ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 813/5933/15
адміністративне провадження № К/9901/10000/19, К/9901/10074/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Бучик А.Ю.,
суддів: Кравчука В.М., Рибачука А.І.
розглянувши в порядку письмового провадження касаційні скарги Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради та Державної архітектурно-будівельної інспекції України на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 липня 2018 року (головуючий суддя Федорчук А.Б.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2019 року (колегія суддів у складі: Собківа Я.М., Ісаєнко Ю.А., Файдюка В.В.) у справі за позовом Об`єднання Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу, Представництва Американського Об`єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу, Єврейської релігійної громади «Турей Загав» («Золота Роза») м. Львова до Державної архітектурно-будівельної інспекції України, Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради, треті особи - Кабінет Міністрів України, Міністерство культури України, Відділ охорони культурної спадщини та культурних цінностей Львівської обласної державної адміністрації, про визнання недійсним та скасування дозволу, зобов`язання вчинити дії,
В С Т А Н О В И В:
Позивачі, в особі Об`єднання Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу, Представництва Американського Об`єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу, Єврейська релігійна громада «Турей Загав» («Золота Роза») м. Львова, звернулись до суду з адміністративним позовом до Державної архітектурно-будівельної інспекції України (надалі - Держархбудінспекція, ДАБІ), Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради (надалі - Управління), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів: Кабінет Міністрів України, Міністерство культури України, Відділ охорони культурної спадщини та культурних цінностей Львівської обласної державної адміністрації, в якому просили суд, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, визнати недійсним та скасувати дозвіл на виконання будівельних робіт від 02.07.2015 за №ІУ114151830031; зобов`язати припинити всі будівельні, будівельно-монтажні, меліоративні, земляні та інші технічні роботи, проведення розробки будь-яких проектів на об`єкті «Руїни синагоги «Турей Загав» (Золота Роза) у м. Львові.
В обґрунтування позовних вимог позивачі зазначали, що оскаржуваний дозвіл видано в порушення ст. 37 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», п. 18 Постанови Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 №466, оскільки Управлінням охорони історичного середовища Львівської міської ради не було надано документ, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою. Крім того, Позивачі вказували, що науково-проектну документацію на реставрацію об`єкту «Руїни синагоги «Турей Загав» (Золота Роза) у м. Львові не погоджено у встановленому Законами України «Про охорону культурної спадщини», «Про охорону археологічної спадщини» порядку, а отже позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2015 року, залишеною без змін Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2016 року, позовну заяву передано для розгляду в Окружний адміністративний суд міста Києва, яким справу прийнято до свого провадження.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 липня 2018 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2019 року, позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано дозвіл на виконання будівельних робіт від 02.07.2015 за №ІУ114151830031. В решті позовних вимог відмовлено повністю.
Не погодившись з указаними судовими рішеннями, відповідачі подали касаційні скарги, в яких, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просять їх скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
Касаційну скаргу Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради обґрунтовано відсутністю порушеного права позивачів.
В касаційній скарзі Держархбудінспекції, в свою чергу, вказано, що спірний дозвіл на проведення робіт видано правомірно, так як на меті була ліквідація аварійного стану пам`ятки архітектури, а Львівська міська рада, як власник земельної ділянки, не заперечує проти проведення робіт з реставрації та консервації будівлі.
У відзиві на касаційну скаргу представник позивачів просив у задоволенні касаційної скарги відмовити, а судові рішення залишити без змін.
Ухвалами Верховного Суду від 16.04.2019 відкрито касаційне провадження за вказанами скаргами.
У зв`язку з відсутністю клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів зазначає наступне.
Як установлено судами попередніх інстанцій, Державною архітектурно-будівельною інспекцією України 02.07.2015 Управлінню охорони історичного середовища Львівської міської ради видано дозвіл на виконання будівельних робіт №ІУ114151830031 на об`єкті «Реставрація і консервація руїн синагоги Турей Загав (Золота Роза) у м. Львові.
Вважаючи, що спірне рішення прийнято з порушенням вимог законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, позивачі звернулись до суду з цим позовом.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції, з позицією якого погодилась колегія суддів апеляційного суду, виходив з того, що оскаржуваний дозвіл було видано з порушенням норм п. 1 ч. 4 ст. 37 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», пп. 1 п. 20 Порядку №466.
Надаючи правову оцінку обставинам вказаної справи, колегія суддів зважає на наступне.
Згідно ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів закріплено у Законі України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17 лютого 2011 року № 3038-VI (далі - Закон № 3038).
Статтею 6 Закону № 3038 встановлено, що Управління у сфері містобудівної діяльності здійснюється Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю, іншими уповноваженими органами містобудування та архітектури, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування.
Відповідно до статті 29 Закону № 3038, основними складовими вихідних даних є: 1) містобудівні умови та обмеження; 2) технічні умови; 3) завдання на проектування. Фізична або юридична особа, яка подала виконавчому органові сільської, селищної, міської ради або у разі розміщення земельної ділянки за межами населених пунктів - районній державній адміністрації заяву про намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва. Містобудівні умови та обмеження надаються відповідними спеціально уповноваженими органами містобудування та архітектури на безоплатній основі.
Відповідно до статті 31 указаного Закону передбачено, що проектна документація на будівництво об`єктів розробляється у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, з урахуванням вимог містобудівної документації та вихідних даних і дотриманням вимог законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил та затверджується замовником.
Замовник має право виконувати будівельні роботи після: 1) направлення замовником повідомлення про початок виконання будівельних робіт центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю (далі - орган державного архітектурно-будівельного контролю) - щодо об`єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта, які не потребують реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт або отримання дозволу на виконання будівельних робіт згідно з переліком об`єктів будівництва, затвердженим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування. Форма повідомлення про початок виконання будівельних робіт та порядок його подання визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування; 2) реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю декларації про початок виконання будівельних робіт - щодо об`єктів будівництва, що належать до I-III категорій складності; 3) видачі замовнику органом державного архітектурно-будівельного контролю дозволу на виконання будівельних робіт - щодо об`єктів будівництва, що належать до IV і V категорій складності.
Зазначені у частині першій цієї статті документи, що надають право на виконання будівельних робіт, є чинними до завершення будівництва.
Положеннями статті 37 Закону № 3038 передбачено, що право на виконання будівельних робіт на об`єктах будівництва, що належать до IV і V категорій складності, підключення об`єкта будівництва до інженерних мереж та споруд надається замовнику та генеральному підряднику чи підряднику (у разі якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників) після отримання дозволу на виконання будівельних робіт.
Дозвіл на виконання будівельних робіт видається органами державного архітектурно - будівельного контролю на безоплатній основі протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви.
Форма дозволу на виконання будівельних робіт, форма заяви, що подається для його отримання, перелік документів, що додаються до заяви, форма відмови у видачі дозволу на виконання будівельних робіт, порядок видачі та анулювання дозволу на виконання будівельних робіт визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.
Механізм набуття права на виконання підготовчих та будівельних робіт регламентований зокрема положеннями Порядку виконання будівельних робіт, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 № 466 (далі - Порядок № 466).
Згідно з п. 2 Порядку № 466, будівельні роботи можуть виконуватися замовником після отримання документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або договору суперфіцію та подання замовником за формою згідно з додатком 1 повідомлення про початок виконання будівельних робіт Держархбудінспекції або її територіальному органу (далі - Інспекція) за місцезнаходженням об`єкта будівництва - щодо об`єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта, які не потребують реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт (далі - декларація) або отримання дозволу на виконання будівельних робіт, відповідно до переліку об`єктів, будівництво яких здійснюється після надіслання повідомлення про початок виконання будівельних робіт; реєстрації відповідною Інспекцією декларації - щодо об`єктів будівництва, що належать до I-III категорії складності; видачі замовнику Інспекцією дозволу на виконання будівельних робіт - щодо об`єктів будівництва, що належать до IV і V категорії складності.
Пунктами 18-20 указаного Порядку № 466 передбачено, що для отримання дозволу замовник (його уповноважена особа) має право подати особисто або надіслати рекомендованим листом з описом вкладення до Інспекції за місцезнаходженням об`єкта заяву про отримання дозволу за формою згідно з додатком 5.
До заяви додаються: копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію; проектна документація на будівництво, розроблена та затверджена в установленому законодавством порядку; копія документа, що посвідчує право власності на будинок чи споруду, або письмова згода його власника на проведення будівельних робіт у разі реконструкції, реставрації, капітального ремонту об`єкта; копія ліцензії, яка дає право на виконання будівельних робіт, засвідчена в установленому порядку (подається у разі потреби); копії документів про призначення осіб, відповідальних за виконання будівельних робіт, осіб, які здійснюють авторський і технічний нагляд; копії кваліфікаційних сертифікатів, засвідчені в установленому порядку, подаються з 1 червня 2012 р. (крім сертифікатів інженерів технічного нагляду, які подаються з дня набрання чинності цим Порядком).
Інспекція протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви приймає рішення про надання дозволу або відмову в його видачі.
Підставою для відмови у видачі дозволу є: неподання документів, необхідних для прийняття рішення про видачу такого дозволу; невідповідність поданих документів вимогам законодавства; виявлення недостовірних відомостей у поданих документах.
Судами встановлено, що ухвалою Львівської міської ради № 522 від 26.05.2016 пам`ятку культурної спадщини - Руїни синагоги «Турей Загав» («Золота Роза»), розташовану на вул. І. Федорова, 27, вирішено вважати такою, що є у власності територіальної громади м. Львова.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 03.05.2017 у справі №914/340/17, залишеним без постановою Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018, задоволено позов об`єднання Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу (Вашингтон, США), Представництва Американського Об`єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу (м. Львів), Єврейської релігійної громади «Турей Загав» («Золота Роза») м. Львова (м. Львів) до Львівської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів: Міністерство культури України (м. Київ), Львівська обласна державна адміністрація (м. Львів), треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та Експертної оцінки» (м. Львів), Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради (м. Львів) та визнано недійсною ухвалу Львівської міської ради № 522 від 26.05.2016 в частині визнання права власності територіальної громади м. Львова на Руїни синагоги «Турей Загав» («Золота Роза»), розташовані на вул. І. Федорова, 27.
Крім того, у вказаній справі судами встановлено, що «…вся центральна частина м. Львова (місто в мурах, середмістя), є Державним історико-архітектурним заповідником, створеним Постановою Ради Міністрів УРСР від 12.06.1975 № 297.
На виконання згаданої Постанови, виконавчим комітетом Львівської обласної ради трудящих 09.07.1975 прийнято рішення № 321, яким у Додатку № 1 визначено його межі.
Кабінетом Міністрів України 15.11.1997 прийнято Постанову № 1266 «Про комплексну програму збереження історичної забудови м. Львова» (надалі - програма), Відповідно до вступної частині Програми, до ЮНЕСКО подано матеріали для внесення центру міста до Списку всесвітньої спадщини, у межах, визначених за постановою Уряду від 12.06.1975 № 297.
На 22-й конференції Комітету Світової спадщини ЮНЕСКО (Кіото) у 1998 історичний центр Львова внесено до Списку Світової спадщини.
Згідно архівної довідки від 09.10.2002 № 381 синагога «Золота Роза» належала Єврейській релігійній громаді м. Львова. Ця обставина також досліджувалась і встановлена господарськими судами…»
«…Руїни синагоги входять в межі Державного історико культурного заповідника у м. Львові, а всі землі в межах заповідника є землями державної власності історико-культурного призначення, що було предметом дослідження і встановлено судовими рішеннями.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, Руїни синагоги «Турей Загав» («Золота Роза»), розташовуються в межах ДІАЗ у м.Львові.
Станом на день прийняття спірної ухвали, об`єкт Руїни синагоги не був визнаний об`єктом нерухомого майна та не зареєстрований як окремий об`єкт нерухомого майна, тобто, в розумінні ч. 1 ст. 187 ЦКУ, об`єкт є складовою частиною ДІАЗ у м. Львова.
Покликання відповідача на те, що ДІАЗ не включений до переліків пам`яток історії та культури, відповідно до Закону УРСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури», а тому, не визнається пам`яткою, відповідно до Закону України «Про охорону культурної спадщини», спростовується ст. 30 Закону УРСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури».
Охорона історико-культурних заповідників відповідно до статті 30 цього Закону та ст. 20 Закону СРСР "Про охорону і використання пам`яток історії та культури", які становлять особливу історичну, наукову, художню чи іншу культурну цінність, можуть бути оголошені рішеннями Ради Міністрів СРСР або Ради Міністрів Української РСР історико-культурними заповідниками, охорона яких здійснюється на підставі окремого про кожний з них положення.
З врахуванням того, що ДІАЗ у м.Львові створено на підставі постанови Ради Міністрів УРСР від 12.06.1975 р. № 297 та існує положення про заповідник, на підставі якого і діє Заповідник, та викладеного вище, внесення Заповідників до реєстру не передбачалось.
Межі території Державного історико-архітектурного заповідника у м. Львові визначено у 2010 р. згідно з Розпорядженням голови Львівської обласної державної адміністрації від 17.03.2010 р. № 228/0/5-10 "Про відновлення діяльності Державного історико-архітектурного заповідника у м. Львові", прийнятого на виконання Розпорядження КМУ № 1338 - р від 11.11.2009 р., що свідчить не про створення його, а лише відновлення.
Крім того, відсутні будь-які належні докази про зміну його категорії національного значення чи виключення з його меж спірних земельних ділянок та об`єктів нерухомості. Цим же розпорядженням визначено і затверджено межі Заповідника…»
Згідно з положеннями ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Верховний Суд зазначає, що преюдиція - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню.
При цьому, звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, слід розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов`язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.
Тобто, учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи.
Водночас, для спростування преюдиційних обставин учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами визначеними процесуальним законодавством.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 06.02.2020 №161/4497/16-а, від 24.12.2019 у справі № 360/403/19, від 13.10.2020 у справі №809/1185/16, від 21.05.2020 у справі №819/1699/16.
Отже, судовим рішенням у справі №914/340/17 вже встановлено належність земельної ділянки до категорії земель національного значення та відсутність у міської ради права власності на неї.
Разом з цим, відповідачем преюдиційні обставини спростовано не було.
Як убачається з касаційної скарги Держархбудінспекції скаржник наголошує на наявності в нього права на проведення робіт відповідно до положень ст. 34 Закону № 3038.
Частиною четвертою указаної статті Закону № 3038 передбачено, що реконструкцію, реставрацію або капітальний ремонт об`єктів будівництва без зміни зовнішніх геометричних розмірів їх фундаментів у плані, а також реконструкцію або капітальний ремонт автомобільних доріг, залізничних колій, ліній електропередачі, зв`язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій у межах земель їх розміщення, а так само нове будівництво відповідно до містобудівної документації об`єктів інженерно-транспортної інфраструктури на замовлення органів державної влади та органів місцевого самоврядування на відповідних землях державної чи комунальної власності, може бути проведено за відсутності документа, що засвідчує право власності чи користування земельною ділянкою.
В свою чергу, відповідно до п. 6.1 ДБН A.2.2.-6-2008 науково-проектна документація на реставрацію затверджується замовником і погоджується: на пам`ятки національного значення - центральним органом з охорони культурної спадщини та спеціально уповноваженим органом містобудування та архітектури; на пам`ятки місцевого значення та щойно виявлені об`єкти культурної спадщини - місцевим органом охорони культурної спадщини та місцевим спеціально уповноваженим органом містобудування та архітектури; інвестором (за необхідності, відповідно до інвестиційного договору).
Пунктом 6.2 ДБН A.2.2.-6-2008 встановлено, що науково-проектна документація на реставрацію погоджується та затверджується після розгляду та схвалення на: науково-методичних радах з питань охорони культурної спадщини щодо пам`яток національного значення; консультативних радах з питань охорони культурної спадщини щодо пам`яток місцевого значення та щойно виявлених об`єктів культурної спадщини.
Крім того, за змістом статті 26 Закону України «Про охорону культурної спадщини» консервація, реставрація, реабілітація, музеєфікація, ремонт, пристосування пам`яток: національного значення здійснюються лише за наявності письмового дозволу центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини на підставі погодженої з ним науково-проектної документації; місцевого значення здійснюються за наявності письмового дозволу органу охорони культурної спадщини обласних державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції, на підставі погодженої з ними науково-проектної документації.
Судами встановлено, що відповідно до витягу з протоколу засідання науково-методичної ради з питань охорони культурної спадщини Міністерства культури України від 12.04.2013 схвалено програму регенерації колишньої міської юдейської дільниці Львова та рекомендовано продовжити опрацювання науково-проектної документації по об`єктах, які входять до складу лишньої міської юдейської дільниці Львова.
Як вбачається з листа Міністерства культури України від 19.02.2016 за №159/10/55-16, проект консервації та реставрації руїн синагоги Золота Роза (Турей Загав) у м. Львові на розгляд та погодження до Міністерства культури України не надходили.
Аналізуючи наведене в сукупності, можна дійти висновку, що суди встановили не тільки відсутність права власності міської ради на земельну ділянку, а й відсутність підстав для отримання радою відповідних дозвільних документів для консервації та реставрації руїн на підставі положень Закону.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність порушень норм п. 1 ч. 4 ст. 37 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», пп. 1 п. 20 Порядку на проект консервації та реставрації руїн синагоги Золота Роза (Турей Загав) у м. Львові під час видачі відповідного дозволу, а відтак останній підлягає скасуванню.
Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений в цій статті.
Отже, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Таким чином, для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.
За змістом Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 щодо «порушеного права», за захистом якого особа може звертатися до суду, то це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним».
Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Відповідно до п.п. «А», «Б», «Г» ст. 2 А Статуту Об`єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу благочинна організація, утворена з метою просвітництва та запобігання дискримінації осіб єврейської національності через віросповідання та національність; визначення поняття «благочинні цілі» наведено у п.п. іі ст. 4А Статуту, та вказано, що це: релігійні, благочинні, наукові, літературні та просвітницькі цілі. Реалізуючи статутні цілі, Представництво Американського Об`єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу, забезпечувало всебічне вивчення та дослідження місць, пов`язаних з історією та релігією єврейського народу. Протягом кількох років Представництвом Американського Об`єднання комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу замовлялись робота з археологічних досліджень, виготовлення документації на нововиявлені пам`ятки та державної реєстрації, замовлено та погоджено, у встановленому законом порядку, проект регенерації однієї з юдейських дільниць у м. Львові.
Також, представництво Американського Об`єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу, забезпечувало всебічне вивчення та дослідження місць, пов`язаних з історією та релігією єврейського народу. Протягом кількох років Представництвом Американського Об`єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу замовлялись роботи з археологічних досліджень, виготовлення документації на нововиявлені пам`ятки та їх державної реєстрації, замовлено та погоджено, у встановленому законом порядку, проект регенерації однієї з юдейських дільниць у м. Львові. Рішенням Науково-методичної ради з питань охорони культурної спадщини від 12.04.2013 програму регенерації схвалено та рекомендовано продовжити опрацювання науково-проектної документації по об`єктах, які входять до складу колишньої міської юдейської дільниці Львова.
Положеннями статті 6 Закону України «Про національні меншини в Україні» визначено, що держава гарантує всім національним меншинам права на національно-культурну автономію: користування і навчання рідною мовою чи вивчення рідної мови в державних навчальних закладах або через національні культурні товариства, розвиток національних культурних традицій, використання національної символіки, відзначення національних свят, сповідування своєї релігії, задоволення потреб у літературі, мистецтві, засобах масової інформації, створення національних культурних і навчальних закладів та будь-яку іншу діяльність, що не суперечить чинному законодавству. Пам`ятки історії і культури національних меншин на території України охороняються законом.
Крім цього, статтею 21 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» гарантовано право релігійних організацій на заснування і утримування вільно доступних місць богослужінь або релігійних зібрань, а також місця, шановані в тій чи іншій релігії (місця паломництва). Богослужіння, релігійні обряди, церемонії та процесії безперешкодно проводяться в культових будівлях і на прилеглих територіях, у місцях паломництва, в установах релігійних організацій, на кладовищах, в місцях окремих поховань і крематоріях, квартирах і будинках громадян, тощо.
З огляду на те, що зазначені культові споруди розташовані на спірних земельних ділянках, згідно архівних документів, належали єврейській релігійній організації «Золота Роза», Верховний Суд погоджується, що інтерес позивачів до згаданих об`єктів в повній мірі відповідає поняттю «охоронюваний законом інтерес», тлумачення якому надано у вказаному вище рішенні Конституційного суду № 18-рп/2004 від 01.12.2004.
Стосовно вимоги про припинення всіх будівельних, будівельно-монтажних, меліоративних, земляних та інших технічних робіт, проведення розробки будь-яких проектів на об`єкті «руїни синагоги «Турей Загав» (Золота Роза) у м. Львові вірними є висновки про те, що скасування дозволу тягне за собою позбавлення права на виконання будівельних та інших робіт в силу положень Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», а тому такі вимоги задоволенню не підлягають.
За таких обставин, Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано дійшли висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Не дають підстав для скасування рішень судів попередніх інстанцій також інші, зазначені у касаційній скарзі, аргументи відповідача, позаяк вони не применшують і не змінюють основних правових висновків та мотивів судів.
Суд також звертає увагу на те, що здійснюючи судочинство Європейський суд з прав людини в рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України" зазначив, що за змістом пункту 1 статті 6 Конвенції суди зобов`язані обґрунтувати свої рішення, проте це не може сприйматись як вимога давати детальну відповідь на кожен довод. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру ухвалюваного рішення (CASE OF Svetlana Vladimirovna PRONINA against Ukraine (Application no. 63566/00)).
Відповідно до частини першої статті 350 КАС України (в редакції до набрання чинності змінами, внесеними Законом України від 15.01.2020 № 460-IX) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати не підлягають новому розподілу.
Керуючись ст.ст. 345 349 350 355 356 359 КАС України, Верховний Суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційні скарги Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради та Державної архітектурно-будівельної інспекції України залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 липня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий А.Ю. Бучик
Судді В.М. Кравчук
А.І. Рибачук