язань, а лише засвідчує факт, який повинен братись до уваги контролюючим органом для надання платникові розстрочення/або відстрочення сплати таких зобов`язань (у разі прийняття відповідного рішення відповідно до норми статті 100 Податкового кодексу (ПК) України) через обставини непереборної сили.
Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін постанову суду першої інстанції, з таким обґрунтовуванням погодився. При цьому суд апеляційної інстанції підтримав позицію суду першої інстанції, що норми Закону №1669-VII щодо притягнення позивача до відповідальності у вигляді штрафу на суму 5999,71 грн за несвоєчасну сплату узгоджених сум орендної плати за земельну ділянку за лютий 2014 року не підлягають застосуванню взагалі, оскільки право на користування пільгою зі сплати орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності відповідно до цього Закону виникло лише з 14.04.2014. Щодо правомірності застосування штрафних санкцій в сумі 7400,91 грн за несвоєчасну сплату податкового зобов`язання з орендної плати за землю з юридичних осіб за квітень 2014 року, суд зауважив, що позивач правом на податкову пільгу, передбачену Законом №1669-VII, не скористався та не подав уточнюючий розрахунок до податкової декларації з плати за землю (земельний податок та / або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2014 рік від 05.02.2014 щодо зменшення податкового зобов`язання з підстав здійснення суб`єктом господарювання діяльності саме на території проведення АТО та в період її проведення.
Позивач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу на зазначені судові рішення, в якій, посилаючись, зокрема, на те, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях неправильно застосували норми права до спірних правовідносинах, просив скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити рішення про задоволення позову.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 23.11.2017 (провадження №К/800/31415/17) відкрив касаційне провадження у цій справі.
У запереченнях на касаційну скаргу відповідач, вважаючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій законними та обґрунтованими, просив касаційну скаргу позивача залишити без задоволення, а постанову Луганського окружного адміністративного суду від 06.07.2017 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 31.08.2017 - без змін.
15.12.2017 розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03.10.2017 №2147-VIII ''Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів'', яким КАС України викладено в новій редакції.
Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII ''Перехідні положення'' КАС України в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Вказана касаційна скарга була передана на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
Касаційний перегляд справи здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України ''Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ'' від 15.01.2020 №460-ІХ, відповідно до пункту 2 розділу ІІ цього Закону, та в межах доводів та вимог касаційної скарги відповідно до частини першої статті 341 КАС України.
Верховний Суд, перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи позивача, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах, встановлених статтею 341 КАС України, виходить з такого.
Як встановили суди у цій справі, 26.12.2016 Державна податкова інспекція у м. Лисичанську Головного управління ДФС у Луганській області (ДПІ) провела камеральну перевірку НВП``ЛГТЗ`` з питання своєчасності перерахування належної до сплати орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності за лютий, квітень 2014 року, результати якої оформлено актом перевірки від 26.12.2016 №00216/1202/31097964.
Вказаною перевіркою встановлено порушення товариством пункту 287.3 статті 287 ПК України внаслідок несвоєчасної сплати самостійно узгодженої орендної плати за землю за лютий, квітень 2014 року у загальній сумі 134' 006,16 грн.
За наслідками перевірки на підставі акта перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 01.02.2017 №0000131203 про застосування штрафу у сумі 13' 400,62 грн (10% від суми несвоєчасно сплаченого податкового зобов`язання) за затримку граничного строку сплати узгодженого податкового зобов`язання з плати за землю за лютий 2014 року у сумі 59' 997,10 грн на 15 календарних днів (граничний термін сплати - 02.03.2014, дата сплати 17.03.2014) та за квітень 2014 року - 74' 009,06 грн на 18 календарних днів (граничний термін сплати - 30.05.2014, дата сплати - 19.06.2014).
У судовому процесі також встановлено та підтверджено матеріалами справи, що з 2007 року позивач для здійснення господарської діяльності орендував земельні ділянки із земель несільськогосподарського призначення, які розташовані в місті Лисичанськ Луганської області на території Лисичанської міської ради, на підставі договорів оренди, та сплачував орендну плату за землю до місцевих бюджетів згідно наданих до ДПІ податкових декларацій з орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Ці обставини сторони не заперечують.
Суть спору у цій справі полягає в тому, чи звільняється платник податків від фінансової відповідальності у вигляді штрафу у разі несвоєчасної сплати орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності, що розташовані на території АТО.
Згідно з підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Плата за землю - загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності {підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України}.
Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки {абзац перший пункту 288.1 статті 288 ПК України}.
Податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285-287 цього розділу {пункт 288.7 статті 288 ПК України}.
Відповідно до пункту 287.3 статті 287 ПК України податкове зобов`язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.
Нормою пункту 126.1 статті 126 ПК України встановлено, що у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.
Особливістю фінансової відповідальності за порушення правил сплати (перерахування) податків, передбаченої пунктом 126.1 статті 126 ПК України, є те, що штраф нараховується у відповідному розмірі погашеної суми податкового боргу. Тобто, якщо узгоджена за декларацією сума податкового зобов`язання сплачується платником податку несвоєчасно і частково, то штраф нараховується на суму такої часткової сплати/погашення з урахування строків затримки.
З 15.10.2014 набрав чинності Закон №1669-VII, яким визначено тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення.
Період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14.04.2014 №405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України {абзац перший статті 1 Закону №1669-VII}.
Отже, АТО діє з 14.04.2014 допоки Указом Президента України її не буде завершено/скасовано.
Відповідно до положень статті 6 Закону №1669-VII (в редакції, чинній до 08.06.2016) під час проведення антитерористичної операції суб`єктів господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, звільняються від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності.
За змістом статті 1 вказаного Закону територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14.04.2014 №405/2014.
На виконання абзацу третього пункту 5 статті 11 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1669-VII Кабінету Міністрів України згідно з розпорядженням від 30.10.2014 №1053-р ``Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція`` та від 02.12.2015 №1275-р ``Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України`` затвердив перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.
Згідно з додатками до цих розпорядження місто Лисичанськ (Лисичанська міська рада) Луганської області належав до населених пунктів, на території яких здійснювалася АТО.
Законом України ``Про внесення змін до Закону України ``Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції`` щодо безперешкодної діяльності органів місцевого самоврядування`` від 17.05.2016 №1365-VIII (Закон набрав чинності з 08.06.2016) статтю 4 Закону №1669-VII доповнено частиною четвертою, за змістом якої: ``Перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та перелік населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, затверджуються Кабінетом Міністрів України, який забезпечує своєчасну їх актуалізацію``. Зазначеним Законом також змінено редакцію статті 6 Закону №1669-VII, яка з 08.06.2016 передбачає звільнення суб`єктів господарювання від плати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності в населених пунктах згідно з переліками, передбаченими частиною четвертою статті 4 цього Закону.
Відтак, нова редакція статті 6 Закону №1669-VII, чинна з 08.06.2016, передбачала звільнення від плати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності не для будь-якого суб`єкта господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, а лише на земельні ділянки, розташовані в населених пунктах, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та які розташовані на лінії зіткнення.
07.11.2014 Кабінетом Міністрів України прийнято розпорядження N1085-р ``Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення``.
Місто Лисичанськ Луганської області до переліку населених пунктів, затверджених цим розпорядженням, не відносилося.
Наведені положення законодавства дають підстави для висновку, що Законом №1669-VII на період проведення АТО держава передбачила та встановила певні тимчасові особливі заходи та пільги, які поширювалися, зокрема на суб`єктів господарювання, що здійснювали діяльність на території проведення АТО.
Цей Закон є спеціальним у правовідносинах щодо права на користування пільгою зі сплати податку, а тому його застосування не ставиться у залежність від внесення відповідних змін до ПК України.
Відповідно до статті 6 Закону №1669-VII під час проведення АТО суб`єкти господарювання, які провадять діяльність на території АТО, звільняються від плати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності. Положення статті 6 Закону N1669-VII, як норми прямої дії, не вимагають додаткового отримання сертифіката про засвідчення настання форс-мажорних обставин. Підставою для звільнення від сплати за користування земельними ділянками є здійснення суб`єктом господарювання діяльності саме на території проведення АТО та в період її проведення. При цьому, з урахування внесення низки змін до Закону N1669-VII, суб`єкти господарювання, які провадили діяльність у населених пунктах, на території яких здійснювалася АТО, але у подальшому не були віднесені до переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, мали право на користування пільгою зі сплати податку, нарахованої суми податку тощо у період з 14.04.2014 до 08.06.2016. Інших умов (підстав) для звільнення платника податку від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності нормами Закону N1669-VII не передбачено.
При цьому цей Закон не скасовує обов`язків платника податку від плати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності, а лише надає можливість на період АТО не виконувати їх у встановлені строки (своєчасно) та в повному обсязі, що виключає підстави для застосування відповідальності за невиконання (неналежне виконання) податкових зобов`язань.
Такі правові висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладені Верховним Судом у постановах від 13.06.2018 у справі №805/1356/17-а (провадження №К/9901/38192/18), від 01.08.2018 у справі №805/1270/17-а (провадження №К/9901/41313/18), від 20.11.2018 у справі №805/2000/18-а (провадження №К/9901/63156/18), від 13.06.2019 у справі №812/466/17 (провадження №К/9901/31826/18), від 21.06.2019 у справі №805/1398/17-а (провадження №К/9901/39284/18), від 23.09.2022 у справі №812/1192/17 (провадження №К/9901/46910/18).
З огляду на викладене позивач як суб`єкт господарювання, який здійснював діяльність на території проведення АТО, звільняється від плати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності в місті Лисичанськ Луганської області та від відповідальності за несвоєчасне виконання обов`язку щодо сплати такого платежу у період з 14.04.2014 до 08.06.2016 .
Враховуючи обставини, встановлені судовими рішеннями у цій справі, зокрема щодо дати сплати позивачем орендної плати за землю за квітень 2014 року у сумі 74' 009,06 грн - 19.06.2014, яка припадає на період проведення АТО в населеному пункті, де розташовані орендовані товариством земельні ділянки, відсутність заперечень щодо провадження товариством господарської діяльності на вказаній території у вказаний період, суди попередніх інстанцій помилково не застосували положення Закону N1669-VII, яким визначено тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення АТО, та зробили висновок про правомірність застосування до товариства штрафних санкцій у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу.
Відповідно до частини першої статті 351 КАС України (в редакції до внесення змін Законом України від 15.01.2020 №460-ІХ) підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя зазначеної статті).
Підсумовуючи результат касаційного перегляду справи, Колегія суддів приходить до висновку, що постанова Луганського окружного адміністративного суду від 06.07.2017 та ухвала Донецького апеляційного адміністративного суду від 31.08.2017 підлягають частковому скасуванню в частині відмови у задоволенні позову про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 01.02.2017 №0000131203 щодо застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 7400,91 грн з ухваленням нового рішення в цій частині про задоволення позову.
Згідно з частиною шостою статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Частиною першою статті 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина третя статті 139 КАС України).
Як установлено матеріалами справи, за подання позову до адміністративного суду товариство сплатило судовий збір у сумі 1600,00 грн, касаційної скарги - 1920,00 грн, апеляційний суд під час відкриття апеляційного провадження згідно з ухвалою від 15.08.2017 звільнив позивача від сплати судового збору за подання до суду апеляційної скарги на судове рішення.
Враховуючи часткове задоволення позову, понесені позивачем судові витрати на сплату судового збору підлягають частковому відшкодуванню (пропорційно розміру задоволених позовних вимог - 55,23%), а саме в сумі 1944,03 грн.
У зв`язку з реорганізацію податкових органів, на час розгляду цієї справи органом, який виконує функції, зокрема у сфері реалізації державної податкової політики, є Державна податкова служба України та її територіальні органи. Отже, у цій справі наявні підстави для задоволення клопотання Головного управління ДПС у Луганській області про здійснення заміни відповідача у справі відповідно до статті 52 КАС України шляхом заміни Головного управління ДФС у Луганській області на його правонаступника - Головне управління ДПС у Луганській області.
Керуючись статтями 52 139 345 349 351 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство ``Лисичанський гумово-технічний завод`` задовольнити частково.
Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 06.07.2017 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 31.08.2017 скасувати в частині відмови у задоволенні позову про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 01.02.2017 №0000131203 в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 7400,91 грн.
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство ``Лисичанський гумово-технічний завод`` задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 01.02.2017 №0000131203 на суму 7400,91 грн.
В іншій частині постанову Луганського окружного адміністративного суду від 06.07.2017 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 31.08.2017 залишити без змін.
Здійснити розподіл судових витрат.
Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство ``Лисичанський гумово-технічний завод`` за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Луганській області судові витрати на сплату судового збору у сумі 1944,03 грн (одна тисяча дев`ятсот сорок чотири гривні 03 копійки).
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
І.А. Васильєва
В.П. Юрченко
І.В. Дашутін ,
Судді Верховного Суду