ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 жовтня 2020 року
м. Київ
справа №814/2021/17
адміністративне провадження №К/9901/53883/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Бучик А.Ю.,
суддів: Мороз Л.Л., Рибачука М.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Миколаївобленерго" на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.05.2018 (колегія суддів: Федусик А.Г., Зуєва Л.Є., Шевчук О.А.) у справі №814/2021/17 за позовом Публічного акціонерного товариства "Миколаївобленерго" до Управління Держпраці у Миколаївській області про визнання протиправним, скасування припису та постанови про накладання штрафу,
УСТАНОВИВ:
У жовтні 2017 року Акціонерне товариство "Миколаївобленерго" (далі АТ) звернулось до суду з адміністративним позовом до Управління Держпраці у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування припису Управління Держпраці у Миколаївській області щодо дотримання вимог законодавства України про працю АТ від 19 вересня 2017 року № 14-01-133/0142-0111 та постанови про накладення штрафу від 06 жовтня 2017 року № 74КП.
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року позов задоволено.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2018 року постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року скасовано та прийнято нову постанову, якою в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати її та залишити в силі постанову суду першої інстанції.
У касаційній скарзі скаржник зазначає, що припис і постанова є протиправними, оскільки для застосування гарантій, визначених статтею 119 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), необхідна наявність зазначених у статті умов, а саме - особливого періоду, який на час проведення перевірки на території України не був офіційно оголошений відповідно до Закону України «Про оборону України», тому припис та постанова відповідача підлягають скасуванню.
Ухвалою Верховного Суду від 23.07.2018 відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
У зв`язку з відсутністю клопотань про участь в судовому засіданні, справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Судами встановлено, що Управлінням Держпраці у Миколаївській області відповідно до Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року № 295 (далі Порядок), який визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами та фізичними особами, які використовують найману працю, було проведено позапланову перевірку додержання суб`єктом господарювання законодавства про працю та загальнообов`язкове соціальне страхування АТ з 06 вересня 2017 року по 13 вересня 2017 року.
За результатами позапланової перевірки складено акт перевірки додержання суб`єктами господарювання законодавства про правцю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування №14-01-133/0142, в якому зафіксовані порушення вимог законодавства та як наслідок, проведено інспекційне відвідування АТ щодо дотримання вимог законодавства України про працю, за результатами якого 19 вересня 2017 року винесено припис від 19 вересня 2017 року № 14-01-133/0142-0111.
Згідно вказаного припису позивача було зобов`язано забезпечити виконання вимог ст.119 Кодексу законів про працю України.
З огляду на невиконання припису від 19 вересня 2017 року № 14-01-133/0142-0111 відповідачем винесена постанова про накладення штрафу від 06 жовтня 2017 року №74КП в розмірі 224000 грн. за порушення вимог ч. 3 ст. 119 КЗпП України, а саме: за працівником, призваним на строкову військову службу, за яким зберігається місце роботи, посада, середній заробіток, виплата компенсацій середнього заробітку працівника не проводилась.
Не погоджуючись з приписом та постановою про накладення штрафу, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, на ряду з іншим, виходив з того, що умовою застосування ч.3 ст.119 КЗпП України необхідна наявність особливого періоду на території України. Але, на думку суду першої інстанції, в Україні не було оголошено воєнного стану, відсутній нормативно-правовий акт, який би зазначав, що діє особливий період в країні, відсутні ознаки особливого періоду, тому відсутні підстави для застосування роботодавцем ч.3 ст.119 КЗпП України стосовно надання гарантій працівникам, призваним на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби.
Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що 7 працівників, призвані на строкову військову службу в період дії особливого режиму, а отже за ним зберігається місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації відповідно до статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» та частин другої, третьої статті 119 КЗпП України. Підстав для припинення трудового договору згідно пункту 3 статті 36 КЗпП України та не було. Відтак, оскаржувані припис та постанова винесені відповідно до вимог чинного законодавства, а тому підстави для їх скасування відсутні
Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно частин 1, 2 статті 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.
Аналогічні норми також містить стаття 24 Закону України "Про оплату праці".
Частиною 2 статті 39 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України "Про освіту".
Відповідно до частини 3 статті 119 КЗпП України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
З аналізу вказаних норм права вбачається, що за громадянами України, призваними на строкову військову службу під час дії особливого періоду зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову.
Так, приймаючи спірний припис від 19 вересня 2017 року № 14-01-133/0142-0111 відповідач зазначав, що в порушення ст.119 КЗПП за працівниками АТ: ОСОБА_1 (призвано на строкову військову службу); ОСОБА_2 (прийнято на військову службу за контрактом); ОСОБА_3 (уклав контракт про проходження військової служби на особливий період до оголошення демобілізації); ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 (уклали контракт про проходження військової служби); ОСОБА_7 (призваний на військову службу за призовом осіб офіцерського складу) АТ не було збережено місце роботи, посада та середній заробіток.
Не погоджуючись з зазначеними висновками АТ зазначало, що для застосування гарантій, визначених статтею 119 КЗПП необхідна наявність зазначених у статті умов, а саме - особливого періоду, який на час проведення перевірки на території України не був офіційно оголошений відповідно до Закону України «Про оборону України».
Доводи позивача про те, що посилання суду апеляційної інстанцій на дію в часі особливого періоду є недоречним, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на наступне.
Часткову мобілізацію в Україні оголошено та проведено у декілька етапів, зокрема, Указом Президента України "Про часткову мобілізацію" від 17 березня 2014 року № 303/2014, починаючи з 18 лютого 2014 року по 02 травня 2014 року; Указом Президента України "Про часткову мобілізацію" від 06 травня 2014 року № 454/2014, починаючи з 07 травня 2014 року по 20 червня 2014 року; Указом Президента України "Про часткову мобілізацію" від 21 липня 2014 року № 607/2014, починаючи з 24 липня 2014 року по 06 вересня 2014 року, Указом Президента України "Про часткову мобілізацію" від 14 січня 2015 року № 15/2015, починаючи з 20 січня 2015 року у три черги протягом 210 діб по 17 серпня 2015 року.
Тобто, саме з періоду оголошення Президентом України часткової мобілізації (17 березня 2014 року) відповідно до положень Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21 жовтня 1993 року №3543-XII (далі - Закон №3543-XII) законодавець пов`язує настання особливого періоду. При цьому сама мобілізація не вичерпує завдань особливого періоду, а лише розпочинає його дію. Закінчення періоду мобілізації, у свою чергу, не є самостійною підставою для припинення особливого періоду та в проміжках між періодами проведення мобілізації стан особливого періоду не припинявся.
Аналіз змісту визначених статтею 1 Закону №3543-XII понять мобілізації, демобілізації та особливого періоду дає підстави для висновку про те, що закінчення особливого періоду пов`язане із прийняттям Президентом України рішення про порядок і терміни проведення демобілізації як комплексу дій, направлених на усунення наслідків мобілізації. Це безпосередньо випливає із визначеного законом поняття демобілізації, як комплексу заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України.
Настання особливого періоду законодавець пов`язує із моментом оголошення рішення про мобілізацію (загальну чи часткову) або з моментом введення в державі воєнного стану, які є самостійними підставами виникнення та існування особливого періоду, а закінчення особливого періоду пов`язує із закінченням мобілізації або припиненням воєнного часу і частково періоду після закінчення воєнних дій. Період мобілізації закінчується прийняттям Президентом України окремого рішення про демобілізацію. Помилковим є ототожнення рішення про строк проведення мобілізації (призову) громадян на військову службу із періодом мобілізації, вжитим у статті 1 Закону №3543-XII.
Видані протягом 2014-2015 років Укази Президента України "Про часткову мобілізацію" встановлюють саме строки проведення мобілізації (призову) громадян на військову службу, а не період мобілізації у розумінні Закону №3543-XII.
Відповідно, закінчення встановлених Указами Президента України "Про часткову мобілізацію" строків призову громадян на військову службу не тягне закінчення чи переривання періоду мобілізації і, як наслідок, закінчення дії особливого періоду.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 26 вересня 2019 року у справі №802/1581/16-а, від 24 жовтня 2019 року у справі №804/5758/16, від 14 травня 2020 року у справі №817/2358/16.
Отже, станом на момент виникнення спірних правовідносин у цій справі в Україні діяв особливий період.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Доводи, які наводяться скаржником в касаційній скарзі, не свідчать про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального або матеріального права при прийнятті оскаржуваних рішень.
Відповідно до статті 350 КАС України (в редакції до набрання чинності змінами, внесеними Законом України від 15.01.2020 № 460-IX) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись ст.ст. 345 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Миколаївобленерго" залишити без задоволення.
Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2018 року залишити без змін.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий А.Ю. Бучик
Судді Л.Л. Мороз
А.І. Рибачук