ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 814/2608/16
адміністративне провадження № К/9901/45272/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Юрченко В.П.,
суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 18.04.2017 (суддя: Т.О. Гордієнко) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.08.2017 (колегія суддів: Т.М. Танасогло, Л.Є.Зуєва, О.В.Яковлєв) у справі за позовом ОСОБА_1 до Миколаївської митниці Державної фіскальної служби про скасування податкових повідомлень-рішень,
ВСТАНОВИВ:
В березні 2013 року ОСОБА_1 ( далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з 3-ма різними позовами (ухвалою місцевого адміністративного суду були об`єднанні в одне адміністративне провадження) до Миколаївської митниці ДФС, в яких просив скасувати податкові повідомлення-рішення форми «Р» № 11,12,13 від 06.03.2013.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що документальна невиїзна перевірка проведена безпідставно, тому й податкові повідомлення-рішення прийняті протиправно.
Справа розглядалась судами неодноразово.
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 18.04.2017, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.08.2017 у задоволені позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що підстави для пільгового оформлення транспортного засобу у ОСОБА_1 відсутні, Миколаївська митниці ДФС правомірно здійснила документальну невиїзну перевірку та донарахувала позивачу митні платежі в сумі, як вони були визначені самостійно, але не оплачені позивачем при оформленні ВМД від 09.08.2011 року на суму 373661,26 грн.
Не погоджуючись з судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати позов задовольнити, оскільки вважає, що судові рішення були ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, позивач вказує, що відповідач безпідставно застосував в оскаржуваному рішенні приписи статті 54 Податкового кодексу України, так як ним особисто було подана митна декларація, в якій вказані суми митних платежів необхідних до сплати. При цьому є помилковим застосування до нього штрафних санкцій, так як ним не вчинялось фінансове правопорушення. Пільга по не сплаті вказаних митних платежів була визначена на підставі ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду у справі №2а-1818/11/1470. Подальше скасування такого рішення в касаційному порядку свідчить про порушення судами, а не позивачем законодавства з питань митного оформлення транспортного засобу, який ввезений громадянином на митну територію України. Судами першої і апеляційної інстанції під час розгляду даної справи не було здійснено перевірку правильності обчислення розміру вказаних сум в оскаржуваних податкових повідомленнях-рішеннях. Крім того, позивач зауважує, що в акті перевірки не вказано в чому саме проявляється факт заниження ним сум митних платежів (в т.ч. суми акцизного збору і ПДВ) з огляду на те, що в такому акті зазначено про декларування ним відповідних сум коштів.
Письмовому відзиву від відповідача на вказану касаційну скаргу до Верховного Суду не надходило, що не перешкоджає розгляду справи про суті.
Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.
Судами встановлено, що Актом № Н/0005/3/504000000/00ЕР393375 документальної невиїзної перевірки застосування пільг в оподаткуванні товарів, які ввезені на митну територію України громадянином України ОСОБА_1 у режимі імпорт за ВМД від 09.08.2011; № 504000009/2011/003807 від 18.02.2013 встановлено, що позивач 02.12.2010 звернувся до Миколаївської митниці в порядку ст.8 Закону України «Про порядок ввезення (пересилання) в Україну, митного оформлення й оподаткування особистих речей, товарів і транспортних засобів, що ввозяться громадянами на митну територію України» із заявою про здійснення митного оформлення належного йому автомобіля «LEXUS LS 600 HL» 2008 р.в.
04.08.2011 позивач подав вантажну митну декларацію з метою митного оформлення та випуску у вільний обіг на митної території України транспортного засобу із застосуванням пільг встановлених ст.8 Законом України «Про порядок ввезення (пересилання) в Україну, митного оформлення й оподаткування особистих речей, товарів і транспортних засобів, що ввозяться громадянами на митну територію України» на підставі постанови Миколаївського окружного адміністративного суду від 08.04.2011 та ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.07.2011 по справі 2а-1818/11/1470.
Позивач у ВМД зазначив суму по миту (код податку 121)- 53048,34 грн., по податку на додану вартість (код податку 128)- 150690,77 грн., з акцизного збору (код податку 185)- 169922,15 грн. Нараховані зазначені платежі, спосіб, яких визначено 06-умовні платежі. Загальна сума митних платежів складає 373661,26 грн.
Відповідачем ВМД № 504000009/2011/003807 зареєстрована 09.08.2011 року.
Постановою Вищого адміністративного суду від 27.09.2012 року (справа №2а-1818/11/1470) скасовано постанову Миколаївського окружного адміністративного суду та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду, та в позові позивачу відмовлено, що свідчить про відсутність у позивача підстав для митного оформлення транспортного засобу у пільговому режимі.
За наслідками перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення форми «Р» від 06.03.2013:
- №11, яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем - мито на транспортні засоби та шини до них, що ввозяться на територію України фізичними особами в сумі 53048,34 грн. основного платежу, 13262,09 грн. штрафних санкцій.
- №12, яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем - акцизний податок з транспортних засобів на суму 169 922,15 грн. основного зобов`язання, 42480,54 грн.,
- №13, яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем - податок на додану вартість в сум 150690,77 грн. основного платежу, 37672,69 грн. штрафних санкцій.
Незгода із вказаними податковими повідомленнями-рішення стала підставою для звернення позивачем до суду, який визнав їх законними, з чим погоджується Верховний Суд.
Так, ознайомившись із матеріалами справи Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволені позову, які побудовані на аналізі приписів статі 351 Митного кодексу України, статі 54 Податкового кодексу України, а також статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції до 15.12.2017), з огляду на те, що митний орган, встановивши, що під час митного оформлення особистого транспортного засобу, який належить позивачу на праві приватної власності він не мав права користуватись пільгою, - звільнення від оподаткування. Таким чином, задекларовані ним в митній декларації, але не сплачені податкові зобов`язання вірно визначені відповідачем в спірних податкових повідомленнях-рішеннях, винесених на підставі законно призначеної і проведеної податкової перевірки, результати якої зафіксовані в акті.
При цьому варто відзначити, що не заперечується позивачем, що такі суми зобов`язань декларувались ним з ознакою платежу - умовні, тобто такі які не мали б сплачуватись і фактично сплачені не були. Проте судовим розглядом було установлено відсутність у позивача права на дану пільгу.
Вказані висновки, судами попередніх інстанцій зроблено на підставі обставин, які були установлені під час розгляду справи №2а-1818/11/1470. Так, Вищий адміністративний суд України, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій в названій справі, висловився на тому, що позивач не має права на пільгове оформлення транспортного засобу, яким він намагався скористатись згідно із статтею 8 Закону України «Про порядок ввезення (пересилання) в Україну, митного оформлення й оподаткування особистих речей, товарів та транспортних засобів, що ввозяться (пересилаються) громадянами на митну територію України» від 13.09.2001 № 2681-III (далі - Закон №2681-III втрата чинності 01.06.2012).
Отже, враховуючи наведені висновки Вищого адміністративного суду України, у Верховного Суду не має підстав вважати, що спірні податкові повідомлення-рішення є протиправними, чи такими які мають бути скасовані, як-то вимагає позивач в своїй касаційній скарзі.
При цьому, Суд касаційної інстанції відзначає, що дійсно розмір визначених в таких рішеннях податкових і митних платежів відповідає розмірам задекларованих позивачем в поданій ним митній декларації. Однак, як було встановлено в цій постанові позивач, визначаючи дані платежі, вважав за можливе скористатись пільгою, у зв`язку із чим такі суми коштів ним до бюджету сплачено не було.
У зв`язку із чим, його доводи касаційної скарги, про невірне застосування митним органом приписів статті 54 Податкового кодексу України є необґрунтованими, так як у відповідності до підпункту 54.3.2 пункту 54.3 (підстава яка вказана в спірних податкових повідомленнях-рішеннях) контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо: дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов`язань, суми бюджетного відшкодування та/або від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.
В продовження вказаного є помилковими доводи позивача про безпідставність застосування до нього фінансових санкцій, так як у відповідності до приписів статті 123 Податкового кодексу України, у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов`язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов`язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.
При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов`язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування - тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов`язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.
Отже, так як відповідачем було самостійно визначені митні платежі, які підлягали сплаті під час розмитнення позивачем власного автомобіля, але сплачені ним не були, у зв`язку із застосуванням пільги, що в подальшому була відмінена, Верховний Суд вважає правильним застосування до позивача штрафних санкції відповідно до приписів статті 123 ПК України.
Доводи позивача про те, що в його діях немає податкового правопорушення, визначеного статтею 109 Податкового кодексу України з огляду на те, що декларування товару ним здійснювалось на підставі рішень судів у справі №2а-1818/11/1470, які поза його волею були скасовані судом касаційної інстанції, що свідчить про порушення саме судами, а не ним податкового законодавства також відхиляються Верховним Судом.
Як вбачається зі змісті згадуваної постанови Вищого адміністративного суду України (копія наявна в матеріалах справи, т.1, а.с.57-59), позивач звертаючись до суду просив визнати неправомірним дії митниці щодо відмови у здійсненні митного оформлення належного йому автомобіля з наданням пільг, передбачених Законом №2681-III. Тобто, позивач ще до початку вирішення спору про режим розмитнення його автомобіля, який розглядався в судовому порядку, визначився із можливістю застосування названої пільги. Іншими словами допустив податкове правопорушення ще на етапі декларування транспортного засобу, яке фактично було виявлено постановою Вищого адміністративного суду України від 27.09.2012, у справі №2а-1818/11/1470.
Щодо доводів позивача про те, що судами першої і апеляційної інстанції не було здійснено перевірку правильності обчислення розміру вказаних сум в оскаржуваних податкових повідомленнях-рішеннях, то Верховний Суд з огляду на зміст доводів позовних заяв, які були об`єднані в одне позовне провадження відзначає, що такі доводи не зазначались ним. При цьому висловлюючись на встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, зокрема сум фінансових санкцій, застосованих відповідачем до позивача спірними рішеннями, вбачає, що такі розраховані згідно із приписам наведеної статті 123 ПК України, у відповідності до якої розмір штрафних санкцій становить 25% по відношенню до суми визначеного відповідачем зобов`язання.
При цьому Верховний Суд погоджується із доводами позивача, що дії по обчисленню фінансових санкції мали вчиняти суди під час розгляду цієї справи, як то вказував Вищий адміністративний суд України у постанові від 16.11.2016 (т.3, а.с.42-45). Однак не виконання вказаної вимоги касаційного суду не може бути єдиною підставою для скасування рішень судів попередніх інстанцій.
Таким чином, доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а також встановлених обставин справи.
За таких обставин, Верховний Суд погоджується з висновками суду попередніх інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги. У зв`язку із чим, суди вірно відмовили в задоволені позову.
Суд касаційної інстанції визнає, що суд першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.
Відповідно до частини третьої статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 341 343 349 350 Кодексу адміністративного судочинства України,
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 18.04.2017 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.08.2017 - без змін.
2. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
СуддіВ.П. Юрченко І.А. Васильєва С.С. Пасічник