№ 815/4628/15

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 815/4628/15

касаційне провадження № К/9901/25074/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,

розглянув у письмовому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства «Одеський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» на постанову Одеського окружного адміністративного суду від02.06.2016 (суддя - Андрухів В.В.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2016 (головуючий суддя - Танасогло Т.М., судді - Бойко А.В., Яковлєв О.В.) за позовом Державного підприємства «Одеський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» (далі у тексті - Підприємство, ДП «Одеський облавтодор») до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеса ГУ ДФС у Одеській області (далі у тексті - Інспекція) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 02.06.2015 № 0001682201, № 0001662201,

У С Т А Н О В И В:

У серпні 2015 року Підприємство звернулося до суду із позовом до ДПІ у Малиновському районі м. Одеси ГУ ДФС у Одеській області, якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 02.06.2015 № 0001682201 про зменшення від`ємного значення з податку на додану вартість на суму 469 261, 00 грн та № 0001662201 про зменшення суми від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у сумі 2 346 306, 00 грн, прийняті на підставі акту перевірки від 28.04.2015 № 000221/15-52-22-01/32018511/51/2312.

Обґрунтовуючи позов позивач зазначає, що безпідставними є висновки акту перевірки, а вказані податкові повідомлення - рішення прийняті неправомірно, оскільки недоліки, які містяться в первинних документах позивача не свідчать про їх неналежність та недопустимість, як доказу, та не впливає на розмір податкових зобов`язань продавця та податковий кредит покупця.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 02.06.2016, залишену без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2016, у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Підприємство, не погодившись із висновками судів попередніх інстанцій, подало до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 02.06.2016 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2016 та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень. Зазначає, що судами, досліджені первинні документи по господарським операціям у розрізі правильності заповнення всіх формальних реквізитів, правильності складання первинних документів, проте не встановлені реальність здійснення господарської операції; не були перевірені фактичні обсяги господарських операцій, висновки судів щодо того, що єдиним документом, що підтверджує час прийняття робіт від контрагента є виписані податкові накладні не є законодавчо обґрунтованим та дата податкових накладних не може розцінюватись судом як дата фактичного виконання субпідрядних робіт, оскільки одне тільки не проставлення дат у довідках форми КБ-2В та КБ-3 не свідчить про дефектність первинних документів позивача відповідно до вимог частини 4 статті 882 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин).

Відповідачем заперечення на касаційну скаргу суду не надані.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 29.11.2016 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою.

За правилами частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Разом з тим, пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Бившева Л.І. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Хохуляк В.В., Ханова Р.Ф.

Верховний Суд ухвалою від 15.02.2021 призначив справу до касаційного розгляду в письмовому судовому засіданні з 16.02.2021.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

У справі, що розглядається, суди встановили, що Інспекцією, керуючись підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпунктом 78.1.1 пункту 78.1 статті 78, пункту 82.2 статті 82 Податкового кодексу України (далі у тексті - ПК України, у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) у період з 10.04.2015 по 21.04.2015 проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по фінансово-господарським взаємовідносинам із ТОВ "БУДІВЕЛЬНО-МОНТАЖНЕ УПРАВЛІННЯ №10" за період з 01.11.2014 по 31.11.2014.

За результатами перевірки Інспекцією складено акт від 28.04.2015 № 000221/15-52-22-01/32018511/51/2312, згідно з висновками якого позивачем не підтверджено реальність здійснення фінансово-господарських операцій із ТОВ "Будівельно-Монтажне Управління № 10" за листопад 2014 року у частині придбання робіт, визначених в договорах, укладених між ТОВ «БМУ № 10» та філіями, які є структурними підрозділами ДП "Одеський Облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", а саме: "Великомихайлівська ДЕД", "Арцизька ДЕД" та "Болградська ДЕД"; встановлено порушення пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 та пункту 201.1 статті 201 ПК України, у результаті чого ДП "Одеський Облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" завищено від`ємне значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту за листопад 2014 року на суму 469 261, 00 грн; встановлено порушення пунктів 138.1.1, 138.2, 138.3, 138.4, 138.8.1 статті 138 та підпункту 139.1.9 статті 139 ПК України, в результаті чого ДП "Одеський Облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" завищено від`ємне значення об`єкта оподаткування усіх видів діяльності на суму 2 346 306, 00 грн.

Обґрунтовуючи своє рішення відповідач зазначає, що згідно з матеріалами акту перевірки від 28.04.2015 № 000221/15-52-22-01/32018511/51/2312 ДПІ у Малиновському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області 02.06.2015 прийняті податкові повідомлення-рішення № 0001662201, яким позивачеві зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток за 2014 рік на суму 2 346 306, 00 грн та № 0001682201, яким позивачеві зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість за період листопад 2014 року на 469 261, 00 грн.

ГУ ДФС в Одеській області у порядку адміністративного оскарження прийнято рішення від 27.07.2015 № 1927/10/15-32-10-02-07, за яким податкові повідомлення-рішення від 02.06.2015 № 0001662201 та № 0001682201 залишені без змін, а первинна скарга директора ДП "Одеський Облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" - без задоволення.

Не погоджуючись із рішенням та податковими повідомленнями - рішеннями платник податків звернувся до суду.

Так, 29.11.2013 між Службою автомобільних доріг в Одеській області (за текстом договору - Замовник) та ДП "Одеський Облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (за текстом договору - Підрядник) укладено договір підряду № 86У, за умовами якого Замовник доручає Підряднику і зобов`язується прийняти та оплатити виконання послуг: код 42.11.1 дороги автомобільні та автомагістральні, інші дороги, елементи доріг; злітно-посадкові смуги літовищ (послуги з експлуатаційного утримання автомобільних доріг загального користування державного значення), відповідно до Мережі автомобільних доріг загального користування державного значення, за рахунок коштів державного бюджету, а Підрядник зобов`язується на свій власний ризик надати послуги, доручені йому Замовником.

Судами досліджені, надані позивачем на підтвердження реальності здійсненням ним господарських операцій за договором від 29.11.2013 № 86У документи: мережа автомобільних доріг загального користування державного значення (додаток № 1 до договору підряду від 29.11.2013 № 86У); довідки про вартість виконаних робіт форми КБ-3; акти приймання виконаних будівельних робіт форми КБ2-В; податкова накладна від 03.12.2014 № 1 та картка - рахунок позивача за грудень 2014 року.

Також, судами попередніх інстанцій досліджено господарські правовідносини за укладеними позивачем, як Генпідрядником, в особі його філій: "Великомихайлівська ДЕД", "Арцизька ДЕД" та "Болградська ДЕД", із ТОВ "Будівельно-монтажне управління № 10" (Субпідрядник за текстом) низкою договорів про виконання робіт, які надані позивачем для підтвердження ланцюга господарських операцій на виконання умов договору № 86У від 29.11.2013.

Як встановлено судами, предметом цих договорів є виконання Субпідрядником послуг код 42.11.1 дороги автомобільні та автомагістральні, інші дороги, елементи доріг; злітно-посадові смуги летовищ (послуги з експлуатаційного утримання автомобільних доріг загального користування державного значення), та оплата й прийняття Генпідрядником таких робіт.

Склад та обсяги робіт, що доручаються Субпідряднику - ТОВ "БМУ №10", визначаються кошторисною документацією.

Пунктом 1.6 цих Договорів визначено, що Замовником робіт є Служба автомобільних доріг в Одеській області.

Відповідно до пункту 3.4 Договорів, фінансування робіт здійснюється за рахунок коштів Замовника, тобто Служби автомобільних доріг в Одеській області.

Згідно з пунктом 4.1 цих Договорів, укладених між структурними підрозділами ДП "Одеський облавтодор" (філії: "Великомихайлівська ДЕД", "Арцизька ДЕД", "Болградська ДЕД") та ТОВ БМУ № 10, розрахунки за виконані роботи по цим договорам здійснюються шляхом перерахування коштів на рахунок Субпідрядника після одержання від Субпідрядника рахунку на оплату робіт та після підписання Акту приймання виконаних підрядних робіт (форма №КБ-2В) та Довідки про вартість виконаних робіт (форма №КБ-3), а також після одержання від Субпідрядника документів, зазначених пунктом 4.2 цих Договорів та виключно після отримання повного розрахунку від Замовника.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що всі первинні бухгалтерські документи, що стосуються взаємовідносин позивача з ТОВ "БМУ №10" за листопад 2014 року, складені з порушенням вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та вимог Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, таким чином, документи не мають юридичної сили, та не можуть бути підставою для бухгалтерського і податкового обліку з подальшим декларуванням позивачем податкових показників з податку на прибуток підприємства та ПДВ, що не відповідає вимогам Конституції України Кодексу адміністративного судочинства України, Податковому кодексу України та Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

В касаційній скарзі позивач посилається на те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є неправомірними, оскільки ДП "Одеський Облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", яке дотрималося вимог діючого законодавства щодо формування валових витрат і податкового кредиту не має повноважень і обов`язків здійснювати контроль за дотриманням даних вимог його контрагентом. До того ж, на думку позивача, відповідачем не наведено переконливих доводів та не подано до суду належних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться у первинних документах, що наявні в матеріалах справи, неповні, недостовірні та суперечливі, чим останній порушив приписи статті 73 КАС України.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, а суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, дійшли висновків, що позивачем не було спростовано факт виявлених під час перевірки контролюючим органом порушень податкового законодавства.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій та доводами відповідача щодо не відповідності первинних документів позивача вищезазначеним господарським операціям, а також щодо не надання позивачем доказів, які дають змогу підтвердити реальність здійснення господарських операцій даним контрагентом та у період, що перевірявся, зважаючи на таке.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені у статті 44 Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів виключно у разі фактичного здійснення платником податків господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності усіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені у разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є саме те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондується з нормами Податкового кодексу України.

Пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з абзацом пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Абзацом 1 пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість законодавець визначає факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності платника податків.

Таким чином, витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість, мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або у разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкових вигод.

Тобто, зарахування здійснюється у зв`язку із здійсненням операції платника податку шляхом реалізації його товарів, виконаних ним робіт, наданих ним послуг, які є підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку.

Так, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Необхідною умовою для цього є факт придбання товарів (послуг) із метою їх використання в господарській діяльності. За відсутності факту придбання товарів (послуг) відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів. Визначальною має бути подія, підтверджена документально.

Вірними є висновки судів попередніх інстанцій, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди, є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку.

З матеріалів справи вбачається, що з метою виконання умов договору від 29.11.2013 № 86У від позивачем (Генпідрядник) в особі філій "Великомихайлівська ДЕД", "Арцизька ДЕД" та "Болградська ДЕД" укладено низку договорів про виконання робіт з контрагентом ТОВ "Будівельно-монтажне управління №10".

На підтвердження реальності зазначених господарських операцій та законності формування податкового кредиту з даним контрагентом позивачем було надано до суду первині документи, зокрема: договори про виконання робіт № 10, акти приймання виконаних будівельних робіт (форма №КБ-2В), довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрат (форма №КБ-3).

Водночас, під час дослідження даних первинних документів судами першої та апеляційної інстанцій були встановлені недоліки, а саме: в актах приймання виконаних будівельних робіт (форма №КБ-2В) відсутні номери актів та не зазначено дати їх підписання сторонами, а в довідках про вартість виконаних робіт та витрат (форма КБ-3) не зазначено періоди, за які виконувалися роботи та відсутня дата підписання цих довідок.

При цьому, судами у рішеннях вказується, що у зазначених актах форми КБ-2В та довідках форми КБ-3 наявне посилання на договір № 86У від 29.11.2013, який укладено позивачем із Службою автомобільних доріг в Одеській області, проте акти та довідки стосуються виконання робіт за договорами позивача з ТОВ «БМУ № 10», що, не дає змоги встановити, до яких саме договорів про виконання робіт вони мають відношення.

До того ж, під час судового розгляду суди попередніх інстанцій дослідивши у повній мірі всі обставини та дані, викладені у акті перевірки, ґрунтуючись на поясненнях та наданих сторонами доказах з приводу фактичної розбіжності між вказаною та наявною кількістю працівників ТОВ «БМУ №10», а тому надані позивачем первинні документи не можуть підтвердити виконання ТОВ «БМУ №10» об`ємів робіт та у відповідний проміжок часу зазначені у них, зважаючи на що не можуть вважатись судом достовірними та підтвердити реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Крім того, суди зазначили, що в актах форми КБ-2В та довідках форми КБ-3, наданих позивачем на підтвердження реальності здійснення господарських операцій за договорами підряду, укладеними між ТОВ «БМУ № 10» (за текстом договору -Генпідрядник) та ТОВ «СКМПН» (за текстом договору - Субпідрядник), також в порушення вимог пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку - відсутні дати їх підписання, що унеможливлює встановлення часу виконання робіт та самого факту їх виконання.

Дослідивши дані документи, судами було встановлено, що позивач, згідно з актами приймання виконаних підрядних робіт форми КБ-2в зі Службою автомобільних доріг в Одеській області (підписані сторонами 21.11.2014) передав виконані роботи Замовнику саме 21.11.2014.

На підставі чого суди прийшли до вірного висновку, що якби ці роботи виконувалися для позивача субпідрядником ТОВ «БМУ № 10», вони мали бути прийняті позивачем від ТОВ «БМУ № 10» не пізніше 21.11.2014. Оскільки, єдиним документом, що підтверджує час прийняття цих робіт від ТОВ «БМУ № 10», є виписані останнім податкові накладні від 30.11.2014, а тому позивач не міг 21.11.2014 передати Замовнику роботи, які на той момент ще не були для нього виконані та не були ним прийняті від субпідрядника.

Жодних доказів, в тому числі пояснень або додаткових документів (бухгалтерських регістрів, довідок про рух коштів, платіжних доручень, нарядів-завдань, табелів робочого часу або цивільно правових угод, план - графіків робіт або додатки до договорів із визначеними строками та об`ємами виконання робіт тощо), які спростовують твердження відповідача про вказані у акті перевірки порушення позивачем у ході судового розгляду надано не було.

Враховуючи вищевикладене, а саме те, що всі первинні бухгалтерські документи, що стосуються взаємовідносин з ТОВ «БМУ № 10» за листопад 2014 року, складені з порушенням вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та вимог Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, суди зробили правильні висновки, що ці документи не мають юридичної сили, не можуть бути підставою для бухгалтерського і податкового обліку та подальшого декларування позивачем податкових показників з податку на прибуток підприємства та ПДВ.

Так, суди оцінюючи докази у даній справі, зазначили, що розумні економічні причини можуть бути наявними лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності, а не виключно чи переважно за рахунок відшкодування з бюджету податку на додану вартість, проте, господарська діяльність без наявності на те поважної розумної економічної або іншої причини (ділової мети) підтверджує намір платника зменшити отримані доходи з метою несплати податків та отримати додаткову «вигоду» у вигляді зниження податкового навантаження, що обставини справи та надані документи підтверджують той факт, що зазначені господарські операції є безтоварними.

Фактичне не отримання товару чи послуг, відсутність поважної розумної економічної або іншої причини здійснення таких операцій позбавляють платника податку права на податковий кредит за наслідками цих операцій навіть у випадку наявності належним чином оформлених податкових накладних та інших первинно-бухгалтерських документів.

Намір одержати доход лише в зазначений спосіб, без здійснення реальної господарської діяльності, не можна розглядати як самостійну ділову мету. Встановлення таких обставин дає підставу для відмови у відшкодуванні податку на додану вартість.

Відповідно до висновків судів першої та апеляційної інстанцій операції позивача з контрагентом ТОВ «БМУ № 10» не мали реального товарного характеру, а відтак позивач позбавлений права формувати податковий кредит за даними господарськими операціями.

Колегія суддів Верховного Суду наголошує, що матеріали справи не містять доказів, які б спростували твердження відповідача, а доводи касаційної скарги оперують лише до невірного розуміння відповідачем та судами попередніх інстанцій процесу здійснення господарських операцій позивача, при цьому жодного доказу позивачем не було надано під час судових розглядів або наведено у касаційній скарзі, який би дав змогу судовим інституціям перевірити фактичний рух активів у ході здійснення господарських операцій, наявність необхідних трудових ресурсів та встановити поетапний або загальнопідсумковий спосіб прийому - передачі виконаних робіт, а таким чином і податкового обліку, здійснював позивач за результатом цих операцій.

Враховуючи зазначене вище, касаційна скарга позивача не підлягає задоволенню.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої-третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам оскаржувані судові рішення у цій справі відповідають, а доводи касаційної скарги не містять інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені у відзиві на адміністративний позов і у апеляційній скарзі та, з урахуванням яких, суди першої та апеляційної інстанцій вже надали оцінку встановленим обставинам справи. Наведені у касаційній скарзі обставини не містять переконливих доводів, що підтверджують здійснення господарських операцій та правомірність формування валових витрат позивачем.

У відповідності до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

В обсязі встановлених в цій справі фактичних обставин колегія суддів вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими, які відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 55, 343, 349, 350, 354, 355, 356, 359, підпунктом 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, СУД -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Дочірнього підприємства «Одеський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 02.06.2016 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2016 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова