ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 квітня 2023 року
м. Київ
справа №813/1400/16
касаційне провадження № К/9901/42160/18
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Ханової Р.Ф., Хохуляка В.В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Галицької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.10.2017 (головуючий суддя - Гінда О.М., судді - Качмар В.Я., Рибачук А.І.) у справі за позовом Державного підприємства «Львівський бронетанковий завод» до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
УСТАНОВИВ:
У квітні 2016 року Державне підприємство «Львівський бронетанковий завод» (далі - позивач, Підприємство, платник) звернулось в суд із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області (далі - відповідач, Інспекція, контролюючий орган), в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 02.12.2015 №0001782201, №0001792201, №0001772201.
Обґрунтовуючи вимоги, позивач зазначив, що витрати та суми податкового кредиту з податку на додану вартість були сформовані ним по реальним правочинам з його контрагентами, що пов`язані із його господарською діяльністю, а реалізовуючи товарно-матеріальні цінності нижче її собівартості Підприємство не порушило вимоги Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Факт відсутності товарно-транспортних накладних, актів приймання товарів по кількості і якості по деяким господарським операціям не може бути підставою для висновків про нереальність здійснення таких операцій, відтак прийняті контролюючим органом податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.
Львівський окружний адміністративний суд постановою від 28.03.2017 в задоволенні адміністративного позову відмовив повністю.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що подані позивачем первинні документи не підтверджують реальність господарських операцій позивача з його контрагентами, постачання ремонтних робіт та готової продукції нижче виробничої собівартості здійснена всупереч вимогам податкового законодавства, відтак, контролюючим органом правомірно прийнято податкові повідомлення-рішення.
Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 03.10.2017 скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нову постанову, якою позовні вимоги Підприємства задоволено частково. Визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Інспекції від 02.12.2015 №0001782201 в частині зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 841794,00 грн та в частині застосування штрафної (фінансової) санкції (штрафу) в розмірі 420897,00 грн; № 0001792201 в частині зменшення розміру від`ємного значення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 1420079,00 грн; №0001772201 в частині визначення грошового зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 2479331,00 грн та в частині застосування штрафної (фінансової) санкції (штрафу) в розмірі 1239665,00 грн. У задоволенні решти позову відмовлено.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що неотримання підприємством доходу від окремої господарської операції не свідчить про те, що така операція не пов`язана з господарською діяльністю підприємства, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати дохід від конкретної операції. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про правомірність формування платником витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість за господарськими операціями з контрагентами: ПП «Технопром», ТОВ «ВП «Спецкабель», ТОВ «Радіо-електронні компоненти і апаратура», ТОВ «Дівітіс» ТОВ «Інвест-Авто 2007», ТОВ «Дізал», оскільки такі господарські операції підтверджені належними первинними документами, відбулися реальні зміни майнового стану платника податків, господарські операції спричинили зміни в структурі активів і зобов`язань платника податків, сприяли отриманню доходу, а відтак оскаржувані податкові повідомлення-рішення в цій частині є протиправними та підлягають скасуванню у зазначеній частині.
Відмовляючи у іншій частині позовних вимог, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку про непідтвердження господарських операцій позивача з ПП «Пацифік-2».
Інспекція, не погодившись з прийнятим рішенням суду апеляційної інстанції, звернулась до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції в частині задоволених позовних вимог та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пункту 187.1 статті 187, пунктів 198.1, 198.3, 198.5, 198.6 статті 198, пункту 201.1, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), статей 70 86 159 Кодексу адміністративного судочинства України (далі у тексті - КАС України, у редакції, чинній на дату вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи).
Скаржник стверджує про не підтвердження господарських операцій між позивачем та зазначеними вище контрагентами з підстав відсутності документів в підтвердження транспортування придбаного товару, сертифікатів відповідності, технічні паспорти, тощо, наявності недоліків у видаткових і податкових накладних.
В касаційній скарзі не вказано, в чому саме полягає неправильне застосування судами норм матеріального права, контролюючий орган фактично викладає обставини, викладені в акті перевірки та якими він керувався під час прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
У запереченнях на касаційну скаргу, посилаючись на законність і обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції, позивач просить залишити касаційну скаргу відповідача без задоволення, а судове рішення апеляційної інстанцій без змін.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 23.11.2017 відкрив провадження за касаційною скаргою Інспекції та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
Верховний Суд ухвалою від 04.04.2023 прийняв касаційну скаргу відповідача до провадження та визнав за можливе розглянути справу у попередньому судовому засіданні 05.04.2023.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що Інспекцією проведено виїзну позапланову документальну перевірку Підприємства з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2014 по 01.07.2015, за результатами якої складено акт від 16.11.2015 № 1294/13-50-22-02-07985602 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення вимог: підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, статті 185, пункту 188.1 статті 188, пункту 187.1 статті 187, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.5, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.10 статті 201 ПК України, в результаті чого за період з липня 2014 року по червень 2015 року позивачем занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, всього на суму 5435892,00 грн; завищено суму податку на додану вартість, що підлягає (підлягав) бюджетному відшкодуванню, всього на суму 1049469,00 грн; завищено від`ємне значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (ряд. 24 декларації) за червень 2015 року на суму 1422731,00 грн; завищено непогашене від`ємне значення попередніх звітних (податкових) періодів на кінець поточного звітного (податкового) періоду (ряд. 31 декларації) за червень 2015 року на суму 210348,00 грн.
На підставі висновків акту перевірки Інспекцією прийнято податкові повідомлення-рішення від 02.12.2015 № 0001772201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 8153838,00 грн, в тому числі за основним платежем в сумі 5435892,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 2717946,00 грн; № 0001782201, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 1049469,00 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 524735,00 грн; № 0001792201, яким позивачу зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на суму 1633079,00 грн.
Фактичною підставою для висновків контролюючого органу про зазначені вище порушення слугували висновки контролюючого органу про безпідставне включення позивачем до складу податкового кредиту сум за господарськими операціями з ПП «Технопром», ТОВ «ВП «Спецкабель», ТОВ «Радіо-електронні компоненти і апаратура», ТОВ «Дівітіс» ТОВ «Інвест-Авто 2007», ТОВ «Дізал», які, на думку контролюючого органу, не відбулися з підстав відсутності реального характеру господарських операцій. До таких висновків відповідач дійшов з підстав відсутності первинних документів в підтвердження здійснення зазначених господарських операцій, зокрема товарно-транспортних накладних, сертифікатів відповідності, тощо.
Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень у визначеній скаржником частині, Верховний Суд виходить із такого.
Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи.
Розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності (підпункт 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 ПК України).
Податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу (підпункт 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України).
Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Згідно з пунктом 188.1 статті 188 ПК України (в редакції, чинній з 01.01.2015) база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості (у разі здійснення контрольованих операцій - не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів). При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче їх собівартості, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), за винятком: товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню; газу, який постачається для потреб населення.
Статтею 185 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування є операції платників податку, зокрема з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.
Положеннями пункту 198.3 статті 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до підпункту «г» пункту 198.5 статті 198 ПК України платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися: в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).
За змістом пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/ розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-ХІV (далі - Закон №996-ХІV).
Відповідно до статті 1 цього Закону (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно із частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.
Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат чи податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженості дій між ними.
При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, необхідно враховувати, що відповідно до вимог статті 71 КАС України, обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень.
Проте у разі надання контролюючим органом доказів, які і свідчать, що платником податків не було відображено у податковому обліку та задекларовано отриманий прибуток, або документи, на підставі яких платник податків задекларував свої податкові зобов`язання, у тому числі сформував податковий кредит, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 71 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Як установлено судами попередніх інстанцій, позивач (виконавець) мав господарські взаємовідносини з Міністерством оборони України за договорами від 08.12.2014 № 294/14/105, предметом якого є здійснення військового ремонту БМП - 1; від 03.07.2014 № 294/14/12, предметом якого є здійснення військового ремонту БРЕМ-1; ДП «Київський бронетанковий завод» за договорами від 25.09.2013 № 205, від 28.01.2014 № 28/1/14, предметом яких є виробництво роздавальної коробки БТР-3е.18.010сб.
На підтвердження здійснення господарських операцій за вказаними вище договорами позивачем надано до суду головні книги за період з 01.07.2014 по 30.06.2015, картки та оборотно-сальдові відомості по рахунку 26 «Готова продукція» в розрізі замовлень (номенклатури виготовленої продукції та послуг), 23 «Виробництво», помісячних даних обліку випуску продукції, розшифровок виробничої собівартості готової продукції та послуг, накладних на реалізацію готової продукції та актів приймання наданих послуг (актів приймання-передавання виробів), замовлення, специфікацію, погодження договірної (фактичної) ціни послуг, посвідчення на прийняття послуг, акти приймання наданих послуг, акти приймання-передавання виробів, акти звіряння розрахунків між сторонами, калькуляції фактичних витрат, висновки головного представництва замовника щодо визначення рівня договірної ціни з додатками (калькуляції).
Щодо збитковості господарської операції при виконанні замовлення № 4160 (договори від 25.09.2013 № 205, від 28.01.2014 № 28/1/14) на виробництво роздавальної коробки БТР-3е.18.010сб, укладений між позивачем та ДП «Київський бронетанковий завод», судом апеляційної інстанції установлено, що Підприємство на той момент не мало достатньої завантаженості виробничих потужностей, а саме в межах 27-30% із подальшим спадом. Як наслідок, по підприємству був встановлений для працівників режим роботи у вигляді простоїв (з оплатою днів простою в розмірі 2/3 тарифної ставки (посадового окладу) для економії енергоносіїв та виплаті заробітної плати, максимального зменшення ЗВВ. У зв`язку із збільшенням з 01.10.2014 розміру мінімальної заробітної плати підприємство збільшило розмір посадових окладів (тарифних ставок) в штатному розписі в середньому на 25%. Усі ці економічні показники призвели до того, що загальна сума витрат, у тому числі зовнішньо-виробничі витрати підприємства вплинули на витрати по замовленню № 4160.
В обґрунтування збитковості господарських операцій позивачем надано до суду довідки про роботу Підприємства за 2012-2014 роки, копії наказів № 7 від 20.01.2014, № 41 від 03.03.2014, № 77 від 08.04.2014, № 94 від 12.05.2014 про режим роботи підприємства у 2014 році, наказ №233 від 24.09.2014 про встановлення посадових окладів (тарифних ставок).
Також, судами попередніх інстанцій установлено, що позивач (покупець) мав господарські операції з постачальниками: ПП «Технопром» за договором від 06.02.2012 №5; ТОВ «ВП «Спецкабель» за договором від 01.03.2013 № 16-13; ТОВ «Радіо-електронні компоненти і апаратура» (ТзОВ «РЕКОМА») за договором від 20.02.2013 № 59, додатковими угодами від 28.12.2013 № 1, від 30.12.2014; ТОВ «Дівітіс» за договором від 17.04.2015 №122; ТОВ «Інвест-Авто 2007» за договором від 19.04.2012 №371, предметом яких є постачання товарно-матеріальних цінностей, зокрема, запчастин.
На підтвердження придбання товарно-матеріальних цінностей за вказаними вище договорами позивачем надано до суду податкові накладні, видаткові накладні, платіжні доручення, специфікації, акти здачі-прийняття робіт, витяги з єдиного реєстру податкових накладних, картки складського обліку, тощо.
Судом апеляційної інстанції установлено, що придбані позивачем у контрагентів запчастини використані ним у власній господарській діяльності, зокрема для ремонту військової техніки, яка у свою чергу, реалізована на адресу третіх осіб, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями первинних документів (прибуткові накладні з доставки товару на склад, видаткові накладні, довіреності на отримання матеріальних цінностей, договори).
Приймаючи до уваги встановлення судом апеляційної інстанції використання позивачем у власній господарській діяльності придбаних товарно-матеріальних цінностей (робіт, послуг), руху активів, колегія суддів не приймає посилання скаржника на відсутність доказів використання товару (робіт, послуг) у господарській діяльності та неправомірність формування витрат за наведеними вище господарськими операціями. Зазначені доводи і доводи податкового органу про непідтвердження господарських операцій досліджено судами та надано їм відповідну оцінку.
Суд не приймає до уваги посилання податкового органу на окремі недоліки в оформленні первинних документів платника податків, оскільки формальні недоліки у первинних документах повинні оцінюватися в сукупності з іншими обставинами справи. Перевагу необхідно надавати реальності здійснення господарської операції та її економічному змісту. Первинні документи повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо. При цьому, сама собою наявність, або відсутність окремих документів, зокрема, товарно-транспортних накладних, сертифікатів відповідності, а також помилки у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків, у зв`язку з його господарською діяльністю, мали місце.
Ураховуючи наведені правові норми та встановлені судами попередніх інстанцій обставини у цій справі, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що неотримання Підприємством доходу від окремої господарської операції жодним чином не свідчить про те, що така операція не пов`язана з господарською діяльністю Підприємства, оскільки, як зазначалось раніше, при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати дохід від конкретної операції.
Беззаперечно мета отримання доходу, як одна з основних ознак господарської діяльності, кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності.
Враховуючи специфіку господарської діяльності підприємства, ряд факторів здійснення продажу продукції та закупівлі необхідних запчастин в об`єктивно визначений час є необхідною умовою для можливості здійснення підприємством господарської діяльності в подальшому.
Ураховуючи встановлені фактичні обставини у даній справі та зазначене правове регулювання, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень у визначеній судом частині.
Відповідач оводами касаційної скарги не спростовує висновків суду апеляційної інстанції. Скаржник касаційною скаргою не обґрунтував і не зазначив, у чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права.
Відповідач у касаційній скарзі фактично просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), якою передбачено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Колегія суддів не переглядає судове рішення апеляційної інстанції в частині взаємовідносин позивача із ПП «Пацифік-2», оскільки зазначені правовідносини не є предметом касаційного перегляду судового рішення.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду не встановлено.
Керуючись статтями 341 349 350 355 356 359 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Галицької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.10.2017 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
СуддіЛ.І. Бившева Р.Ф. Ханова В.В. Хохуляк