№ 813/1697/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 березня 2020 року

Київ

справа №813/1697/17

адміністративне провадження №К/9901/21752/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Соколова В.М., Єресько Л.О., Загороднюка А.Г., розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2017 року (суддя Брильовський Р.М.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2017 року (судді Глушко І.В., Коваль Р.Й., Судова-Хомюк Н .М. ) у справі № 813/1697/17 за позовом ОСОБА_1 до Західного офісу Держаудитслужби про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування наказу, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

У травні 2017 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Західного офісу Держаудитслужби (далі - відповідач), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила:

- визнати протиправними дії відповідача щодо пропонування ОСОБА_1 виключно посади провідного державного аудитора відділу контролю в аграрній галузі, екології та природокористування Управління Західного офісу Держаудитслужби в Івано-Франківській області, а в подальшому - головного державного аудитора відділу контролю в аграрній галузі, екології та природокористування Управління Західного офісу Держаудитслужби в Івано-Франківській області;

- визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 22 лютого 2017 року № 51-о «Про надання відпустки та звільнення ОСОБА_1 »;

- стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 32 555,12 грн;

- відшкодувати заподіяну незаконними діями відповідача моральну шкоду в розмірі 60 000,00 грн та витрати на правову допомогу в розмірі 6 000,00 грн.

На обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що на час повідомлення про зміну істотних умов державної служби крім посад провідного та головного державного аудитора відділу контролю в аграрній галузі, екології та природокористування Управління Західного офісу Держаудитслужби в Івано-Франківській області, вакантними були й інші посади. Пропонуючи позивачці виключно зазначені посади, відповідач не врахував обставини, передбачені частиною другою статті 42 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), які надають ОСОБА_1 переважне право на залишення на роботі. Позивачка стверджувала, що укладення строкового трудового договору за відсутності умов, визначених частиною другою статті 23 КЗпП України, є підставою для визнання його недійсним згідно з статтею 9 КЗпП України в частині визначення строку. Вважала, що незаконні дії відповідача призвели до її працевлаштування на посаду, яку обіймав працівник, що перебував у декретній відпустці, із закінченням якої вона втратила роботу та заробіток.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Львівський окружний адміністративний суд постановою від 30 серпня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2017 року, в задоволенні позову відмовив.

Мотиви, з яких суди попередніх інстанцій дійшли таких висновків, ґрунтуються на тому, що на період перебування основного працівника у відпустці у зв`язку з вагітністю та пологами, по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку тощо за ним зберігається та посада, з якої він йшов у зазначену відпустку, однак на період відсутності цього працівника роботодавець може прийняти на роботу іншого працівника по строковому трудовому договору до виходу з відпустки основного працівника. Наказом Західного офісу Держаудитслужби від 28 листопада 2016 року № 114-о ОСОБА_1 було переведено на посаду головного державного аудитора відділу контролю в аграрній галузі, екології та природокористування Управління Західного офісу Держаудитслужби в Івано-Франківській області на час перебування у відпустці для догляду за дитиною ОСОБА_3 до дня його фактичного виходу на роботу. Відтак, у зв`язку з виходом основного працівника на роботу строковий трудовий договір із ОСОБА_1 було припинено.

Також суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для визнання протиправними дій відповідача щодо пропонування позивачу посад провідного та головного державного аудитора відділу контролю в аграрній галузі, екології користування Управління Західного офісу Держаудитслужби в Івано- Франківській області, виходячи з того, що якщо між сторонами виник спір щодо правомірності дій суб`єкта владних повноважень щодо пропонування посад позивачу, які є наслідком прийняття наказу Західного офісу Держаудитслужби в Івано-Франківській області від 28 листопада 2016 року № 114-о «Про переведення ОСОБА_1 », то позивач має право заявити вимогу про визнання рішень суб`єкта владних повноважень протиправними, скасувати такі рішення та змусити його до виконання закону. З огляду на це, вимога позивача про визнання протиправними дій відповідача щодо пропонування посад не є правильним способом захисту порушеного права.

Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що в межах спірних правовідносин питання відшкодування моральної шкоди та присудження витрат на правову допомогу може розглядатися виключно внаслідок неправомірного звільнення позивача та в разі ухвалення судового рішення на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень. Ураховуючи, що звільнення ОСОБА_1 відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства, позовні вимоги є безпідставними, необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції

На постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2017 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та направити справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій не враховано, що відповідно до статті 42 КЗпП України ОСОБА_1 має переважне право на залишення на роботі, оскільки в її сім`ї немає осіб із самостійним заробітком, вона є працівником з тривалим безперервним стажем роботи в даній установі, не має дисциплінарних стягнень, а також має пільги відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Крім того, судами не враховано, що керівництво Західного офісу Держаудитслужби не вжило заходів щодо належного дотримання норм КЗпП України в частині необґрунтованого пропонування ОСОБА_1 нижчої та строкової посади в Управлінні Західного офісу Держаудитслужби в Івано-Франківській області. Скаржник стверджує, що переведення її на посаду головного державного аудитора відділу контролю в аграрній галузі, екології користування Управління Західного офісу Держаудитслужби в Івано- Франківській області відбулося без її згоди та, як наслідок, було безпідставно змінено безстроковий трудовий договір, укладений 27 червня 1994 року, на строковий трудовий договір з 28 листопада 2016 року по 31 березня 2017 року. При цьому, ОСОБА_1 вказує, що не розглядала пропозицію відповідача про переведення на посаду головного державного аудитора відділу контролю в аграрній галузі, екології користування Управління Західного офісу Держаудитслужби в Чернівецькій області через значну відстань від основного місця проживання, відсутність житла в м. Чернівцях та області тощо. Скаржниця вважає, що якби відповідач належним чином виконав свій обов`язок щодо її працевлаштування на рівнозначній посаді державної служби на умовах безстрокового трудового договору, то вона не була б звільнена з посади в зв`язку з виходом на роботу основного працівника. ОСОБА_1 вказує, що незаконне переведення та звільнення спричинило їй значні моральні страждання, тому наполягає на відшкодуванні моральної шкоди, яку вона оцінює в 6 000,00 грн.

У відзиві на касаційну скаргу представник Західного офісу Держаудитслужби просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а судові рішення залишити без змін. Зазначає, що при звільненні позивачки відповідач не порушив норми трудового законодавства чи законодавства про державну службу, не вчинив протиправних дій, що могли б призвести до завдання їй шкоди. Таким чином, позовні вимоги про скасування наказу від 22 лютого 2017 року № 51-о «Про надання відпустки та звільнення ОСОБА_1 » є необґрунтованими та безпідставними.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII), яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.

На підставі підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції Закону № 2147-VIII зазначену касаційну скаргу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад судової колегії: Білоус О.В. - головуючий суддя (суддя-доповідач), Желтобрюх І.Л., Стрелець Т.Г.

30 травня 2019 року відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження від 30 травня 2019 року № 524/0/78-19, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Білоуса О.В. (рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року № 14), визначено новий склад суду: Соколов В.М. - головуючий суддя (суддя-доповідач), Єресько Л.О., Загороднюк А.Г.

Ухвалою від 16 березня 2020 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в попередньому судовому засіданні.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Постановою Кабінету Міністрів України від 06 квітня 2016 року № 266 «Про утворення міжрегіональних територіальних органів Державної аудиторської служби» утворено як юридичні особи публічного права міжрегіональні територіальні органи Державної аудиторської служби України.

Реорганізація територіальних органів Держфінінспекції здійснювалася шляхом їх приєднання до відповідних міжрегіональних територіальних органів Держаудитслужби за переліком згідно з додатком 2 зазначеної постанови Уряду.

Наказом Західного офісу Держаудитслужби від 19 серпня 2016 року № 1 «Про введення в дію структури та штатного розпису Західного офісу Держаудитслужби» введено в дію структуру та його штатний розпис Західного офісу Держаудитслужби, в тому числі Управління Західного офісу Держаудитслужби в Івано-Франківській області в складі 15 структурних підрозділів із штатною чисельністю 85 одиниць.

Тож Держфінінспекцію в Івано-Франківській області було реорганізовано шляхом приєднання до Західного офісу Держаудитслужби, в структурі якого утворено відокремлений підрозділ юридичної особи - Управління Західного офісу Держаудитслужби в Івано-Франківській області та скорочено 60 одиниць чисельності працівників.

У зв`язку з реорганізацією Держфінінспекції в Івано-Франківській області шляхом приєднання до Західного офісу Державної аудиторської служби України, керуючись постановами Кабінету Міністрів України від 06 квітня 2016 року № 266 «Про утворення міжрегіональних територіальних органів Державної аудиторської служби», від 16 березня 2016 року № 169 «Про внесення зміни в додаток 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 05 квітня 2014 року № 85», наказом Держаудитслужби від 19 квітня 2016 року № 12 «Про затвердження граничної чисельності працівників міжрегіональних територіальних органів Держаудитслужби» зі змінами, зважаючи на введення в дію структури та штатного розпису Західного офісу Держаудитслужби, відповідно до статті 43 Закону України «Про державну службу», ОСОБА_1 01 вересня 2016 року повідомлено про зміну істотних умов державної служби, що пов`язана з реорганізацією та скороченням чисельності працівників та одночасно запропоновано посаду провідного державного аудитора відділу контролю в аграрній галузі, екології та природокористування Управління Західного офісу Держаудитслужби в Івано-Франківській області.

У зв`язку з введенням в дію переліку змін до штатного розпису Західного офісу Держаудитслужби, затверджених наказом Західного офісу Держаудитслужби від 07 жовтня 2016 року № 7, позивачці 27 жовтня 2016 року запропоновано переведення на посаду головного державного аудитора відділу контролю в аграрній галузі, екології та природокористування Управління Західного офісу Держаудитслужби в Івано-Франківській області на час перебування у відпустці по догляду за дитиною основного працівника ОСОБА_3 до дня його фактичного виходу на роботу.

Наказом Західного офісу Держаудитслужби від 28 листопада 2016 року № 114-о «Про переведення ОСОБА_1 » позивачку переведено на посаду головного державного аудитора відділу контролю в аграрній галузі, екології та природокористування Управління Західного офісу Держаудитслужби в Івано-Франківській області на час перебування ОСОБА_3 у відпустці для догляду за дитиною до дня його фактичного виходу на роботу.

15 лютого 2017 року ОСОБА_3 звернувся до Західного офісу Держаудитслужби із заявою про дозвіл приступити до виконання службових обов`язків на посаді головного державного аудитора відділу контролю в аграрній галузі, екології та природокористування Управління Західного офісу Держаудитслужби в Івано-Франківській області з 06 березня 2017 року (у зв`язку з закінченням відпустки для догляду за дитиною).

На підставі наказу Західного офісу Держаудитслужби від 16 лютого 2017 року № 47-о ОСОБА_3 приступив до виконання своїх службових обов`язків.

Наказом Західного офісу Держаудитслужби від 22 лютого 2017 року № 51-о «Про надання відпустки та звільнення ОСОБА_1 » головному державному аудитору відділу контролю в аграрній галузі, екології та природокористування Управління Західного офісу Держаудитслужби в Івано-Франківській області ОСОБА_1 надано частину основної щорічної відпустки терміном 30 календарних днів з 01 по 31 березня 2017 року та пунктом 2 цього наказу припинено державну службу та звільнено ОСОБА_1 з займаної посади у зв`язку із закінченням строку трудового договору, відповідно до пункту 2 статті 85 Закону України «Про державну службу» та пункту 2 статті 36 КЗпП України.

Вважаючи дії відповідача протиправними, а своє звільнення незаконним, ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Застосування норм права, оцінка доказів та висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX), який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Приписами частини першої статті 341 КАС України (у редакції до 08 лютого 2020 року) визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, виходить з наступного.

Обсяг судового контролю в адміністративних справах визначено частиною другою статті 2 КАС України, в якій зазначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Тож адміністративні суди мали з`ясувати, чи були дії відповідача здійснені в межах повноважень, відповідно до закону та з дотриманням установленої процедури, а також, чи було його рішення прийнято на законних підставах.

Частиною другою статті 19 Конституції України установлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначені Законом України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон № 889-VIII).

За змістом статті 5 Закону № 889-VIII правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

У частині першій статті 83 Закону № 889-VIII наведені підстави припинення державної служби, які можуть бути загальними, тобто передбаченими КЗпП України, та спеціальними, які наведені в цьому Законі. Зокрема, державна служба припиняється: 1) у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону); 2) у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (стаття 85 цього Закону); 3) за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону); 4) за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону); 5) у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (стаття 88 цього Закону); 6) у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв`язку із зміною її істотних умов (стаття 43 цього Закону); 7) у разі досягнення державним службовцем 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом; 8) у разі застосування заборони, передбаченої Законом України «Про очищення влади».

У даному випадку припинення державної служби та звільнення позивачки відбулося у зв`язку із закінченням строку призначення на посаду державної служби.

Приписами статті 85 Закону № 889-VIII обумовлено, що у разі призначення на посаду державної служби на певний строк державний службовець звільняється з посади в останній день цього строку.

Державний службовець, призначений на посаду державної служби на період заміщення тимчасово відсутнього державного службовця, за яким зберігалася посада державної служби, звільняється з посади в останній робочий день перед днем виходу на службу тимчасово відсутнього державного службовця. У такому разі тимчасово відсутній державний службовець зобов`язаний письмово повідомити керівника державної служби не пізніш як за 14 календарних днів про свій вихід на службу.

Частиною першою статті 21 КЗпП України визначено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно із статтею 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) укладеним на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

За правилами пункту 2 статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

З аналізу наведених норм трудового законодавства вбачається, що закінчення строку трудового договору є самостійною підставою для його припинення за пунктом 2 статті 36 КЗпП України, крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не вимагає їх розірвання.

Тобто, у тих випадках, коли трудовий договір укладається до настання певного факту, як-то на час відпустки працівника по вагітності і пологах, по догляду за дитиною тощо, такий договір вважається укладеним на певний строк. Тому настання обумовленого факту є підставою для припинення трудового договору у зв`язку із закінченням строку, на який він був укладений.

При цьому, незважаючи на дату винесення роботодавцем наказу про звільнення працівника (в останній день дії строкового договору або до цього із зазначенням дати звільнення) днем звільнення вважається останній день роботи, що визначений трудовим договором, і законодавство не встановлює обов`язку власника або уповноваженого ним органу попереджати працівника про майбутнє звільнення у зв`язку із закінченням строку договору.

Як слідує з обставин даної справи, ОСОБА_1 була переведена на посаду головного державного аудитора відділу контролю в аграрній галузі, екології та природокористування Управління Західного офісу Держаудитслужби в Івано- Франківській області на час перебування основного працівника ОСОБА_3 у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Відтак, по виходу основного працівника із соціальної відпустки ОСОБА_1 підлягала звільненню у зв`язку з припиненням трудового договору.

Слід зазначити, що Західний офіс Держаудитслужби пропонував позивачці переведення на іншу посаду, однак, як зазначила сама ОСОБА_1 , така нею не розглядалася через значну відстань від місця проживання та відсутність житла в м. Чернівцях тощо.

Верховний Суд погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій, що звільнення ОСОБА_1 відбулося у відповідності до вимог чинного законодавства України, оскаржуваний наказ є законним і підстав для його скасування немає, а відтак і відсутні підстави для поновлення її на посаді та стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Суд не бере до уваги доводи скаржниці про безпідставність її переведення на тимчасову посаду головного державного аудитора відділу контролю в аграрній галузі, екології та природокористування Управління Західного офісу Держаудитслужби в Івано-Франківській області, оскільки, по-перше, предметом розгляду даної адміністративної справи є наказ Західного офісу Держаудитслужби від 22 лютого 2017 року № 51-о «Про надання відпустки та звільнення ОСОБА_1 », а не наказ від 28 листопада 2016 року № 114-о «Про переведення ОСОБА_1 », по-друге, позивачку було переведено на посаду, рівнозначну тій, яку вона займала в Держфінінспекції в Івано-Франківській області.

Стосовно позовної вимоги про визнання протиправними дій відповідача щодо пропонування ОСОБА_1 виключно посад провідного та головного державного аудитора відділу контролю в аграрній галузі, екології та природокористування Управління Західного офісу Держаудитслужби в Івано-Франківській області, то Верховний Суд погоджується з позицією, викладену судами в оскаржуваних судових рішеннях, про те, що наслідком пропонування позивачці зазначених посад є наказ про її переведення, а не наказ про звільнення у зв`язку з закінченням строку трудового договору. Тому, в разі непогодження ОСОБА_1 з пропонуванням їй певних посад та, відповідно в подальшому, з переведенням, вона б мала оскаржувати саме наказ про своє переведення, чого нею зроблено не було. В протилежному випадку, визнання протиправними таких дій Західного офісу Держаудитслужби не є належним способом захисту порушених, на думку позивачки, прав.

До того ж, за умови відсутності встановлення протиправних дій та рішень відповідача, позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди та стягнення витрат на правову допомогу задоволенню не підлягають.

Верховний Суд констатує, що доводи скаржника не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи в суді касаційної інстанції, не спростовують висновків судів і зводяться до переоцінки встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

Верховний Суд відзначає, що критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначені в статті 242 КАС України, відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Беручи до уваги правильність та обґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що судові рішення в цій справі відповідають нормам матеріального та процесуального права, а тому підстави для їх скасування чи зміни відсутні.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України (в редакції до 08 лютого 2020 року), суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України (у зазначеній редакції) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-IX та статтями 341 343 349 350 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.М. Соколов

Л.О. Єресько

А.Г. Загороднюк ,

Судді Верховного Суду