№ 813/1892/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 813/1892/17

адміністративне провадження № К/9901/40156/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу №813/1892/17 за позовом ОСОБА_1 до Личаківської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області (Шевченківське відділення), Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Личаківської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області постанову Львівського окружного адміністративного суду від 05.07.2017 (суддя Кузан Р.І.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.10.2017 (головуючий суддя Яворський І.О., судді: Кухтей Р.В., Нос С.П.),

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовом до Шевченківського відділення Личаківської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області (далі - відповідач-1, Личаківська ОДПІ), Головного управління ДФС у Львівській області (надалі - відповідач-2, ГУ ДФС у Львівській області), у якому позивач просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 30.06.2016 №4004-13, яким визначено суму податкового зобов`язання у розмірі 25000грн. зі сплати транспортного податку та податкову вимогу від 31.01.2017 №592-17.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 05.07.2017, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.10.2017, позов задоволено.

Не погоджуючись з судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Личаківська ОДПІ звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11.12.2017 відкрито касаційне провадження у справі №813/1892/17.

Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 №2147-VIII з Вищого адміністративного суду України до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду передано матеріали справи №813/1892/17 за правилами підпункту 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" цього кодексу.

За результатами автоматизованого розподілу справ суддею-доповідачем для розгляду цієї справи у Касаційному адміністративному суді визначено суддю Хохуляка В.В.

Ухвалою Верховного Суду від 30.08.2021 справу прийнято до провадження, касаційний розгляд призначено у порядку письмового провадження на 31.08.2021.

В обґрунтування касаційної скарги, податковий орган зазначив, що позивач є платником транспортного податку у 2016 році, оскільки її автомобіль є об`єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України. Вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Отже, податковим органом при винесенні спірного рішення правомірно визначено зобов`язання зі сплати транспортного податку. У касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Позивач у запереченні на касаційну скаргу посилається на обставини справи та наголошує, що вартість її автомобіля становить 847652грн., що підтверджується наданими доказами, а відтак автомобіль не підпадає під визначення об`єкта оподаткування транспортним податком. З урахуванням викладеного, позивач просить касаційну скаргу податкового органу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_1 судом встановлено, що позивачем 25.02.2015 зареєстровано легковий автомобіль BMW X5, 2 993 куб. см., 2014 року випуску.

30.06.2016 Залізничною ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення №4004-13, яким позивачу визначено суму грошового зобов`язання за платежем «транспортний податок з фізичних осіб» у розмірі 25000грн. 00 коп.

Крім того, 31.01.2017 відповідачем-2 сформовано податкову вимогу №592-17.

Позивач не погодившись з вказаними рішеннями податкового органу щодо необхідності сплати ним транспортного податку, звернулась з позовом до суду.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суди посилались на те, що відповідачем не надано доказів того, що вартість автомобіля позивача перевищує 750 розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року. Не надано доказів, що відповідач отримав будь-який розрахунок вартості автомобіля позивача від Мінекономрозвитку. Натомість, за розрахунком позивача, здійсненим у відповідності до Методики визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, та не спростованим відповідачем, вартість автомобіля є меншою 750 розмірів мінімальної заробітної плати. З урахуванням вищевикладеного, транспортний засіб позивача не підпадає під визначення об`єкта оподаткування, згідно з підпунктом 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення не є правомірним, а позов таким, що підлягає задоволенню.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

01.01.2015 набрав чинності Закон України від 28.12.2014 №71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким згідно зі статтею 267 Податкового кодексу України введено новий транспортний податок.

Відповідно до пункту 10.2 статті 10 Податкового кодексу України місцеві ради обов`язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

З 01.01.2016 набрав чинності Закон України ,,Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" від 24.12.2015 № 909-VІІІ (далі - Закон № 909-VІІІ), згідно з яким підпункт 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України викладено у такій редакції: ,,Об`єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року. Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об`єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті".

Пунктом 4 розділу ІІ ,,Прикінцеві положення" Закону №909-VІІІ визначено установити, що в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України ,,Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Пунктом 7 розділу ІІ ,,Прикінцеві положення" Закону №909-VІІІ рекомендовано органам місцевого самоврядування у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом переглянути прийняті на 2016 рік рішення щодо встановлення місцевих податків і зборів, визначених статтею 10 Податкового кодексу України.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскільки Законом України №909-VIII не встановлювався новий транспортний податок, а також не змінювалась його ставка, з 01.01.2016 платниками транспортного податку є власники легкових автомобілів не старше п`яти років, середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати.

Станом на 01.01.2016 мінімальна заробітна плата установлена в розмірі 1378грн. (стаття 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2016 рік»). Відтак, 750 розмірів мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2016 складали 1'033' 500грн.

Таким чином, об`єктом оподаткування у 2016 році стали легкові автомобілі, середньоринкова вартість яких становить понад 1' 033'500грн. та з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно).

Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об`єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті (абзац 2 підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України).

Методика визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 №66, відповідно до положень пункту 2 якої середньоринкова вартість автомобіля розраховується за методом аналогії цін ідентичних автомобілів за формулою, визначеною у пункті 3 Порядку визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 квітня 2013 року N403 (Офіційний вісник України, 2013 р., N 44, ст. 1576), де за ціну нового транспортного засобу (Ц н) береться ціна нового автомобіля з урахуванням марки, моделі, типу двигуна, об`єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач.

Пунктом 3 Порядку N403 встановлено, що середньоринкова вартість транспортного засобу розраховується за методом аналогії цін ідентичних транспортних засобів за такою формулою: С ср = Ц н х (Г / 100) х (1 ± (Г к / 100), де Ц н - ціна нового транспортного засобу в Україні; Г - коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів залежно від строку експлуатації згідно з додатком 1; Г к - коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів залежно від пробігу згідно з додатком 2.

Джерелом інформації про ціни нових транспортних засобів в Україні є офіційні прайс-листи виробників (дилерів) або довідкові дані про ціни щодо ідентичних або аналогічних нових транспортних засобів в Україні чи країнах-виробниках (експортерах) з урахуванням податків та зборів, що визначаються відповідно до законодавства (пункт 4 Порядку N403).

Згідно пункту 5 Методики, ідентичними є автомобілі, в яких збігаються такі ознаки і параметри: марка; країна-виробник; тип кузова (седан, універсал тощо); модель; конструкція привода тягових коліс; тип та робочий об`єм двигуна; потужність двигуна; тип коробки переключення передач та інших складників силової передачі; габаритні розміри; рік випуску; комплектація.

Розбіжності можуть стосуватися комплектації, пробігу та технічного стану.

Мінекономрозвитку відповідно до цієї Методики розраховує середньоринкову вартість автомобіля та щороку до 1 лютого базового податкового (звітного) періоду подає ДФС інформацію про автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року (п. 13 Методики в редакції чинній на час спірних правовідносин).

Мінекономрозвитку забезпечує роботу офіційного веб-сайту в режимі, який дає змогу отримати інформацію про середньоринкову вартість автомобіля шляхом введення даних про їх марку, модель, рік випуску, тип двигуна, об`єм циліндрів двигуна, тип коробки переключення передач та пробіг (пункту 14 Методики в редакції чинній на час спірних правовідносин).

Аналіз наведених положень Методики та Порядку визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів свідчить про врахування при розрахунку цієї вартості певних ознак, параметрів і характеристик транспортного засобу.

На підставі матеріалів справи судами з`ясовано, що як вбачається з наданих позивачем документів, на час винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення середньоринкова вартість автомобіля позивача складала 873652грн. 00 коп. Вказана вартість автомобіля розрахована за формулою, вказаною в Порядку визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.04.2013 №403. Коефіцієнти коригування ринкової вартості транспортних засобів наведені в методиці визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, що затверджена постановою Кабінету Міністрів України №66 від 18.02.2016.

У свою чергу, під час розгляду справи відповідачем не надано доказів того, що вартість автомобіля позивача перевищує 750 розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року. Не надано доказів того, що відповідач отримав розрахунок вартості автомобіля позивача від Мінекономрозвитку, на що посилається відповідач. Натомість за розрахунком позивача, здійсненим у відповідності до Методики визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, та не спростованим відповідачем, вартість належного їй автомобіля становить менше суми 1' 033' 500грн.

Суди констатували, що відповідачем до матеріалів справи як до суду першої інстанції, так і під час апеляційного її розгляду не надано жодного доказу розрахунку вартості автомобіля у відповідності до Методики визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, що затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 №66 та одночасно не надано доказів того, що середньоринкова вартість автомобіля позивача становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року (підпункт 267.2.1 пункту 267 статті 267 Податкового кодексу України).

Отже, оскільки середньоринкова вартість транспортного засобу, належного позивачу, є меншою ніж 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року (1' 033' 500,00грн.), то належний позивачу автомобіль не є об`єктом оподаткування транспортним податком у 2016 році та, відповідно, нарахування відповідачем позивачу податкового зобов`язання з транспортного податку з фізичних осіб у 2016 році є протиправним.

Обов`язок щодо визначення середньоринкової вартості транспортного засобу законодавець покладає на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку.

Відтак, межі повноважень податкового органу полягають у прийнятті податкового повідомлення-рішення на підставі отриманої від Мінекономрозвитку інформації про автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року. У свою чергу, інформації, яка б підтверджувала правомірність прийняття податкового повідомлення-рішення відповідач не надав.

Згідно з пунктами 59.1 та 59.3 Податкового кодексу України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов`язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до підпункту 14.1.153 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податкова вимога - письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу, у той час як податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання (підпункт 14.1.175 пункту 14 Податкового кодексу України).

Як встановлено судами, податкова вимога сформована на підставі та в межах встановлених законом.

Водночас, з огляду на те, що рішення на підставі якого сформовано податкову вимогу скасовано, з метою належного захисту прав позивача, суди правомірно вважали про наявність підстав задовольнити позов в частині скасування податкової вимоги.

З урахуванням викладеного, касаційний суд вважає, що доводи касаційної скарги висновки судів попередніх інстанцій не спростовують.

Згідно з частинами першої, другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частин першої та другої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час розгляду справи в судах попередніх інстанцій), доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Частиною четвертою статті 71 КАС України (в редакції, чинній на час розгляду справи в судах попередніх інстанцій) встановлено, що суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов`язку суд витребовує названі документи та матеріали.

Враховуючи положення вищенаведених норм, колегія суддів Верховного Суду вважає, що відповідачем не виконаний свій обов`язок щодо надання належних доказів в підтвердження наявності підстав для визначення податкового зобов`язання.

Як визначено частиною четвертою статті 70 КАС України (в редакції, чинній на час розгляду справи в судах попередніх інстанцій), обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Частиною першою-другою статті 77 КАС України унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відтак, доводи касаційної скарги не підтверджують обставин неправильного застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи. З вказаного слідує, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, а також надали належну правову та обґрунтовану оцінку заявленим вимогам на підставі норм закону. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Разом з тим, необхідно відзначити, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що зміни, відповідно до положень підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, можуть застосовуватись лише у 2017 році.

Як вже зазначалось, 24.12.2015 Верховною Радою України ухвалено Закон України "Про знесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році", згідно з яким підпункт 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України викладено в новій редакції, а саме змінено визначення об`єкта оподаткування транспортним податком.

На виконання вимог цього закону, 14.01.2016 рішенням №121 «Про внесення змін до рішення міської ради від 19.01.2015 №4263 «Про затвердження положення про транспортний податок» Львівською міською радою викладено у новій редакції Положення про транспортний податок.

Відповідно до пункту 10.2 статті 10 Податкового кодексу України місцеві ради обов`язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Повноваження міських рад щодо податків та зборів визначені статтею 12 Податкового кодексу України.

Відповідно до підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

У разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об`єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов`язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю (підпункт 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України).

Згідно пунктом 7.3 статті 7 Податкового кодексу України будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.

Встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 123, підпунктом 12.4.3 пункту 12.4 та пунктом 12.5 статті 12 Податкового кодексу України вимоги щодо оприлюднення рішення про встановлення місцевих податків та зборів до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період), не поширюються на прийняті органом місцевого самоврядування на виконання Закону рішення про встановлення місцевих податків на 2016 рік.

Беручи до уваги вищевикладене, наявність у контролюючого органу правових підстав для визначення податкового зобов`язання з транспортного податку у 2016 році з урахуванням змін, внесених до об`єкта оподаткування, та про обов`язок платників податку щодо сплати цього виду податку у порядку, передбаченому Податковим кодексом України.

Суд першої інстанції зауважив про дотримання принципу стабільності, що закріплений у підпункті 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України.

Касаційний суд звертає увагу, що Верховним Судом у постанові від 15.05.2019 (справа №825/1496/17) викладена правова позиція щодо застосування принципу стабільності, співвідношення приватних і публічних інтересів, висновки стосовно порядку оприлюднення рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків чи зборів або внесення змін до них.

Слід враховувати, що цей принцип скерований (орієнтований на) органам законодавчої влади, а у випадку передбаченому пунктом 4.4 статті 4 Кодексу - органам місцевого самоврядування, з метою дотримання певного порядку внесення змін до будь-яких елементів податків.

Згідно з загальноприйнятою у правозастосуванні юридичною кваліфікацією змін до податкового законодавства Закон, який вносить зміни всупереч пункту 4.1.9 Податкового кодексу України вважається чинним, оскільки не суперечить Конституції, як і іншим нормативно-правовим актам, аналогічно щодо місцевих податків і зборів, право на встановлення яких законодавчо передано органам місцевого самоврядування. Норма підпункту 4.1.9 Кодексу встановлює обмеження, не передбачаючи жодних наслідків (зокрема санкцій) у разі його порушення.

За правилами частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись статтями 345 349 350 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Личаківської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 05.07.2017 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.10.2017 у справі №813/1892/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

.....................

....................

.....................

В.В. Хохуляк

І.Я. Олендер

Р.Ф. Ханова

Судді Верховного Суду