№ 812/824/15

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 812/824/15

адміністративне провадження № К/9901/41264/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С.С.,

суддів: Олендера І.Я., Васильєвої І.А.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 19.12.2016 (суддя Чиркін С.М.) та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 14.06.2017 (головуючий суддя Арабей Т.Г., судді: Геращенко І.В., Міронова Г.М.) у справі №812/824/15 за позовом Приватного акціонерного товариства «Лисичанська нафтова інвестиційна компанія» до Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Лисичанська нафтова інвестиційна компанія» (далі - позивач, Товариство, ПрАТ «ЛИНІК») звернулось до Луганського окружного адміністративного суду із адміністративний позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Луганську Міжрегіонального головного управління Міністерства доходів та зборів України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 05.03.2014 форми «В4» №0000011702 про зменшення від`ємного значення податку на додану вартість в сумі 11 240 862,00 грн.; форми «В1» №0000021702 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у сумі 5 724 781,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 2 862 390,50 грн. (разом 8 587 171,50 грн); та форми «Р» №0000031702 про збільшення суми грошового зобов`язання зі сплати податку на додану вартість в сумі 171 871,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій на суму 85 935,50 грн. (разом 257 806,50 грн.).

Обґрунтовуючи позовну заяву, Товариство посилалось на неприйнятність висновків податкового органу, відображених в акті перевірки, а в подальшому й у прийнятих податкових повідомленнях-рішеннях, щодо відсутності підстав для формування податкового кредиту за операціями, які, як вважає останній, не пов`язані із основною господарською діяльністю (переробкою нафтопродуктів) та не мали економічної мети отримання прибутку; вказує, що всі операції, які відповідно підтверджені належним чином оформленими документами і стосовно яких контролюючий орган не висловив будь-яких зауважень, є складовою як технологічного процесу, так і виробничої діяльності в цілому, а отже такі висновки суперечать положенням податкового законодавства та є неспроможними.

Луганським окружним адміністративним судом замінено відповідача по справі - Спеціалізовану державну податкову інспекцію з обслуговування великих платників у м. Луганську Міжрегіонального головного управління Міндоходів на правонаступника - Спеціалізовану державну податкову інспекцію з обслуговування великих платників у м. Луганську Міжрегіонального головного управління ДФС.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 19.12.2016 позов задоволено в повному обсязі, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 05.03.2014 форми «В4» №0000011702, форми «В1» №0000021702, форми «Р» №0000031702.

Донецький апеляційний адміністративний суд здійснив заміну відповідача по справі - Спеціалізовану державну податкову інспекцію з обслуговування великих платників у м. Луганську Міжрегіонального головного управління ДФС на її правонаступника - Офіс великих платників податків ДФС.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 14.06.2017 апеляційну скаргу залишено без задоволення, а постанову Луганського окружного адміністративного суду від 19.12.2016 - без змін.

Приймаючи такі рішення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що для підтвердження права платника податків на формування податкового кредиту з податку на додану вартість достатньо наявності мети використання товарів та послуг, що ним придбані, незалежно від фактичних результатів такого використання, при цьому неотримання економічного ефекту від придбання товарів та послуг у періоді, коли вони придбані, не може бути підставою для визнання операцій такими, що не мають зв`язку із господарською діяльністю, та, як наслідок, позбавлення права на формування податкового кредиту. Судами попередніх інстанцій враховано, що суть та ділова мета господарських операцій ПрАТ «ЛИНІК» за цей період полягає в підтримці безпеки виробництва та відновлення майнового комплексу на майбутнє та подальшої нафтопереробки.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, податковий орган звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на висновки акта перевірки, просив їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

В касаційній скарзі по суті зазначає про помилковість висновків судів попередніх інстанцій та прийняття ними рішень за неправильного застосування норм матеріального права, що регулюють порядок формування податкового кредиту. Відповідач не заперечує, що позивачем вживаються заходи, направлені на запобігання аваріям, захист людей і довкілля, забезпечення належного технічного стану основних фондів у період призупинення виробництва та понесення відповідних витрат, однак вважає, що такі витрати не відносяться до собівартості виготовленої і реалізованої продукції, тому в частині сплаченого податку на додану вартість такі витрати не мають відшкодовуватися з державного бюджету.

Позивач у запереченні на касаційну скаргу зазначив, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість як таке не може співвідноситись з видом (основним чи іншим) господарської діяльності, яку здійснює платник податків, оскільки жодна норма податкового законодавства не ставить в залежність операції поставки з різновидами господарської діяльності для цілей формування податкового кредиту чи податкового зобов`язання з податку на додану вартість.

В подальшому справу передано до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду й відповідно до пункту 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15.01.2020 №460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційна скарга підлягає розгляду у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, тобто до 08.02.2020.

Верховним Судом здійснено заміну відповідача - Офісу великих платників податків ДФС його правонаступником - Східним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків, утвореним на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем була проведена документальна позапланова виїзна перевірка правомірності нарахування ПрАТ «ЛИНІК» від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту за листопад 2013 року та бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку за листопад 2013 року, за результатами якої складено акт від 13.02.2014 №14/28-05-41/32292929.

За результатами проведеної перевірки відповідач дійшов висновку про порушення Товариством пункту 198.3, статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму податкового кредиту за листопад 2013 року на 11 412 733,00 грн; пунктів 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до заниження позитивного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту з ПДВ за листопад 2013 року на 171 871,00 грн; пункту 200.3 статті 200 Податкового кодексу України, що мало наслідком завищення від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту з ПДВ за листопад 2013 року на 11 240 862,00 грн.

Позивачем подано заперечення на акт перевірки, які відповідачем залишено без задоволення, про що платника податків повідомлено листом від 04.03.2014 №2638/10/28-05-41-10.

На підставі акта перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 05.03.2014 форми «В4» №0000011702 про зменшення від`ємного значення податку на додану вартість в сумі 11 240 862,00 грн.; форми «В1» №0000021702 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у сумі 5 724 781,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 2 862 390,50 грн. (разом 8 587 171,50 грн); форми «Р» №0000031702 про збільшення суми грошового зобов`язання зі сплати податку на додану вартість в сумі 171 871,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій на суму 85 935,50 грн. (разом 257 806,50 грн.).

Висновок про порушення позивачем податкового законодавства, що стало підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, відповідачем зроблено на підставі того, що господарська діяльність ПрАТ «ЛИНІК» у листопаді 2013 року не направлена на отримання доходу, оскільки позивач не здійснює виробництво нафтопродуктів, а лише надає послуги вартісного характеру з оренди приміщень, обладнання, земельної ділянки, вартість придбаних товарів (робіт, послуг) може бути віднесена до податкового кредиту у листопаді 2013 року лише в межах господарської діяльності, яку позивач здійснював протягом перевіряємого періоду, тобто в частині послуг, які було перевиставлено та виставлено покупцями послуг, за рахунок яких сформовано податкові зобов`язання з ПДВ (отримання доходу) у листопаді 2013 року.

За результатами адміністративного оскарження зазначені податкові повідомлення-рішення залишено без змін.

Не погодившись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оспорив їх в суді.

Спірні правовідносини врегульовано нормами Податкового кодексу України, які застосовуються у редакції, чинній на момент спірних правовідносин.

Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування норм матеріального і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно із пунктом 201.10 статті 201 Податкового Кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Положеннями пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

У відповідності до пункту 200.3 статті 200 Податкового кодексу України при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди ( тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а при відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Для підтвердження правомірності включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених позивачем у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Виходячи з наведених правових норм, можливо зробити висновок, що для цілей оподаткування кваліфікуючою ознакою господарської діяльності є її спрямованість на отримання доходу, що дозволяє платнику податку формувати податковий кредит у зв`язку з реальним придбанням товарів/робіт/послуг на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції; в іншому випадку відповідні документи не можуть вважатися первинними документами податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Слід зазначити, що обов`язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованого податкового кредиту первинними документами покладається на платника-покупця товарів (робіт, послуг), оскільки саме він виступає суб`єктом, який використовує при обчисленні кінцевої суми податку, що підлягає сплаті до бюджету, суму податкового кредиту з податку на додану вартість, визначену постачальником, та зменшує оподатковуваний дохід на вартість товарів (робіт, послуг), визначену продавцем.

Подані платником документи повинні достовірно підтверджувати реальність господарських операцій та інші обставини, з якими законодавець пов`язує право платника на податкову вигоду.

Податкова вигода може бути визнана необґрунтованою, зокрема, у випадках, якщо операції обліковані не у відповідності з їх дійсним економічним змістом або враховані операції, що не обумовлені розумними економічними або іншими причинами (цілями ділового характеру).

В свою чергу, господарською діяльністю згідно з підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України є діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку, які є формою здійснення господарської діяльності, то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатись вчиненою в межах господарської діяльності платника податку та лише за таких умов платник має право на врахування в податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій.

Таким чином, лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети), є такими, що вчинені в межах господарської діяльності.

Відповідно до підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Отже, зміст поняття розумної економічної причини (ділової мети) передбачає обов`язкову спрямованість будь-якої операції платника на отримання позитивного економічного ефекту, тобто на приріст (збереження) активів платника (їх вартість), а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому.

Основним видом діяльності ПрАТ «ЛИНІК» згідно довідки АБ №684049 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, виданої Управлінням статистики у місті Лисичанську 04.04.2013, є 19.20 - виробництво продуктів нафтоперероблення.

За період, який підлягав перевірці, контролюючим органом встановлено, що підприємство не здійснювало переробку нафти та виробництво і реалізацію нафтопродуктів. 03.03.2012 завод зупинив виробництво нафтопродуктів у зв`язку з проведенням позапланового ремонту обладнання, технічних пристроїв та комунікацій технологічних об`єктів.

Вказані обставини підтверджуються протоколом №6 засідання технічної ради ПрАТ «ЛИНІК» від 20.02.2012, протоколом №01/03/12 від 01.03.2012 результатів заочного голосування ПрАТ «ЛИНІК», наказом ПрАТ «ЛИНІК» від 01.03.2012 №06/9.

З метою підтримки обладнання в робочому стані, здійснення ремонту власними силами та сторонніми організаціями, для поповнення оборотних коштів, та для фінансування господарської діяльності ПрАТ «ЛИНІК» отримано кредит та фінансову зворотну допомогу відповідно до договору від 21.02.2013 №21/02/13, згідно якого TNK SH SH Investments Limited надає ПрАТ «ЛИНІК» кошти для поповнення оборотних коштів та для фінансування господарської діяльності у розмірі 70000000,00 (сімдесят мільйонів доларів США).

Водночас, як встановлено судами, основними постачальниками ПрАТ "ЛИНІК" у листопаді 2013 року були Торговий Дім "Турбосталь"; ДП "ЛСУ №10"; ДК НАК "Нафтогаз України"; ТОВ «Іспекторат Україна"; ТОВ "РН Коммерс"; ТОВ "Тара-Маркет".

18.12.2013 позивач подав до податкового органу в електронному вигляді податкову декларацію з податку на додану вартість №9081558558, у якій в рядку 19 «від`ємне значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду (рядок 17 - рядок 9) (позитивне значення)» відображено суму 11 240 862,00 грн.; в рядку 23.1 зазначеної податкової декларації «сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню (рядок 3 Д3) (рядок 23.1+рядок 23.2) на рахунок платника у банку» вказано суму 5 724 781,00 грн.

Разом із поданням податкової декларації №9081558558 Товариством подано заяву про повернення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (Д4) за листопад 2013 року у розмірі 5 724 781,00 грн. відповідно до розрахунку суми бюджетного відшкодування (Д3).

Позивачем під час перевірки було надано всю первинну документацію за період, який перевірявся.

Відповідачем не заперечувався факт надання позивачем в ході перевірки первинних документів на підтвердження здійснення господарських операцій в період, охоплений перевіркою, зауваження до їх змісту в акті перевірки відсутні. Не заперечувався відповідачем і той факт, що податкові накладні, спірні суми податкового кредиту за якими віднесені позивачем до податкового кредиту, виписані його контрагентами, які на час їх оформлення знаходились в Єдиному державному реєстрі, а також мали реєстрацію платників податку на додану вартість.

Висновки контролюючого органу про порушення ПрАТ «ЛИНІК» вимог законодавства при формуванні податкового кредиту за листопад 2013 року ґрунтується на тому, що придбані Товариством товари (роботи, послуги) використані в операціях, які не призначені для використання у господарській діяльності.

Колегія Верховного Суду зазначає, що вирішуючи даний спір, судами попередніх інстанцій обґрунтовано враховано, що господарська операція, направлена на отримання доходу, не завжди може мати позитивний економічний ефект, що є нормальним процесом здійснення господарської діяльності.

Згідно із приписами статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Положеннями статей 43 та 44 Господарського кодексу України встановлена свобода підприємницької діяльності, зокрема, право комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Відповідно до частини першої статті 627 Цивільного кодексу України, з урахуванням положень статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Неотримання підприємством доходу від окремої господарської операції не свідчить про те, що така операція не пов`язана з господарською діяльністю підприємства, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати дохід від конкретної операції. Таким чином, прибутковість або збитковість певних господарських операцій або діяльність платника в цілому за один податковий період не може слугувати підставою для висновку про відсутність ділової мети або спрямованості діяльності не на отримання прибутку, тобто для одержання необґрунтованої податкової вигоди.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №808 від 28.08.2013 «Про затвердження переліку видів діяльності та об`єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку» діяльність ПрАТ ЛИНІК", пов`язана з нафтопереробкою, віднесена до такої, яка становить підвищену екологічну небезпеку.

Виробнича діяльність позивача передбачає під час експлуатації обладнання проведення обов`язкових регламентних операцій навіть при зупиненому технологічному процесі, тобто вчасний ремонт та технічна підтримка якого регламентується певними локальними нормативними актами, а також обов`язковими нормами, встановленими законодавством та є фактично складовою функції експлуатації.

Для проведення періодичних капітальних та поточних ремонтів, реконструкцій підприємство закуповує товарно-матеріальні цінності в одному податковому періоді, а використовує їх в інших, оскільки ремонт або реконструкція може тривати значний час.

При цьому, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків щодо того, що податковий орган не надав суду переконливих доказів, що купівля у листопаді 2013 року ТМЦ здійснена без мети використання у подальшій господарській діяльності.

Так, обов`язок щодо підтримання технологічного обладнання в безпечному режимі для навколишнього середовища та населення зобов`язує позивача утримувати певну чисельність персоналу з виплатою йому заробітної плати, дотримання державних стандартів щодо забезпечення персоналу питною водою, належних санітарних умов праці (тепло, електропостачання, санітарні приміщення для зберігання одягу, миття, прання спецодягу, видача молока за шкідливі умови праці тощо), а тому придбання таких послуг має відбуватися незалежно від того чи виробляє підприємство нафтопродукти, чи тимчасово зупинилося для проведення ремонтних робіт.

Таким чином, суди попередніх інстанцій визнали неприйнятними доводи контролюючого органу про відсутність у ПрАТ "ЛИНІК" права на формування податкового кредиту за операціями з придбання питної води, молока, послуг з хімчистки та прибирання приміщень, послуг з доставляння працівників Товариства на підприємство транспортом, забезпечення теплом тощо, адже зазначені обов`язки, зокрема, передбачені для позивача колективним договором, невиконання якого тягне для підприємства адміністративну відповідальність та штрафні санкції.

Крім того, ПрАТ «ЛИНІК» має власну теплоелектроцентраль, яка виробляє парову та електричну енергію та відповідно до законодавства зобов`язане надавати послуги субабонентам незалежно від того чи виробляються нафтопродукти. Відмова у наданні таких послуг тягне відповідальність за зловживання монопольним становищем, а це потребує придбання сировини (газу, реагентів) для підтримки виробничої діяльності ТЕЦ.

Відповідачем безпідставно не враховано, що у ПрАТ «ЛИНІК» існує обов`язок щодо підтримки технологічного обладнання в належному стані, для чого в холодний період використовуються теплоносії на більшості установок навіть в період, коли виготовлення нафтопродуктів зупинено. На період ремонту підприємство також використовує пар для технологічних процесів ремонту (пропарювання) технологічних трубопроводів та ємкостей.

Неможливим є безпечне функціювання технологічного підприємства без енергоресурсів (води, газу, електричної енергії), що не піддається сумніву, тому виключення з податкового кредиту господарських операцій щодо їх придбання є протиправним.

На постійній основі на ПрАТ «ЛИНІК» працюють очисні захисні споруди для зменшення негативного впливу на оточуюче природне середовище, робота цеху потребує придбання реагентів для стаціонарних та пересувних лабораторій тощо, а отже виключення з податкового кредиту таких операцій є неправомірним.

За технічними нормами та правилами в постійній роботі також перебуває азотна станція, що виробляє інертний газ (азот) для заповнення трубопроводів та ємкостей для попередження пожеж та вибухів.

Для проведення моніторингу за герметичним станом трубопроводів та ємкостей функціонує компресорна, що подає очищене та підготовлене повітря під тиском на прибори та прилади.

При цьому, для забезпечення проведення ремонтних робіт задіяно персонал підприємства, для якого в виробничих цехах створюються належні побутові умови, здійснюється його доставка на підприємство.

Також встановлено, що на зберіганні у ПрАТ «ЛИНІК» є залишок товарних продуктів нафтопереробки та між позивачем і ТОВ «Інспекторат Україна» укладено угоду на проведення аналізу нафтопродуктів перед їх відвантаженням, що є обов`язковою законодавчою умовою реалізації нафтопродуктів.

Разом з тим, податковим органом під час перевірки не враховано факту неможливості з технічних причин відновити нафтопереробку.

Статтею 3 Господарського кодексу України визначено, що під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Право підприємців самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом, охоплюється поняттям свободи підприємницької діяльності, яка гарантована статтею 42 Конституції України.

При цьому, свобода підприємницької діяльності може обмежуватися лише у прямо передбачених законом випадках шляхом встановлення заборони здійснювати підприємництво у певних видах господарської діяльності та визначення видів господарської діяльності, які підлягають ліцензуванню.

З цього слідує, що кожен суб`єкт господарювання має право вільно обирати види господарської діяльності для здійснення підприємництва, враховуючи встановлені законами вимоги та заборони.

Однією із найважливіших ознак підприємництва є здійснення господарської діяльності на власний ризик, що передбачає економічну самостійність підприємця і тісно пов`язану з цим відповідальність за результати своєї діяльності.

Види господарської діяльності, які здійснює (може здійснювати) ПрАТ «ЛИНІК», визначені статутом, яким також передбачено здійснення й інших видів господарської діяльності. При цьому, законодавством не встановлено обмеження щодо здійснення інших видів господарської діяльності, крім тих, які визначені в установчих документах як основні.

У зв`язку з цим, право суб`єкта господарювання на формування податкового кредиту з податку на додану вартість та відповідне право на отримання бюджетного відшкодування не може обумовлюватися здійсненням таким суб`єктом виключно основного виду господарської діяльності.

Висновок відповідача, згідно з яким ПрАТ «ЛИНІК» не має права на бюджетне відшкодування, оскільки ним сформований податковий кредит за господарськими операціями, які не пов`язані з основною господарською діяльністю, є незмістовним.

Отже, підсумовуючи вищенаведене, слід зазначити, що при здійсненні господарської діяльності, керуючись принципами свободи підприємницької діяльності, суб`єкти господарювання самостійно здійснюють свою підприємницьку діяльність і з цією метою визначають власні комерційний розрахунок та комерційний ризик, залучають матеріально-технічні, фінансові та інші види ресурсів, використання яких не обмежено законом, вільно укладають договори, не заборонені законом, самостійно обирають контрагентів.

Податковим органом не надано доказів, які б ставили під сумнів право позивача на формування податкового кредиту на підставі первинних документів, складених в ході виконання вищенаведених господарських операцій, як і не доведено створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету. При цьому, припинення здійснення позивачем основного виду діяльності підприємства не може слугувати підставою для визнання вчинених ним правочинів такими, що не пов`язані з господарською діяльністю в розумінні норм законодавства.

Висновки про те, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість не залежить від виду (основного чи іншого) господарської діяльності, яку здійснює платник податків та яка відповідає чинному законодавству України, висловлені також Верховним Судом у постановах від 21 грудня 2018 року у справі №812/910/15, від 28 січня 2020 року у справі №812/823/15, від 23 вересня 2021 року у справі №812/1543/18 за подібних правовідносин.

Враховуючи наведене вище в сукупності, колегія суддів по суті погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про наявність, в даному випадку, правових підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи ж касаційної скарги податкового органу не впливають на правильність прийнятих судами рішень й не свідчать про неправильне застосування ними норм матеріального права або порушення процесуальних норм, а фактично зводяться лише до переоцінки встановлених обставин справи, що, в свою чергу, не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частин 1 та 4 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно з частиною 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 327 341 345 349 350 355 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, залишити без задоволення, а постанову Луганського окружного адміністративного суду від 19.12.2016 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 14.06.2017 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

СуддіС.С. Пасічник І.Я.Олендер І.А. Васильєва