ПОСТАНОВА
Іменем України
03 квітня 2020 року
Київ
справа №813/2377/16
адміністративне провадження №К/9901/33086/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Юрченко В.П.,
суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 25.10.2016 (суддя - Братичак У.В.,) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.12.2016 (колегія суддів: Глушко І.В., Большакова О.О., Макарик В.Я.,) у справі № 813/2377/16 (876/8690/16) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛАМЕЛА» до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень,
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Ламела» (далі - Товариство) звернулося до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління ДФС у Львівській області, яким просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у Львівській області від 11.04.2016 № 0000862202 та від 11.04.2016 № 0000852202.
В обґрунтування вимог позовної заяви позивач зазначає, що до спірних правовідносин повинні застосовуватись норми спеціального законодавства, що регулюють зовнішньоекономічну діяльність. Висновки податкового органу щодо нарахування позивачу податкового зобов`язання з податку на додану вартість при вивезенні товарів в режимі реекспорту є безпідставним.
Постановою Окружного адміністративного суду від 25.10.2016, залишеною без змін Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.12.2016 позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано винесені Головним управлінням ДФС у Львівській області податкові повідомлення-рішення № 0000852202 від 11.04.2016 та №0000862202 від 11.04.2016.
Постанова суду першої інстанції, з чим погодився суд апеляційної інстанції, мотивована тим, що жодної передбаченої п.5 ч. 1 ст. 86 Митного кодексу України подій стосовно майна, ввезеного позивачем на митну територію України в режимі тимчасового ввезення та вивезеного за межі України в режимі реекспорту не відбулося, відтак суд не погоджується з позицією контролюючого органу про відсутність в позивача права на застосування спеціальних норм податкового законодавства, зокрема норм, що регулюють режим реекспорту обладнання, котре, як не заперечується самим відповідачем, ввезене на митну територію України в режимі тимчасового ввезення.
Не погоджуючись з рішенням судів першої та апеляційної інстанції, відповідач, подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та відмовити в задоволенні позову. Вказується на аналогічні доводи апеляційної скарги, які досліджувались судом.
У запереченні на касаційну скаргу, які надійшли ще до Вищого адміністративного суду України, позивач просить залишити її без задоволення, а оскаржувані рішення судів - без змін.
Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що Головним управлінням ДФС у Львівській області проведено планову виїзну документальну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2014, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2014 , за результатами якої складено акт від 25.03.2016 №44/13-01-14-02/32234448, в якому встановлено наступні порушення:
- п.п. 14.1.27 п.14.1 ст. 14, п 138.1, п. 138.2 ст. 138, .п.п. 139.1.9. п. 139.1 ст. 139 ПК України, що призвело до завищення від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток за 2014 рік на загальну суму 251173 грн;
- пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 п.198.3, пп. «а» п.198.5 ст.198 ПК України, що призвело до завищення залишку від`ємного значення який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду в сумі 84004 грн. за грудень 2014 р, а також дане порушення призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 291843 грн.
В результаті чого, 11.04.2016 року відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 00000852202 яким збільшено суму ПДВ на 403746 грн., та податкове повідомлення-рішення №0000862202 яким позивачу зменшено розмір від`ємного значення суми ПДВ на суму 61448 грн.
Судом встановлено, що позивач та польське підприємство «LAMELA» sp.z.o.o. oj 20.07.2005 уклали договір комерційної концесії, згідно якого польське підприємство «LAMELA» sp.z.o.o. oj як право-володілець надає позивачу за плату на вказаний у договорі термін комплекс належних право-володільцю виняткових прав на виробництво і реалізацію продукції під ТМ «LAMELA», та забезпечує позивача необхідним для виготовлення продукції обладнанням.
Згідно ВМД, позивач протягом 2014 року на виконання укладеного договору ввіз на митну територію України у митному режимі тимчасового ввезення обладнання на загальну суму 2031200,99 грн., та нарахував і сплати до державного бюджету суму ПДВ 407342,1 грн. (20%) та відніс до складу податкового кредиту.
Згідно представлених ВМД протягом 2014 року було вивезено отримане згідно договору комерційної концесії від 20.07.2005 року обладнання митною вартістю 1653060,22 грн., проте вивезення обладнання позивач здійснив в режимі реекспорту, так як мав місце режим тимчасового ввезення.
Податковий орган доводить суду, що оскільки згідно наданих позивачем ВМД ним сплачувалось до бюджету сума ПДВ у розмірі 20%, тобто в розмірі який встановлений при режимі імпорту, а не в розмірі 3%, що є передбачений для режиму тимчасового ввезення, то права застосування спеціальних норм (реекспорту) при вивезені у підприємства не має, з чим не погоджується суд з огляду на наступне.
Не отримавши позитивного результату від адміністративного оскарження вказаних податкових повідомлень-рішень позивач звернувся до суду із вказаним позовом, що був задоволений з чим погоджується Верховний Суд, з огляду на наступне.
Особливості оподаткування операцій під час переміщення товарів через митний кордон України залежно від обраного митного режиму передбачено статтею 206 ПК України (тут і надалі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно із вимогами пункту 206.5 статті 206 ПК України операції з вивезення товарів у митному режимі реекспорту звільняються від оподаткування, крім операцій з вивезення відповідно до пункту 5 частини першої статті 86 Митного кодексу України, що оподатковуються податком за ставкою, визначеною підпунктом 195.1.1 пункту 195.1 статті 195 цього Кодексу.
У відповідності до статті 70 МК України (тут і надалі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) з метою застосування законодавства України з питань державної митної справи запроваджуються такі митні режими:
1) імпорт (випуск для вільного обігу);
2) реімпорт;
3) експорт (остаточне вивезення);
4) реекспорт;
5) транзит;
6) тимчасове ввезення;
7) тимчасове вивезення;
8) митний склад;
9) вільна митна зона;
10) безмитна торгівля;
11) переробка на митній території;
12) переробка за межами митної території;
13) знищення або руйнування;
14) відмова на користь держави.
При цьому у відповідності до частини другої статті 71 МК України поміщення товарів у митний режим здійснюється шляхом їх декларування та виконання митних формальностей, передбачених цим Кодексом.
Частиною першою статті 85 МК України передбачено, що реекспорт - це митний режим, відповідно до якого товари, що були раніше ввезені на митну територію України або на територію вільної митної зони, вивозяться за межі митної території України без сплати вивізного мита та без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.
Згідно пунктом 2 частини першої статті 86 МК України митний режим реекспорту може бути застосований до товарів, які при ввезенні на митну територію України мали статус іноземних та: були поміщені у митний режим тимчасового ввезення та вивозяться за межі митної території України у тому самому стані, в якому вони були ввезені на митну територію України, крім природних змін їх якісних та/або кількісних характеристик за нормальних умов транспортування та зберігання, а також змін, що допускаються у разі використання таких товарів у митному режимі тимчасового ввезення;
Як встановлено судами попередніх інстанцій і не заперечується відповідачем товар яким користувався позивач згідно із умовами договору комерційної концесії 20.07.2005 був поміщений у митний режим реекспорт, та вивезений з митної території України, на підставі пункту 2 частини першої статті 86 МК України - ввезений товар є іноземний та був поміщений у митний режим тимчасового ввезення.
Таким чином, з огляду на узгодженість приписів статті 206 ПК України та статті 86 МК України, вказана операція по вивезенню обладнання з митної території України правильно визнана судами попередніх інстанції такою, яка звільняється від оподаткування.
Висновки відповідача щодо необхідності сплати позивачем ПДВ під час реекспорту товару як то передбачено приписами пункту 198.5 статті 198 ПК України, з огляду на сплату ним під час ввезення іноземного обладнання фактично невірного розміру податку, а саме 20 % замість 3% відсотків виходить поза межі проведеної перевірки (об`єктом дослідження була операція щодо повернення нерезиденту орендованого майна, а не його отримання) та суперечить наведеним приписам законодавства.
Враховуючи вищенаведене, суд касаційної інстанції погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про наявність законних підстав для задоволення позову.
Суд касаційної інстанції визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.
Відповідно до частини третьої статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 341 343 349 350 Кодексу адміністративного судочинства України,
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області залишити без задоволення, постанову Львівського окружного адміністративного суду від 25.10.2016 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.12.2016 - без змін.
2. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
В.П. Юрченко
І.А. Васильєва
С.С. Пасічник ,
Судді Верховного Суду