ПОСТАНОВА
Іменем України
28 квітня 2020 року
Київ
справа №814/2452/14
касаційне провадження №К/9901/26166/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Бившевої Л.І.,
суддів: Шипуліної Т.М., Хохуляка В.В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Южноукраїнської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 27.10.2014 (суддя Середа О.Ф.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2015 (судді: Вербицька Н.В., Яковлев Ю.В., Кравець О.О.) у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Южноукраїнської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Миколаївській області про скасування податкових повідомлень-рішень,
УСТАНОВИВ:
ФОП ОСОБА_1 подав до суду позов до Южноукраїнської ОДПІ Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення від 08.07.2014 № 0003911700 про визначення грошового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 31063,17 грн за основним платежем та в сумі 7765,79 грн за штрафними (фінансовими) санкціями та від 08.07.2014 № 0003921700 про визначення грошового зобов`язання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 24878,77 грн за основним платежем та в сумі 6219,69 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.
Обґрунтовуючи позов, позивач зазначає, що донарахування грошових зобов`язань з податку на додану вартість і з податку з доходів фізичних осіб є необґрунтованими, оскільки позивач сформував витрати та податковий кредит за результатом реальних господарських операцій, підтверджених первинними документами, які складені у відповідності з вимогами закону.
Миколаївський окружний адміністративний суд постановою від 13.10.2014, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2015, позов задовольнив, скасував податкові повідомлення-рішення від 08.07.2014 № 0003911700 та № 0003921700. Присудив з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати в сумі 182,70 грн.
Южноукраїнська ОДПІ Головного управління ДФС у Миколаївській області подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та відмовити в задоволенні позову повністю.
В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права. Посилаючись на обставини, що вказані в акті перевірки, та доводи, що наводилися в судах попередніх інстанцій щодо непідтвердження господарських операцій первинними документами, зазначає про правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 17.06.2016 замінив відповідача у справі - Южноукраїнську ОДПІ Головного управління Міндоходів у Миколаївській області правонаступником - Южноукраїнською ОДПІ Головного управління ДФС у Миколаївській області та відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Бившева Л.І. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Хохуляк В.В., Шипуліна Т.М.
Верховний Суд ухвалою від 27.04.2020 призначив справу до касаційного розгляду в попередньому судовому засіданні на 28.04.2020.
Верховний Суд, переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі фактичних обставин справи, виходить з такого.
Суди попередніх інстанцій установили такі обставини.
Южноукраїнська ОДПІ Головного управління Міндоходів у Миколаївській області провела документальну позапланову невиїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 з питань правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість за жовтень 2013 року за взаємовідносинами з ТОВ «Нафто-Сервіс-Плюс», за результатами якої склала акт від 25.06.2014 № 5/14-09-17-36/ НОМЕР_1 , на підставі якого прийняла податкові повідомлення-рішення від 08.07.2014 № 0003911700 та від 08.07.2014 № 0003921700.
Підставою для визначення за податковим повідомленням-рішенням від 08.07.2014 № 0003911700 грошового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 31063,17 грн за основним платежем та в сумі 7765,79 грн за штрафними (фінансовими) санкціями та за податковим повідомленням-рішенням від 08.07.2014 № 0003921700 грошового зобов`язання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 24878,77 грн за основним платежем та в сумі 6219,69 грн за штрафними (фінансовими) санкціями слугували висновки контролюючого органу про порушення позивачем вимог пункту 167.1 статті 167, пункту 177.4, підпункту 177.5.3 пункту 177.5 статті 177, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 Податкового кодексу України, що полягало у неправомірному віднесенні до складу витрат та до складу податкового кредиту витрат і податку на додану вартість за операціями з придбання в жовтні 2013 року товару в ТОВ «Нафто-Сервіс-Плюс», які реально не здійснювались.
Реальність вчинення господарських операцій контролюючий орган поставив під сумнів з огляду на акт Світловодської ОДПІ ГУ Міндоходів у Кіровоградській області від 31.01.2014 № 25/2200/37377179 про результати проведення зустрічної звірки ТОВ «Нафто-Сервіс-Плюс» щодо документального підтвердження господарських відносин з ТОВ «Теносервіс» за жовтень 2013 року, в основу якого покладений акт Індустріальної ОДПІ м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області від 16.01.2014 № 262036-22-03-0723760340 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Техносервіс» (контрагент ТОВ «Нафто-Сервіс-Плюс») щодо документального підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.09.2013 по 31.10.2013 та висновок ГОВ Кіровоградської ОДПІ від 11.01.2014 № 66/7/11-23-07-05 про результати відпрацювання ТОВ «Нафто-Сервіс- Плюс» за жовтень 2013 року. Згідно з цим актом за результатами даних автоматизованої системи співставлення на рівні ДПА України податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів за жовтень 2013 року, додатку № 5 «Розшифровки податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» за жовтень 2013 року, встановлено, що ТОВ «Нафто-Сервіс-Плюс» віднесло до складу податкового кредиту за жовтень 2013 року податок на додану вартість в сумі 772310, 73 грн за операціями з придбання товарів у ТОВ «Техносервіс», які є нікчемними. У ТОВ «Нафто-Сервіс-Плюс» відсутні достатні основні фонди та трудові ресурси для здійснення господарської діяльності.
Відповідно до пункту 164.1 статті 164 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - ПК) базою оподаткування для доходів, отриманих від провадження господарської або незалежної професійної діяльності, є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається відповідно до пункту 177.2 статті 177 та пункту 178.3 статті 178 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 177.1 статті 177 ПК доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.
У пункті 177.2 статті 177 ПК визначено, що об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
Відповідно до пункту 177.4 статті 177 ПК до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.
Згідно з підпунктом 177.5.3 пункту 177.5 статті 177 ПК остаточний розрахунок податку на доходи фізичних осіб за звітний податковий рік здійснюється платником самостійно згідно з даними, зазначеними в річній податковій декларації, з урахуванням сплаченого ним протягом року податку на доходи фізичних осіб та збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності на підставі документального підтвердження факту їх сплати.
Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1 статті 198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Пункт 198.3 статті 198 ПК визначає, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Пункт 201.1 статті 201 ПК визначає, що платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов`язковим.
Згідно з частиною першою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Аналіз зазначених норм Податкового кодексу України, з урахуванням частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», свідчить, що у податковому обліку господарські операції та витрати за ними мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесення витрат. Податковий кредит має бути обов`язково підтверджений податковою накладною, виписаною платником податку на додану вартість та зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Суди попередніх інстанцій не встановили жодного з порушень зазначених норм закону, яке б позбавляло позивача права на формування витрат та податкового кредиту. Суди дослідили копії первинних документів, складених щодо господарських операцій позивача з придбання товару (нафтопродуктів) у ТОВ «Нафто-Сервіс-Плюс»: договору поставки, податкової та видаткової накладних, рахунку-фактури, товарно-транспортних накладних на відпуск нафтопродуктів форми 1-ТТН, платіжних доручень, та за результатами їх дослідження оцінили їх як достатні докази, що підтверджують реальне вчинення господарських операцій. При цьому суди установили, що основними видами діяльності позивача є роздрібна торгівля пальним і придбаний товар був у подальшому використаний в господарській діяльності - реалізований покупцям на АЗС, що підтверджено звітами РРО.
Отже, суди попередніх інстанцій під час розгляду справи безпосередньо дослідили докази та поклали їх в основу судових рішень, всебічно з`ясували обставини у справі та надали оцінку аргументам учасників справи.
Щодо висновку контролюючого органу про нереальне вчинення господарських операцій позивача з контрагентом, який обґрунтовується інформацією, викладеною в акті контролюючого органу стосовно контрагента, то такі обґрунтування є недостатніми за відсутності аналізу самих господарських операцій та первинних документів. У разі фактичного здійснення господарської операції недоліки в заповненні первинних документів не свідчать про їх неналежність та недопустимість як підстави для формування платником податків даних свого податкового обліку.
Суд касаційної інстанції, з огляду на положення статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права і не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів на іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Отже, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права до встановлених цими судами на підставі безпосередньо досліджених та оцінених доказів обставин.
Переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі фактичних обставин справ, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суди не допустили неправильного їх застосування. Доводи, наведені в касаційній скарзі, є ідентичними доводам, якими контролюючий орган обґрунтовував свою позицію щодо правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень в судах попередніх інстанцій, та є такими, що не спростовують висновків судів.
Керуючись статтями 343, 345, 350, 355, 356, 359, підпунктом 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Южноукраїнської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Миколаївській області залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 27.10.2014 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2015 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
Л.І. Бившева
Т.М. Шипуліна
В.В. Хохуляк ,
Судді Верховного Суду