№ 813/2156/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2021 року

м. Київ

справа № 813/2156/17

адміністративне провадження № К/9901/41205/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2017 року (головуючий суддя Мікула О.І., судді: Курилець А.Р., Кушнерик М.П.) у справі за позовом Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби до Публічного акціонерного товариства "Шахта Надія" про надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна, що перебуває у податковій заставі,

В С Т А Н О В И В:

В червні 2017 року Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби (далі - Офіс, позивач) звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Шахта Надія" (далі - Товариство, відповідач) про надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу Товариства за рахунок його майна, що перебуває у податковій заставі.

В позовній заяві Офіс вказував, що узгоджена сума податкового зобов`язання своєчасно та в повному обсязі Товариством не сплачена, стягнення податкового боргу з рахунків відповідача та за рахунок готівки не відбулося у зв`язку із недостатністю коштів, які перебували у власності платника податків, податковим органом здійснено дії по опису майна Товариства в податкову заставу, тобто у відповідності до статті 95 Податкового кодексу України (далі - ПК України) вжито всіх необхідних попередніх дій для погашення відповідачем заборгованості, а тому його вимога про надання дозволу на стягнення податкового боргу за рахунок майна відповідача, що перебуває у податковій заставі, є обґрунтованою.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 06 липня 2017 року позов задоволено.

Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що наявність заборгованості Товариства підтверджена належним чином, а податковим органом дотримано законодавчо встановлений особливий порядок погашення заборгованості платників податків перед бюджетами: здійснено звернення до суду з вимогами про стягнення коштів з рахунків в банку й проведено опис майна в податкову заставу, а відтак вимога про надання дозволу на погашення усієї суми боргу за рахунок майна відповідача підлягає задоволенню.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове - про відмову в задоволенні позову.

При цьому, апеляційний суд прийшов до висновку, що оскільки Товариство відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №271 від 12 травня 2015 року «Про проведення прозової та конкурентної приватизації у 2015-2017 роках» включено до переліку об`єктів державної власності, що підлягають приватизації у 2015-2017 роках, тобто воно перебуває в стадії приватизації, то відчуження майна останнього у будь-який спосіб, у тому числі шляхом надання дозволу на реалізацію майна, що перебуває в податковій заставі, заборонено до моменту завершення його приватизації.

Не погоджуючись з прийнятим апеляційним судом рішенням, Офіс звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на ті ж обставини, що вже наводились ним в позовній заяві, просив його скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Водночас відповідач вказував й на те, що з правового аналізу норм, які регулюють спірні правовідносини слідує, що будь-яких обмежень стосовно надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника, що перебуває у податковій заставі, не передбачено, а положення Закону України "Про особливості приватизації вугледобувних підприємств" від 12 квітня 2012 року №4650-VI (далі - Закон №4650) та постанови Кабінету Міністрів від 12 травня 2015 року №271 "Про проведення прозорої та конкурентної приватизації у 2015-2017 роках" до спірних правовідносин не застосовуються, оскільки рішення про приватизацію Товариства уповноваженим на те органом не приймалось.

Відповідач в письмових запереченнях (відзиві) на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду попередньої інстанції, яке він вважає обґрунтованим і законним, - без змін.

В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Переглянувши судові рішення та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд приходить до наступного висновку.

Судами встановлено, що Товариство зареєстроване як юридична особа 21 липня 1997 року, перебуває на обліку як платник податків у Львівському управлінні Офісу великих платників податків ДФС, а також є вугледобувним підприємством й згідно з випискою з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб основним видом його діяльності є добування кам`яного вугілля (05.10), а відповідно до пункту 3.2 Статуту основним напрямком діяльності підприємства є видобування кам`яного вугілля і реалізація вугільної продукції.

Згідно із довідкою Львівського управління Офісу ВПП ДФС, станом на 12 червня 2017 року за Товариством обліковується заборгованість зі сплати платежів до бюджету у загальному розмірі 136 641 895,74 грн., а саме: адміністративні штрафи та інші санкції - 4 015 739,68 грн.; податок на прибуток підприємств та інші санкції - 1 905 793,44 грн.; податок на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) - 130 720 362,62 грн.

Податковий орган вживав першочергових заходів для погашення відповідачем податкового боргу: звертався до судів з позовними заявами про стягнення боргу, які задоволені рішеннями, що набрали законної сили, виставляв інкасові доручення на відкриті банківські рахунки Товариства, які однак повернулись без виконання у зв`язку із відсутністю коштів на рахунках боржника, податковим керуючим проведено опис майна боржника в податкову заставу, про що складено акти опису, й ці обтяження включено до Державного реєстру обтяжень рухомого майна, що підтверджується витягами із відповідного реєстру.

Оскільки податковий борг відповідачем самостійно не сплачений, а вжиті податковим органом заходи щодо його погашення не дали позитивного результату, Офіс відповідно до абзацу 2 пункту 95.3 статті 95 ПК України звернувся до суду з позовом про надання дозволу на погашення усієї суми боргу за рахунок майна Товариства, що перебуває у податковій заставі.

В частині 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулює ПК України.

Положення підпунктів 14.1.39, 14.1.137, 14.1.155, 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України встановлюють, що грошове зобов`язання платника податків - це сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності; орган стягнення - державний орган, уповноважений здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу в межах повноважень, встановлених цим Кодексом та іншими законами України; податкова застава - спосіб забезпечення сплати платником податків грошового зобов`язання та пені, не сплачених таким платником у строк, визначений цим Кодексом. Податкова застава виникає на підставах, встановлених цим Кодексом; у разі невиконання платником податків грошового зобов`язання, забезпеченого податковою заставою, орган стягнення у порядку, визначеному цим Кодексом, звертає стягнення на майно такого платника, що є предметом податкової застави; податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання.

Пункти 87.1 та 87.2 статті 87 ПК України передбачалось, що джерелами самостійної сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів.

Джерелом самостійної сплати грошових зобов`язань з податку на додану вартість є суми коштів, що обліковуються в системі електронного адміністрування податку на додану вартість, та джерела, зазначені в абзаці першому цього пункту.

Сплату грошових зобов`язань або погашення податкового боргу платника податків з відповідного платежу може бути здійснено також: а) за рахунок надміру сплачених сум такого платежу (без заяви платника); б) за рахунок помилково та/або надміру сплачених сум з інших платежів (на підставі відповідної заяви платника) до відповідних бюджетів; в) за рахунок суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (на підставі відповідної заяви платника) до Державного бюджету України.

Не можуть бути джерелом погашення податкового боргу, крім погашення податкового боргу з податку на додану вартість, кошти на рахунку платника в системі електронного адміністрування податку на додану вартість. Для погашення такого податкового боргу за рахунок коштів на рахунку платника податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість центральний орган виконавчої влади, що реалізує податкову і митну політику, за умови наявності підстав, передбачених статтею 95 цього Кодексу, надсилає органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, у якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, реєстр, у якому зазначаються найменування платника, податковий та індивідуальний податковий номер платника та сума податкового боргу, що підлягає перерахуванню до бюджету. Порядок формування та надсилання органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, такого реєстру визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної податкової і митної політики.

Джерелами погашення податкового боргу платника податків є будь-яке майно такого платника податків з урахуванням обмежень, визначених цим Кодексом, а також іншими законодавчими актами.

Згідно з пунктом 89.3 статті 89 ПК України майно, на яке поширюється право податкової застави, оформлюється актом опису.

Відповідно до пунктів 95.1 та 95.2 статті 95 ПК України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання такому платнику податкової вимоги.

За змістом пункту 95.3 статті 95 ПК України контролюючий орган звертається до суду щодо надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі.

Відтак, рішення суду щодо надання вказаного дозволу є підставою для прийняття органом державної податкової служби рішення про погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі.

На підставі матеріалів справи судами констатовано, що контролюючим органом дотримано встановлений порядок звернення до суду з вимогою щодо надання дозволу на погашення суми податкового боргу за рахунок майна платника, що перебуває в податковій заставі.

Разом з тим, з урахуванням того, що Товариство перебуває в стадії приватизації, суд попередньої інстанції дійшов висновку, що відповідно до норм чинного законодавства відчужувати майно боржника, який перебуває на стадії приватизації, заборонено.

Пунктами 1 та 5 частини 1 статті 1 Закону №4650 встановлено, що вугледобувне підприємство - гірниче підприємство, основним видом економічної діяльності якого є підземне або відкрите добування вугілля, до складу якого можуть входити шахти, шахтоуправління, розрізи та інші відокремлені підрозділи, що виконують допоміжні функції; шахта (шахтоуправління) - вугледобувне підприємство або відокремлений підрозділ вугледобувного підприємства з видобутку вугілля підземним способом.

Згідно з частиною 2 статті 7 цього Закону визначення способу приватизації об`єкта приватизації, включеного до переліку об`єктів приватизації, здійснюється державними органами приватизації спільно з органом, уповноваженим управляти державним майном, відповідно до критеріїв, затверджених Кабінетом Міністрів України.

Положення статті 13 Закону №4650 передбачають, що з метою недопущення банкрутства вугледобувних підприємств і збереження сировинної бази металургійного та енергетичного комплексів з моменту прийняття рішення про приватизацію підприємства до моменту завершення приватизації встановлюються мораторій на застосування процедури примусової реалізації майна об`єктів приватизації шляхом зупинення виконавчого провадження та мораторій на порушення справ про банкрутство вугледобувних підприємств. На строк до трьох років з моменту завершення приватизації встановлюються мораторій на застосування процедури примусової реалізації майна об`єктів приватизації шляхом зупинення виконавчого провадження та мораторій на порушення справ про банкрутство вугледобувних підприємств, які поширюються лише на борги, що утворилися на момент завершення приватизації.

За змістом пункту 2 статті 16 («Прикінцеві та перехідні положення») Закону №4650 дія норм статей 2 і 13 цього Закону поширюється виключно на вугледобувні підприємства, щодо яких прийнято рішення про приватизацію після набрання чинності цим Законом, та вугледобувні підприємства, приватизовані після набрання чинності цим Законом.

Як встановлювалось статтею 1 Закону України "Про приватизацію державного майна" від 04 березня 1992 року №2163-XII (що діяв на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №2163), приватизація державного майна - платне відчуження майна, що перебуває у державній власності, у тому числі разом із земельною ділянкою державної власності, на якій розташований об`єкт, що підлягає приватизації, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів для здійснення структурної перебудови національної економіки.

Згідно з частинами 4 та 6 статті 12 Закону №2163 з моменту прийняття рішення про приватизацію об`єкта стосовно його майна (нерухомого майна, інших необоротних активів) та земельної ділянки державної власності, на якій розташований такий об`єкт, забороняється, зокрема, здійснення операцій (дій), внаслідок яких може відбутися відчуження зазначеного майна чи зменшення його вартості або зменшення розміру земельної ділянки державної власності; обмін, іпотека або застава майна; списання основних засобів, що мають залишкову вартість; безоплатна передача та реалізація майна для погашення заборгованості; передача майна в оренду; вчинення дій, які можуть призвести до обмеження (обтяження) прав на земельну ділянку державної власності, на якій розташований такий об`єкт; прийняття рішень про припинення господарської організації шляхом злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення та інше. Приватизація об`єкта вважається завершеною з моменту його продажу або завершення розміщення всіх акцій, передбачених до продажу планом приватизації (розміщення акцій), і оформляється рішенням відповідного державного органу приватизації.

Як встановив апеляційний суд, постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2015 року №271 "Про проведення прозорої та конкурентної приватизації у 2015-2017 роках" затверджено перелік об`єктів державної власності, що підлягають приватизації у 2015-2017 роках, до якого включено й Товариство.

Відповідно до пункту 3 розділу 1 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07 лютого 2013 року №73, необоротні активи - всі активи, що не є оборотними. Оборотні активи - гроші та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу чи протягом дванадцяти місяців з дати балансу.

Пунктом 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 року №92, визначено, що основні засоби - матеріальні активи, які підприємство/установа утримує з метою використання їх у процесі виробництва/діяльності або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).

Як встановлює пункт 5 цього ж Положення (стандарту), для цілей бухгалтерського обліку основні засоби класифікуються за такими групами: основні засоби (земельні ділянки; капітальні витрати на поліпшення земель, не пов`язані з будівництвом; будівлі, споруди та передавальні пристрої; машини та обладнання; транспортні засоби; інструменти, прилади, інвентар (меблі); тварини; багаторічні насадження; інші основні засоби), інші необоротні матеріальні активи (бібліотечні фонди; малоцінні необоротні матеріальні активи; тимчасові (нетитульні) споруди; природні ресурси; інвентарна тара; предмети прокату; інші необоротні матеріальні активи).

Згідно з пунктами 4 - 6 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 "Запаси", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20 жовтня 1999 року №246, запаси - активи, які: утримуються для подальшого продажу (розподілу, передачі) за умов звичайної господарської діяльності; перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва; утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, а також управління підприємством/установою. Запаси визнаються активом, якщо існує імовірність того, що підприємство/установа отримає в майбутньому економічні вигоди, пов`язані з їх використанням, та їх вартість може бути достовірно визначена. Для цілей бухгалтерського обліку запаси включають, зокрема: сировину, основні й допоміжні матеріали, комплектуючі вироби та інші матеріальні цінності, що призначені для виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, розподілу, передачі, обслуговування виробництва й адміністративних потреб; готову продукцію, що виготовлена на підприємстві, в установі, призначена для продажу і відповідає технічним та якісним характеристикам, передбаченим договором або іншим нормативно-правовим актом.

Отже, нормами ПК України встановлено порядок погашення заборгованості платників податків перед бюджетом та визначено перелік заходів, які повинен здійснити контролюючий орган для стягнення податкового боргу.

При цьому лише сукупність відповідних обставин є підставою для контролюючого органу звернутись до суду з позовом про надання дозволу на погашення суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, а саме: наявність податкового боргу; наявність майна платника податків, описаного у податкову заставу; відсутність коштів на рахунках платника податків в обслуговуючих банках.

До об`єктів приватизації належать: вугледобувні підприємства як єдині майнові комплекси; шахти (шахтоуправління) як єдині майнові комплекси.

Тобто, об`єктом приватизації є майно (нерухоме майно, інші необоротні активи, земельні ділянки, на яких розташовані такі об`єкти), яке відноситься до основних засобів.

З моменту прийняття рішення про приватизацію підприємства до моменту завершення приватизації встановлюються мораторій на застосування процедури примусової реалізації майна об`єктів приватизації шляхом зупинення виконавчого провадження та мораторій на порушення справ про банкрутство вугледобувних підприємств.

З часу прийняття рішення про приватизацію об`єкта стосовно його майна (нерухомого майна, інших необоротних активів) та земельної ділянки державної власності, на якій розташований такий об`єкт, забороняється, зокрема, здійснення операцій (дій), внаслідок яких може відбутися відчуження зазначеного майна чи зменшення його вартості або зменшення розміру земельної ділянки державної власності; обмін, іпотека або застава майна; списання основних засобів, що мають залишкову вартість; безоплатна передача та реалізація майна для погашення заборгованості; передача майна в оренду; вчинення дій, які можуть призвести до обмеження (обтяження) прав на земельну ділянку державної власності, на якій розташований такий об`єкт; прийняття рішень про припинення господарської організації шляхом злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення та інше.

Відтак, мораторій на застосування процедури примусової реалізації майна об`єктів приватизації шляхом зупинення виконавчого провадження вугледобувних підприємств стосується виключно нерухомого майна, інших необоротних активів, земельної ділянки державної власності, на якій розташований такий об`єкт (основні фонди).

Разом з тим, готова продукція (вугілля, відходи шахтного виробництва) є оборотнім активом, відносно якого будь-яких застережень щодо реалізації, в тому числі примусової, законодавством не встановлено.

Аналогічна правова позиція вже неодноразово висловлювалась Верховним Судом, зокрема, в постановах від 11 грудня 2018 року у справі №813/933/15 (адміністративне провадження №К/9901/19296/18), від 18 березня 2020 року у справі №813/3962/15 (адміністративне провадження №К/9901/28897/18), від 24 березня 2020 року у справі №813/3326/15 (адміністративне провадження №К/9901/27483/18), від 04 червня 2020 року у справі №813/2271/17 (адміністративне провадження №К/9901/55166/18), від 12 січня 2021 року у справі №813/2700/15 (адміністративне провадження №К/9901/25823/18).

Проте у даній справі суди попередніх інстанції не дослідили та не надали оцінки наявним в її матеріалах актам опису майна у податкову заставу як таким та в контексті майна, яке у таку заставу описувалось, що, в свою чергу, за наведеного вище, має визначальне значення для правильного вирішення спору у даній справі.

Частинами 4 та 5 статті 11 КАС України (в редакції, чинній на час розгляду справи в судах попередніх інстанцій) передбачалось, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

У відповідності до змісту наведених положень суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів.

Загальне правило оцінки доказів сформульоване у частині 1 статті 86 КАС України, згідно з яким суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 1 статті 138 КАС України встановлено, що предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Тобто предметом доказування у кожній справі є факти, які становлять основу заявлених вимог і заперечень проти них або мають інше значення для правильного розгляду справи і підлягають встановленню для прийняття судового рішення. З`ясуванню і перевірці доказами підлягають також причини і умови, які сприяли правопорушенню або виникненню публічно-правового спору.

В статті 163 КАС України викладено вимоги до постанови суду першої інстанції та в її пункті 3 частини 1 передбачено, що в мотивувальній частині постанови зазначаються встановлені судом обставини із посиланням на докази, а також мотиви неврахування окремих доказів й мотиви, з яких суд виходив при прийнятті постанови, і положення закону, яким він керувався.

Такі ж вимоги до ухвал апеляційного суду було викладено і в статті 206 КАС України.

Як передбачалось статтею 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги адміністративного судочинства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до цих правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми.

Аналогічні за змістом положення закріплені і в КАС України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів".

Отже, як вже зазначалось, неповнота при з`ясуванні обставин цієї справи призвела до передчасних висновків судів попередніх інстанцій й зазначені недоліки унеможливлюють формулювання правового висновку, а їх усунення можливе лише у разі відновлення судового розгляду справи судом першої інстанції.

Враховуючи, що допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, який процесуальним законом позбавлений можливості досліджувати докази і встановлювати нові обставини, судові рішення на підставі статей 349 353 КАС України підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи з перевіркою їх належними і допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби задовольнити частково.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 06 липня 2017 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2017 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіС.С. Пасічник І.А. Васильєва В.П. Юрченко