ПОСТАНОВА
Іменем України
05 березня 2020 року
м. Київ
справа № 815/6903/17
адміністративне провадження № К/9901/58234/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Яковенка М. М.,
суддів - Дашутіна І. В., Шишова О. О.,
розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 815/6903/17
за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про скасування рішення та зобов`язання вчинити дії,
за касаційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду (у складі колегії суддів: Потапчук В. О., Семенюк Г. В., Шляхтицький О. І.) від 19 червня 2018 року,
УСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ
1. У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, в якому просив:
- визнати протиправним рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області визнати громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
2. Вимоги адміністративного позову мотивовано тим, що ОСОБА_1 звернувся до Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУДМС в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. На час звернення із вищезазначеною заявою позивач знаходився на території України на законних підставах: 14 серпня 2015 року ним отримано посвідку на тимчасове проживання в Україні НОМЕР_1 .
30 листопада 2017 року позивачу видано довідку про звернення за захистом в Україні № 008092, довідка дійсна до 30 грудня 2017 року.
22 грудня 2017 року позивач отримав повідомлення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 20 грудня 2017 року № 5/1-375. У тексті вказано, що підставою видачі повідомлення є наказ № 242 від 20 грудня 2017 року, проте з текстом наказу позивача не ознайомлено, копію не надано.
Такі дії посадових осіб Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області вважає незаконними та протиправними. Позивач зазначає, що змушений звернутися за захистом до держави Україна у зв`язку з його переслідуваннями через професійну діяльність, політичні погляди у країні-громадянства.
Позивач у травні 2015 року в`їхав на територію України разом зі своїм дядьком адвокатом ОСОБА_8, який здійснював представництво інтересів у справі громадянина України ОСОБА_2 в якості помічника адвоката. Помічником у адвоката ОСОБА_8 позивач працював з 10 серпня 2011 року по травень 2015 року, що підтверджується записом у трудовій книжці НОМЕР_2 . Адвокат ОСОБА_8 у 2014 - 2016 роках здійснював захист громадянина України ОСОБА_2 , якого правоохоронні органи Російської Федерації звинувачували в участі в каральних операціях на Луганщині (Україна), у вбивстві понад 30 осіб, в зґвалтуваннях і в скоєнні інших особливо тяжких злочинів. У 2016 році кримінальні справи за цими злочинами щодо ОСОБА_2 були припинені і Генпрокуратура Російської Федерації принесла ОСОБА_2 письмове вибачення. Позивач вказує, що після цього адвокат ОСОБА_8 подав до російського суду цивільний позов в інтересах ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної йому незаконним арештом і незаконним притягненням до кримінальної відповідальності. Також зазначає, що ОСОБА_8 у листопаді 2016 року в інтересах ОСОБА_2 подав скаргу до Європейського суду з прав людини про порушення прав, тортури і примусу до дачі неправдивих свідчень. За свою правозахисну діяльність адвоката ОСОБА_8 незаконно заарештовували, проти нього фальсифікувалися кримінальні справи, які згодом були припинені, йому неодноразово погрожували розправою і кілька разів зазнавав нападів та тілесних ушкоджень невідомими особами. З метою тиску на ОСОБА_8 , правоохоронними органами Республіки Мордовія РФ, де позивач проживав в той час, ініційовано порушення кримінальної справи відносно позивача за сфальсифікованою заявою колишньої дружини про нібито її пограбування. Позивача заарештували, а потім оголосили в міжнародний розшук. Побоюючись незаконного переслідування і погроз «посадити мене до в`язниці» і вбивства, у травні 2015 року позивач на законних підставах виїхав в Україну, де і проживає на даний час.
28 лютого 2017 року 57-річний ОСОБА_8 , який ніколи нічим не хворів, при загадкових обставинах помер в одній з московських лікарень. Підтвердженням переслідувань безпосереднього керівника позивача, його рідного дядька, та підстав вважати його смерть підозрілою є численні публікації у ЗМІ.
21 липня 2015 року позивач уклав шлюб з громадянкою України ОСОБА_5 , на даний момент дружина позивача вагітна. Позивач також зазначає, що створивши сім`ю на території України та побоюючись безпідставних звинувачень та існування загрози життю, безпеці, свободі, ситуації систематичного порушення прав людини він неодноразово звертався за захистом до державних органів України: надсилав листи з проханням надати захист та не видворяти з території України до Генеральної Прокуратури України, Міністерства закордонних справ України, Міністерства юстиції України. Проте отримав відповідь або про направлення його звернення до іншого органу, або про необхідність звернення до міграційної служби.
Крім цього, щодо перебування позивача у розшуку органів Інтерполу вказує, що відповідно до листа Генеральної прокуратури Російської Федерації від 01 листопада 2017 року № 81/3-1587-17 видача позивача для притягнення до кримінальної відповідальності за злочини, передбачені ч. 1 ст. 128.1 та ч. 1 ст. 119 Кримінального кодексу Російської Федерації не вимагається. Вимагається екстрадиція позивача для притягнення до відповідальності до п. «г» ч. 2 ст. 161 Кримінального кодексу Російської Федерації (грабіж), а саме викрадення у колишньої дружини телефону, прикрас. Разом з тим, позивач має квитанції на підтвердження покупки даних речей за власний рахунок у період перебування у шлюбі, отже дані речі є спільною сумісною власністю подружжя.
Враховуючи вищевикладене та з посиланням на Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджені Наказом МВС України від 07 вересня 2011 року № 649, Конституцію України, ст. 1, 6, 7, 8, 9, 10, 12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту» позивач просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
3. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2018 року відмовлено у задоволенні позовних вимог.
4. Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2018 року задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 .
Скасовано рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2018 року та ухвалено нову постанову, якою задоволено позов ОСОБА_1 .
Визнано протиправним та скасовано наказ № 242 від 20 грудня 2017 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області повторно розглянути питання про визнання громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
5. Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, 03 серпня 2018 року Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2018 року, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2018 року залишити в силі.
6. Ухвалою Верховного Суду (склад колегії суддів: Стрелець Т.Г., Білоус О. В., Желтобрюх І. Л.) від 04 жовтня 2018 року, після усунення недоліків касаційної скарги, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області та установлено строк для подання відзиву.
7. 25 жовтня 2018 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, в якому позивач просить залишити оскаржуване судове рішення без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
8. На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду № 710/0/78-19 від 12 червня 2019 року призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Стрелець Т. Г., що унеможливлює її участь у розгляді касаційної скарги.
9. Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12 червня 2019 року, визначено склад колегії суддів: Яковенко М. М. - головуючий суддя, Дашутін І. В., Шишов О. О.
10. Ухвалою Верховного Суду від 02 березня 2020 року справу прийнято до провадження, закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.
IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
11. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином Російської Федерації, уродженець с. Парапіно Республіки Мордовії, проживав за АДРЕСА_1 , за етнічною належністю - мордвин, за національністю - росіянин, за віросповіданням - християнин, одружений з громадянкою України ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , закінчив 9 класів Ковилкінської середньої школи № 1 (м. Ковилкіно, Республіка Мордовія, Російська Федерація), Ковилкінський будівельний технікум (2001 - 2005 роки), інститут управління та права юридичний факультет у м. Москва, Російська Федерація (2007 - 2011 роки).
12. ОСОБА_1 проживав у Російській Федерації до травня 2015 року, у травні 2015 року позивач вибув з Російської Федерації літаком Москва (РФ) - Одеса (Україна) на підставі паспортного документа для виїзду закордон серії НОМЕР_3 .
13. Згідно паспортного документу для поїздок за кордон громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , позивач неодноразово перетинав кордон України. Так позивач перебував, на території України з 11 серпня 2013 року по 29 жовтня 2013 року, з 29 жовтня 2013 року по 24 січня 2014 року, з 24 січня 2015 року по 15 квітня 2014 року, з 20 травня 2015 року по 22 липня 2015 року. З 29 липня 2015 року за межі України із використанням даного паспортного документа не виїжджав.
14. Згідно ухвали Малиновського районного суду м. Одеси від 11 листопада 2017 року у справі № 521/18574/17 встановлено, що співробітниками ВКП Приморського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області 03 жовтня 2017 року за адресою: м. Одеса вул. Фонтанська дорога, 17/19 затриманий громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 у зв`язку із перебуванням в розшуку на національному рівні компетентними органами Російської федерації за вчинення злочинів, передбачених ч. 1 ст. 128.1, п. «г» ч. 2 ст. 161, ч. 1 ст. 119 КК РФ.
15. Ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 06 жовтня 2017 року до особи було застосовано запобіжний захід у вигляді тимчасового арешту строком 30 діб.
16. Ухвалою слідчого судді Малиновського районного суду м. Одеси від 31 жовтня 2017 року строк тимчасового арешту особи було продовжено у термін до 40 діб.
17. Ухвалою Малиновского районного суду м. Одеси від 11 листопада 2017 року було застосовано запобіжний захід - домашній арешт, із забороною залишати житло за адресою: АДРЕСА_2 у період доби з: 22 години 00 хвилини до 06 години 00 хвилини, строк дії ухвали становить 2 місяці.
18. 01 грудня 2017 року позивач уперше звернувся до Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУДМС в Одеській області із анкетою-заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, обґрунтовуючи причини звернення наступним.
19. Позивач зазначає, що незаконно переслідується владою Російської Федерації по сфабрикованому обвинуваченню. Вказує, що ніяких злочинів на території Російської Федерації не вчиняв. На територію України в`їхав у травні 2015 року разом зі своїм дядьком адвокатом ОСОБА_8 як його помічник по справі громадянина України ОСОБА_2 . У м. Одеса постійно проживає з травня 2015 року, має дозвіл на тимчасове проживання в Україні. Має постійне місце проживання, працює на постійній основі, має картку платника податків в Україні. Квартира, де проживає, належить його матері ОСОБА_7 . Причиною переслідування правоохоронними органами РФ є правозахисна діяльність в Росії його дядька ОСОБА_8 , який здійснював захист громадянина України ОСОБА_2 , обвинувачуваного в участі у каральних операціях на Луганщині та у вбивстві більш як 30 чоловік, у зґвалтуванні та здійсненні інших тяжких злочинів. Після припинення проти ОСОБА_2 кримінальних проваджень та принесення йому вибачень, ОСОБА_8 подав в російський цивільний суд цивільний позов про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, та у Європейський суд з прав людини щодо порушення прав громадянина України ОСОБА_2 . Вказує, що за свою правозахисну діяльність його дядька ОСОБА_8 незаконно заарештували, проти нього фальсифікували кримінальні справи. 28 лютого 2017 року ОСОБА_8 при таємничих обставинах помер в московській лікарні. Вказує, що з метою тиску на його дядька проти нього правоохоронними органами Республіки Мордовії РФ , де позивач проживав, відкриті кримінальні справи за хибним обвинуваченням його колишньої дружини. ОСОБА_1 заарештували, і таким чином, як зазначає позивач, його дядька хотіли переконати відмовитись від справи політичного в`язня ОСОБА_2 . Після звільнення позивача з-під арешту під заставу, побоюючись незаконного переслідування позивач у травні 2015 року на законних підставах в`їхав в Україну, де проживає і до сьогодні.
20. 20 грудня 2017 року за результатами розгляду особової справи заявника № 2017ОО0187 Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУДМС в Одеській області дійшло висновку про доцільність відмовити громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
21. Такий висновок Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області обґрунтувало тим, що причиною кримінального переслідування заявника в країні громадянської належності став сімейний конфлікт із дружиною, пов`язаний із розподілом сумісно нажитого майна після розірвання шлюбу. Під час проживання у РФ заявник володів інформацією щодо порушення проти нього кримінальної справи, зокрема був ознайомлений із наявними матеріалами, маючи вищу юридичну освіту, залучав до розгляду своєї справи власних адвокатів тощо. Вважається, що після зміни запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на заставу у 600000,00 російських рублів заявник повністю усвідомлював наслідки подальшого виїзду з країни громадянської належності та нез`явлення до судових засідань, що в результаті і спричинило його розшук компетентними органами РФ. Після потрапляння в Україну у травні 2015 року заявник не цікавився ходом власної кримінальної справи в країні громадянської належності та легалізувався в нашій країні шляхом укладення шлюбу з громадянкою України, отримавши дозвіл на тимчасове проживання в нашій країні. Із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту протягом майже 2.5 років проживання в Україні не звертався, що об`єктивно свідчить про відсутність обґрунтованих побоювань зазнати переслідувань в країні громадянської належності за конвенційними ознаками визначення статусу біженця.
22. Оголошення особи у розшук на національному рівні та інформування компетентними органами РФ сектору Європолу та Інтерполу з вказаного приводу жодним чином не пов`язане із смертю дядька заявника ОСОБА_8 та не може слугувати підставою для надання заявнику захисту в Україні, так як об`єктивно вказує на наміри уникнення від розгляду власної справи на території РФ, маючи для цього усі передбачені діючим законодавством можливості. Зокрема встановлено, що станом на теперішній час обвинувального чи іншого вироку щодо особи винесеного не було, заявник розшукується компетентними органами РФ для участі у призначених судових засіданнях. Зазначений факт вказує на те, що у разі відсутності в діях особи порушень чинного законодавства РФ він має усі підстави для виправдання у судових інстанціях. Зазначене додатково кореспондується із рекомендаціями УВКБ ООН. Відповідно до пункту 56 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців УВКБ ООН (згідно Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року, що стосуються визначення статусу біженця), переслідування слід відрізняти від покарань за порушення закону відповідно до правових норм. Особи, що рятуються від переслідування або покарання за такі злочини, як правило, не є біженцями. Додатково, запит на видачу особи з боку російської сторони розглядається Міністерством юстиції України на підставі європейської конвенції про видачу правопорушників 1957 року та не має на меті переслідування особи за політичними мотивами, расовою належністю, віросповіданням або політичними поглядами. Додатково встановлено, що у разі видачі особи до країни громадянської належності до нього не будуть застосовані тортури, нелюдське або таке, що принижує гідність поводження або покарання (відповідно до листа Міністерства юстиції України від 02 листопада 2017 року № 51801-12.1/3). За матеріалами справи встановлено, що в особи відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками визначення статусу біженця, а саме за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Разом із тим, можливо також підтвердити відсутність умов, які можуть бути розглянуті в контексті надання заявнику додаткового захисту в Україні, згідно визначення п. 13 ч. 1 ст. 1 вищевказаного Закону, через відсутність доведених фактів його життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини. Аналізом актуальної ІКП встановлено, що соціально-політична ситуація в регіоні постійного проживання особи (РФ, Республіка Мордовія) характеризується стабільністю та зростанням економічних показників.
23. На підставі висновку головного спеціаліста відділу роботи з шукачами захисту управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУДМС в Одеській області Неткової М. А. видано наказ № 242 від 20 грудня 2017 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту стосовно громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , особова справа № НОМЕР_4 .
24. 20 грудня 2017 року ОСОБА_1 було направлено повідомлення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
25. Вважаючи спірне рішення протиправним, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
26. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що спірний наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, яким ОСОБА_1 відмовлено у оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, прийнято з урахуванням та дослідженням всіх обставин справи і є правомірним. Наведені позивачем підстави для надання йому статусу біженця не впливають на кваліфікацію останніх в якості критеріїв визначення статусу біженця у розумінні вимог Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
27. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог, дійшов протилежних висновків.
28. Зокрема, апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_1 органам міграційної служби та суду надав всі наявні у нього документи та обґрунтував свої побоювання застосування щодо нього тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, але поверховий аналіз їх призвів до невірних висновків.
29. Відтак, апеляційний суд дійшов висновку про задоволення позову ОСОБА_1 шляхом скасування оскаржуваного наказу № 242 від 20 грудня 2017 року та зобов`язання відповідача повторно розглянути питання про визнання громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
30. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджуються з висновками суду апеляційної інстанції щодо задоволення позовних вимог, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судом неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення у справі.
31. Зокрема скаржник зазначив, що апеляційним судом надано неправильну оцінку вимогам Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту» та іншим актам законодавства щодо визначення підстав та умов визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки не прийняли до уваги усіх фактів, що мають юридичне значення.
32. Крім цього, скаржник у касаційній скарзі здійснює виклад обставин справи та надає їм відповідну оцінку, цитує норми процесуального та матеріального права, а також висловлює свою незгоду із оскаржуваним судовим рішенням щодо задоволення позовних вимог.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
33. Враховуючи положення п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 460-ІХ, а також те, що касаційна скарга на судові рішення у цій справі була подана до набрання чинності цим Законом і розгляд їх не закінчено до набрання чинності цим Законом, Верховний Суд розглядає цю справу у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Отже, застосуванню підлягають положення КАС України у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року.
34. Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, у відповідності до ч. 1 ст. 341 КАС України, виходить з наступного.
35. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
36. Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» № 3671-VI від 08 липня 2011 року (надалі - Закон № 3671-VI).
37. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону № 3671-VI біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
38. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону № 3671-VI додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.
39. Пунктом 13 ч. 1 ст. 1 Закону № 3671-VI встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
40. Згідно з ч. 1, 7 ст. 7 Закону № 3671-VI оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.
До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
41. Частиною 6 ст. 8 Закону № 3671-VI встановлено, що рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
42. Згідно Конвенції про статус біженців 1951 року та статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» поняття «біженець» включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця, це: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства - за межами країни свого колишнього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов`язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.
43. Законом України від 21 жовтня 1999 року ратифіковано Угоду між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців та Протокол про доповнення пункту 2 статті 4 Угоди між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців. Управлінням Верховного комісара ООН у справах біженців ухвалено Керівництво щодо процедур та критеріїв встановлення статусу біженців, відповідно до Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року (Женева, 1992 рік). Зазначене Керівництва встановлює критерії оцінки при здійсненні процедур розгляду заяви особи щодо надання їй статусу біженця.
44. У заяві про надання статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.
45. Разом з тим, побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін. Суб`єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Саме під впливом цієї суб`єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем. При цьому, об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Оцінка таким побоюванням обов`язково повинна була надаватися з урахуванням аналізу інформації про країну походження особи, яка шукає притулку. Факти обґрунтованості побоювань переслідування можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, зі звітів Міністерства закордонних справ України тощо.
46. Під час розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби встановив, що у заявника відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками визначення статусу біженця.
47. Судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно особової справи громадянина РФ ОСОБА_1 слідує, що він має диплом бакалавра, виданого інститутом управління та права Російської Федерації у м. Москва. В країні громадянської належності він вів активну громадську та політичну діяльність. З 01 червня 2007 року позивач працював у Московській обласній колегії адвокатів філії № 28, з початку на посаді секретаря, а з 10 серпня 2011 року на посаді помічника адвоката, про що свідчать відповідні записи у трудовій книжці. При цьому Головою філії № 28 Московської обласної колегії адвокатів був його рідний дядько ОСОБА_8
48. Крім цього, апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_8 був достатньо відомим адвокатом у Російській Федерації, займався резонансними справами, які мали політичний характер, деякі з них стосувалися захисту громадян України. У вказаних справах ОСОБА_1 приймав участь в якості помічника адвоката. ОСОБА_8 неодноразово заявляв ЗМІ, що на нього чиниться тиск як з боку колег, так і правоохоронних органів з метою впливу на здійснення адвокатом своїх повноважень щодо представництва інтересів клієнтів. 28 лютого 2017 року адвокат ОСОБА_8 раптово помер. За свою правозахисну діяльність адвоката ОСОБА_8 незаконно заарештовували, проти нього фальсифікувалися кримінальні справи, які згодом були припинені, йому неодноразово погрожували розправою, в результаті він декілька разів зазнавав нападів та тілесних ушкоджень невідомими особами. Вищевказані обставини тісно переплітаються із професійною діяльністю ОСОБА_8 та особистим життям його помічника ОСОБА_1 Правоохоронними органами Республіки Мордовія РФ, де позивач проживав в той час, ініційовано порушення кримінальної справи відносно позивача за сфальсифікованою заявою колишньої дружини про її пограбування. Позивача заарештували, а потім оголосили в міжнародний розшук. В анкеті ОСОБА_1 зазначає, що його перебування на території Російської Федерації надасть можливість, заінтересованим у цьому особам, здійснити доступ до робочих документів його покійного дядька для отримання необхідної їм інформації, що є додатковим побоюванням за своє життя. На підставі викладеного скаржник неодноразово звертався за захистом до державних органів України: надсилав листи з проханням надати захист та не видворяти з території України до Генеральної Прокуратури України, Міністерства закордонних справ України, Міністерства юстиції України. Проте отримав відповідь або про направлення його звернення до іншого органу, або про необхідність звернення до міграційної служби.
49. Відтак, апеляційний суд дійшов висновку, що події, які передували смерті ОСОБА_8 , підтверджують факт наявності обґрунтованих побоювань позивача, який був не тільки його помічником, а й єдиною близькою людиною, стати жертвою переслідувань на батьківщині. Отже, у ОСОБА_1 виникли всі підстави для побоювання за своє життя. Крім цього, апеляційний суд встановив, що у матеріалах справи містяться докази та факти погроз на адресу родичів скаржника, однак ні міграційна служба при винесенні оскаржуваного наказу, а ні суд першої інстанції не взяли до уваги роздруківку телефонних погроз на адресу матері ОСОБА_1 .
50. Отже, враховуючи встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що позивачем надано міграційному органу всі наявні у нього документи та належно обґрунтував свої побоювання застосування щодо нього тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, але поверховий аналіз їх призвів до невірних висновків.
51. За такого правового врегулювання та обставин справи, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, не спростованими доводами касаційної скарги, про наявність законних підстав для задоволення позовних вимог.
52. Крім цього, колегія суддів звертає увагу, що апеляційним судом не зобов`язано міграційний орган визнати позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а лише повторно розглянути зазначене питання, з урахуванням обставин встановлених під час розгляду цієї справи.
53. Також, колегія суддів наголошує, що до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.
54. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Росії», «Нєлюбін проти Росії»), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
55. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Серявін та інші проти України» зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
56. Оцінюючи доводи касаційної скарги, колегія суддів зазначає, що ці доводи були ретельно перевірені та проаналізовані судом апеляційної інстанцій під час розгляду та ухвалення оскаржуваного судового рішення, та їм була надана належна правова оцінка, жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не наведено.
57. Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення і погоджується з висновками суду апеляційної інстанції у справі про задоволення позовних вимог.
58. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
59. Відповідно до ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
60. Отже, касаційна скарга Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - залишенню без змін.
61. Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати розподілу не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись статтями 3 341 345 349 350 355 356 359 КАС України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2018 року у справі № 815/6903/17 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач М. М. Яковенко
Судді І. В. Дашутін
О. О. Шишов