ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 813/7438/14
касаційне провадження № К/9901/41473/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Гончарової І.А., Ханової Р.Ф.,
розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Шахта» Надія» на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2017 (головуючий суддя - Онишкевич Т.В., судді - Клюба В.В., Іщук Л.П.) та ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 10.02.2017 (суддя - Братичак У.В.) у справі № 813/7438/14 за позовом Сокальської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області (далі у тексті - відповідач) до Публічного акціонерного товариства «Шахта «Надія» (далі у тексті - ПАТ «Шахта «Надія», Товариство) про стягнення коштів з рахунків у банках на суму податкового боргу у розмірі 692 128, 71 грн до 31.12.2016,
УСТАНОВИВ:
Постановою від 03.11.2014 Львівський окружний адміністративний суд позовні вимоги задовольнив у повному обсязі.
Публічне акціонерне товариства "Шахта "Надія" звернулось до суду із заявою від 29.12.2016 про відстрочення виконання рішення суду від 03.11.2014 у справі №813/7438/14 за позовом Сокальської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області до Публічного акціонерного товариства "Шахта "Надія" про стягнення коштів з рахунків у банках на суму податкового боргу у розмірі 692 128, 71 грн до 31.12.2016.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 24.11.2015 задоволенно заяву ПАТ «Шахта «Надія» про відстрочення виконання рішення суду від 03.11.2014 у справі №813/7438/14.
11.01.2017 ПАТ «Шахта «Надія» повторно звернулось до суду із заявою про відстрочення виконання судового рішення у даній справі.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 10.02.2017 в задоволенні заяви ПАТ «Шахта «Надія» відмовлено.
Приймаючи рішення суди попередніх інстанцій зазначили, що відповідач лише зазначає про тяжкий фінансовий стан, працює без державних фінансових дотацій, а усі витрати пов`язані з виробництвом покриваються за рахунок видобутого вугілля наявність, на балансі підприємства знаходяться і інші структури: дитячий садок, їдальня, підсобне господарство, швейний цех, які залежать від фінансово - господарської діяльності підприємства, а також те, що податковий борг підприємства зменшується, а шахта проводить в повній мірі сплату взятих на себе податкових зобов`язань, однак не надало належних пояснень того, яким чином відстрочення судом сплати податкового боргу в сумі 692 128, 71 грн сприятиме його сплаті після закінчення терміну відстрочення, а також яких заходів вживає підприємство для сплати цього боргу та інших боргових зобов`язань.
12.06.2017 Товариство оскаржило ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2017 та ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 10.02.2017 до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 06.07.2017 відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказані ухвали судів з питань відстрочення виконання рішення суду, прийняти нове рішення, яким відстрочити виконання у відповідності до заявлених вимог заявника.
У відзиві на касаційну скаргу позивач зазначає, що посилання відповідача на скрутне матеріальне становище, відсутність коштів на рахунках не є об`єктивними обставинами, що ускладнюють виконання рішення суду. Крім того, наголошує, що рішення про відстрочення виконання судового рішення у даній справі вже приймалось, а повторний розгляд того самого питання законодавством не передбачено, враховуючи це, вважає, що судами ухвалені рішення із додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги відповідача їх не спростовують.
Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 09.08.2021 прийняв касаційну скаргу Інспекції до провадження та призначив справу до касаційного розгляду у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами з 10.08.2021.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Бившева Л.І. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Гончарова І.А., Ханова Р.Ф.
Верховний Суд, переглянувши ухвалу суду першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Зазначеним вимогам закону ухвали судів першої та апеляційної інстанцій відповідають.
Частиною 1 статті 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.
Аналогічні положення закріплені й в частині 2 статті 14 та частині 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент постановлення судами оскаржуваних рішень), за змістом яких постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов`язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.
Відповідно до частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції до 17.12.2015) за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення (відсутність коштів на рахунку, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), особа, яка бере участь у справі, та сторона виконавчого провадження можуть звернутися до адміністративного суду першої інстанції (незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий лист) із заявою про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
Наведена норма не містить конкретного переліку обставин для відстрочення та/або розстрочення виконання судового акта, а лише встановлює критерії для їх визначення, надаючи суду в кожному конкретному випадку вирішувати питання про їх наявність з урахуванням усіх обставин справи. Підставою для застосування правил цієї норми є виняткові обставини, що перешкоджають належному виконанню судового рішення в адміністративній справі, ускладнюють його виконання або роблять неможливим.
Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, суд повинен враховувати майнові інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини кожної сторони у виникненні спору та інші обставини.
Приймаючи рішення, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що матеріали справи не містять доказів того, що відповідачем протягом часу відстрочки виконання рішення суду вживались будь-які дієві заходи для погашення наявного податкового боргу, за час відстрочки заборгованість Товариства перед бюджетом лише зросла, на підтвердження доводів заяви про відстрочення судового рішення відповідач вказав повторно обставини того, що шахта працює без державних фінансових дотацій, а усі витрати пов`язані з виробництвом покриваються за рахунок видобутого вугілля, а також що на балансі підприємства знаходяться і інші структури, дитячий садок, їдальня, підсобне господарство, швейний цех, які залежать від фінансово - господарської діяльності підприємства, які на думку судів не можуть бути підставою для повторного відстрочення виконання судового рішення, оскільки існували на час виникнення заборгованості, встановленої постановою Львівського окружного адміністративного суду від 03.11.2015.
Верховний Суд вважає, що збитковість діяльності Товариства, наявність у нього кредиторської заборгованості в істотному розмірі є результатом провадження господарської діяльності відповідачем як самостійним суб`єктом господарювання, а тому вказані обставини не є самостійними та достатніми підставами для відстрочення та/або розстрочення виконання судового рішення.
У зв`язку із наведеним слід зазначити, що питання розстрочення або відстрочення постанови суду знаходяться в площинні процесуального права. Разом з тим, підстави, а саме наявність обставин, що ускладнюють виконання судового рішення (відсутність коштів на рахунку, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), залежать від предмету спору, у межах спірних правовідносин від правової природи податкового боргу. Пунктом 5.2 статті 5 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) передбачено пріоритет понять, правил, термінів та положень цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування.
Отже, приписи статті 100 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин), які регулюють правила розстрочення та відстрочення грошових зобов`язань або податкового боргу платника податків, є спеціальними нормами щодо визначення доказів, які є підставою для відстрочення податкового боргу (пункт 100.5 цього Кодексу) та порядку погашення податкового боргу (пункт 100.7 цього Кодексу).
Водночас, відповідачем у ході розгляду справи не надано доказів, які б свідчили про виникнення нових підстав чи обставин, що ускладнюють виконання рішення суду, а також про реальне прагнення Товариства виконати судове рішення, що набрало законної сили, під час наданої ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 24.11.2015 відстрочки.
Таким чином, Верховний Суд погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність достатніх підстав для відстрочення відповідачу виконання постанови Львівського окружного адміністративного суду від 03.11.2014, якою стягнуто податковий борг.
Керуючись статтями 341 343 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу Державного міського підприємства «Публічного акціонерного товариства «Шахта» Надія» залишити без задоволення.
Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2017 ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 10.02.2017 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
СуддіЛ.І. Бившева І.А. Гончарова Р.Ф. Ханова