ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 липня 2021 року
м. Київ
справа № 813/7397/14
адміністративне провадження № К/9901/26815/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Дрогобицької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду у складі судді Сасевича О.М. від 15 квітня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Гудима Л.Я., суддів Довгополова О.М., Святецького В.В. від 06 жовтня 2015 року у справі за позовом Відкритого акціонерного товариства «Нафтопереробний комплекс - Галичина» до Дрогобицької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
В С Т А Н О В И В:
Предметом розгляду судів у цій справі були позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства «Нафтопереробний комплекс - Галичина» (далі - позивач, Товариство) до Дрогобицької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області (далі - відповідач, Інспекції) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 26 жовтня 2009 року №0000432305/0.
Суди встановили, що за результатами проведеної відповідачем позапланової виїзної перевірки Товариства з питань оподаткування доходів у вигляді роялті нерезидента Foster Wheeler USA Corporation (США) за період з 01 жовтня 2007 року по 31 грудня 2008 року складено акт від 15 жовтня 2009 року №778/22- 008/00152388, у якому зафіксовано порушення позивачем вимог абзацу «в» пункту 13.1, пункту 13.2 статті 13 Закону України від 28 грудня 1994 року №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинного на час виникнення спірних відносин; далі - Закон №334/94-ВР), а саме занижено податок під час виплати доходу нерезиденту у вигляді роялті з джерелом його походження з України на загальну суму 321454,76 грн.
Перевіркою встановлено, що 28 серпня 2007 року між компанією-нерезидентом Foster Wheeler USA Corporation (США) та Товариством укладено угоду про передачу технології сповільненого коксування із селективним виходом продуктів (Сайдек-sm) і на виконання даного контракту позивачем здійснено виплати доходу у вигляді роялті нерезиденту Foster Wheeler USA Corporation (США), а саме: в 4 кварталі 2007 року - 164000 доларів США (еквівалентно 828200 грн.), у 2008 році - 492000 доларів США (еквівалентно 2386347,60 грн.), однак при перерахуванні коштів на користь останнього не сплатило до Державного бюджету України податок з доходів нерезидента із джерелом їх походження з України в розмірі 10 % від суми таких доходів, що призвело до заниження податку на прибуток іноземних юридичних осіб з джерелом їх походження з України.
На підставі вказаного акту контролюючим органом прийнято оскаржуване податкове повідомлення - рішення від 26 жовтня 2009 року №0000432305/0, яким Товариству визначено податкове зобов`язання за платежем податок на прибуток іноземних юридичних осіб у розмірі 964364,28 грн. (за основним платежем - 321454,76 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 642909,52 грн.). Незгода з таким рішенням стала підставою для звернення до суду із цим позовом.
Справа розглядалася судами неодноразово.
Востаннє постановою Львівського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2015 року, позов задоволено повністю; визнано протиправним та скасовано оскаржуване податкове повідомлення-рішення.
Задовольняючи позові вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив із того, що платежі, які здійснювалися Товариством на користь Foster Wheeler USA Corporation (США) у відповідності до угоди про передачу технології сповільненого коксування із селективним виходом продуктів (Сайдек-sm) для використання на нафтопереробному комплексі «Галичина» у м. Дрогобич, Україна, не є роялті у розумінні Конвенції між Урядом України та Урядом Сполучених Штатів Америки про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи та капітал, яку ратифіковано Законом України від 26 травня 1995 року №180/95-ВР (далі - Конвенція), та Закону №334/94-ВР, адже, зважаючи на їх природу та зміст, такі виплати необхідно відносити до доходів від комерційної діяльності нерезидента, порядок оподаткування яких врегульовано статтею 7 Конвенції й у відповідності до якої останні оподатковуються тільки у державі їх отримувача, тобто у США; тому визначення податковим органом позивачу грошових зобов`язань з податку на прибуток іноземних юридичних осіб є безпідставним.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Інспекція подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просила скасувати судові рішення та прийняти нове - про відмову у задоволенні позову.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, вказувала на помилковість позиції судів попередніх інстанцій та відповідність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення вимогам законодавства, адже позивачем здійснювалися на користь компанії Foster Wheeler USA Corporation (США) виплати у вигляді роялті й такі платежі проведені без утримання податку на доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України; окрім того вказує на окремі недоліки в довідках про статус нерезидента, на підставі яких Товариством було прийнято рішення не утримувати податок при виплаті доходу нерезиденту; відсутність доказів утримання нерезидентом податку у Договірній Державі.
Позивач правом на подання письмових заперечень (відзиву) на касаційну скаргу не скористався.
Справа передана до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання процесуальних норм, Верховний Суд виходить з такого.
Відповідно до пункту 13.1 статті 13 Закону №334/94-ВР (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях) оподатковуються у порядку і за ставками, визначеними цією статтею.
Для цілей цієї статті як дохід, отриманий нерезидентом із джерелом його походження з України, слід розуміти, зокрема, роялті.
Згідно пункту 13.2 статті 13 Закону №334/94-ВР резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях), крім доходів, зазначених у пунктах 13.3 - 13.6, зобов`язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 13.1 цієї статті, за ставкою у розмірі 15 відсотків від їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачене нормами міжнародних угод, які набрали чинності.
За змістом пункту 1.30 статті 1 Закону №334/94-ВР роялті - це платежі будь-якого виду, одержані як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп`ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо чи телевізійного мовлення; за придбання будь-якого патенту, зареєстрованого знака на товари і послуги чи торгової марки, дизайну, секретного креслення, моделі, формули, процесу, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).
Однак, не вважаються роялті платежі за отримання об`єктів власності, визначених у частині першій цього пункту, у володіння або розпорядження чи власність особи або якщо умови користування такими об`єктами власності надають право користувачу продати або відчужити іншим способом такий об`єкт власності або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), за винятком випадків, коли таке оприлюднення (розголошування) є обов`язковим згідно із законодавством України.
Статтею 418 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об`єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об`єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом.
Згідно із статтею 424 ЦК України майновими правами інтелектуальної власності є: 1) право на використання об`єкта права інтелектуальної власності; 2) виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності; 3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об`єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
Відповідно до статті 419 ЦК України право інтелектуальної власності та право власності на річ не залежать одне від одного. Перехід права на об`єкт права інтелектуальної власності не означає переходу права власності на річ.
Зміст наведених положень свідчить про те, що у тому випадку, якщо особа володіє правом інтелектуальної власності на об`єкт інтелектуальної власності та реалізує своє майнове право на такий об`єкт шляхом надання ліцензіату права на використання цього об`єкта, при цьому договором передбачено умови, які б надавали право користувачу об`єкта інтелектуальної власності оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), то платежі за таким договором не відповідають поняттю роялті, наведеному в пункті 1.30 статті 1 Закону №334/94-ВР.
У справі, яка розглядається, судами встановлено, що 28 серпня 2007 року між Товариством та Foster Wheeler USA Corporation (США) укладено угоду про передачу технології сповільненого коксування зі селективним виходом продуктів (Сайдек-sm) для використання на нафтопереробному комплексі «Галичина» у м. Дрогобич, Україна, у преамбулі якої зазначено, що позивач розглядає можливість будівництва установки сповільненого коксування із селективним виходом продуктів (технологія Сайдек-sm), запроектованої Foster Wheeler USA Corporation (США), для чого має намір отримати від останнього право використання даної технології сповільненого коксування на такій установці.
У відповідності до приписів угоди під «технологією» сторони розуміють технічну інформацію, включаючи ноу-хау і торгові секрети, яка на думку Foster Wheeler USA Corporation (США) буде необхідною або вимагатиметься для проектування, будівництва й експлуатації установки, печі патентованої конструкції або пристроїв відкриття кришок люків коксових камер. При умові використання на установці печі патентованої конструкції Foster Wheeler USA Corporation (США) передає Товариству після сплати ним повної суми плати за передачу технології невиключне право використання такої технології з метою будівництва й експлуатації установки і тільки установки, і жодного іншого промислового об`єкта.
У статті 4.0 угоди її сторони обумовили, що Товариство сплачує, а Foster Wheeler USA Corporation (США) приймає в порядку компенсації за ліцензування технології плату за передачу технології в розмірі 820000 доларів США, яка визначена для установки розрахунковою потужністю 600000 метричних тон у рік, плюс коректування ціни згідно з умовами статті 6.0 цієї угоди, згідно якої ціна може бути скоректована, зокрема, в разі збільшення розрахункової потужності установки, зміни, добавлення або виключення критеріїв проектування установки тощо.
Умовами пунктів 16.1, 16.2 угоди сторони передбачили можливість розкриття Товариством отриманих від Foster Wheeler USA Corporation (США) відомостей іншим особам виключно з метою виконання робіт із проектування, будівництва й експлуатації установки, за умови забезпечення її подальшої конфіденційності.
Окрім того, згідно з положеннями пункту 8.1 угоди та додатку С до неї Foster Wheeler USA Corporation (США) надає позивачу гарантії щодо технічних показників установки, котра проектується, споруджується й експлуатується з використанням отриманої технології. За змістом пунктів 20.3, 20.4 угоди позивач після закінчення дії угоди зобов`язаний знищити та/або повернути Foster Wheeler USA Corporation (США) отриману технічну документацію, в якій міститься обумовлена сторонами технічна інформація (документи, креслення та рукописні матеріали).
Відтак суди виходили з того, що за умовами вищевказаної угоди позивач набув право використовувати промислові технології з виключною метою - для спорудження та подальшого використання й експлуатації технологічного обладнання (устаткування) з правом розкриття таких технологій у необхідних випадках; при цьому на Foster Wheeler USA Corporation (США) покладаються певні гарантії щодо результатів використання цих технологій в частині досягнення технологічним обладнанням проектованих показників і параметрів; угодою було передбачено можливість обмеженого розкриття отриманих промислових технологій третім особам, а також обов`язок позивача після закінчення дії угоди знищити та/або повернути Foster Wheeler USA Corporation (США) отриману технічну інформацію (яка матеріалізована в документах, кресленнях і рукописних матеріалах).
За наведеного, зважаючи на природу та зміст платежів, здійснених Товариством на користь Foster Wheeler USA Corporation (США) у відповідності до угоди про передачу технології сповільненого коксування із селективним виходом продуктів (Сайдек-sm) для використання на нафтопереробному комплексі «Галичина» у м. Дрогобич, Україна, суди дійшли висновку про те, що останні не відповідають поняттю роялті, наведеному в Конвенції та пункті 1.30 статті 1 Закону №334/94-ВР, й повинні оподатковуватися у відповідності до статті 7 Конвенції (прибуток від комерційної діяльності) у державі їх отримувача, тобто у США.
Доводи ж касаційної скарги не спростовують мотивів, покладених судами в основу оскаржуваних рішень, дублюють аргументи апеляційної скарги, правова оцінка яким була надана судом апеляційної інстанцій. Відповідач на обґрунтування своїх вимог не зазначив, у чому саме полягає неправильне застосування норм матеріального права (неправильно розтлумачено закон або застосовано закон, який не підлягав застосуванню, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню) чи порушення норм процесуального права судами попередніх інстанцій, що призвело до постановлення незаконних судових рішень.
Враховуючи зазначене, мотиви касаційної скарги, які фактично зводяться лише до переоцінки встановлених обставин справи, Верховний Суд вважає, що суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову.
За правилами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Ураховуючи те, що обставини неправильного застосування судами норм матеріального права або ж порушення процесуальних норм не підтвердилися, підстави для задоволення касаційної скарги контролюючого органу відсутні.
Керуючись статтями 341 343 349 350 355 360 КАС України, Суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Дрогобицької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2015 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.
СуддіС.С. Пасічник І.А. Васильєва В.П. Юрченко