ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 серпня 2022 року
м. Київ
справа №813/567/18
адміністративне провадження № К/9901/58315/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,
розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу №813/567/18 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СітіПарк Львів" до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області, третя особа: Львівська міська рада, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.07.2018 (головуючий суддя Матковська З.М., судді: Бруновська Н.В., Затолочний В.С.),
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю «СітіПарк Львів» звернулося до адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області, третя особа: Львівська міська рада, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0020461406 від 15.11.2017.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12.04.2018 у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.07.2018 рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12.04.2018 скасовано та прийнято нову постанову про задоволення позову.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, Головне управління Державної фіскальної служби у Львівській області звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 14.08.2018 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою податкового органу у справі №813/567/18.
Ухвалою суду від 01.08.2022 розгляд справи призначено у попередньому судовому засіданні на 02.08.2022.
Враховуючи положення статті 343 КАС України, касаційний розгляд справи здійснюється у попередньому судовому засіданні.
У цій справі, відповідач звернувся до суду з клопотанням про заміну сторони у справі її правонаступником.
Керуючись приписами статті 52 КАС України, якою визначено, що у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив, суд дійшов висновку клопотання відповідача про заміну сторони її правонаступником задовольнити.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, ГУ ДФС у Львівській області з 11.05.2017 по 16.05.2017 проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ "Сітіпарк Львів" з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 15.09.2015 по 24.03.2017.
За результатами перевірки складено акт №621/13-01-14-06/3978486 від 23.05.2017, яким встановлено порушення ТОВ "Сітіпарк Львів" підпункту 14.1.136 пункту 14.1 статті 14, статті 288 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено орендну плату за землю за 2015 рік в сумі 1' 231' 490,47грн.
ТОВ "Сітіпарк Львів" подало до ГУ ДФС у Львівській області заперечення на акт перевірки від 23.05.2017, в якому просило переглянути висновки акту з урахування наданих заперечень.
ГУ ДФС у Львівській області листом від 15.06.2017 надало відповідь ТОВ "Сітіпарк Львів" на заперечення, в якому зазначило, що комісією по розгляду спірних питань запропоновано надіслати запит до Львівської міської ради щодо актуальності винесених Ухвал від 18.07.2013 №2567 та 08.27.2015 №5029 «Про передачу TOB «Сітіпарк Львів» земельної ділянки на вул. Т. Шевченка (промислова зона «Рясне- 2», ділянка 1-1) для створення та функціонування індустріального парку «Рясне- 2», запит до Генеральної прокуратури України, щодо оскарження даних ухвал на предмет невідповідності до норм чинного законодавства. Також у вказаному листі зазначено, що прийнято рішення податкові повідомлення - рішення не виносити та призначити позапланову перевірку ТОВ „Сітіпарк Львів" з питань, що стали предметом оскарження відповідно до підпункту 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України.
ГУ ДФС у Львівській області проведено з 11.10.2017 по 18.10.2017 позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ "Сітіпарк Львів" з питань повноти нарахування та сплати орендної плати за землю за 2015 рік, за результатами перевірки складено акт № 1799/13-01-14-06/39798486 від 25.10.2017.
Зокрема, в акті перевірки №1799/13-01-14-06/39798486 від 25.10.2017 податковий орган дійшов висновку, що ТОВ "Сітіпарк Львів" порушено підпункту 14.1.136 пункту 14.1 статті 14, статті 288 ПК України, в результаті чого занижено орендну плату за землю за 2015 рік в сумі 1' 231' 490, 47грн.
ТОВ "Сітіпарк Львів" до ГУ ДФС у Львівській області було подано заперечення на акт перевірки від 25.10.2017.
ГУ ДФС у Львівській області скерувало на адресу позивача відповідь викладену у листі від 10.11.2017, податковий орган зазначив, що висновки викладенні в акті перевірки залишено без змін.
За результатами перевірки, на підставі складеного акта перевірки від 25.10.2017, відповідачем 15.11.2017 винесено податкове повідомлення-рішення №0020461406 про збільшення суми грошового зобов`язання ТОВ "Сітіпарк Львів" за платежем орендна плата з юридичних осіб на загальну суму 1' 539' 363,09грн, з яких 1' 231' 490,47грн за податковими зобов`язаннями та 307872,62грн за штрафними (фінансовими) санкціями.
За наслідками адміністративного оскарження податкове повідомлення-рішення №0020461406 від 15.11.2015 залишено без змін.
Товариство з податковим повідомленням-рішенням не погодився, позивач звернувся до суду з позовом про його скасування.
Позивач вказував, що 27.08.2015 Львівська міська рада прийняла ухвалу №5029 «Про передачу ТОВ "Сітіпарк Львів" земельної ділянки на вул. Т. Шевченка (промислова зона «Рясне-2», ділянка 1-1) для створення та функціонування індустріального парку «Рясне-2».
Пунктом 4 Ухвали №5029 міська рада звільнила землекористувачів (орендарів) від сплати за землю (орендної плати) за земельні ділянки, що надаються для створення індустріальних парків у м. Львові.
У зв`язку з наведеним позивач вважає, що ТОВ "Сітіпарк Львів" правомірно скористалося пільгою щодо сплати орендної плати за землю, а відтак, оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним.
Податковий орган проти доводів Товариства заперечив, вказав на положення підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України, яким закріплено мінімальний та максимальний розмір орендної плати за землю, з врахуванням чого розмір річної суми орендної плати за землю не може бути меншим 3 відсотків нормативної грошової оцінки землі. Як слідує, відповідачем правомірно збільшено ТОВ "Сітіпарк Львів" суму грошового зобов`язання по орендній платі.
Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив, виходячи з того, що оскільки законодавець у Податковому кодексі України визначив нижню граничну межу річної суми платежу, вона має застосовуватися незалежно від того, чи збігається її розмір із визначеним у договорі (якщо в ньому встановлено меншу плату). Розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам Податкового кодексу України.
Апеляційний суд рішення суду першої інстанції скасував, ухвалив нове рішення про задоволення позову. Суд посилався на те, що Податковий кодекс України закріплює мінімальний розмір орендної плати за землю, а не будь-які заборони чи обмеження щодо застосування пільги з такої орендної плати. Законом України «Про місцеве самоврядування» встановлено, що повноваження стосовно прийняття рішень про надання пільг по місцевих податках і зборах відноситься до виключної компетенції сільських, селищних та міських рад. Відтак, можливість застосування пільги зі сплати орендної плати за землю підтверджується чинним законодавством України. Таким чином, позивач діяв відповідно до чинних рішень органу місцевого самоврядування, якими позивачу було надано пільгу по сплаті орендної плати за землю. Крім цього, рішеннями не встановлювалось надання індивідуальної (адресної) пільги позивачу, оскільки пільга застосовувалась до всіх без виключень орендарів (землекористувачів), які створюють індустріальні парки у м. Львові.
В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.
Відповідач вказує, що судом безпідставно відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою третьої особи. Відмовляючи у задоволенні позову, суд не вирішував питання про права, свободи та (або обов`язки) третьої особи.
Крім того, на думку податкового органу, суд неправомірно поновив позивачу строк на апеляційне оскарження. Той факт, що заявник апеляційної скарги подав її безпосередньо до суду апеляційної інстанції за чотири дні до закінчення граничного строку апеляційного оскарження, не можна вважати поважною підставою пропуску строку на апеляційне оскарження.
Також, відповідач вважає, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального права. У цій справі, згідно рішенням органу місцевого самоврядування орендар звільняється від сплати за землю (орендної плати) до кінця 2015 року. Перевіркою встановлено, що позивачем занижено орендну плату за землю за 2015 рік. Як зазначає податковий орган, судом не враховано, що незважаючи на договірний характер користування земельною ділянкою комунальної форми власності, розмір орендної плати обмежений законодавчо, а саме, пунктом 288.5 статті 288 Податкового кодексу України визначено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: 288.5.1. не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки. Зважаючи на приписи статті 27 Податкового кодексу України, законодавством визначено нижню граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки, незалежно від того, чи збігається її розмір з визначеним у договорі. Таким чином, з урахуванням внесених Законом України «Про запобігання фінансвої катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» змін до підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України, позивач безпідставно не сплатив до бюджету орендну плату за землю за 2015 рік.
Відповідач посилається на постанови Верховного Суду України, де викладено висновок, відновідно до якого, оскільки законодавець у Податковому кодексі України визначив нижню граничну межу річної суми платежу, вона має застосовуватись незалежно від того, чи збігається її розмір із визначеним у договрі (якщо у останньому встановлено меншу плату). Розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальнальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам Податкового кодексу України. При цьому, виходячи з принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у рахі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 Податкового кодексу України, розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений Податковим кодексом України. Наведене відповідає висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 24.01.2018 у справі №817/206/15.
Враховуючи зазначене, відповідач у касаційній скарзі просить скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.07.2018 та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Позивач скористався правом заперечити проти доводів касаційної скарги. У відзиві на касаційну скаргу Товариство вказує, що вважає постанову суду апеляційної інстанції законною, обґрунтованою, прийнятою з дотриманням норм процесуального і матеріального права.
Як зазначає позивач, суд правомірно відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою третьої особи, рішення у цій праві впливає на права та інтереси Львівської міської рад, як органу, який прийняв рішення, на підставі яких позивачем застосовано пільгу зі сплати орендної плати.
Крім того, суд апеляційної інстанції розглянув справу, в тому числі, на підставі апеляційної скарги позивача. Як вбачається, позивач пропустив строк з причин подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції на підставі статті 297 КАС України, позивачу знадобився додатковий час для подання апеляційної скарги через суд першої інстанції. Відповідно до установленої судової практики, наведена підстава є поважною, а тому строк підлягає відновленню.
Як слідує Податковий кодекс України закріплює мінімальний розмір орендної плати за землю. Разом з тим, відповідач залишає поза увагою, що цим Кодексом не встановлюються будь-які заборони чи обмеження щодо застосування пільги з такої орендної плати. На думку позивача, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що Товариство діяло відповідно до чинних рішень органу місцевого самоврядування, яким останньому було надано пільгу по сплаті орендної плати за землю.
З відзиву вбачається, що як вважає позивач, наведені відповідачем правові позиції Верховного Суду України та Верховного Суду стосуються інших правовідносин і періодів. Також, у викладених правових позиціях відсутній висновок щодо застосування норм права про встановлення пільги з орендної плати.
На підставі вказаного, позивач просить залишити касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
За правилами статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Верховний Суд, переглянувши рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.
Положенні статті 67 Конституції України вказують, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
За підпунктами 14.1.72 і 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК земельним податком визнається обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.
Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
Відповідно до підпункту 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
Відповідно до підпунктів 269.1.1 і 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
Згідно з пунктом 288.1 статті 288 ПК України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.
Відповідно до пункту 288.4 статті 288 ПК України розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.
Відтак, платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.
Згідно з пунктом 288.5 статті 288 ПК України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: підпункт 288.5.1 - не може бути меншою 3 відсотків нормативно-грошової оцінки, не може бути меншою розміру земельного податку, встановленого для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території; підпункт 288.5.2 - не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.
Як встановлено судами попередніх інстанцій у справі, що розглядається, 15.09.2015 між Львівською міською радою (Орендодавець) та ТОВ "Сітіпарк Львів" укладено договір оренди землі (далі - Договір), відповідно до умов якого Орендодавець на підставі ПК України, ухвал Львівської міської ради від 26.07.2012 № 1675 «Про затвердження і про підготовку, організацію, проведення та оформлення купівлі-продажу у власність або надання в оренду земельних ділянок у м. Львові», від 25.12.2014 № 4250 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель м. Львова» та ухвали Львівської міської ради від 27.08.2015 № 5029 «Про передачу ТОВ "Сітіпарк Львів" земельної ділянки на вул. Т. Шевченка (промислова зона «Рясне-2», ділянка 1-1) для створення та функціонування індустріального парку «Рясне-2» надає, а Орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться у м. Львові на вул. Т. Шевченка (промислова «Рясне-2», ділянка 1-1) для створення та функціонування індустріального парку «Рясне-2».
Згідно п. 2 зазначеного Договору в оренду передається земельна ділянка, кадастровий № 461013500:12:003:0006, загальною площею 23,4913 га, у тому числі під озелення 23, 4913, га.
Пунктом 5 договору оренди землі визначено, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 140' 029' 290, 17грн.
Строк дії договору встановлено у п. 8 Договору, який становить 30 (тридцять) років до 27.08.2045.
Відповідно до п. 9 Договору орендна плата вноситься Орендарем у формі та розмірі 4' 200' 878,71грн в рік, що становить 3 відсотка від нормативної грошової оцінки та вноситься щомісячно рівними частинами.
Правовий висновок про застосування норм права у правовідносинах щодо встановлення розміру орендної плати викладено Верховним Судом України, відповідно до якого, законодавець у Податковому кодексі України визначив нижню граничну межу річної суми платежу, вона має застосовуватися незалежно від того, чи збігається її розмір із визначеним у договорі (якщо в ньому встановлено меншу плату). Розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам Податкового кодексу України.
У постанові Верховного Суду 24.01.2018 у справі №817/206/15 на яку посилається відповідач у касаційній скарзі, висловлено правову позицію, відповідно до якої, з набранням чинності Податкового кодексу України річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу (з урахуванням внесених до нього змін) та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.
При цьому, виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 Податкового кодексу України, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу.
Відтак, суд вважає необхідним зауважити, що приписи статті 288 ПК України не підлягають широкому тлумаченню та чітко визначають, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: не може бути меншою 3 відсотків нормативно-грошової оцінки, не може бути меншою розміру земельного податку, встановленого для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території; не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки (підпункти 288.5.1, 288.5.2 пункту 288.5 цієї статті).
Разом з тим, необхідно враховувати, що Податковий кодекс України унормовує право сільських, селищних, міських рад в межах своїх повноважень приймати рішення про встановлення місцевих податків та зборів та податкових пільг зі сплати місцевих податків і зборів до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та/або зборів, та про внесення змін до таких рішень (пункт 12.3 статті 12 цього Кодексу).
На підставі матеріалів справи судами з`ясовано, що ТОВ "Сітіпарк Львів" орендувало земельну ділянку, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Т. Шевченка, земельна-ділянка 1-1, кадастровий № 4610137500:12:003:0006 з 15.09.2015 до 30.12.2015.
31.12.2015 земельна ділянка кадастровий №4610137500:12:003:0006 перейшла у власність ТОВ "Сітіпарк Львів".
За період з 15.09.2015 по 24.03.2016 ТОВ "Сітіпарк Львів" задекларовано орендної плати за землю, що підлягає сплаті до бюджету у сумі 0 грн.
Згідно з додатком №2 до податкової декларації з плати за землю «Відомості про пільги на земельний податок з наявних земельних ділянок» ТОВ "Сітіпарк Львів" задекларовано пільгу зі сплати орендної плати за землю.
Судами встановлено, що 18.07.2013 на 12-ій сесії 6-го скликання Львівської міської ради було прийнято ухвалу №2567 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для створення індустріального парку у м. Львові на вул. Т. Шевченка, промислова зона "Рясне-2", ділянка 1-1 та про організацію і проведення конкурсу з вибору керуючої компанії індустріального парку».
27.08.2015 Львівська міська рада на 22-ій сесії 6-го скликання прийняла ухвалу №5029 «Про передачу ТОВ "Сітіпарк Львів" земельної ділянки на вул. Т. Шевченка (промислова зона «Рясне-2», ділянка 1-1) для створення та функціонування індустріального парку «Рясне-2».
Згідно з пунктом 1 ухвали №5029 міська рада передала ТОВ "СітіПарк Львів" - керуючій компанії індустріального парку "Рясне-2" - земельну ділянку площею 23,4913 га (кадастровий номер 4610137500:12:003:0006) на вул. Т. Шевченка (промислова зона "Рясне-2", ділянка 1-1) в оренду терміном на 30 років для створення та функціонування індустріального парку "Рясне-2" за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення за функцією використання - землі промисловості.
У пункті 4 ухвали №5029 міська рада звільнила землекористувачів (орендарів) від сплати за землю (орендної плати) за земельні ділянки, що надаються для створення індустріальних парків у м. Львові.
Таким чином Податковий кодекс України передбачає повноваження органу місцевого самоврядування на встановлення податкових пільг зі сплати місцевих податків, у тому числі, плати за користування земельною ділянкою.
Як слідує, в ухвалі Львівської міської ради органом місцевого самоврядування реалізовано повноваження, передбачені Податковим кодексом України, та встановлено пільгу, що полягала у звільненні землекористувачів (орендарів) від сплати за землю (орендної плати) за земельні ділянки, що надаються для створення індустріальних парків у м. Львові.
З вказаного вбачається, що Товариство діяло відповідно до чинного, не скасованого рішення органу місцевого самоврядування, яким встановлено пільгу по сплаті орендної плати за землю.
Відповідач, посилаючись у касаційній скарзі на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема, щодо неврахування положень підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України, яким визначено нижню граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки, незалежно від того, чи збігається її розмір з визначеним у договорі, не враховує, що правовідносини у справі виникли не з обставин зменшення розміру плати за землю.
Орган місцевого самоврядування в межах наданих законом повноважень застосував пільгу у виді звільнення землекористувачів від сплати за землю до всіх орендарів (землекористувачів), які створюють індустріальні парки у м. Львові, що не є зменшенням розміру, індивідуальною пільговою ставкою або індивідуальним звільненням від сплати податків та зборів.
Суд визнає, що встановлення місцевих податків і зборів та податкових пільг зі сплати місцевих податків і зборів входить до компетенції органів місцевого самоврядування, податковий же орган, яким є відповідач у справі, наділений повноваженнями по застосуванню в межах своєї компетенції вже прийнятих нормативно-правових актів, в тому числі рішень органів місцевого самоврядування, норми яких є чинними на час їх застосування.
Відтак, доводи касаційної скарги висновки суду апеляційної інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог, не спростовують. Порушення норм матеріального права апеляційним судом, які на думку відповідача допущені при ухваленні судового рішення, не знайшло свого підтвердження за наслідками касаційного перегляду справи.
Крім того, у касаційній скарзі відповідач посилався на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права. Як вказав відповідач, судом безпідставно відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою третьої особи.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (стаття 2 КАС України).
Згідно з частиною першою статті 46 КАС України сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач.
Відповідно до частини першої статті 42 КАС України учасниками справи є сторони, треті особи.
Як передбачає статті 44 КАС України, учасники справи мають рівні процесуальні права та обов`язки.
Учасники справи мають право оскаржувати судові рішення у визначених законом випадках (пункт 5 частини першої цієї статті).
Положення статті 293 КАС України визначають, що учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
З матеріалів справи слідує, що ухвалою суду першої інстанції про відкриття провадження в адміністративній справі залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Львівську міську раду. На підставі ухвали суду, Львівська міська рада є учасником справи, якому процесуальними нормами надано право оскаржувати судові рішення, зокрема, подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
З огляду на застосовані норми КАС України, касаційний суд встановив, що доводи касаційної скарги про порушення апеляційним судом норм процесуального права у цій частині є очевидно безпідставними.
Поряд з цим, особливістю фінансових правовідносин є те, що дії їх суб`єктів, зокрема юридичних та фізичних осіб, спрямовуються насамперед на реалізацію публічного інтересу, що зумовлюється як публічними, так і приватними потребами.
Публічний інтерес не можна розуміти лише як інтерес держави, відокремлено від інтересів громадян та суспільства, не всі суспільні інтереси стають публічними, а лише ті, які отримали визнання держави або її адміністративно-територіальних одиниць в особі відповідних органів.
Також, у касаційній скарзі податковий орган викладає позицію, згідно якої, суд неправомірно поновив позивачу строк на апеляційне оскарження.
На підставі матеріалів справи судом з`ясовано, що ухвалою суду апеляційної інстанції про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою позивача, поновлено останньому строк на звернення до суду. Суд вказав, що апеляційна скарга подана з пропуском строку на апеляційне оскарження і особа, яка її подала, порушує питання про поновлення цього строку, посилаючись на те, що повний текст рішення виготовлено 23.04.2018 та отримано позивачем 27.04.2018. Апеляційну скаргу разом з заявою про поновлення строку на апеляційне оскарження подано до Львівського апеляційного адміністративного суду 24.05.2018, проте 01.06.2018 Львівський апеляційний адміністративний суд повернув товариству апеляційну скаргу з додатками для надіслання її в суд першої інстанції, що підтверджується листом від 01.06.2018 №К-1650/18, який отримано апелянтом 08.06.2018. Враховуючи викладене, наведені скаржником обставини та подані в їх підтвердження докази дають підстави для висновку про поважність підстав пропуску ним строку на апеляційне оскарження.
У відповідності до КАС України пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений, а процесуальний строк, встановлений судом, - продовжений судом за клопотанням особи, яка бере участь у справі.
Поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.
Відповідно до частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Статтею 297 КАС України визначено, що апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
При цьому, за приписами підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідні положення КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Із правової позиції Верховного Суду, сформульованої, зокрема, у постанові від 19.07.2018 (справа № 640/20036/17) щодо прийнятності апеляційної скарги, яка подається безпосередньо до апеляційного суду під час дії положень підпункту 15.5 пункту 15 Перехідних положень КАС, випливає, що повернення апеляційної скарги без розгляду з тієї причини, що вона подана безпосередньо до апеляційного суду, а не через суд першої інстанції, є виявом надмірного формалізму та непропорційності між застосованими засобами та поставленою метою, що потягло порушення права скаржника на судовий захист, невиправданим обмеженням права особи, яка подає скаргу, очікувати застосування норм процесуального законодавства (статті 297 КАС, підпункту 15.5 пункту 15 Перехідних положень КАС), які надають їй право як безпосереднього подання апеляційної скарги до апеляційного суду, так і подання апеляційної скарги через місцевий суд. Застосування принципу пропорційності при здійсненні судочинства вимагає такого тлумачення підпункту 15.5 пункту 15 Перехідних положень КАС, яке б гарантувало особі право на безпосереднє звернення із апеляційною скаргою до апеляційного суду відповідно до статті 297 КАС, оскільки держава не вправі обмежувати права особи без мети захисту певного суспільного інтересу.
Факт подання апеляційної скарги першого разу з дотриманням вимог процесуального закону про строки її подання, судове рішення про повернення цієї скарги без розгляду, яке в значенні правозастосовного висновку Верховного Суду не повинно призводити до таких дій чи рішень через надмірно формальне і непропорційне використання положень підпункту підпункту 15.5 пункту 15 Перехідних положень КАС, повторне подання апеляційної скарги невдовзі після повернення її без розгляду першого разу у своїй сукупності дають підстави вважати, що заявлені апелянтом причини пропуску строку на подання апеляційної скарги не можна визнати неповажними.
Норма підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідні положення КАС України повинна тлумачитись таким чином, що б гарантувати особі право на безпосереднє звернення з апеляційною скаргою до апеляційного суду, оскільки держава не вправі обмежувати права особи без певної мети для захисту якогось суспільного інтересу.
Такий підхід узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою в постанові від 15.01.2020 у справі №145/1330/17.
Вищевикладене спростовує доводи податкового органу щодо неправомірності визнання причин пропуску строку для звернення до суду з апеляційною скаргою поважними та поновлення позивачу судом апеляційної інстанції пропущеного строку.
На підставі зазначеного, касаційний суд дійшов висновку, що доводи касаційної скарги не підтверджують обставин неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи.
На підставі встановлених обставин справи та з урахуванням нормативного регулювання, що підлягає застосуванню у спірних правовідносинах, в межах вимог касаційної скарги, суд не може визнати доводи позивача для скасування рішення суду апеляційної інстанції обґрунтованими.
За правилами частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Керуючись статтями 52 343 349 355 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Клопотання відповідача про заміну сторони у справі її правонаступником задовольнити. Замінити Головне управління Державної фіскальної служби у Львівській області правонаступником - Головним управлінням Державної податкової служби у Львівській області (код ЄДРПОУ ВП 43968090)
Касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Львівській області залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.07.2018 у справі №813/567/18 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
-------------------
-------------------
-------------------
В.В. Хохуляк
Л.І. Бившева
Р.Ф. Ханова
Судді Верховного Суду