ПОСТАНОВА
Іменем України
18 березня 2020 року
Київ
справа №815/4448/16
касаційне провадження №К/9901/35359/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Шипуліної Т.М.,
суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної фіскальної служби України на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 28.09.2016 (головуючий суддя - Бутенко А.В., судді: Гусев О.Г., Єфіменко К.С.,) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2017 (головуючий суддя - Танасогло Т.М., судді: Бойко А.В., Яковлєва О.В.) у справі № 815/4448/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «М.В.КАРГО» до Державної фіскальної служби України, третя особа: Комінтернівська об`єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,
В С Т А Н О В И В:
Товариство з обмеженою відповідальністю «М.В.КАРГО» звернулося до адміністративного суду з позовом до Державної фіскальної служби України, третя особа: Комінтернівська об`єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС в Одеській області, в якому просило:
визнати протиправними дії ДФС України щодо відмови у прийнятті та реєстрації податкових накладних від 30.11.2015 № 3 (на суму ПДВ 49553,81 грн.), від 14.09.2015 № 1 (на суму ПДВ 130819,96грн.), від 13.11.2015 № 1 (на суму ПДВ 116907,34 грн.), від 05.10.2015 № 1 (на суму ПДВ 12508,23 грн.), від 09.12.2015 №1 (на суму ПДВ 547,72 грн.), від 30.11.2015 № 2 (на суму ПДВ 12658,87 грн.), від 12.02.2016 № 2 (на суму ПДВ 6162,60 грн.), від 05.02.2016 № 1 (на суму ПДВ 10136,55 грн.) та від 29.01.2016 № 1 (на суму ПДВ 252291,36 грн.);
зобов`язати ДФС України визнати податкові накладні від 30.11.2015 № 3 (на суму ПДВ 49553,81 грн.), від 13.11.2015 № 1 (на суму ПДВ 116907,34 грн.), від 05.10.2015 №1 (на суму ПДВ 12508,23 грн.), від 30.11.2015 № 2 (на суму ПДВ 12658,87 грн.), від 12.02.2016 № 2 (на суму ПДВ 6162,60 грн.), від 05.02.2016 № 1 (на суму ПДВ 10136,55 грн.) та від 29.01.2016 №1 (на суму ПДВ 252291,36 грн.) зареєстрованими 29.08.2016, податкову накладну від 14.09.2015 № 1 (на суму ПДВ 130819,96грн.) зареєстрованою 26.08.2016, а також податкову накладну від 09.12.2015 № 1 (на суму ПДВ 547,72 грн.) зареєстрованою 31.08.2016.
Одеський окружний адміністративний суд постановою від 28.09.2016 позовні вимоги задовольнив.
Одеський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 11.04.2017 залишив постанову Одеського окружного адміністративного суду від 28.09.2016 без змін.
Державна фіскальна служба України звернулася до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просила скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 28.09.2016 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2017.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме: статті 1201, абзацу 11 пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент вирішення справи в судах попередніх інстанцій).
Зокрема, зазначає, що судами не надано оцінку усім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.
Позивач з метою реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних подав засобами телекомунікаційного зв`язку до податкового органу:
29.08.2016 - податкові накладні від 30.11.2015 № 3 (на суму ПДВ 49553,81 грн.), від 13.11.2015 № 1 (на суму ПДВ 116907,34 грн.), від 05.10.2015 № 1 (на суму ПДВ 12508,23 грн.), від 30.11.2015 № 2 (на суму ПДВ 12658,87 грн.), від 12.02.2016 № 2 (на суму ПДВ 6162,60 грн.), від 05.02.2016 № 1 (на суму ПДВ 10136,55 грн.) та від 29.01.2016 №1 (на суму ПДВ 252291,36 грн.);
26.08.2016 - податкову накладну від 14.09.2015 № 1 (на суму ПДВ 130 819,96грн.);
31.08.2016 - податкову накладну від 09.12.2015 № 1 (на суму ПДВ 547,72 грн.).
Згідно з квитанціями № 1 вказані податкові накладні доставлено до центрального рівня ДФС України, однак не прийнято, у зв`язку із помилкою - порушено вимоги пункту 1201.2 статті 1201 Податкового кодексу України, а саме: дата реєстрації не може перевищувати 180 календарних днів з дати складання. Податкову накладну виписано за минулий період. При цьому пропуск граничного строку реєстрації спірних податкових накладних становив до 347 днів.
Згідно з позицією податкового органу платник податку має можливість зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування до податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних протягом 15 календарних днів, наступних за датою їх складання, або протягом 180 календарних днів з дати їх складання за умови застосування штрафних санкцій, визначених статтею 1201 Податкового кодексу України. Свої висновки відповідач пов`язує з тим, що пунктом 1201.2 статті 1201 Податкового кодексу України передбачено застосування максимального розміру штрафних санкцій за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних у разі протермінування такої реєстрації у 180 календарних днів з дати складання податкових накладних.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, керувався тим, що відмова податкового органу у реєстрації спірних податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних з підстав, зазначених у квитанціях №1, суперечить вимогам податкового законодавства.
Відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Згідно з абзацами третім та четвертим пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкові накладні, які не надаються покупцю, а також податкові накладні, складені за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.
Абзац дев`ятий пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України передбачає, що якщо надіслані податкові накладні та/або розрахунки коригування сформовано з порушенням вимог, передбачених відповідно пунктом 201.1 статті 201 та/або пунктом 192.1 статті 192 цього Кодексу, протягом операційного дня продавцю/покупцю надсилається квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття їх в електронному вигляді із зазначенням причин.
Згідно з абзацом одинадцятим пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (у редакції, чинній до 01.01.2016) реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних здійснюється не пізніше п`ятнадцяти календарних днів, наступних за датою їх складання.
Відповідно до абзацу одинадцятого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (у редакції, чинній після 01.01.2016) податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних має бути здійснена протягом 15 календарних днів, наступних за датою виникнення податкових зобов`язань, відображених у відповідних податкових накладних та/або розрахунках коригування. У разі порушення цього терміну застосовуються штрафні санкції згідно з цим Кодексом.
Системний аналіз вищезазначених положень дає підстави для висновку про те, що на платника податку на додану вартість - продавця покладено обов`язок щодо складання податкових накладних та їх реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних протягом встановленого законодавством строку.
Порядком ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2010 № 1246 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Порядок № 1246) визначено механізм внесення відомостей, що містяться у податковій накладній та/або розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до неї (далі - податкова накладна та/або розрахунок коригування), до Єдиного реєстру податкових накладних, звіряння даних, що містяться у виданих платникам податку на додану вартість - отримувачам (покупцям) товарів (послуг) податковій накладній та/або розрахунку коригування, з відомостями, які містяться у Реєстрі.
Відповідно до пункту 2 Порядку № 1246 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) внесення відомостей, що містяться у податковій накладній та/або розрахунку коригування, до Реєстру (далі - реєстрація) здійснюється шляхом подання протягом операційного дня зазначених документів в електронній формі ДФС з використанням електронного цифрового підпису та внесення відповідних відомостей до Реєстру. Операційний день триває з 0 до 23-ї години.
Згідно з пунктом 8 Порядку № 1246 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для підтвердження прийняття податкової накладної та/або розрахунку коригування до реєстрації платникові податку, який здійснює реєстрацію, видається квитанція в електронній формі, у якій наводяться реквізити зазначених документів, відповідність електронного документа формату (стандарту), затвердженому в установленому порядку, результати перевірки електронного цифрового підпису, інформація про постачальника (продавця) товарів (послуг), дата і час прийняття, реєстраційний номер, податковий період, за який подається податкова накладна та/або розрахунок коригування. Квитанція, на яку накладається електронний цифровий підпис ДФС, підлягає шифруванню та надсилається платникові податку, який здійснює реєстрацію, засобами телекомунікаційного зв`язку. Примірник квитанції в електронній формі зберігається у ДФС.
Відповідно до пункту 9 Порядку № 1246 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) причиною відмови у прийнятті податкової накладної та/або розрахунку коригування до реєстрації є: 1) наявність помилок під час заповнення податкової накладної; 2) відсутність в Реєстрі відомостей, що містяться у податковій накладній, яка коригується; 3) факт реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування з такими ж реквізитами; 4) порушення вимог щодо наявності суми податку, обчисленої відповідно до пункту 2001.3 статті 2001 Податкового кодексу України (для податкових накладних та/або розрахунків коригування, що реєструються після 1 липня 2015 року); 5) порушення вимог, установлених пунктом 201.1 статті 201 та/або пунктом 192.1 статті 192 Податкового кодексу України.
Відповідно до пункту 1 Інструкції з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв`язку, затвердженої Наказом Державної податкової адміністрації України від 10.04.2008 № 233, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України від 16.04.2008 за N 320/1501:
квитанція про одержання податкового документа в електронному вигляді (перша квитанція) - електронний документ, що формується програмним забезпеченням органів ДПС та засвідчує факт і час одержання податкового документа в електронному вигляді;
квитанція про приймання податкового документа в електронному вигляді (друга квитанція) - електронний документ, що формується програмним забезпеченням органів ДПС та засвідчує факт та час приймання (неприймання) податкового документа в електронному вигляді у базу даних органів ДПС.
Відповідно до підпунктів 7.3-7.6 пункту 7 розділу ІІІ вказаної Інструкції № 233 при поданні податкових документів в електронній формі телекомунікаційними каналами зв`язку платник податків та органи ДПС повинні додержуватися такого порядку:
після одержання від платника податків податкового документа в електронному вигляді органи ДПС проводять його розшифрування, перевірку ЕЦП, перевірку відповідності електронного документа затвердженому формату (стандарту);
перша квитанція є підтвердженням платнику податків передачі його податкових документів в електронному вигляді до органу ДПС засобами телекомунікаційного зв`язку. Ця квитанція надсилається органами ДПС на електронну адресу платника податків, з якої було надіслано податкову звітність. Другий примірник першої квитанції в електронному вигляді зберігається в органі ДПС. Якщо на електронну адресу платника податків не надійшла перша квитанція, то податковий документ вважається неодержаним;
підтвердженням платнику податків прийняття його податкових документів до бази даних ДПС є друга квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, в якій визначаються реквізити прийнятого податкового документа в електронній формі, відповідність податкового документа в електронній формі затвердженому формату (стандарту) електронного документа, результати перевірки ЕЦП, інформація про платника податків, дата та час приймання, реєстраційний номер, податковий період, за який подається податкова звітність, та дані про відправника квитанції. На цю квитанцію накладається ЕЦП органу ДПС, здійснюється її шифрування та надсилання платнику податків засобами телекомунікаційного зв`язку. Другий примірник другої квитанції в електронному вигляді зберігається в органі ДПС;
якщо надіслані податкові документи сформовано з помилкою, то платнику податків надсилається друга квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття податкових документів в електронному вигляді із зазначенням причин. На цю квитанцію накладається ЕЦП органу ДПС, здійснюється її шифрування та надсилання платнику податків засобами телекомунікаційного зв`язку. Другий примірник другої квитанції в електронному вигляді зберігається в органі ДПС.
Враховуючи викладене, реєстрація податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних є обов`язком платника податків, який кореспондується з обов`язком центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та митну політику, прийняти та зареєструвати надану платником податку-продавцем податкову накладну в Єдиному реєстрі податкових накладних.
У випадку, що розглядається, судами першої та апеляційної інстанцій об`єктивно встановлено відсутність правових підстав для відмови у прийнятті спірних податкових накладних Товариства з обмеженою відповідальністю «М.В.КАРГО».
Порушення платником податків термінів реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних є підставою для притягнення такого платника до відповідальності, передбаченої статтею 120-1 Податкового кодексу України, у виді застосування штрафу, розмір якого залежить від кількості днів протермінування граничного строку реєстрації.
При цьому встановлення статтею 120-1 Податкового кодексу України застосування штрафних санкцій за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних лише в межах прострочення у 180 календарних днів з дати їх складання не є підставою для обмеження таким строком права здійснити реєстрацію податкових накладних.
З огляду на зазначене, порушення у розглядуваній ситуації Товариством з обмеженою відповідальністю «М.В.КАРГО» граничного строку реєстрації податкових накладних на строк до 347 днів не було законною підставою для відмови у прийнятті таких податкових накладних ДФС України.
Разом з тим, суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що право особи, яка звертається до суду з позовом, самостійно та на свій розсуд розпоряджатися своїми правами, зокрема і щодо визначення предмета і підстав позову є складовою диспозитивності як одного із принципів адміністративного судочинства (пункт 4 частини першої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на момент вирішення справи в судах попередніх інстанцій), який кореспондується з пунктом 4 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017).
Відповідно до частини другої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на момент вирішення справи в судах попередніх інстанцій), яка кореспондується з положеннями частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15.12.2017), суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Такі повноваження суду не означають, що суд зобов`язаний розглянути будь-яку вимогу позивача, безвідносно до того, наскільки вона відповідає дійсному предмету спору та належному способу захисту порушеного права.
За змістом статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на момент вирішення справи в судах попередніх інстанцій) суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
При цьому, стаття 5 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017), гарантуючи кожній особі право в порядку, встановленому процесуальним законом, звернутися до адміністративного суду, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, одночасно визначає, у який спосіб особа може просити суд їх захистити, зокрема шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 3 частини першої цієї статті).
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина друга цієї статті).
Бездіяльність - певна форма поведінки особи, яка полягає у невиконанні нею дій, які вона повинна була і могла вчинити в силу покладених на неї посадових обов`язків згідно з чинним законодавством. Відтак, у разі встановлення обставин щодо бездіяльності відповідача з неприйняття податкових накладних, способом захисту порушеного права, про який позивач може просити суд, є визнання такої бездіяльності протиправною та зобов`язання відповідача визнати такі податкові накладні доставленими. Задоволення таких позовних вимог позивача може відновити його порушене право.
У спірному ж випадку, як вже зазначалося вище, судами попередніх інстанцій встановлено факт формування податковим органом лише квитанцій №1 щодо неприйняття податкових накладних від 30.11.2015 № 3 (на суму ПДВ 49553,81 грн.), від 14.09.2015 № 1 (на суму ПДВ 130819,96грн.), від 13.11.2015 № 1 (на суму ПДВ 116907,34 грн.), від 05.10.2015 № 1 (на суму ПДВ 12508,23 грн.), від 09.12.2015 №1 (на суму ПДВ 547,72 грн.), від 30.11.2015 № 2 (на суму ПДВ 12658,87 грн.), від 12.02.2016 № 2 (на суму ПДВ 6162,60 грн.), від 05.02.2016 № 1 (на суму ПДВ 10136,55 грн.) та від 29.01.2016 № 1 (на суму ПДВ 252291,36 грн.).
За таких обставин, для визнання протиправною відмови у реєстрації вказаних податкових накладних, поданих Товариством з обмеженою відповідальністю «М.В.КАРГО», підстав немає, оскільки предметом оскарження в адміністративному суді можуть бути лише фактично вчинені дії суб`єкта владних повноважень або відповідна бездіяльність.
У ситуації, що розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно визнали протиправними дії податкового органу щодо відмови у реєстрації податкових накладних, поданих позивачем, та визнали їх зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних, оскільки під час розгляду справи не було встановлено обставин, які у розумінні пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України є підставою для визнання таких податкових накладних зареєстрованими.
З огляду на вказане, суд касаційної інстанції вважає наявними лише підстави для визнання протиправними дій ДФС України щодо відмови у прийнятті податкових накладних від 30.11.2015 № 3, від 14.09.2015 № 1, від 13.11.2015 № 1, від 05.10.2015 № 1, від 09.12.2015 №1, від 30.11.2015 № 2, від 12.02.2016 № 2, від 05.02.2016 № 1 та від 29.01.2016 № 1, а також зобов`язання ДФС України вважати такі податкові накладні доставленими протягом того операційного дня, коли вони були одержані ДФС України, а саме - податкові накладні від 30.11.2015 № 3, від 13.11.2015 № 1, від 05.10.2015 №1, від 30.11.2015 № 2, від 12.02.2016 № 2, від 05.02.2016 № 1 та від 29.01.2016 №1 вважати доставленими 29.08.2016, податкову накладну від 14.09.2015 № 1 вважати доставленою 26.08.2016, а податкову накладну від 09.12.2015 № 1 вважати доставленою 31.08.2016.
Частинами першою, другою та третьою статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Враховуючи зазначене вище, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового - про часткове задоволення позовних вимог.
Керуючись частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15.01.2020 № 460-IX, статтями 341 349 350 351 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Державної фіскальної служби України задовольнити частково.
Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 28.09.2016 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2017 у справі № 815/4448/16 скасувати.
Ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову.
Визнати протиправними дії Державної фіскальної служби України щодо відмови у прийнятті поданих Товариством з обмеженою відповідальністю «М.В. КАРГО» податкових накладних від 30.11.2015 № 3, від 14.09.2015 № 1, від 13.11.2015 № 1, від 05.10.2015 № 1, від 09.12.2015 № 1, від 30.11.2015 № 2, від 12.02.2016 № 2, від 05.02.2016 № 1 та від 29.01.2016 № 1.
Зобов`язати ДФС України вважати подані Товариством з обмеженою відповідальністю «М.В. КАРГО» податкові накладні від 30.11.2015 № 3, від 13.11.2015 № 1, від 05.10.2015 № 1, від 30.11.2015 № 2, від 12.02.2016 № 2, від 05.02.2016 № 1 та від 29.01.2016 № 1 доставленими до ДФС України - 29.08.2016.
Зобов`язати ДФС України вважати подану Товариством з обмеженою відповідальністю «М.В. КАРГО» податкову накладну від 14.09.2015 № 1 доставленою до ДФС України - 26.08.2016.
Зобов`язати ДФС України вважати подану Товариством з обмеженою відповідальністю «М.В. КАРГО» податкову накладну від 09.12.2015 № 1 доставленою до ДФС України - 31.08.2016.
У задоволенні іншої частини позову відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Судді Верховного Суду: Т.М. Шипуліна
Л.І. Бившева
В.В. Хохуляк